Рішення № 79169602, 15.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/38

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2019 року № 640/18915/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ»

ПАТ «Альфа Банк»

про визнання протиправними та скасування постанов,

за участю представника позивача ОСОБА_3, відповідача Телявського А.М., представники третіх осіб не прибули,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі - позивач), ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, із позовною заявою до приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича (надалі - відповідач), адреса: АДРЕСА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» (надалі - третя особа-1), код ЄДРПОУ 35326253, адреса: 04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, ПАТ «Альфа Банк» (надалі - третя особа-2), код ЄДРПОУ 23494714, адреса: 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 24.10.2018 у виконавчому провадженні №57518366 про відкриття виконавчого провадження;

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 26.10.2018 у виконавчому провадженні №57518366 про арешт майна боржника;

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 29.10.2018 у виконавчому провадженні №57518366 про арешт коштів боржника (надалі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані постанови є незаконними з огляду на таке: виконавче провадження відкрито відносно фізичної особи, якої не існує; позивач не є стороною кредитного договору, на якому вчинено виконавчий напис; постанова про арешт майна боржника не містить конкретного переліку майна боржника на яке накладено арешт; постанова про арешт коштів прийнята до виявлення приватним виконавцем конкретних розрахункових рахунків боржника у банках чи інших фінансових установах.

У своєму відзиві на адміністративний позов представник відповідача вказує, що відомості про боржника в заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження та позовній заяві ОСОБА_1 є ідентичними, а тому відповідачем правильно вказано особу боржника у виконавчому провадженні №57518366. Відповідач зазначає, що оскаржувані постанови про арешт майна та коштів боржника є правомірними, оскільки в законі відсутні прямі вказівки щодо обов'язку виконавця вказувати конкретне майно на яке накладається арешт, а також обов'язку виявляти кошти боржника.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №640/18915/18 та призначено справу до судового розгляду.

Судові засідання неодноразово відкладались, з незалежних від суду причин, у зв'язку з ненаданням витребуваних судом доказів, у зв'язку із необхідністю залучення третіх осіб у справі, викликом свідків тощо.

У призначених судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у адміністративному позову та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Треті особи у призначені судові засідання явку своїх представників не забезпечили. Позивач та відповідач не висловили заперечень та вказали на можливість продовжити розгляд справи за відсутності третіх осіб, враховуючи що вони надали суду пояснення та докази, витребувані судом.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне, наполягали на розгляді справи по суті, враховуючи розумні строки розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» оформлена анкета-заявка та укладено Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, за яким Банк відкрив рахунок НОМЕР_2 у валюті гривня та випустив міжнародну платіжну карту (Т.1, арк. 40).

Відповідно до п. 2.1 Додатку до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 06.06.2014, ліміт відновлювальної кредитної лінії становить 75 000 грн. Сума кредиту, що є доступною клієнту на момент видачі картки та підписання цього Додатку, з встановленого Договором про комплексне обслуговування фізичних осіб та вказаного в цьому Додатку ліміту відновлювальної кредитної лінії, складає 30 000 грн. Сторони також погоджуються, що сума кредиту, що може бути доступна клієнту в будь-якому випадку не може перевищувати ліміт встановлювальної кредитної лінії, який становить 75 000 грн (Т.1, арк. 41).

ОСОБА_1 звернулась до Правління ПАТ «Альфа-Банк» із заявою від 26.05.2015 щодо визнання кредитного договору від 06.06.2014 №630150917 нікчемним, а внесені позивачем суми в рахунок сплати вказаного кредитного договору такими, що повністю погашають заборгованість у сумі 30 000 грн (Т.1, арк. 110-115).

Листом від 08.06.2015 №50680-23.1-б/б ПАТ «Альфа-Банк» надало відповідь на звернення ОСОБА_1 від 26.05.2015 та повідомило, що підписання Договору свідчить про те, що остання була ознайомлена з умовами вказаного договору, а станом на момент звернення до ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014 існує заборгованість, яку необхідно сплатити (Т.1, арк. 108-109).

21.06.2016 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило свої права вимоги заборгованості за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014, укладеного ОСОБА_1, до ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» (Т.1, арк. 166-171).

07.08.2018 ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про порушення основного зобов'язання за вих. №65542, а саме порушення умов кредитного договору №630150917 від 06.06.2014, відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 44 468,99 грн, внаслідок чого у ОСОБА_1 станом на 06.07.2018 виникла заборгованість у розмірі 44 468,99 грн. Вказане повідомлення підписано представником за довіреністю ОСОБА_4 (Т.1, арк. 135-137).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 06.10.2018 вчинено виконавчий напис №5589, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа Банк», яке у подальшому, згідно з договором факторингу №1 від 21.06.2016 відступило свої права вимоги за кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» (код ЄДРПОУ 35326253), який далі іменується стягувач, у загальній сумі 45 468,99 грн (Т.1, арк. 42-43).

Листом від 12.10.2018 №121018/1 ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» відмовило ОСОБА_1 у наданні інформації за її зверненням №2018/09/Ю-1369 від 14.09.2018, вказавши, що ОСОБА_1 не є стороною за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014 (Т.1, арк. 27).

Представник ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» ОСОБА_4. звернулась до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича із заявою про примусове виконання рішення №125 від 24.10.2018, у якій просить розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого напису №5589 від 06.10.2018 (Т.1, арк. 94).

24.10.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57518366 за виконавчим написом №5589 від 06.10.2018 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» заборгованості у загальній сумі 45 468,99 грн (Т.1, арк. 15-16).

26.10.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем прийнято постанову про арешт майна боржника ВП №57518366 за виконавчим написом №5589 від 06.10.2018, якою внесено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 50 015,88 грн (Т.1, арк. 20-21).

29.10.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем прийнято постанову про арешт коштів боржника ВП №57518366 за виконавчим написом №5589 від 06.10.2018, якою накладено арешт на грошові кошти, що містять на рахунках у банках та належать боржнику ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 50 015,88 грн (Т.1, арк. 55-56).

Вважаючи оскаржувані рішення приватного виконавця протиправними, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулась з позовом до суду.

Враховуючи вищеописані аргументи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та порушення прав позивача, що підтверджується нижчевикладеним.

Спірні правовідносини регулюються ст. ст. 19, 55 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV, Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішень приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з чч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинено виконавчий напис №5589, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа Банк», яке у подальшому згідно з договором факторингу №1 від 21.06.2016 відступило свої права вимоги за кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» (код ЄДРПОУ 35326253) - новий стягувач, у загальній сумі 45 468,99 грн (Т.1, арк. 42-43).

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Судом встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57518366 за виконавчим написом №5589 від 06.10.2018 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» заборгованості у загальній сумі 45 468,99 грн, постанову про арешт майна боржника ВП №57518366 за виконавчим написом №5589 від 06.10.2018, якою внесено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 50 015,88 грн, а також постанову про арешт коштів боржника ВП №57518366 за виконавчим написом №5589 від 06.10.2018, якою накладено арешт на грошові кошти, що містять на рахунках у банках та належать боржнику ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 50 015,88 грн (Т.1, арк. 55-26). (Т.1, арк. 15-16, 20-21,55-56).

Відтак, суд вважає, що накладення відповідачем арешту на майно та кошти позивача без визначення конкретного майна та/або банківського рахунку не є підставою для визнання оскаржуваних рішень протиправними, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не містить прямої заборони або припису щодо обов'язку вказувати у постановах про арешт про виявити конкретне майно та кошти на банківських рахунках.

У той же час, судом встановлено, що виконавчий напис №5589 від 06.10.2018 та оскаржувані рішення у виконавчому провадженні №57518366 винесено щодо фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) та вказано її як боржника за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Цивільного кодексу України, фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Згідно з п. 70.1 ст. 70 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є громадянами України.

До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься серед іншого інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові; дата народження (п. 70.2 ст. 70 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 1 р. ІІ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків.

Аналізуючи вищевикладене, ім'я фізичної особи (прізвище, власне ім'я та по-батькові), а також реєстраційний номера облікової картки платника податків (надалі - РНОКПП) є ідентифікуючими ознаками фізичної особи, а відтак для забезпечення гарантованих державою та чинним законодавством механізмів захисту прав та інтересів фізичної особи ім'я та РНОКПП мають буди тотожними (єдиними) за суб'єктом, якого вони стосуються.

Разом з тим, з 14.10.2014 ОСОБА_1 змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями паспорту та картки платника податків (Т.1, арк. 14).

При цьому, судом встановлено, що первинному стягувачу - ТОВ «Альфа-Банк» було відомо про зміну прізвища позивачем, про що свідчить лист-відповідь від 08.06.2015 №50680-23.1-б/б наданий на ОСОБА_1 (Т.1, арк. 108-109).

Крім того, листом від 12.10.2018 №121018/1 ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» відмовило ОСОБА_1 у наданні інформації за її зверненням №2018/09/Ю-1369 від 14.09.2018, оскільки ОСОБА_1, на їх думку, не є стороною за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014 (Т.1, арк. 27).

Таким чином, суд вважає, що треті особи були обізнані щодо зміни прізвища позивачем, а тому ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» мало можливість зазначити у якості боржника у заяві про примусове виконання рішення до відповідачеві саме ОСОБА_1.

Також, судом встановлено, що 21.06.2016 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило свої права вимоги за кредитним договором, укладеного ОСОБА_1, до ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» заборгованість за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014 (Т.1, арк. 166-171).

На момент підписання цього договору факторингу, банк був обізнаний про зміну прізвища позивача, проте, з невідомих суду причин, змін до кредитного договору не вносив та не врахував ці зміни і при підписанні договору факторингу.

Фактично, банк не передав права вимоги саме відносно позивача, ОСОБА_7, оскільки з додатку до відповідного договору, вбачається передача права стягнення відносно ОСОБА_1, а відносно ОСОБА_1 така передача не відбулась, хоча Банк був обізнаний про зміну прізвища майже за рік до підписання договору факторингу.

