Вирок № 79092262, 29.12.2018, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/746/17

1-кп/296/100/18

Вирок

Іменем України

29 грудня 2018 року м.Житомир

29 грудня 2018 року Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої судді: Янчук Н.П.

за участю:

секретаря судового засідання: Новицької О.В.

прокурора: Кока С.А.

потерпілої: ОСОБА_1

представників потерпілої: адвокатів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисників : Поліщука М.Г., Поліщука Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12016060020000141 за обвинуваченням :

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Житомира, не працюючий, зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України, не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до обвинувального акту затвердженого прокурором Житомирської місцевої прокуратури 16.01.2017 року, ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що 08.01.2016 близько 01 години 00 хв. перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, між ним та колишньою співмешканкою ОСОБА_1 виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1

Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей же день та час, в цьому ж місці та за вказаних обставин, ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_1, яка сиділа на ліжку та взявши в руки гітару, наніс нею близько п'яти ударів в ліву частину голови та по обличчю потерпілої.

Від нанесених ударів ОСОБА_1 впала на ліжко, а ОСОБА_4 продовжив наносити їй удари гітарою по голові та верхніх кінцівках. Після того, як гітара зламалась об тіло потерпілої, ОСОБА_4 кулаками рук почав наносити потерпілій удари в область голови, ліву частину обличчя, ліву частину тулубу.

Намагаючись втекти ОСОБА_1 вибігла до коридору, де ОСОБА_4 наздогнав її та збив з ніг, внаслідок чого потерпіла впала на підлогу, після чого наніс їй декілька ударів ногами в правий бік ребер, нирок та нижню частину тазу.

Таким чином, ОСОБА_4 спричинив потерпілій ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, множинних синців на обличчі, підшкірних крововиливів на обличчі, лівої руки, в ділянці грудної клітки, попереку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину свою у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав та показав, що 07.01.2016р. дійсно за його місцем проживання перебувала колишня співмешканка ОСОБА_1, з останньою він не проживав протягом чотирьох років. 07.01.2016р. у вечірній час ОСОБА_1 разом із їх спільною донькою ОСОБА_7 прийшли до нього в гості, де разом з їх спільними знайомими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вживали спиртні напої. У той вечір між ним та ОСОБА_1 ніякого конфлікту не було і він її не бив. Після опівночі він разом із ОСОБА_9 вийшов на балкон покурити, а коли повернулися у кімнату, то ОСОБА_1 там вже не було. Від ОСОБА_8 йому стало відомо, що ОСОБА_1 пішла додому, їх донька ОСОБА_7 залишилась у нього ночувати. Після 06 год. ранку 08.01.2016р. у його квартиру разом із працівниками поліції прийшов батько ОСОБА_1 - ОСОБА_10 і забрав ОСОБА_7, звинувативши його у тому, що він побив ОСОБА_1 Покази доньки у тій частині, що він нібито бив ОСОБА_1 вважає наклепом, пояснюючи це тим, що донька весь час проживає із матір»ю, яка постійно налаштовує доньку проти нього.

Потерпіла ОСОБА_1 в суді показала, що 07.01.2016 року близько 19:00 години на її мобільний телефон та мобільний телефон доньки ОСОБА_7 почав телефонувати ОСОБА_4 запрошуючи на святковий вечір. На таку пропозицію вона погодилась та прийшла з дитиною до ОСОБА_4 додому. Сиділи всі разом за столом, спілкувались, потім почали сваритись. Вона вирішила йти додому і сказала донці теж збиратись. Почувши це, ОСОБА_4 розлютився і сказав, що дитина буде ночувати у нього та почав кидатись стаканами, схопив гітару і почав гітарою її бити. Після того як гітара зламалась, продовжив бити ногами по тулубу, тягав за волосся. Все це відбувалось в присутності доньки ОСОБА_7, яка просила щоб той її не бив. ОСОБА_9 хотів викликати швидку, однак ОСОБА_4 почав бити і його. Після цього, вона на таксі поїхала додому, а вранці викликала швидку та була доставлена у лікарню. Після проведеного стаціонарного лікування, вона лікувалась амбулаторно, приймала ліки та була на обліку у травматолога.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_4 в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, сторона обвинувачення надала наступні докази:

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 показали, що близько 06:00 години ранку 08.01.2016 року прийшли у квартиру їх доньки та сестри ОСОБА_1, яку побачили побитою. Від останньої їм стало відомо, що її побив колишній співмешканець ОСОБА_4 Після цього вони викликали швидку допомогу, яка забрала ОСОБА_1 у лікарню та повідомили поліцію. Разом з працівниками поліції ОСОБА_10 поїхав у квартиру ОСОБА_4 та забрав неповнолітню онуку ОСОБА_7, яка також підтвердила, що саме ОСОБА_4 бив у її присутності маму гітарою, ногами, руками.

Аналогічні показання в суді надав ОСОБА_12Малолітній свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердила, що саме батько ОСОБА_4 бив гітарою маму по голові, тулубу, потім кулаками рук, ногами.

- витяг з кримінального провадження №12016060020000141 в якому зазначено: дата надходження заяви 08.01.2016 р. про спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ОСОБА_4; реєстрація здійснена слідчим Фльора А.Ю. - 11.01.2017 року.

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08.01.2016 р., в якій потерпіла ОСОБА_1 повідомляє про обставини спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_4;

- рапорт Начальнику Житомирського відділу поліції ГУНП в Житомирській області з якого слідує, що 08.01.2016 року о 06:38 год. до чергової частини надійшло повідомлення ТМО-1 про те, що ОСОБА_1 побив чоловік;

- висновок експерта № 497 від 19.02.2016 р., згідно якого при госпіталізації ОСОБА_1 в травматологічне відділення ЦМЛ № 1 08.01.2016 р., у неї були виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, множинних синців на обличчі, підшкірних крововиливів на обличчі, лівої руки, в ділянці грудної клітки, попереку. Дані тілесні ушкодження виникли від дії тупого (их) предмета (ів), не залишивши в них яких-небудь специфічних та характерних ознак, дозволяючи ідентифікувати їх контактуючу слідоутворюючу поверхню, відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я;

- постанова про уточнення кваліфікації злочинних дій від 13.06.2016 р.;

- протокол проведення слідчого експерименту від 08.02.2016 р. за участю потерпілої ОСОБА_1, яка на місцевості вказала та пояснила про обставини спричинення їй тілесних ушкоджень колишнім співмешканцем ОСОБА_4;

- протокол проведення слідчого експерименту від 17.08.2016 р. за участю свідка ОСОБА_7., 2007 р.н., яка за участю законного представника ОСОБА_1, на місцевості вказала та пояснила про обставини, при яких її батько ОСОБА_4 спричинив тілесні ушкодження її матері ОСОБА_1;

- висновок експерта № 3018 від 26.12.2016 р., згідно якого виявлені тілесні ушкодження при проведенні судово-медичної експертизи гр. ОСОБА_1 по механізму свого утворення можуть відповідати показам потерпілої та свідка ОСОБА_7. при проведенні слідчого експерименту;

- протокол огляду предмету від 05.01.2017 р., згідно якого було оглянуто дванадцять фотографій із зображенням ОСОБА_1, на яких зафіксовано тілесні ушкодження;

- постанова про визнання предметів речовими доказами від 05.01.2017 р., а саме оглянутих фотознімків в кількості 13 шт.

На спростування доводів сторони обвинувачення за клопотанням сторони захисту досліджені та долучені наступні докази, які були відкриті сторонам в ході досудового розслідування:

-витяг із ЄРДР від 11.01.2017р.;

-постанова начальника СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області від 9.01.2016р. про доручення розслідування кримінального провадження групі слідчих;

-протокол прийняття у ОСОБА_1 заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08.01.2016р.;

-постанова слідчого від 12.02.2016р. про призначення судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_1;

-постанова слідчого про уточнення кваліфікації злочинних дій від 13.06.2016р.;

-лист прокурора Коки С. від 21.07.2016р. за №6906кн/вих16 на адресу в.о. начальника СВ Житомирського ВП Лисака Ю.В. із переліком допущених слідчим недоліків досудового розслідування у даному кримінальному провадженні;

-лист прокурора Коки С. від 20.12.2016р. за №11647кн/вих16 на адресу начальника СВ Житомирського ВП Бовсунівського М.І. із переліком допущених слідчим недоліків досудового розслідування у даному кримінальному провадженні;

-постанова слідчого від 22.112.2016р. про призначення по даній справі додаткової судово-медичної експертизи.

Розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судове слідство, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши письмові докази, перевіривши доводи учасників процесу, з»ясувавши у них, чи всі вони докази подали на підтвердження своїх доводів, виконавши вимоги ст. 370 КПК України, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення.

Згідно з вимогами ст. 87 ч.1 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно із ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Зазначена норма закону повністю узгоджується з вимогами ст. 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Органом досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що близько 01 год. ночі 08 січня 2016 року у своїй квартирі АДРЕСА_1 в процесі сварки на грунті виниклих неприязнених стосунків наніс колишній співмешканці ОСОБА_1 чисельні удари гітарою, кулаками та ногами по різним частинам її тіла, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров»я.

Зазначені дії ОСОБА_4 органом досудового слідства кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України.

Дану кваліфікацію дій ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали потерпіла і державний обвинувач.

Згідно Кримінального Кодексу України підставою для притягнення будь якої особи до кримінальної відповідальності є вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого цим Кодексом злочину, тобто складається із сукупності наступних елементів: об»єкт, об»єктивна сторона, суб»єкт та суб»єктивна сторона злочину.

Кожний із цих обов»язкових елементів складу будь-якого злочину, повинен знайти своє підтвердження відповідними доказами в судовому засіданні.

Відсутність хоча б одного із цих чотирьох обов»язкових елементів складу будь-якого злочину, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не являються злочином.

Відповідно до вимог ч.1 ст.92 КПК України обов"язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, покладається на слідчого та прокурора, та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яке згідно п.1 ч.1 ст.477 КПК відноситься до категорії приватного обвинувачення.

У зв»язку з цим відповідно до вимог ч.4 ст.26 КПК та ч.1 ст.477 КПК кримінальне провадження по даному кримінальному правопорушенню могло бути розпочате слідчим або прокурором лише на підставі заяви потерпілої ОСОБА_1

Згідно вимог ч.4 ст.214 КПК слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов»язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.

Згідно п.8 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015р. №1377 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2015р. за №1498/27943) датою подання заяв та повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події до органів поліції вважається дата реєстрації заяви чи повідомлення в журналі ЄО органу поліції.

Із змісту протоколу про прийняття заяви ОСОБА_1 від 08.01.2016р. про спричинення їй ОСОБА_4 тілесних ушкоджень вбачається, що на ній відсутні будь-які відмітки із зазначенням реєстраційного номера про те, що вона в установленому чинним законодавством порядку була зареєстрована в журналі ЄО Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області.

Заява ОСОБА_1 в установленому Законом порядку не надійшла до Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області, у зв»язку з чим у слідчого були відсутні законні підстави для внесення її до ЄРДР, та відповідно, були відсутні і підстави для проведення по ній досудового розслідування.

Із змісту листа прокурора, який було досліджено та долучено до матеріалів кримінального провадження за клопотанням сторони захисту, слідує, що станом на день ознайомлення останнього з матеріалами даного кримінального провадження (21.07.2016р.) у ньому була зовсім інша заява потерпілої ОСОБА_1, та з іншим її змістом.

В той же час із змісту наданого прокурором суду протоколу від 08.01.2016р. видно те, що всі зазначені у його листі недоліки вже були усунуті (зазначено особу, яка спричинила ОСОБА_1 тілесні ушкодження - бувший цивільний чоловік ОСОБА_4, а також вказані свідки цієї події - ОСОБА_8 та ОСОБА_9).

Тобто, протокол прийняття у ОСОБА_1 заяви про злочин слідчим був складений після 21.07.2016р., а саме після поданих прокурором зауважень на виявлені ним недоліки.

В ході судового розгляду стороною обвинувачення не надано витягу із ЄРДР за 08.01.2016 р. про внесення заяви ОСОБА_1 до ЄРДР, що було підставою для слідчого проводити досудове розслідування даного кримінального провадження.

Допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12., які являються батьками та братом потерпілої ОСОБА_1, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку у якості доказів вини ОСОБА_4 у скоєнні даного кримінального провадження з підстав, передбачених ст.97 КПК, так як їх покази являються показами з чужих слів. Останні повідомили, що їм відомо лише зі слів ОСОБА_1, що ОСОБА_4 побив останню та очевидцями подій, які мали місце у квартирі ОСОБА_4 вони не були. Тобто їх покази ґрунтуються лише на поясненнях самої ОСОБА_1, яка їм про це розповіла.

Згідно ч.4 ст.97 КПК суд може визнати доказами показання з чужих слів лише у разі, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

В ході судового розгляду сторона захисту висловила свої заперечення проти визнання показів цих свідків допустимими доказами.

Протокол слідчого експерименту від 08.02.2016р., проведеного за участю потерпілої ОСОБА_1, який надано стороною обвинувачення, підлягає визнанню недопустимим доказом.

Дана слідча дія була проведена слідчим Пилипчуком Ю.Г., який станом на день її проведення (08.02.2016р.) не був включений до складу слідчої групи.

Даний факт підтверджується листом прокурора від 21.07.2016р. за №6906кн/вих16, у якому зазначено що станом на день його ознайомлення з матеріалами даної справи у ній були відсутні доручення керівника органу досудового розслідування про створення групи слідчих, до якої входив би слідчий Пилипчук.

Із змісту даного листа прокурора вбачається і те, що станом на день ознайомлення його із даним протоколом 21.07.2016р. у ньому не були зазначені поняті, за участю яких проводилась ця слідча дія (порушення вимог ч.7 с.223 КПК), не були зазначені технічні засоби, за допомогою яких здійснювалося фіксування її проведення (хоча фотознімки були долучені), що є порушенням вимог ч.3 ст.104 та ч.2,3 ст.107 КПК; у протоколі не були зазначені анкетні дані статиста (яким був працівник поліції), і цим статистом протокол підписаний не був, що є порушенням п.1 ч.3, ч.4 і 5 ст.104 КПК.

Наведене свідчить, що дана слідча дія була проведена у відсутність понятих, а відомості про те, що вони приймали участь у її проведенні були внесені набагато пізніше, а саме після 21.07.2016р. (день коли прокурор ознайомився із матеріалами кримінального провадження).

Крім того, долучені до цього протоколу фотознімки на порушення вимог ст.105 КПК не підписані усіма учасниками цієї слідчої дії.

На підтвердження вини ОСОБА_4 у скоєнні даного злочину сторона обвинувачення надала протокол слідчого експерименту від 17.08.2016р., проведеного за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_7

Однак, даний протокол цієї слідчої дії та отримані в процесі її проведення фактичні дані також підлягають визнанню недопустимим доказом.

Як видно із долучених до цього протоколу фотознімків участь у проведенні цієї слідчої дії приймав один і той же самий статист, який згідно листа прокурора від 21.07.2016р. за №6906кн/вих16 являється працівником поліції.

На порушення вимог п.1 ч.3 ст.104 КПК повні анкетні дані цього статиста не внесені до вступної частини протоколу. На порушення вимог ч.4,5,6 ст.104 КПК даний протокол не підписаний цим статистом. На порушення вимог ст.105 КПК долучені до цього протоколу фотознімки не підписані усіма учасниками цієї слідчої дії.

На підтвердження вини ОСОБА_4 у скоєнні даного злочину сторона обвинувачення також надала суду і висновок експерта №497 від 19.02.2016р. про виявлені у потерпілої ОСОБА_1 тілесні ушкодження.

Як видно із змісту Постанови про призначення судово-медичної експертизи від 12.02.2016 року, дана експертиза була призначена слідчим Пилипчуком Ю.Г., який станом на день її призначення (12.02.2016р.) не був включений до складу слідчої групи.

Даний факт підтверджується листом прокурора від 21.07.2016р. за №6906кн/вих16, у якому зазначено що станом на день його ознайомлення з матеріалами даної справи у ній було відсутнє доручення керівника органу досудового розслідування про створення групи слідчих, до якої входив би слідчий Пилипчук.

Таким чином, судово-медична експертиза щодо ОСОБА_1, результати якої викладені у висновку експерта №497 від 19.02.2016р., була проведена на підставі постанови слідчого, який в установленому Законом порядку не був призначений на проведення досудового розслідування у цій справі, тобто на підставі постанови не уповноваженої особи.

На підтвердження вини ОСОБА_4 у скоєнні даного злочину сторона обвинувачення надала висновок додаткової експертизи №3018 від 26.12.2016р., який також підлягає визнанню недопустимим з наступних підстав.

Із змісту даного висновку експерта №3018 видно, що одним із предметів його дослідження були висновок експерта №497 від 19.02.2016 р. та протоколи слідчих експериментів, проведених за участі потерпілої ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_7, які визнані недопустимими із вище наведених підстав.

