Ухвала суду № 79160948, 14.01.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

14 січня 2019 року Справа № 915/1789/18

м. Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Ржепецький В.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Першого заступника прокурора Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030)

в інтересах держави в особі: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37471933)

до відповідачів:

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (вул. Чкалова, 20, а/с 34, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 20917284);

Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» (АДРЕСА_1, 73000, код ЄДРПОУ 38593939)

про: визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення, -

в с т а н о в и в:

17.12.2018 Перший заступник прокурора Миколаївської області (надалі – Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» про визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2018, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1789/18 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 21.12.2018 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання положень п. 4, 5 ч. 3 ст. ст. 162 ГПК України.

Крім того, з метою забезпечення завдань господарського судочинства та дотримання його засад, судом було здійснено застереження про необхідність дотримання положень ст. 53 ГПК України щодо обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

На виконання ухвали суду від 21.12.2018 Першим заступником прокурора області подано до господарського суду 08.01.2019 супровідним листом за вих. №05/2-7 вих.-19 від 04.01.2019 позовну заяву в інтересах Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та Громадської організації інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» про визнання недійсним договору оренди державного майна та його повернення, а також докази її направлення сторонам.

Як визначено ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов’язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов’язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов’язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Враховуючи, що згідно з п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, недотримання прокурором умов, визначених ст. 53 ГПК України, є самостійною підставою для повернення позовної заяви без розгляду, господарський суд зазначає, що після здійснення прокурором дій, визначених ухвалою господарського суду від 21.12.2018 про залишення позовної заяви без руху, наявні підстави для перевірки судом позову прокурора в цій частині.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У відповідності до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також, у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 наголосив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В обґрунтування порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, у відповідності до положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, у позовній заяві від 04.01.2019 прокурор посилається на наступне.

За приписами ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі надходження заяви про оренду майна від громадської організації осіб з інвалідністю, оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу.

Водночас, беручи до уваги вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» щодо необхідності створення громадськими організаціями інвалідів окремих юридичних осіб для зайняття підприємницькою діяльністю, громадська організація, після створення такої установи чи організації, не могла б отримати вказане майно в оренду поза конкурсом. В такій ситуації виникла б необхідність у проведенні конкурсу, що в свою чергу розширило б коло осіб, які мали намір брати участь у конкурсі, збільшило б ймовірність отримання більш вигідної орендної плати та підвищило б ефективність використання державного майна.

Окрім того, відповідно до Реєстру неприбуткових установ та організацій громадська організація інвалідів «Херсонське товариство інвалідів» є неприбутковою організацією та, відповідно до п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України, не є платником податку на прибуток. Водночас, за зайняття підприємницькою діяльністю організація мала б сплачувати передбачені законодавством податки, у тому числі за реалізацію підакцизних товарів, якою планує займатись другий відповідач.

Несплата ж податків до державного бюджету спричиняє шкоду економічним інтересам держави, загрожує невиконанням загальнодержавних та місцевих програм, які фінансуються з бюджету, підриває основні принципи існуючого ладу.

Власником переданого в оренду майна є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, яке згідно Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України веде облік об’єктів державної власності, що належать до сфери управління Міненерговугілля, здійснює контроль за їх ефективним використанням та збереженням.

Водночас, як стверджується прокурором, Міністерством як власником майна, не здійснюються заходи для усунення порушень вимог законодавства, що свідчить про неналежне виконання зазначеним органом своїх функцій щодо контролю за ефективним використанням державного майна.

Згідно з приписами частини 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Використання законодавцем в цій нормі терміну «обґрунтовує» (на відміну від, наприклад, «наводить», «зазначає» тощо) передбачає одночасно: як необхідність подання прокурором у встановленому процесуальним законодавством порядку доказів на підтвердження відповідних тверджень, так і наявність в суду повноважень щодо дослідження цих доказів та оцінки позову на предмет обґрунтованості тверджень прокурора (в тому числі щодо наявності визначених законом підстав для звернення до суду) до відкриття провадження у справі (враховуючи положення другого речення наведеної норми).

В постанові Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі №687/379/17-ц зазначено, що тлумачення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В позовній заяві прокурором не наведено причин (та не подано належних доказів їх існування), які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом - Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.

В ухвалі від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 Верховним Судом звернуто увагу на те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Жодних підстав, за яких Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не може захищати інтереси держави у правовідносинах, про які йдеться в позові прокурора, цей позов не містить.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Верховним Судом також надано відповідні роз'яснення в ухвалі від 10.07.2018р. у справі №812/1689/16, постанові від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та в постанові від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17.

У зазначених судових рішеннях визначено, що "Не здійснення захисту" суб'єктом владних повноважень виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурором не подано жодного доказу, на підставі якого було б можливим встановити, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України станом на момент надсилання йому прокурором повідомлення про намір захистити в суді інтереси держави, взагалі усвідомлює факт порушення цих інтересів відповідачами.

Отже, поведінка Міністерства не має ознак передбачених ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а відтак прокурором порушено зазначене вище правило субсидіарності його ролі в судовому захисті інтересів держави, відповідно до якого захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.

На користь цього висновку додатково свідчить також недостатньо тривалий термін з моменту укладення договору від 01.08.2018 для того, щоб бездіяльність відповідного державного органу була очевидною та мала негативні наслідки для судового захисту відповідного інтересу держави (ризик спливу строку позовної давності, пошкодження або знищення майна тощо).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Зокрема, Європейський суд у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої співмірної посадової особи може розглядатися як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції» від 12.04.2006 року). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони почуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції» від 07.06.2001 року). Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад, зокрема, коли захисту потребують державні інтереси.

Слід також відзначити нагадування Європейського суду, що принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції» від 24.07.2003, рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії» від 18.02.1997).

Загалом, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_1 Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Отже, суд повторює, що саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для прийняття судом цієї заяви та рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після встановлення судом правових підстав для представництва.

На підставі наведених міркувань, господарський суд дійшов висновку про те, що прокурором не доведено належними доказами наявності визначених законом підстав для звернення до суду, а відтак не виконано обов’язку, визначеного статтею 53 ГПК України.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, недотримання прокурором умов, визначених ст. 53 ГПК України, є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 20, 53, 162, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-542вих-18 від 14.12.2018 з доданими документами та конвертом, а також супровідний лист №05/2-7вих-19 від 04.01.2019 (вх. №202/19 від 08.01.2019), до якого додано позовну заяву №05/2-542вих-18 від 04.01.2019 та докази її направлення сторонам, конверт - повернути заявнику.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

3.Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України, п.п. 17.5 п. 17 Перехідних положень ГПК України.

Суддя В.О.Ржепецький