Рішення № 79135336, 09.01.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4361/17

провадження № 2/753/1936/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Козін В.Є.

зв участі позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

представника відповідача Расторгуєва О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця» про визнання дій та бездіяльності незаконними й стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця» про визнання дій та бездіяльності незаконними й стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи всої вимоги тим, що вона є інвалідом ІІ-ї групи загального захворювання безстроково, перенесла 2 інсульти та 1 інфаркт, потерпілою І-ї категорії від наслідків аварії на ЧАЕС, перебувала на оздоровленні в клінічному санаторії імені І.М. Пирогова у період з 15 по 28 вересня 2015 року по путівці, наданій Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької РДА у м. Києві. 28 вересня 2015 року під час отримання чергової процедури у водолікувальному відділенні санаторію, поблизу ванни посковзнулась на вологій підлозі та впала, внаслідок чого отримала складну травму правої руки у вигляді закритого перелому великого горбка правої плечової кістки з незначним зміщенням уламків і розривом акроміально-ключичного зчленування справа та перелом кісток щелепно-лицьового склету. Після якої їй не була надана кваліфікована перша медична допомога з боку працівників санаторію, за наслідками якої вона за власний кошт вимушена була виїхати із санаторію до м. Києва, вважаючи, що саме за місцем її проживання буде надата належна медична допомога, де їй була проведена операція на руці. Наразі стан здоров»я, зважаючи на її стан до оздоровлення в санаторії, значно погіршився, відбулось зниження функції дельтовидного м»язу на 60% та посттравматичного ураження правого серединного нерву, обумовлені закритим переломом хірургічної шийки правої плечової кістки зі зміщенням, посттравматичний артроз правового плечового суглобу. Зважаючи на дії та бездіяльність працівників санаторію, просить визнати протиправними дії відповідача, що призвели до отримання нею тяжких травм, а також ненадання їй після травмування першої медичної допомоги у повному обсязі, визнати бездіяльність відповідача щодо не проведення рослідування нещасного випадку, який мав місце 28 вересня 2015 року за фактом отриманих нею травм в приміщенні санаторію, незаконною, стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду, яка складається із витрат на лікування від отриманих травм в розмірі 289 640 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 600 000 грн., яка була завдана їй внаслідок отриманої травми в санаторії, а всього - 689 640 грн. 00 коп.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності від 20 листопада 2018 року (а.с.41 том 2), ОСОБА_3, діючий на підставі довіреності від 27 вересня 2017 року (а.с.23 том 2), позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у редакції позовних вимог від 28 вересня 2017 року (а.с.128-136 том 1).

В судовому засіданні представник відповідача Расторгуєв О.В., діючий на підставі ордеру про надання правової допомоги від 21 грудня 2018 року (а.с. 50 том 2), позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з»ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об»єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом ІІ-ї групи загального захворювання безстроково, потерпілою І-ї категорії від наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.8, 9, 10), перебувала на оздоровленні в клінічному санаторії імені І.М. Пирогова у період з 15 по 28 вересня 2015 року по путівці, наданій Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької РДА у м. Києві.

Згідно виписки із історії хвороби Одеського відділення санаторію імені І.М. Пирогова, курорт «Куяльник», щодо ОСОБА_2 міститься запис в графі «супутній діагноз» - «закритий перелом б/бугорка правої плечової кістки», в графі «рекомендації» - записи - «травмована 28.09.2015 року», «нагляд травматолога за місцем проживання» (а.с.35-36 том 1). А з 05 по 19 жовтня 2015 року ОСОБА_2 була поміщена до стаціонарного відділення лікарні швидкої допомоги м. Києва (а.с.37 том 1) з аналогічним діагнозом та проведеної операції з вживленням хірургічних шунтів до правої плечової кістки, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 № 26447 травматологічного відділення № 1 (а.с.37 том 1).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, яким й не спростовується, не проведено рослідування нещасного випадку невиробничого характеру, який мав місце 28 вересня 2015 року за фактом отриманих травм ОСОБА_2 в приміщенні санаторію Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця».

Відповідно, зважаючи на недотримання уповноваженою особою відповідача вимоги щодо необхідності рослідування нещасного випадку невиробничого характеру в приміщенні санаторію, та його наслідків, суд позбавлений можливості пов»язувати отримані позивчкою тілесні ушкодження з виною відповідача. Відповідно інші вимоги позивача, а саме - визнання дій відповідача, що призвели до отримання позивачкою тяжких травм, - протиправними, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, можуть бути лише похідними за наслідками проведеного рослідування нещасного випадку, й наразі вони є передчасними, зважаючи на відсутність вказаного доказу.

Й оскільки одна із позовних вимоги позивача містить вимогу про визнання бездіяльності відповідача щодо не проведення рослідування нещасного випадку, який мав місце 28 вересня 2015 року за фактом отриманих травм позивачкою в приміщенні санаторію незаконною, суд вважає поновити право позивача й визнати таку бездіяльність незаконною.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов»язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб»єктивних прав та обов»язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов»язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов»язаний надати суб»єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб»єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов»язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб»єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, судом встановлено, що сторони перебували у правовідносинах згідно надання/отримання послуг санаторно-курортного оздоровлення, проте позивачка не надала належних та допустимих доказів вини відповідача, які призвели до її травмування - результати розслідування нещасного випадку, за наслідками якого їй могли б бути завдані матеріальні збитки та моральна шкода, оцінені нею в загальній сумі 689 640 грн. 00 коп., за таких підстав - відсутності результатів проведеного рослідування нещасного випадку, який мав місце 28 вересня 2015 року за фактом отриманих позивачкою травм в приміщенні санаторію, суд позбавлений можливості вирішити спір в частині інших вимог, окрім визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не проведення рослідування нещасного випадку.

При цьому, згідно п.11 Постанови від 22 березня 2001 р. N 270 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України,у разі відмови організації провести розслідування нещасного випадку потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради), яка вирішує питання щодо проведення цього розслідування.

Проте, оскільки в офіційному порядку відповідач не відмовивсяпровести розслідування нещасного випадку, він не звільнений від обов»язку провести таке розслідування, а тому його бездіяльність у даному випадку є незаконною.

Так, Постановою від 22 березня 2001 р. N 270 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України регулюється державна політика в сфері безпечної життєдіяльності населення та поліпшення організації роботи з профілактики травматизму невиробничого характеру.

Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру визначає механізм розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру, які сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України. Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я або смерті потерпілих.

Розслідуванню, згідно п. 13 ч.3 Порядку, згідно з цим Порядком підлягають нещасні випадки, що сталися під час перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях, а також у рекреаційних зонах.

Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих (п.7 Порядку).

Районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) протягом доби з часу надходження від лікувально-профілактичного закладу повідомлення про нещасний випадок (за винятком нещасних випадків із смертельним наслідком) приймає рішення щодо утворення комісії з розслідування нещасного випадку у складі не менш як трьох осіб (п.9 Порядку).

Рішення щодо розслідування нещасного випадку приймається керівником організації на підставі звернення потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, листка непрацездатності або довідки лікувально-профілактичного закладу.

У разі відмови організації провести розслідування нещасного випадку потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради), яка вирішує питання щодо проведення цього розслідування.

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо ненадання їй першої медичної допомоги у повному обсязі, то дана вимога не обгрутована. Так, позивачем не доведений факт відмови відповідачем у наданні такої першої медичної допомоги, при цьому самим позивачем визнаний факт надання їй медичним персоналом санаторію такої допомоги, від якої вона у добровільному порядку відмовилась, надавши їй негативну оцінку, й виїхала із санаторію до м. Києва, де на її думку, їй мали надати належну медичну допомогу. При цьому така вимога не конкретизована, а саме позивачем не обгрутовано й не зазначено в прохальній частині вимог, в якому саме повному обсязі мала б бути надана позивачу перша медична допомога.

Окрім того, зважаючи на відсутність висновків розслідування нещасного випадку, доказів, наданих позивачем, й відповідачем - висновку фахівця № 10 в галузі судово-медичної експертизи, проведеного на підставі письмового звернення директора Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця» (а.с.6-19 том 2), відсутності проведеної судово-медичної експертизи щодо отриманих позивачкою травм та пожливості їх пов"язування із погірщення її стану здоров"я та дійсний стан її здоров"я, причини падіння й втрата свідомості позивачки, інші питання щодо об"єктивного вирішення даного спору, про проведення якої позивач до суду не зверталась, суд в об"ємі наданих сторонам доказів, приймаючи до уваги даний висновок фахівця в галузі судово-медичної експертизи, може припускати, що, зважаючи на загальний стан здоров"я, на який позивачка посилається - перенесені два інсульти та один інфаркт, мимовільне подіння з положення стоячи на ногах з висоти власного зросту на руку із втратою свідомості, за наслідками якого позивачка й отримала тілесні ушкодження, міг спричинити її загальний стан здоров"я. Проте, на такі питання має надати відповідь судово-медична експертиза, щодо призначення якої ані позивачка, ані її два представники до суду з відповідним клопотанням не звертались.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги в задоволеній частині вимог, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.3 ст. 141 ЦПК України. Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір»судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

На підставі вищевикладеного, Постанови від 22 березня 2001 р. N 270 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця» про визнання дій та бездіяльності незаконними й стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця», код ЄДРПОУ - 32416773, щодо не проведення рослідування нещасного випадку, який мав місце 28 вересня 2015 року за фактом отриманих травм ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в приміщенні санаторію Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій імені І.М. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздравниця», - незаконною.

В решті вимог - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п»ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: Коренюк А.М.