Оскільки висновок експерта №3018 являється похідним від висновку експерта №497 та зазначених протоколів слідчих експериментів, то виходячи із вимог ч.1 ст.87 КПК, ч.5 ст.101 КПК також підлягає визнанню недопустимим як такий що ґрунтується на дослідженні доказів, які були здобуті з істотним порушенням установленого Законом порядку їх збирання.

Таким чином, наведені факти істотного порушення вимог чинного законодавства під час проведення зазначених процесуальних дій свідчать про те, що усі отримані у ході їх проведення докази були здобуті не у порядку, визначеному Законом (чинним КПК України).

Зазначені порушення вимог чинного КПК, які були допущені під час проведення цих слідчих дій, є істотним порушенням установленого законом порядку збирання доказів, та являється безумовною підставою для визнання усіх отриманих у процесі її проведення фактичних даних недопустимими з підстав, передбачених ст.87 КПК.

Згідно диспозиції ч.2 ст.125 КК України кримінальна відповідальність за цим Законом настає за спричинення особі умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров"я.

Згідно вимог п.2 ч.2 ст.242 КПК тяжкість та характер тілесних ушкоджень будь-якої особи можуть бути встановлені лише висновком експерта.

У зв»язку з цим, надані прокурором висновки експертів щодо виявлених у потерпілої ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, їх тяжкості та можливого механізму спричинення, підлягають визнанню недопустимими з вище наведених підстав.

На підтвердження вини ОСОБА_4 надано та досліджено в ході судового розгляду протокол огляду предмету від 05.01.2017 року з якого слідує, що було оглянуто та долучено до матеріалів кримінального провадження фотознімки на яких зображені тілесні ушкодження на різних частинах тіла потерпілої. Як слідує із вказаного протоколу, при відкритті конверту було виявлено та оглянуто 12 фотознімків на яких зображені тілесні ушкодження на різних частинах тіла ОСОБА_1 В той же час постановою слідчого від 05.01.2017 року до матеріалів кримінального провадження долучаються в якості речових доказів 13 фотознімків.

Вказана слідча дія була проведена 05.01.2017 року. Згідно пред»явленого обвинувачення ОСОБА_4 спричинив тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_1 - 08.01.2016 року. Однак на долучених фотознімках на яких зображені тілесні ушкодження на різних частинах тіла ОСОБА_1, не зафіксована дата їх зйомки, що ставить під сумнів, що на фото зображені тілесні ушкодження які потерпіла отримала 08.01.2016 року.

Таким чином, єдиними належними доказами, наданими стороною обвинувачення є показання потерпілої та неповнолітньої свідка ОСОБА_7, які були допитані безпосередньо в судовому засіданні.

Самі лише показання потерпілої та їх спільної з обвинуваченим доньки про те, що саме останній спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку відносно ОСОБА_4 з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 373 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі сумніви, щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. У випадку, коли зібрані по справі докази поза розумним сумнівом не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Тобто, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суд керується стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Отже, показання потерпілої та її неповнолітньої доньки без наявності інших доказів вини ОСОБА_4, не можуть бути визнані достатніми для ухвалення обвинувального вироку, так як відомості, отримані від них, не відповідають критерію доведення вини поза розумним сумнівом.

За таких обставин, за наявності показів потерпілої ОСОБА_1 та малолітнього свідка ОСОБА_7 про те, що саме обвинувачений спричинив тілесні ушкодження, але при відсутності інших належних і допустимих доказів (висновків експертів) про їх тяжкість і механізм можливого утворення, суд позбавлений можливості зробити однозначний і категоричний висновок про те, що у діях ОСОБА_4 є склад злочину, передбаченого саме ч.2 ст.125 КК України.

Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено і жодними належними і допустимими доказами не підтверджено поза розумним сумнівом факту спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_1, що свідчить про недоведеність стороною обвинувачення наявності у його діях об"єктивної сторони даного злочину.

На підставі викладеного ОСОБА_4 визнається невинуватим у пред»явленому обвинуваченні за ч.2 ст.125 КК України та підлягає виправданню за недоведеністю його участі у вчиненні цього злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 заподіяної матеріальної та моральної шкоди підлягає залишенню без задоволення.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирався.

Процесуальні витрати відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та виправдати його за даним обвинуваченням.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Головуюча суддя Н. П. Янчук