07.08.2018 ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про порушення основного зобов'язання за вих. №65542, а саме порушення умов кредитного договору №630150917 від 06.06.2014, відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 44 468,99 грн, внаслідок чого у ОСОБА_1 станом на 06.07.2018 виникла заборгованість у розмірі 44 468,99 грн. (Т.1, арк. 135-137).

Зі змісту цього повідомлення вбачається, що воно підписано неуповноваженою особою, а також те, що з цього повідомлення позивач не міг встановити та перевірити наявність законних підстав у невідомого позивачеві товариства вимагати сплатити кошти на його рахунок. Фактично з тексту повідомлення вбачається вимога оплатити борг, який існував перед Банком на рахунок іншої установи - ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ». Належні докази переходу права вимоги до цього повідомлення не додавались та на вимоги позивача також не були надані. Без надання позивачеві відповідних доказів щодо відступлення права вимоги, у позивача були відсутні підстави вважати, що така вимога є законною, а не шахрайськими діями невстановлених осіб. За таких обставин у позивача не виникло та не могло виникнути обов'язку оплатити заборгованість на рахунок ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ». Відтак, в разі відсутності порушення цього обов'язку з боку позивача, були відсутні і підстави для відповідного виконавчого напису нотаріуса.

Позивач наголошує, що не міг оплатити заборгованість добровільно, оскільки не був обізнаний про те, що ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» набуло прав стягувача за кредитним договором №630150917 від 06.06.2014. Судом встановлено, що, треті особи надали суду копії витребуваного договору факторингу №1 від 21.06.2016, проте не надавали їх позивачу. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні, іншої інформації суду не відомо, а відповідачем та третіми особами суду не надано.

Щодо підписання повідомлення із вимогою оплатити борг неуповноваженою особою, судом встановлено наступне. Повідомлення від 07.08.2018 №65542 підписано представником за довіреністю ОСОБА_4. Відповідно до змісту наявної у матеріалах справи копії довіреності №287 від 11.07.2018, ОСОБА_4. має право представляти інтереси ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» та діяти від імені товариства виключно перед державними установами, організаціями, виконавцями, нотаріусами та юридичними особами (Т.1, арк. 135-138).

У той же час, з вказаної довіреності не вбачається право ОСОБА_4 представляти інтереси ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» перед фізичними особами, зокрема перед позивачем та вимагати оплати добровільно заборгованості за кредитними договорами та договорами факторингу. У призначені судові засідання від 21.12.2018, 10.01.2018 ОСОБА_4. викликалась в якості свідка для надання пояснень, проте повістки повернулись до суду з відміткою «за закінченням строку зберігання» і свідок не прибув.

Відтак, повідомлення з вимогою сплатити заборгованість від 07.08.2018 №65542 було підписано особою, яка не була наділена повноваженнями представляти інтереси товариства у взаємовідносинах із фізичними особами щодо оплати заборгованості. При цьому, саме вказане повідомлення стало підставою для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису № 5589 від 06.10.2018.

Суд звертає увагу відповідача також на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 06.10.2018 вчинено виконавчий напис №5589. Разом з тим, 22.02.2017 набрало законної сили рішення Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/20084/14, яким визнано незаконними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (Т.1, арк. 132-134).

Відтак, скасовано пункт постанови, яким в якості документів за якими відбувається стягнення заборгованості у безспірному порядку є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Тобто, вчинення виконавчого напису без підтвердження заборгованості, вчинення дій щодо її стягнення, оскарження та стягнення її у безспірному порядку на підставі кредитного договору станом на 06.10.2018 є протиправним, а тому виконавчий напис № 5589 від 06.10.2018, на підставі якого відкрито виконавче провадження №57518366, був такий, що вчинений з порушенням законодавства, оскільки факти підтвердження заборгованості були відсутні. Іншого з матеріалів справи не вбачається та сторонами не спростовано. Таким чином, рішення прийняті на підставі вказаного виконавчого напису підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови винесені приватним виконавцем Телявським Анатолієм Миколайовичем у виконавчому провадження №57518366 підлягають скасуванню, оскільки вони ґрунтуються саме на цьому виконавчому написі нотаріуса.

Разом з тим, позовні вимоги в частині протиправності спірних рішень відповідача задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не знав та не міг знати про встановлені судом факти порушень, які передували виконавчому напису нотаріуса.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в частині.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 10.11.2018 №11, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2114,40 грн (Т.1, арк. 5).

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати постанову приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича від 24.10.2018 у виконавчому провадженні №57518366 про відкриття виконавчого провадження;

3. Скасувати постанову приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича від 26.10.2018 у виконавчому провадженні №57518366 про арешт майна боржника;

4. Скасувати постанову приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича від 29.10.2018 у виконавчому провадженні №57518366 про арешт коштів боржника.

5. Присудити здійснені ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 000 грн (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича (адреса: АДРЕСА_2).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана в десятиденний строк з дня його проголошення, із врахуванням вимог, встановлених статтями 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова