Рішення № 79153291, 22.12.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/3599/18 2/335/1322/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Ходька В.М., за участі секретаря судового засідання Крижко Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Запорізької міської ради, про визнання незаконною його бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням його заяви про зміну предмета позову просить визнати незаконною бездіяльність виконавчого комітету Запорізької міської ради щодо не надання йому житла як громадянину, віднесеному до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії і потребуючому поліпшення житлових умов, у строки, передбачені чинним законодавством та нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також просить зобов'язати виконавчий комітет Запорізької міської ради надати йому окремо ізольовану квартиру в межах встановлених діючим законодавством норм для родини із однієї особи, як особі, віднесеній до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, та яка перебуває на відповідному квартирному обліку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 09.06.1994 перебуває на квартирному обліку за місцем проживання, зокрема станом на 07.02.2018 позивач перебуває у загальній черзі під № 949, у позачерговій черзі під № 51, в окремому списку за № 4 (по Дніпровському району), в міському реєстрі осіб віднесених до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи він обліковується за № 24. Незважаючи на те, що відповідачем надаються житлові приміщення іншим особам, він протягом тривалого часу житлом не забезпечений, чим порушені вимоги Житлового кодексу Української РСР (далі за текстом – ЖК УРСР), Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок від 11.12.1984 № 470 (далі за текстом – Правила № 470). Також у відповіді на відзив, позивач зауважує на неналежному веденні відповідачем реєстрів, можливій неправомірній зміні черговості позивача на відповідному обліку. Крім того, Запорізькою міською радою не приймалося відповідної програми, спрямованої на забезпечення придбання житла громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а кошти місцевого бюджету витрачаються неправомірно на інші цілі. Відсутність бюджетного фінансування не є підставою для невиконання зобов’язань перед позивачем.

Відповідач – виконавчий комітет Запорізької міської ради в особі представника ОСОБА_3 з позовними вимогами ОСОБА_1 не погоджується та просить у позові відмовити повністю. За змістом відзиву на позовну заяву відповідач не заперечує право позивача на отримання житла та неодноразово пропонував як тимчасовий захід надати позивачеві кімнату в гуртожитку, без зняття з квартирного обліку. До окремих списків осіб на позачергове отримання житла включаються не тільки особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а й інші категорії осіб. Фінансуючи витрати на забезпечення житлом держава виділяє кошти за цільовим призначенням, які не можуть бути використані для забезпечення житлом іншої категорії осіб із цього ж окремого списку. Фінансування витрат для придбання житла категорії осіб, до якої віднесено позивача, не здійснюється з 2013 року. Зміна черговості позивача у загальній черзі та позачерговій черзі відбувалась в результаті цільового надходження коштів від держави та відповідного їх використання. В окремому списку осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, черга позивача не змінювалась.

У письмовому запереченні на відповідь позивача на відзив представник відповідача ОСОБА_3 зазначає, що відповідно до наданих законом повноважень Запорізька міська рада та її виконавчі органи не є особами, що вирішують питання щодо забезпечення житлом осіб, інвалідність яких пов’язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Надання позивачеві житла поза чергою серед такої ж категорії осіб може призвести до порушення житлового законодавства та порушення соціальної справедливості по відношенню до інших громадян, які перебувають у черзі.

Позивачем подавалися заява про зміну предмету позову, а також заявлялися клопотання про виключення осіб з кола співвідповідачів і залучення третіх осіб, про витребування доказів, про оголошення перерви для надання додаткових доказів і пояснень.

Ухвалою суду від 06.04.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 10.05.2018 року, яке неодноразово відкладалося та в якому оголошувались перерви через неможливість вирішення питань визначених ст.ст.189, 197 ЦПК України, в зв'язку з витребуванням доказів, зміною складу суду, учасників справи та предмету спору, а також за клопотанням учасників справи та через їх неявку і відсутність відомостей про вручення їм повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою суду від 10.05.2018 частково задоволено клопотання позивача та витребувано з Запорізької міської ради інформацію щодо: номеру ОСОБА_1 у чергах (реєстрах) громадян, які потребують поліпшення житлових умов станом на час його постановки на облік у відповідну чергу (із зазначенням дати постановки на обліку), та станом на час звернення до суду із позовом 02.04.2018; підстав не забезпечення ОСОБА_1 житлом за період з часу його постановки на облік у відповідну чергу.

Ухвалою суду від 22.06.2018 залишено без задоволення клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про витребування від районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради інформації щодо їх безпосередніх функцій при вирішенні питання надання громадянам, які потребують поліпшення житлових умов та знаходяться на відповідному обліку, у власність житла та чи входить до їх компетенції виносити рішення (розпорядження, накази) про надання у власність житла (квартири) громадянам, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на відповідному обліку.

Ухвалою суду від 15.08.2018 у зв’язку із закінченням терміну повноважень судді Шалагінової А.В. цивільна справа прийнята до провадження суддею Ходьком В.М., розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання на 12.09.2018.

Ухвалою суду від 11.10.2018 прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_2 від 26.09.2018 про зміну предмету позову та продовжено розгляд справи за зміненими позовними вимогами. Позовну заяву в частині вимог до Запорізької міської ради, районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації про визнання дій (бездіяльності) незаконними, зобов'язання поліпшити умови проживання шляхом надання у власність житлового приміщення залишено без розгляду. В задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 від 26.09.2018 про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Запорізької міської ради, районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради відмовлено.

Ухвалою суду від 12.11.2018 клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів залишено без задоволення, закрито підготовче провадження в даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10.12.2018.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила позов задовольнити з підстав, що викладені у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у його заявах по суті справи. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом ІІ групи, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями посвідчення серії А № 409488 від 07.08.2007 з вкладкою № 620722, виданим Запорізькою обласною державною адміністрацією, посвідченням № 008380 від 12.01.2012, виданим Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Ленінському району (т. 1 а.с.9).

Позивач взятий на квартирний облік за місцем проживання районною адміністрацією Запорізької міської ради по Дніпровському (Ленінському) району 09.06.1994 року, як проживаючого за договором найму, цією ж датою був включений до списку на позачергове одержання житла за пільгою учасника ліквідації аварії на ЧАЕС ІІ категорії. Після встановлення позивачу інвалідності, отриманої під час робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, на підставі наданих документів, розпорядженням голови районної адміністрації від 08.12.2011 № 544-р, його було включено до окремого списку громадян, віднесених до І категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи, що визнається сторонами в наданих заявах по суті та в переписці між ними (т. 1 а.с.239).

З листа виконавчого комітету Запорізької міської ради № 1046/01-37/01 від 04.06.2018 наданого на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2018, вбачається, що станом на 01.01.2018 позивач перебував у загальній черзі на отримання житла за № 949, у позачерговій черзі як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), інвалід війни ІІ групи – за № 51, в окремому списку учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії – за № 4, у окремому списку інвалідів війни – за № 12 (т. 1 а.с.70).

Позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із письмовими зверненнями щодо забезпечення його житлом відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте станом на час розгляду справи судом позивача житлом не забезпечено (т. 1 а.с.10-11, 15).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

За Конституцією України – Україна є демократична, соціальна, правова держава (ст.1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст.21); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ч.1 ст.24); громадяни України мають право на соціальний захист (ч.1 ст.46); подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст.16).

У преамбулі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами (далі - Закон № 796) закріплено, що цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Крім того, у ній наголошено, що Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей; у багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови; Україну оголошено зоною екологічного лиха; створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

В ухваленому Законі № 796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров’я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов’язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.13, п.10 ч.1 ст. 20 Закону № 796, держава взяла на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язалася відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Такі особи, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.

Пільги, компенсації і гарантії, встановлені у Законі № 796, є особливою формою відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров’я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень. Необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту таких осіб зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей.

