Рішення № 79155880, 18.12.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/6508/16-ц

Провадження № 2/752/763/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.12.2018 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Якушко Т.А,,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору купівлі-продажу кредитного портфелю недійсним,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 р., укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» недійсним та стягнення витрат на сплату судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.12.2005 р. між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний № CL005/335/2005, за умовами якого позивач отримала кредит в розмірі 40567 доларів США з оплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11% річних зі строком дії до 09.12.2010 р.

08.10.2008 р. за погодженням з керівництвом ПАТ «ОТП Банк» в погашення остаточної суми кредиту був переданий транспортний засіб «Тайота Прадо», вартість якого відповідно до оцінки на момент передачі кредитору повністю погашала суму кредитного боргу.

Автомобіль був переданий працівникам Банку разом з документами та ключами для зберігання та подальшої реалізації.

В квітні 2014 р. позивач дізналась про стягнення з неї в примусовому порядку ВДВС Оболонського району м.Києва суми боргу в розмірі 40031,11 доларів США на підставі виконавчого листа від 07.02.2014 р.

В подальшому, позивач дізналась про те, що автомобіль «Тайота Прадо» був реалізований в 2009 р. на прилюдних торгах Васильківським ВДВС за ціною, набагато меншою за його реальну вартість, а саме за 92589, 70 гривень.

Після чого, Банк, не повідомляючи про наявність заборгованості, починаючи з 2009 року нарахував відсотки на суму 15000 доларів США

05.11.2010 р. ПАТ «ОТП Банк» уклав договір купівлі-продажу кредитного портфелю з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно до якого передало останньому право вимоги за кредитним договором № CL005/335/2005 на суму 40031,11 доларів США, яка складалась з суми основного боргу та нарахованих відсотків.

03.10.2013 р. ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» звернулось до Оболонського районного суду м.Києва з позовом про стягнення з позивача боргу в розмірі 40031,11 доларів США та пені в сумі 300000 гривень, який був задоволений відповідно до заочного рішення від 18.12.2013 р.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що укладений Договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 року порушує її майнові права та є недійсним, оскільки на момент передачі права вимоги будь-якого заборгованості у неї не існувало, а Банк порушив процедуру реалізації заставного майна, продавши його за заниженою вартістю, хоча реальна вартість автомобіля перевищувала розмір боргу за кредитом.

Крім того, позивач посилається на порушення положень ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» при укладенні оспорюваного договору, оскільки предметом даного договору була передача прав вимоги боргу за кредитними зобов»язаннями фізичної особи.

Зважаючи на зазначені обставини, позивач просила визнати укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір купівлі-продажу кредитного портфелю недійсним.

В ході підготовчого провадження представником позивача подана заява про зміну підстав позову, відповідно, до якої позивач, як на одну із підстав недійсності оспорюваного правочину, посилалась також на неналежне повідомлення Позичальника про зміну Кредитора у зобов»язанні та не визначенні в Договорі купівлі-продажу кредитного портфелю ціни договору, а саме суми боргу, право вимоги за якою передавалось.

В ході розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просив позов задовольнити, а оскаржуваний договір визнати недійсним, посилаючись на те, що у Банку не було підстав укладати зазначений договір, оскільки на момент передачі права вимоги будь-якої заборгованості у позивача не існувало, а Банк умисно продав автомобіль, що був предметом застави, за заниженою вартістю, хоча його реальна ціна значно перевищувала розмір суми боргу, про що не повідомляв позичальника. Крім того, Позичальник не повідомлялась про існування суми боргу, про зміну Кредитора у зобов»язанні.

Представник відповідача та третьої особи повторно в судове засідання не з»явились, про місце і час судового розгляду повідомлялись належним чином, з заявами про відкладення розгляду справи не звертались.

Вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.12.2005 р. між ЗАТ АКП «Райффайзенбанк Україна» ( правонаступниками якого стали ЗАТ «ОТП Банк», а в подальшому ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CL005/335/2005, за умовами якого Позичальник отримала кредит в розмірі 40567 доларів США на придбання автомобіля «Тайота Прадо» з оплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11% річних, зі строком дії до 09.12.2010 р.

09.12.2005 р. між сторонами Кредитного договору був укладений Договір застави автотранспортного засобу № РCL005/335/2005, за умовами якого Заставодавець передала Заставодержателю в заставу автомобіль «Тайота Прадо» д.н. НОМЕР_1 в забезпечення виконання умов Кредитного договору, за яким Заставодавець повинна повернути в повному обсязі суму кредиту в розмірі 40567 доларів США та проценти за користування кредитом.

