Рішення № 79153434, 21.12.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5114/18

Провадження №2/442/1824/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Медведика Л.О.,

з участю секретаря Чолавін Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобич цивільну справу за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 96146,93 грн. за кредитним договором та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18.07.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір б/н, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 36% річних. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошті в сумі 300,00 гривень. В свою чергу відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 31.05.2018 року має заборгованість у розмірі 96146,93 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 1886,51 гривень, заборгованості за процентами в розмірі 84212,54 грн., 4993,26 грн. заборгованість по пені, штраф 500,00 грн. (фіксована частина) та 4554,62 грн. - штраф (процентна складова).

Ухвалою суду від 10.10.2018 року було відкрито провадження в справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.11.2018 року від відповідача надійшло клопотання про проведення розгляду справи з викликом сторін.

08.11.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з»явився, в матеріалах справи є заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з»явилася, від його представника поступило клопотання про розгляд справи у їх відсутності. Позов визнали лише в частині стягнення основної суми боргу. В задоволенні решта позову - просили відмовити.

Оскільки, сторони в судове засідання не з'явились, а від так відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження..

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що 18.07.2012 року між позивачем Публічним акціонерним товариством «Приватбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 36,00 % річних.

На обґрунтування своїх вимог позивачем до позовної заяви додано копію анкети - заяви не належної якості (зміст не читається), розрахунок заборгованості за Договором №б/н від 18 липня 2012 року, а також роздруківку Умов та правил надання банківських послуг на російській мові.

Відповідно до ч.1 ст.1054, ст.1055, ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частинами 1, 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 2 ст.207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Викладеними нормами матеріального закону визначені істотні умови укладення кредитного договору, а саме: розмір суми кредиту, умови його надання, сплати процентів за користування кредитом, які визначаються при укладенні сторонами договору шляхом складення його в письмовій формі, що підписується сторонами.

Кредитний договір вважається укладеним, якщо сторонами, у передбачених законом порядку та формі, досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов відповідно до норм чинного законодавства.

Аналіз приведених норм матеріального права вказує, що правочин по укладенню кредитного договору вчиняється сторонами в письмовій формі, яким узгоджуються розмір кредиту, процентів за користування кредитом, у забезпечення виконання кредитного зобов'язання узгоджуються питання застосування до позичальника, в разі невиконання ним своїх зобов'язань, застосування неустойки (пені, штрафу) у розмірі визначеному кредитним договором, підписаному сторонами.

Як зазначалося вище, підставами вимог АТ КБ «Приват Банк», викладених у позові, є порушення мною умов Договору, який складається з анкети-заяви, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, та Тарифів банку. Як вбачається із копії даної анкети-заяви, зміст якої ледь видно у матеріалах справи, - номер виданої кредитної картки, термін її дії та з якими саме затвердженими Умовами і правилами, тарифами позивач ознайомлена та дала згоду не зазначено. Доданий банком до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» позивачем не підписаний.

Умовами обслуговування, які визначені у п. 2.1.1.2 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що для надання послуг банку клієнту видається картка, її вид визначений у Пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладає договір про надання банківських послуг. Після отримання банком необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку пред'явлених документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карку. Датою укладення договору є дата отримання картки, вказаної у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Отже, визначений банком порядок надання банківських послуг викладений в Умовах та правилах надання банківських послуг, передбачає обов'язковість укладання договору у письмовій форми шляхом підписання клієнтом складових такої форми кредитного договору, а саме - заяви, пам'ятки, довідки про умови кредитування.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заявлених вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Враховуючи правову позицію викладену у рішенні Конституційного суду України від 10.11.2011 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), згідно якої держава забезпечує особливий захист спожива більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору, що здійснюється через встановлення особливого порядку укладенні цивільних договорів споживчого кредиту, із оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на час підписання анкети-заяви 18.07.2012 року, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму« на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Але наведені цим Законом умови перед укладенням споживчого кредиту банком не було дотримано.

Представлена банком анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 18.07.2012 року, підписана ОСОБА_3, не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру кредиту, процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу, виду виданої кредитної картки та її номеру.

Також слід врахувати, що умови викладені в анкеті-заяві містять ознаки договору приєднання, який передбачає приєднання до запропонованих умов, встановлених однією стороною - банком, викладених в затверджених Умовах та правилах та у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки, ці обставини не дають підстав для визнання їх складовою договору банківських послуг, про який ведеться мова у анкеті-заяві, у разі відсутності на них підпису іншої сторони, яка приєднується. Ознакою такого договору - це відсутність у сторони, що приєднується можливості приймати участь у визначені умов договору, але сторона - приєднання не позбавлена законом права його підписати, чим підтверджує свою згоду на укладання договору на таких умовах.

Отже, між сторонами на підставі анкети-заяви не виникло кредитних відносин, оскільки підписаною анкетою-заявою не узгоджено в належній письмовій формі істотні умови цього виду договірних відносин: розміру кредиту, процентів за користування кредитом, питання застосування до позичальника, в разі невиконання ним своїх зобов'язань, неустойки (пені, штрафу), а також вид, номер кредитної картки, з якої відбувалось зняття коштів, а також і час її отримання відповідачем.

Не являється належним, допустимим та достовірним доказом утворення позивачем будь-якої заборгованості за кредитним договором, укладеним з АТ КБ КБ «Приватбанк» доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за Договором б/н від 18 липня 2012 року, оскільки, як вбачається із даного Розрахунку, кошти у сумі 300грн (як визначено у анкеті-заяві) позивачу не надавалися, натомість у колонках зазначено суми від 1050грн і вище, що не відповідає умовам заяви.

Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд (ВС/КЦС) 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц.

У відповідності до поданого Позивачем Розрахунку заборгованості за Договором №б/н від 18 липня 2012 року, заборгованість позивача у розмірі 96146,93грн складається з:

-1886,51грн - заборгованість за кредитом;

-84212,54грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-4993,26грн - заборгованість за пенею та комісією;

-500,00грн. + 4554.62грн - штрафи.

Обґрунтовуючи розрахунок заборгованості, зокрема по процентам за користування кредитом, які в вересні 2014 року і в квітні 2015 року збільшуються банком одноособово, без попередження, Позивач зазначив, що позичальник надав на таке свою пряму і беззаперечну згоду, як зазначалося вище.

Однак, таке твердження позивача спростовується вищевикладеним, оскільки порушує вимоги ст. 638 ЦК України щодо обов'язкового досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Позивачем не надано доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Відтак, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не бралися зобов'язання із сплати пені, комісії та процентах за користування даним кредитом, то нарахування їх їй у заборгованість у розмірі, який у 45 разів перевищує основну заборгованість за кредитом є безпідставним та незаконним.

Отже, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, а отже вимоги банку про стягнення зазначених складових заборгованості є безпідставними і задоволені бути не можуть, у той же час відсутні підстави для відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по самому тілу кредиту.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 1886,51 грн., оскільки, погашаючи заборгованість за кредитом, відповідач фактично визнавала факт отримання нею кредитних коштів, що підтверджується наданим розрахунком.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).

А також на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати, що були ним понесені.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4,7,10,81,141, 263-266 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (82100, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області 15.06.2013 року) на користь АТ КБ «Приватбанк» (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р для погашення заборгованості 2909282900311, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором від 18.07.2012 року б/н у загальному розмірі 1886 (одну тисячу вісімсот вісімдесят шість) гривень 51 копійку та судовий збір в розмірі 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.273 ЦПК України.

Суддя Медведик Л.О.