Статтями 31, 34, 39 ЖК УРСР передбачено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України. Громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем проживання – виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті;

Аналізуючи вищенаведені положення чинного законодавства та конкретні обставини справи, суд доходить висновку, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалід війни ІІ групи, знаходиться на обліку відповідача у позачерговій черзі за № 51, в окремому списку учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії – за № 4, у окремому списку інвалідів війни – за № 12, та має право на забезпечення його пільговим житлом у встановленому законодавством порядку.

Щодо визнання незаконною бездіяльності виконавчого комітету Запорізької міської ради та зобов'язання його вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч.2 ст.5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч.1 ст.140).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 142, 143 Основного Закону України. Відповідно до яких, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання обліку громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, яке належить до комунальної власності, є власними повноваженнями органів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Статтею 15 ЖК УРСР передбачено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (ч.1 ст.30); здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (ч.1 ст.18); здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (ч.1 ст.36), приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради (ст.51), видають ордери на жилі приміщення (ч.1 ст.58, ч.1 ст.122, ч.2 ст.141); а також вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Таким чином, забезпечення жилою площею осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1 та які потребують поліпшення житлових умов, як це передбачено п.10 ч.1 ст. 20 Закону № 796, віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування та може здійснюватися ними як за рахунок власних ресурсів, так і за рахунок ресурсів Держави, при цьому в першому випадку це буде правом територіальної громади (жителів міста), а в другому – її обов'язком.

У Рішенні від 26.12.2011 року N 20-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) у справі про соціальні гарантії громадян). Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України (ч.1, ч.3 ст.95 Конституції України). Конституційний Суд України розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік.

Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1198 визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є МНС, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі відповідно до розподілу, затвердженого МНС.

З огляду на зазначене, видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, фінансуються в межах коштів, передбачених законами України про Державний бюджет України на відповідні роки. Тобто, виконання Закону № 796 в першу чергу залежить від фінансових ресурсів дохідної частини державного бюджету України.

Згідно зі ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно інформації викладеній в листі Міністерства соціальної політики України від 20.09.2018 № 31910/243-18 (т.1 а.с.280), у 2015-2018 роках, кошти на забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не передбачалися. Доказів того, що виконавчий комітет Запорізької міської ради протягом 2012-2014 років отримував фінансування з Державного бюджету України для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та допустив бездіяльність щодо ненадання ОСОБА_1 житла у строки, передбачені Законом № 796, позивачем не надано, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає. На переконання суду, на територіальну громаду не може бути покладена відповідальність за неналежне фінансування державою взятих на себе зобов'язань по відшкодуванню шкоди завданої громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання гарантованих компенсацій та пільг.

Суд також зазначає, що у разі надання позивачу житла поза чергою серед такої ж категорії осіб, це може призвести до порушення житлового законодавства (ст. 43 ЖК України, п. 38 Правил № 470) та соціальної справедливості по відношенню до сімей громадян, які перебувають у черзі раніше, оскільки позивач не перебуває під номером 1 у списках осіб, які перебувають на квартирному обліку, як особи, які потребують поліпшення житлових умов та як особи, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень і жодним нормативним актом не встановлено переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків і першочерговиків для громадян вказаної категорії, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 203/1784/16-ц, що була надана позивачем, відсутні висновки щодо застосування п.10 ч.1 ст. 20 Закону № 796, підстав для її врахування під час розгляду цієї справи немає.

При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., ОСОБА_3 A, N 303-A, параграф 29, рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03). В зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що інші доводи позову, за вищевказаних обставин не мають суттєвого значення для вирішення спору та не потребують детальної відповіді на кожен з них.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому судові витрати у даній справі розподілу не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В АЛ И В:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Запорізької міської ради, про визнання незаконною його бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: вул. ОСОБА_4 (Кремлівська)АДРЕСА_1, м. Запоріжжя, 69041.

Відповідач – Виконавчий комітет Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 02140892, місцезнаходження: пр. Соборний, 206 м. Запоріжжя, 69105.

Повний текст рішення складено 02.01.2019 року.

Суддя В.М. Ходько