05.11.2010 р. між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно до якого передало останньому право вимоги за кредитними договорами, у т.ч. № CL005/335/2005 на суму 40031,11 доларів США, яка складалась з суми основного боргу 24540,92 доларів США та нарахованих відсотків в розмірі 15490,19 доларів США.

Відповідно до ст.1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю, кредитний портфель - це права вимоги до Боржників (їх Поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості Боржників перед Продавцем та Кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на дату набрання чинності, а також права, зазначені у ст.3.3 цього договору.

Пунктом 3.1. статті 3 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю визначено, що Продавець продає (переусгупає) Покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких оформляється у Додатку 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити Винагороду.

15.11.2010 р. ПАТ «ОТП Банк» повідомило ОСОБА_2 про передачу прав вимоги та необхідність виконання в повному об»ємі усіх зобов»язань за Кредитним договором на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що підтверджується копією письмового повідомлення та описом вкладення в цінний лист (а.с. 171, 172).

Судом встановлено, що 18.12.2013 р. Оболонським районним судом м.Києва задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № CL005/335/2005 в розмірі 40031,11 доларів США та нарахованої пені в сумі 300000 гривень.

При розгляді зазначеної справи судом було встановлено лише часткове виконання Позичальником своїх зобов»язань за Кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: Акту прийому-передачі транспортного засобу, документів та матеріальних цінностей, 08.10.2008 р. ОСОБА_1, як представник позивача, передав ОСОБА_3 транспортний засіб «Тайота Прадо» д.н. НОМЕР_1, документи та ключі від нього з метою зберігання для подальшої реалізації.

27.07.2009 р. старшим державним виконавцем Марченко Ольгою Миколаївною було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису № 5967 від 30.09.2008 р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про стягнення з ОСОБА_2 на користь АКБ «Райффайзенбанк Україна» боргу в сумі 339855, 95 гривень.

В ході зазначеного виконавчого провадження була проведена оцінка автомобіля «Тайота Прадо» д.н. 9833ВА.

25.12.2009 р. старшим державним виконавцем Марченко О.М, винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», з частковим погашенням боргу на суму 92589,70 гривень за рахунок заставного майна.

Зазначені кошти надійшли на рахунок Позичальника, що підтверджується випискою по особовому рахунку.

Позивач при зверненні до суду та представник в ході судового розгляду посилались на порушення процедури реалізації заставного майна, а саме: продаж його за заниженою ціною, яка не відповідала реальній вартості майна, а також вчинення виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, який не видавався.

Відповідно до Довідки, виданої Київським державним нотаріальним архівом (а.с. 198) в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2008 р. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 5867 відсутній запис про вчинення виконавчого напису.

Однак, незважаючи на наявність зазначених доказів, дій щодо оскарження процедури реалізації заставного майна у визначений законом спосіб позивачем не вчинялось, оскільки доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано.

В силу положень ст. 81 ЦПК України, якою встановлено обов»язок доказування стороною обставин, на які вона посилається, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що на момент реалізації заставного майна його вартість не відповідала реальній вартості автомобіля, що був предметом застави.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до законунадає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За пуктом 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на момент укладення оспорюваного правочину було зареєстровано фінансовою установою на підставі розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 916 від 03.12.2009 р. та має право здійснювати фінансові послуги без ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства з надання факторингу.

При зверненні до суду позивач посилається на положення конвенції УНІДРАУА про міжнародний факторинг щодо неможливості відступлення права вимоги за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями, придбаних ля їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Відповідно до п. п. "а" пункту 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава 28.05. 1988 року), постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Однак, положення зазначеної Конвенції УНІДРУА (Оттава 28.05. 1988 року) про міжнародний факторинг, не встановлює обмежень щодо складу осіб, які є сторонами при укладенні договорів факторингу.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Ні при зверненні до суду, ні в ході розгляду справи позивач не обґрунтовує в чому полягає порушення її права укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфелю.

Позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним в цілому, однак, в даному випадку даними договорами передавалось право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними не лише з ОСОБА_2, а відносно боржників, перелік яких міститься в додатку № 1 до договору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається при зверненні до суду, які б свідчили про недійсність оспорюваного правочину, а також які б підтверджували наявність порушеного права позивача укладенням зазначеного договору.

Наявність заборгованості у Позичальника за Кредитним договором № CL005/335/2005 на момент укладення Договору купівлі-продажу кредитного портфелю встановлено судовим рішенням, і не спростовано позивачем в ході розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору купівлі-продажу кредитного портфелю недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя