
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4328/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
05 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про:
- визнання протиправними дій Полтавського ОУПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 та з 01.09.2018;
- зобов'язання Полтавського ОУПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, та виплатити заборгованість за період з 01.12.2015.
Також просив на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що йому, як внутрішньо переміщеній особі, протиправно припинено нарахування та виплату пенсії. Вказує, що чинним законодавством України не встановлено такої підстави для припинення виплати пенсії, як на підставі списків Державної прикордонної служби, в яких наявна інформація про тривалу відсутність особи (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання. Наполягає на тому, що припиняючи позивачу нарахування та виплату пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, яке є конституційним правом та гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.12.2018 до суду надійшов відзив Полтавського ОУПФУ, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що з 01.06.2018 виплату пенсії останньому було припинено на підставі списків Державної прикордонної служби, в яких наявна інформація про тривалу відсутність (понад 60 днів) ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання. Вказані списки, в яких значиться ОСОБА_1, було направлено до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради для перевірки фактичного місця проживання та вирішення питання поновлення виплати пенсії позивачу. На підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 09.07.2018 №28, Полтавське ОУПФУ своїм розпорядженням від 24.07.2018 відновило виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 (тобто з моменту її припинення). У зв'язку з надходженням нових списків Державної прикордонної служби, згідно яких ОСОБА_1 перетнув кордон і понад 60 днів перебував на непідконтрольній території, виплата нарахованої пенсії з 01.09.2018 була призупинена. Згідно листа УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 01.10.2018 №04-16/15890 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб та рішення щодо скасування довідки не приймалось. Враховуючи це, Полтавським ОУПФУ було поновлено виплату пенсії з моменту припинення та одночасно проведено її перерахунок згідно поданої позивачем заяви від 17.10.2018. Сума боргу ОСОБА_1 (враховуючи подану заяву про перерахунок пенсії) по 30.11.2018 становить 59752,57 грн.
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 (а.с. 16).
Згідно з довідкою від 24.11.2014 №1601001041 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 (а.с. 29).
За змістом листа Полтавського ОУПФУ від 23.11.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку у цьому управлінні з 01.09.2014 як внутрішньо переміщена особа (а.с. 40-42).
З 01.06.2018 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено на підставі списків Державної прикордонної служби, по яких наявна інформація про тривалу відсутність останнього (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання. Для вирішення питання поновлення виплати пенсії, вказану вище інформацію було передано УСЗН виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради.
Розпорядженням пенсійного органу від 24.07.2018 виплату пенсії відновлено з 01.06.2018 на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 09.07.2018 №28.
В зв'язку з надходженням чергових списків Державної прикордонної служби, згідно яких ОСОБА_1 перетнув кордон (інформація про в'їзд відсутня), суму боргу по пенсії з 01.06.2018 було анульовано.
Згідно листа УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 01.10.2018 №04-16/15890 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб та рішення щодо скасування довідки не приймалось.
Враховуючи викладене, Полтавським ОУПФУ поновлено виплату пенсії з моменту припинення, одночасно проведено її перерахунок згідно заяви ОСОБА_1 від 17.10.2018 в зв'язку зі звільненням.
Сума боргу за період з 01.12.2015 по 30.11.2018 (з урахуванням перерахунку) становить 59752,57 грн.
Позивач вважаючи, що Полтавське ОУПФУ протиправно зупинило виплату з 01.06.2018 пенсії, звернувся до суду із вимогами визнати протиправними дії управління щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 та з 01.09.2018, а також зобов'язати Полтавське ОУПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, та виплатити заборгованість за період з 01.12.2015.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Однак, відповідачем такого рішення суду не надано.
Відповідач у відзиві на позов обґрунтовує свої дії, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначено", що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно припинялася виплата ОСОБА_1 з 01.06.2018, а у подальшому, з 01.09.2018 пенсії за віком.
Відтак, на переконання суду, вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Полтавського ОУПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 та з 01.09.2018 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, оскільки за змістом наявних у матеріалах справи документів відповідачем станом на момент розгляду даної справи самостійно відновлено нарахування пенсії ОСОБА_1, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог останнього в частині зобов'язання управління поновити нарахування пенсії за віком ОСОБА_1
Щодо вимог позивача в частині поновлення йому виплати пенсії за віком та стягнення з управління на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої пенсії за період починаючи з 01.12.2015, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Зі змісту довідки Полтавського ОУПФУ судом встановлено, що у період з грудня 2015 по грудень 2018 року включно ОСОБА_1 нараховано пенсію за віком у розмірі 217023,54 грн, з яких фактично виплачено останньому лише 150220,18 грн, тобто, сума заборгованості по виплаті пенсії позивачу за період з грудня 2015 по грудень 2018 року включно становить 66803,36 грн (а.с. 50-51). При цьому, сума заборгованості у розмірі 66803,36 грн включає в себе суму боргу по виплаті позивачу пенсії за віком за період з 01.06.2018 по 31.12.2018, а також суму боргу по виплаті останньому різниці перерахованої на підставі його заяви від 17.10.2018 пенсії за віком з грудня 2015 року по травень 2018 року включно.
Судом не заперечується та обставина, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а пункт 18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України."
Разом з тим, на переконання суду, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначено" внесено не було.
У пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02) Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про противність припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, а також зважаючи на те, що розмір такої пенсії нарахований, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом відновлення права позивача на отримання гарантованої державою пенсії буде стягнення з Полтавського ОУПФУ на користь ОСОБА_1 нарахованої за період з грудня 2015 року по грудень 2018 року включно, однак невиплаченої пенсії в сумі 66803,36 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили, а тому вжиття заходів судового контролю не є необхідним.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_1, тимчасово зареєстрований як переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року та з 01 вересня 2018 року.
Стягнути з Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену пенсію за віком за період з грудня 2015 року по грудень 2018 року включно у розмірі 66803,36 грн (шістдесят шість тисяч вісімсот три гривні тридцять шість копійок).
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_1, тимчасово зареєстрований як переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава
Судове рішення № 79140064, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 14.01.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 440/4328/18. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: