Рішення № 79121132, 11.01.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4249/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області треті особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування постанови та визнання дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними та зобов'язання утриматися від-вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області треті особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", в якому позивач просить:

скасувати Постанову від 23.10.2017 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Булахевіча С.В. про арешт нерухомого майна ОСОБА_2;

визнати дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними та зобов'язати утриматися від-вчинення дій щодо звернення стягнення на будівлі по АДРЕСА_4; стояночне місце АДРЕСА_5, Одеської області; стояночне місце АДРЕСА_6, Одеської області; квартира АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2, Одеської області; житловий будинок загальною площею 184,4 кв.м у АДРЕСА_7 частки житлового будинку АДРЕСА_8; нежилі приміщення магазину загальною площею 155,8 кв.м, по АДРЕСА_9 квартира АДРЕСА_3.

Позов вмотивовано наступним.

На виконання п. 1.3 кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №449 від 13.03.2008, згідно якого, ОСОБА_2 без згоди своєї дружини ОСОБА_1 передав банківській установі в іпотеку нежилі приміщення магазину за адресою АДРЕСА_10 у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором від 13.03.2008 №2008/13-1-08/111. Право власності на ці приміщення зареєстровано за ОСОБА_2

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 06.10.2001 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається (ч. 2 цієї статті), що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу презюмується Законом.

Перелік нерухомого майна, право спільної сумісної власності на яке набуто за час шлюбу складається з наступного:

1. будівлі по АДРЕСА_4;

2. стояночне місце АДРЕСА_5, Одеської області;

3. стояночне місце АДРЕСА_6;

4. квартира АДРЕСА_1;

5. квартира АДРЕСА_2, Одеської області;

6. житловий будинок загальною площею 184,4 кв.м у АДРЕСА_7

7. 9/25 частки житлового будинку АДРЕСА_8;

8. нежилі приміщення магазину загальною площею 155,8 кв.м, по АДРЕСА_9

9. квартира АДРЕСА_3.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» станом на березень 2005 року (на час першої державної реєстрації права власності на нерухоме майно, - квартири АДРЕСА_2 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Усе нерухоме майно, яке зареєстровано у єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на прізвище ОСОБА_2 з 06 жовтня 2001 року набуває статусу спільного сумісного майна подружжя, в тому числі й квартира АДРЕСА_2 (свідоцтво додається). Зі свідчень ОСОБА_2, які ним надані в порядку ст. 20 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» у ході письмового опиту також вбачається, що майно набуте за час шлюбу між ним та позивачем належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.08.2015 відкрито провадження № 522/15356/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору. Рішення у справі не прийнято.

У ході розгляду цивільної справи № 522/15356/15-ц виникло питання, яке потребує прийняття окремого рішення суду про визнання права власності ОСОБА_1 на нежилі приміщенні магазину за адресою АДРЕСА_9, оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» з невідомих причин це право заперечує.

Приморським районним судом м. Одеси відкрито провадження у справі №522/21195/17 за позовом ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на це майно. Рішення у справі не прийнято.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 31.05.2017 поновлено вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 09.09.2011.

Як вбачається з витягу відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до Постанови від 23.10.2017 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2.

Обтяжувачем є відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Особою, чиї майнові права або майно обтяжено за Постановою від 23.10.2017 є ОСОБА_2. Тобто, обтяження накладено на майнові права або майно ОСОБА_2, які належать йому на праві особистої власності.

Питання щодо підставності, правомірності дій ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 щодо нерухомого майна, переданого в іпотеку у якості забезпечення договору кредиту, питання права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення магазину розглядаються у цивільних справах №522/21 195/17 та №522/15356/15-ц.

Разом з тим, у 2018 році головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень вчинено дії щодо звернення стягнення на нерухоме майно, що зареєстроване на ОСОБА_2, що не передавалось в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитною угодою, та яке належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_5 здійснено у період з 27.03 по 28.03.2018 року вихід за місцем проживання позивача ОСОБА_1 за адресою м. Одеса вул. Успенська, 2, де у порушення п.п. 4 п. 3 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» без вмотивованого рішення суду про примусове проникнення, намагався проникнути до житлових та інших приміщень ОСОБА_1 з метою їх опису та їх подальшої реалізації з торгів. При цьому позивач ОСОБА_1 не є учасником виконавчого провадження, не є боржником (стороною) у виконавчому провадженні ВП №34912335, в рамках якого здійснюються заходи зі стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Такого рішення судом не приймалось.

Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 371 ЦК України).

Проте такого рішення судом також не приймалось.

Незважаючи на той факт, що обтяженню за Постановою від 23.10.2017 підлягало лише майно та майнові права ОСОБА_2, що належать йому на праві особистої власності, арешт обтяжувачем накладено на майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Незважаючи на відсутність відповідного рішення суду, обтяжувачем здійснено дії щодо звернення стягнення на нерухоме майно, що належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 27.11.2018 року відкрито провадження у справі з особливостями, передбаченими ст.287 КАС України.

07.12.2018 р. за вхід. № 38031/18 надійшов відзив на адміністративний позов.

Відзив обґрунтований наступним.

