Рішення № 79164920, 14.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 р. Справа№200/14133/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2) до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 37755477, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області просив:

- визнати протиправним та скасування рішення від 07.11.2018 року №3607 про відмову в призначення пенсії;

- зобов`язати зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи: з 13 вересня по 21 грудня 1982 року, з 17 березня по 20 квітня 1983 року та з 12 вересня по 17 жовтня 1983 року в якості електрослюсаря підземного шахтоуправління імені газети "Соціалістичний Донбас" виробниче об`єднання "Донецьквугілля", з 30 жовтня 1983 року по 21 листопада 1985 року служба в Радянській армії; з 04 лютого 1986 року по 06 квітня 1987 року в якості електрослюсаря підземного в шахті "імені А.Ф. Засядько", з 10 квітня 1987 року по 19 березня 1990 року в якості гірничного монтажника в "Управління монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання Донецького виробничого об`єднання з видобутку вугілля";

- зобов`язати призначити позивачу з 05 серпня 2018 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України "Про престижність шахтарської праці".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.10.2018 року позивач звернувся до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою щодо призначення пенсії з урахуванням шахтарського стажу відповідно до ст. 13, 55, 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Рішенням відповідача від 07.11.2018 року №3607 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, посилаючись на те, що до пакету документів позивачем не надано довідок, які підтверджують пільговий характер роботи, а у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що позивач звернувся до управління з заявою про призначення пенсії згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням в.о. начальника управління від 07.11.2018 року №3607 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії.

До пільгового стажу не були зараховані періоди роботи позивача з 13.09.1982 року по 21.12.1982 року, з 17.03.1983 року по 20.04.1983 року, з 12.09.1983 року по 17.10.1983 року в якості електрослюсаря підземного шахтоуправління ім. газети «Соціалістичний Донбас» виробниче об`єднання «Донецьквугілля», з 30.10.1983 року по 21.11.1985 року служба в Радянській армії, з 04.02.1986 року по 06.04.1987 року в якості електрослюсаря підземного в шахті «ім. А.Ф. Засядька», з 10.04.1987 року по 19.03.1990 року в якості гірничого монтажника в «Управлінні монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання Донецького виробничого об`єднання з видобутку вугілля» оскільки заявником не надані довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи.

Відповідно довідок наданих позивачем до позову на печатці та штампі яких зазначено «Донецьк народна республіка», відповідач зазначив, що документи видані установами, організаціями розташованими не на території України, не можуть бути належними доказами.

Щодо зарахування до пільгового стажу періоду роботи проходження строкової служби з 30.10.1983 року по 21.11.1985 року відповідачем зазначено, що оскільки позивач не працював на пільговій роботі до призиву на строкову службу, тому до пільгового стажу не зарахований зазначений період.

У зв'язку з чим, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 29.10.2018 року звернувся до відповідача про призначення пенсії згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальноообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для призначення пенсії позивач надав наступні документи: заява про призначення пенсії №3607 від 29.10.2018 року; копія трудової книжки НОМЕР_3; копія диплома НОМЕР_4; копія військового квитка НОМЕР_2; довідка з Державної фіскальної служби України; копія паспорту; копія ідентифікаційного номеру.

Рішенням Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №3607 від 07.11.2018 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що позивачем не було надано довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи передбачений п. 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років».

Згідно оскаржуваного рішення до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1-Шахтар не зараховано наступні періоди: з 13.09.1982 року по 21.12.1982 року, з 17.03.1983 року по 20.04.1983 року та з 12.09.1983 року по 17.10.1983 року в якості електрослюсаря підземного Шахтоуправління ім. газети «Соціалістичний Донбас» виробниче об`єднання «Донецьквугілля», з 04.02.1986 року по 06.04.1987 року в якості електрослюсаря підземного в шахті «ім. А.Ф. Засядька», з 10.04.1987 року по 19.03.1990 року в якості гірничого монтажника в «Управлінні монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання Донецького виробничого об`єднання з видобутку вугілля».

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно відмови в призначені пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Право на призначення пенсії на пільгових умовах обґрунтовується посиланням на Закон України "Про пенсійне забезпечення", норми якого з урахуванням відомостей про місце та час його роботи зі шкідливими та важкими умовами за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, дають право на призначення такої пенсії. Працівникам, зайнятим повний робочий на роботах, передбачених Списком N 1, що чинні на час їх роботи за наявності необхідної кількості пільгового та загального стажу пенсія призначається зі зниженням пенсійного віку. При цьому необхідною умовою для зарахування стажу до пільгового є наявність атестація робочого місця після 22.08.92.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З урахуванням записів відносно спірних періодів роботи, що фактично містяться у трудовій книжці позивача та приймаючи до уваги той факт, що позивачем надані довідки підтверджуючі пільговий стаж роботи №139/06-03 від 18.06.2018 року. №139/06-03 від 18.06.2018 року, №139/06-03 від 18.06.2018 року, №186 від 16.07.2018 року на печатці та штампі, яких зазначено «Донецька народна республіка», суд відхиляє посилання відповідачів на те, що позивачем не надано довідок на підтвердження пільгового характеру роботи. Є вочевидь зрозумілим, що надання нових довідок, виправлення недоліків у наявних та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки підприємство розташоване на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії. Отже, вимога відповідача про надання довідок встановленого зразку завідомо є такою, що об'єктивно не може бути виконана позивачем, цю вимогу виконати неможливо, у зв'язку з чим суд вважає дії відповідачів явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому їх не можна вважати вчиненими обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідачем не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, той факт, що первинні документи, які можуть підтвердити пільговий стаж позивача, залишилися на тимчасово непідконтрольній території і, навіть будучі наданими на вимогу позивача або відповідача, за законом будуть вважатися недійсними та такими, що не створюють правових наслідків.

Щодо неприйняттям органом пенсійного фонду довідок №139/06-03 від 18.06.2018 року, №139/06-03 від 18.06.2018 року, №139/06-03 від 18.06.2018 року,№186 від 16.07.2018 року до уваги суд зазначає наступне.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. N 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Донецьк, віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 N 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.

Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб'єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Поряд з цим, суд звертає увагу на такі обставини.

З урахуванням того, що надані позивачем архівні документи щодо підтвердження пільгового стажу відповідають записам в трудовій книжці позивача, суд бере до уваги відомості, які зазначені у вказаних документах, враховуючи, що вони не спростовані відповідачем, з огляду на фактичну неможливість позивачу в інший спосіб отримати відомості, зазначені в них.

Щодо не зарахування часу призову на строкову службу позивача суд зазначає наступне.

Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

17.10.1983 року позивач був звільнений з посади електрослюсара підземного 3 розряду з повним робочим днем в шахті у зв'язку з призивом в лави Радянської Армії, в якій прослужив до 21.11.1985 року.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто враховуючи, що позивач на момент призову на військову службу працював за професією електрослюсар підземниий з повним робочим днем в шахті та був звільнений саме з підстави призову на військову службу, період його служби в Радянській Армії також повинен бути зарахований до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Добропільського об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 періоди роботи: з 13 вересня по 21 грудня 1982 року, з 17 березня по 20 квітня 1983 року та з 12 вересня по 17 жовтня 1983 року в якості електрослюсаря підземного шахтоуправління імені газети "Соціалістичний Донбас" виробниче об`єднання "Донецьквугілля", з 30 жовтня 1983 року по 21 листопада 1985 року служба в Радянській армії; з 04 лютого 1986 року по 06 квітня 1987 року в якості електрослюсаря підземного в шахті "імені А.Ф. Засядько", з 10 квітня 1987 року по 19 березня 1990 року в якості гірничного монтажника в "Управління монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання Донецького виробничого об`єднання з видобутку вугілля" суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №3607 від 07.11.2018 року про відмову в призначенні пенсії та зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.10.2018 року про призначення пенсії згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 14.12.2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 1762 грн. 00коп.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 14.12.2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:37755477, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А) судового збору у розмірі 704,80 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2) до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:37755477, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №3607 від 07.11.2018 року про відмову у призначені пенсії.

Зобов`язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.10.2018 року №3607 про призначення пенсії згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне стархування» з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:37755477, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.