Рішення № 79149296, 10.01.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 10.01.2019 Справа № 554/1011/18

Справа №554/1011/18

Провадження №2/554/1407/2018

2/554/115/2019

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі суду :

судді Блажко І.О.

при секретарі Гребенюк С.С.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Перша Полтавська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування квартири ,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 14.02.2018 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири. В якому прохала : поновити строк для оскарження договору дарування від 26 лютого 2009 року. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 26 лютого 2009 року та посвідченого ДН Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 недійсним. В обгрунтування позову зазначила, що 26.02.2009 ОСОБА_1, подарувала своїй рідній доньці – ОСОБА_3 безоплатно квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором дарування від 26.02.200, посвідченого ДН Першої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за №5-495. Квартира №105 належала ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого УЖКГ м.Полтави 14.10.2008 та зареєстрованого в КП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» в реєстровій книзі №137 під реєстровим №18098. Нотаріусом роз’яснено обом сторонам договору п.7. Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08.10.1992, із змінами внесеними постановою КМУ №45 від 24.01.2006., а саме: «7. Власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки,санітарних норм і правил; проводити за власні кошти ремонт квартири (наймач (орендар)- згідно з договором найму (оренди); використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають

псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян; дотримуватися правил утримання тварин у домашніх умовах;утримувати тварин у квартирі, де проживають співвласники або наймачі (орендарі), за погодженням з ними; не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори,колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому». Позивач до укладення договору дарування квартири (26.02.2009) та після укладення цього договору самостійно уклала договори на надання житлово-комунальних послуг із відповідними інстанціями та самостійно повністю сплачувала всі комунальні послуги, що рахувалися на дану квартиру. Відповідач не приймала участі в оплаті комунальних послуг починаючи з 26.02.2009 по даний час, а також не вчиняли жодних інших дій щодо утримання квартири. Підставою для дарування позивачкою своїй доньці квартири стало те, що позивачка тяжко хворіла та переживала, що у разі її смерті в неї залишиться єдина спадкоємиця – донька – відповідачка (адже інших родичів першої ступеня спорідненості в неї не має). Щоб не покладати матеріальних (фінансовий) тягар на доньку по смерті матері із витрат щодо відкриття спадкової справи, оформлення права власності в порядку спадкування, позивачка вирішила при житті переоформити право власності на квартиру на доньку шляхом укладення договору дарування (при цьому для економії коштів договір дарування був укладений у державного нотаріуса). Не зважаючи на укладений договір дарування спірної квартири, що є предметом спору по даній справі, сторони під час його укладення домовилися, що позивачка і надалі буде проживати та повністю користування даною квартирою як її власниці, в тому числі всі витати щодо утримання цієї квартири (поточні ремонти, оплата комунальних та інших послуг пов’язаних з обслуговуванням квартири) буде нести і надалі самостійно позивачка адже це її єдине житло в місті Полтава. Віповідачка на момент укладення договору дарування мала місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та і має дане місце проживання по даний час (та фактично проживає за цієї адресою весь час з 26.02.2009 по даний час). Таким чином, позивачка укладаючи договір дарування не мала на меті передати право власності (користування, розпорядження та володіння) на квартиру АДРЕСА_3 свої доньці при житті, адже позивачка переживала, що вона може не пережити всіх процедур та лікування, що були в неї діагностовано станом на момент укладення цього договору дарування. Сторони розуміли, що право власності на квартиру було є та буде поки буде жива позивачка лише за позивачкою, та відповідачка обіцяла, що не буле чинити перешкод матері у користуванні цією квартирою, тим паче що іншого житла у позивачки не має. Відповідно до довідки №720 КП «Житлово-експлуатаційна організація №2 Полтавської міської ради», м.Полтава, вул.Івана Мазепи, 30 виданій ОСОБА_1 про те, що вона зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26 липня 2016 року та зареєстрована лише вона одна особа; також в довідці вказано, що власником квартири є – ОСОБА_3. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1, 5 ст.203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України. Позивачкою був пропущений строк позовної давності для оскарження договору дарування від 26.02.2009 у зв’язку із тим, що позивачка не була позбавлена можливості і надалі проживати у подарованій квартирі, а донька жодним чином не перечила їй в цьому. Проте на даний час відповідачка повідомила своїй матері, що вона має намір продати цю квартиру та витратити кошти на власні потреби, а Позивачка має негайно вибратися із квартири. Проте у позивачки немає іншого житла куди б вона могла переїхати та проживати. Таким чином, сторони укладаючи договір дарування квартири 26.02.2009 не мали не меті фактичне виконання цього договору дарування, та і надалі позивачка користувалася на протязі 9 років квартирою як своєю власною, ключі та документи на неї не передавала відповідачц і, а відповідачка не приймала фактично квартиру у власність, тому вона і звертається до суду з даним позовом.

14 лютого 2018 року ухвалою судді Шевської О.І. відкрито провадження у справі. (а.с.46).

22.11.2018 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, в зв’язку з закінченням 06.11.2018 терміну повноважень у судді Шевської О.І. до провадження судді Блажко І.О. надійшла цивільна справа № 554/1011/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, прохали його задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечували. 06.04.2018 ОСОБА_1 надала відповідь на відзив в якому зазначила, що, що в неї немає у власності житла у Полтавському районі село Патлаївка у вигляді будинку та присадибної земельної ділянки та житла за адресою АДРЕСА_4, так як цими житлами вона не користувалася та не проживала в них. В квартирі в місті Полтава проживає разом зі своєю сімєю її племінник від рідного брата ОСОБА_5, а будинок в с.Патлаївка не використовувався нею як житло, а лише використовувалася присадибна ділянка для вирощування овочів на зиму.

Відповідач ОСОБА_3до суду 17.12.2018 та 10.01.2019 не з'явилася, будучи повідомленим на останню відому судові адресу, через що судова повістка вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (ст. 131 ЦПК України). 22.03.2018 від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву в якому остання пояснила, що дійсно 26.02.2009 її рідна мати подарувала їй житло у вигляді квартири АДРЕСА_1. На момент укладення договору позивачка по справі передала їй квартиру у власність, а вона прийняла таку квартиру шляхом підписання договору дарування, передачі їй всіх документів відносно цієї квартири. Звернула увагу суду, що згідно п.5 договору дарування від 26.02.2009 «Дарувальниця та обдаровувана стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він носить не фіктивний та удаваний правочин». Крім того, на день укладання договору її мати не була при смерті та не було інших медичних показників того, що через декілька днів вона може померти, і лише тому дарує квартиру. Пунктом 8 договору передбачено, що право власності у обдаровуваної на дарунок (квартиру) виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Нотаріусом роз’яснено, що згідно ст.182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. У ОСОБА_3 виникло право власності на спірну квартиру з моменту прийняття дарунку з 26 лютого 2009 року. Одним із основних підстав для заперечень є те, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. ОСОБА_1 не подала суду жодних підтверджуючих доказів, чому вона не звернулася до неї на протязі року з моменту дарування квартири із вимогою розірвати договір. Крім того у ОСОБА_1 є інше житло у приватній власності, таким чином доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у неї іншого житла є безпідставними та оманливими. Крім того зазначила, що має власну квартиру №42 в місті Полтава по провулку Кустарному,10, де проживає зі своєю сімєю та не має підстав для продажі спірної квартири (а.с.64-68, 149-150; 161-162).

Третя особа Перша Полтавська державна нотаріальна контора в судове засідання свого представника не направили, надіславши суду лист про розгляд справи без участі їхнього представника, зазначивши, що при вирішенні справи по суті покладаються на розсуд суду. 9а.с.165).

Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Судом встановлено, що 26 лютого 2009 року ОСОБА_1, подарувала своїй доньці – ОСОБА_3 безоплатно квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується копією договору дарування від 26.02.2009 посвідченого державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за №5-495. (а.с.12)

Як слідує із договору дарування квартира №105 належала ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого Управлінням житлово-комунального господарства м.Полтави 14.10.2008 та зареєстрованого в КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» в реєстровій книзі №137 під реєстровим №18098.

Згідно довідки №720 КП «ЖЕО №2 Полтавської міської ради квартира №105 за адресою м. Полтава, вулиця Навроцького,17 належить на праві власності ОСОБА_3. ОСОБА_1 зареєстрована за спірною адресою. (а.с.11).

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1, укладаючи договір дарування не мала на меті передати право власності (користування, розпорядження та володіння) на квартиру АДРЕСА_3 свої доньці при житті, адже позивачка переживала, що вона може не пережити всіх процедур та лікування, що були в неї діагностовано станом на момент укладення цього договору дарування.

ОСОБА_1 на момент укладення договору тяжко хворіла, що підтверджується копіями: медичного висновку від 15.10.2013 за №4/349 виданого 4-ю міською клінічною лікарнею м.Полтава; довідки від 06.11.2013 за №137 виданою відділом розподілу та приватизації житла Полтавської міської ради; виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 26.09.2013 виданою 2-ю МКЛ м.Полтава; протоколу УЗД від 22.03.2013 виданого 2-ю МКЛ м.Полтава; направлення від 29.05.2013 виданого 4-ю МКЛ м.Полтава; виписного епікризу із історії хвороби №881 від 11.09.2013 виданого 4-ю МКЛ м.Полтава; направлення від 26.09.2013; протоколу комп»ютерної томографії головного мозку від 30.12.2009; аналізів поліклініки №2 лікарні №4 реоенцефалограми від 03.07.2009 та 02.06.2009; направлення від 26.02.2009; довідків №635 від 04.09.2013, №272 від 05.09.2013, №635 від 04.09.2013 видані 4-ю МКЛ м.Полтава; виписки №6215 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 07.04.2014; виписки №2982 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 26.02.2014; виписки №2982 із медичної карти амбулаторно (стаціонарного) хворого від 26.02.2014; виписного епікризу №8485 від 12 грудня 2017 року (а.с.18-44).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частини квартири №42 у м. Полтава, по провулку Кустарному, що підтверджується копіями: свідоцтва про право власності на житло від 19.04.2007 УЖКГ, видане згідно з розпорядженням від 19 квітня 2007 року за №450; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14887058 від 13 червня 2007 року (а.с.75,76)

ОСОБА_3 зареєстрована та проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією довідки №1034 КП ЖЕО №2 Полтавської міської ради. (а.с.77).

Таким чином, сторони укладаючи договір дарування квартири 26.02.2009 не мали не меті фактичне виконання цього договору дарування, та і надалі ОСОБА_1 користувалася квартирою як своєю власною, ключі та документи на неї не передавала ОСОБА_3, а ОСОБА_3 не приймала фактично квартиру у власність.

Відповідно до ст.728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку. Поновити строк на оскарження договору дарування від 26 лютого 2009 року. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 26 лютого 2009 року та посвідченого державним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Позивач звільнена від сплати судового збору згідно частини 9 пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Також стягнути з ОСОБА_3 судові витрати на користь держави.

Керуючись ст.ст.12, 81,130,131, 141, 229, 247, 263, 354 ЦПК України, суд ,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Перша полтавська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування квартири - задовольнити повністю.

Поновити строк на оскарження договору дарування від 26 лютого 2009 року.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 26 лютого 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за №5-495.

Стягнути з громадянки України, ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована – АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (копійок) на користь держави.

Позивач – громадянка України ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженка село Свистуха, Юргинського району, Тюменської області, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний немер НОМЕР_2.

Відповідач – громадянка України, ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка м. Краснодар, Росія, зареєстрована – АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Третя особа Перша полтавська державна нотаріальна контора місцезнаходження: 36020 м. Полтава, вулиця Гоголя,11. код 02900149.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 30 днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, визначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікацйної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Октябрським районним судом м.Полтави за заявою відповідача, яку може бути подано до суду протягом 20 днів зо дня отримання ним копії рішення.

Рішення виготовлено 10 січня 2019 року.

Суддя І.О.Блажко