На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ), перебуває виконавче провадження № 34912335 з примусового виконання виконавчого листа №2604/3004/2010 виданий Дніпровським районним судом міста Києва 29.08.2014 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 3 559 500,57 грн. та суму витрат пов'язаних з розглядом справи в третейському суді в розмірі 25 500, 00 грн. всього стягнувши 3585000,57грн.

Рішення на підставі якого видано виконавчий документ не скасоване.

26.10.2012 на підставі статей 17, 19, 20, 21, 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження. Боржнику для виконання, стягувану до відома.

Вимоги виконавчого документа, боржником в самостійному порядку не виконано. Виконавче провадження перебуває на примусовій стадії виконання. Боржник ухиляється від виконання рішення суду, хоча про наявність відкритого виконавчого провадження боржнику відомо, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних реєстрах, встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

В позовній заяві зазначено, що за постановою державного виконавця від 23.10.2017 накладено арешт на майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що не відповідає дійсності.

23.10.2017р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника (боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1), якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та на нежилі приміщення магазину загальною площею 155,8 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_9.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) зареєстроване нерухоме майно, а саме:

- стояночне місце АДРЕСА_5

- квартира АДРЕСА_1

- квартира АДРЕСА_2

- нежилі приміщення магазину, які знаходиться АДРЕСА_9

- квартира АДРЕСА_11

на яке державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №34912335 накладено арешт відповідно до чинного законодавства.

Позивач звертає увагу суду на те, що державний виконавець здійснив у період з 27.03.2018 по 28.03.2018 вихід за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 та намагався проникнути до житлових та інших приміщень ОСОБА_1, що також не відповідає дійсності.

29.03.2018 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою м. Одеса, вул. Успенська, 2 з метою проведення опису та арешту майна належного боржнику, а саме: стояночного місця №57, але невідомою особою було здійснено перешкоду державному виконавцю в доступі до майна, про що складено відповідний акт.

Заявник у позові зазначає, що усе майно зареєстроване після 06 жовтня 2001 року є спільною сумісною власністю, але цей факт не є встановленим.

Слід зазначити, що відповідно до п. 24 постанови пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, проведені державним виконавцем Відділу дії відповідають Закону України «Про виконавче провадження», а позовна заява не містить правового обґрунтування та спрямована лише на перешкоджання виконанню рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02.03.2012 у справі №2604/3004/2012, яке перебуває на примусовому виконанні.

Сторони по справі повідомлені про дату судового засідання належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а/с. 147-154).

Також відповідач по справі повідомлений про відкриття провадження по справі засобами електронної пошти (info@od.dvs.gov.ua) на адресу, що міститься на офіційному сайті Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Згідно ч.1-3 ст. 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб - порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно п. 1.3 кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №449 від 13.03.2008, згідно якого, ОСОБА_2 передав банківській установі в іпотеку нежилі приміщення магазину за адресою АДРЕСА_10 у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором від 13.03.2008 №2008/13-1-08/111. Право власності на ці приміщення зареєстровано за ОСОБА_2

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 06.10.2001 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2.

У відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, перебуває виконавче провадження № 34912335 з примусового виконання виконавчого листа №2604/3004/2010 виданий Дніпровським районним судом міста Києва 29.08.2014 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ' "Укрсоцбанк" заборгованість в розмірі 3 559 500,57 грн. та суму витрат пов'язаних з розглядом справи в третейському суді в розмірі 25 500, 00 грн. всього стягнувши 3 585 000, 57 грн.

Згідно Постанови від 23.10.2017 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2.

Обтяжувачем є відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Особою, чиї майнові права або майно обтяжено за Постановою від 23.10.2017 є ОСОБА_2.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодекс адміністративного судочинства України.

Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Цивільний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Сімейний кодекс України

Стаття 63.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 65

чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Стаття 73.

За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Горнсбі проти Греції» ( Hornsby v. Greece), справа «Romanczyk проти Франції» (Romanczyk v. France).

Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV

Стаття 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частини 1, 2 статті 11. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частина 1 статті 6. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Стаття 19. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Стаття 25. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Стаття 60. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що приписами ст. 60 СК України встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності, вказаний правовий висновок викладений у Постанові ВС від 12.12.2018 р. по справі № 161/9138/16-ц.

Отже, суд критично ставиться до твердження позивача про презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу, оскільки ця презумпція може бути спростована в судовому порядку.

При цьому, на даний час залишаються не вирішеними по суті справи № 522/15356/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору та №522/21195/17 за позовом ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст.2, 5, 6, 7, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області треті особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування постанови та визнання дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними та зобов'язання утриматися від-вчинення дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2, телефон: НОМЕР_4, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області - адреса: 65072, м. Одеса, пл. Б.Дерев'янка, 1, телефон: (048) 705-17-83, електронна пошта: info@od.dvs.gov.ua

ОСОБА_2 - адреса: АДРЕСА_12 телефон: НОМЕР_5, електронна пошта:ІНФОРМАЦІЯ_3

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" - адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, адреса для листування: 65014, м. Одеса, вул.. Юрія Олеші, 6, телефон: (048) 722 38 15, електронна пошта: info@ukrsotsbank.com

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.