Рішення № 79087507, 21.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 грудня 2018 року №826/10207/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1) до Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати оформлене у вигляді наряду №13975/23.0/32-17 від 29.12.2017 рішення Міністерства юстиції України, яким позивача, 1984 р.н., направлено із Харківської установи виконання покарань (№27) до Житомирської установи покарань (№8) для подальшого відбування покарання.

Ухвалою суду від 25.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №826/10207/18, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позов мотивовано тим, що вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 у справі № 118/8398/12, яким позивача визнано винним у вчиненні злочинів та призначено кримінальне покарання, не набрав законної сили, а відтак жоден орган чи посадова особа, з урахуванням вимог ч.5 ст.535 КПК України, не мали повноважень на виконання вироку та прийняття рішення про переведення ОСОБА_1 до виправної колонії.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому проти позовних вимог заперечив у повному обсязі з огляду на правомірність оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 у справі № 118/8398/12 набрав законної сили. Наголошував на тому, що позивачем вказаний вирок до Апеляційного суду м.Києва, - за підсудністю, визначеною Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України», не оскаржено.

Позивачем подана відповідь на відзив відповідача, у якій зазначив, що прийняття рішення апеляційним судом за наслідком оскарження вироку суду однією із осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, зумовлює набрання законної сили вироком саме щодо цієї особи, а саме вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 у справі № 118/8398/12 набрав законної сили щодо ОСОБА_2 та не набрав щодо позивача.

Крім того, 16.08.2018 позивачем було подано клопотання щодо розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Вироком Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 у справі № 118/8398/12 (далі - Вирок) ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.8, п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.14, ч.3 ст.28, п.п.3, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.1 ст.14, ч. 4 ст.187, ч.1 ст. 14, ч.3 ст.146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.190, ч.3 ст.28, ч.3 ст. 357, ч.3 ст.28, ч.1 ст.358, ч.3 ст.28, ч.3 ст.358, ч. 3 ст.28, ч.4 ст.358, ч.1 ст.70 Кримінального кодексу України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Зазначеним вироком засуджено також інших осіб та призначено їм покарання.

При цьому, стосовно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та з 12.09.2011 він перебував у слідчому ізоляторі.

З листа Сімферопольського районного суду АР Крим, копія якого долучена позивачем до позовної заяви, вбачається, що від засудженого ОСОБА_1, зокрема, та ін. осіб надійшли апеляційні скарги на вищевказаний Вирок.

Надалі, ОСОБА_1 був переведений до ФКУ ВК-5 УФСВП Росії по Тамбовській області для подальшого відбуття покарання.

Апеляційна скарга позивача була розглянута Верховним судом АР Крим 19.05.2016, при цьому дії ОСОБА_1 були перекваліфіковані згідно з діючим законодавством Російської Федерації, ухвалою якого залишено в силі кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, зменшивши його строк до 13 років.

17.03.2017 позивач був прийнятий від Російської Федерації в установу виконання покарань України на реалізацію домовленостей, досягнутих між омбудсменами двох держав. 17.03.2017 прибув до державної установи «Харківська установа виконання покарань (№27)».

Рішенням комісії державної установи «Харківська установа виконання покарань (№27)» з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк (Протокол №52 від 27.12.2017) ОСОБА_1 визначена колонія максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу.

19.01.2018 на підставі оскаржуваного наряду Міністерства юстиції України №13975/23.0/32-17 від 29.12.2017 позивач прибув до державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, вважаючи, що Вирок не набрав законної сили, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з вимогами статті 4 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Пунктом 4 розділу І Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 р. за № 265/30133, надалі - Положення), визначено, що наряд - рішення, що видається підрозділом по контролю за виконанням судових рішень для направлення особи (осіб), засудженої (их) до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, яка (які) підлягає (ють) направленню до установи виконання покарань або переведенню для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

Відповідно до п.п. 1, 2 Розділу ІІІ Положення, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, до установ виконання покарань, їх переведення до іншої установи здійснюються на підставі запиту на наряд щодо направлення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань, на підставі якого видається наряд про направлення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань.

Наряди видаються підрозділами слідчого ізолятора, міжрегіонального управління, Міністерства юстиції України, які здійснюють контроль за виконанням судових рішень, на підставі рішення комісії СІЗО про визначення рівня безпеки виправної колонії та відповідних рішень міжрегіональних і центральної комісій.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини.

У приміщеннях камерного типу, відповідно до ч.1 ст.140 КВК України, тримаються чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини.

Таким чином, враховуючи те, що вирок суду, який набрав законної сили є підставою виконання і відбування покарання, суд вважає необхідним дослідити, чи набрав вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 законної сили.

Ухвала Верховного суду АР Крим 19.05.2016 судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України», є недійсною.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 було оскарженою однією із засуджених - ОСОБА_2 до Апеляційного суду м.Києва.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України», у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечено розгляд, зокрема, кримінальних проваджень, підсудних Апеляційному суду Автономної Республіки Крим та Апеляційному суду міста Севастополя, - Апеляційним судом міста Києва.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 14.11.2017 закрито апеляційне провадження у справі за апеляцією засудженої ОСОБА_2 на вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013.

Апеляційне провадження закрито відповідно до ч.4 ст.359 КПК України у зв'язку з відмовою апелянта від своїх апеляційних вимог, з урахуванням того, що іншими учасниками судового розгляду даний вирок не оскаржувався.

При цьому, суд враховує, що за вимогами п.15 Перехідних положень чинного КПК України, апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Так, статтею 401 КПК України 1960 р. визначено порядок набрання вироком законної сили та його виконання.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі якщо оскаржено тільки частину вироку або якщо засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.

З вказаного можна зробити висновок, що у разі, якщо вирок суду у груповій справі оскаржено одним з підсудних, він набирає законної сили за наслідком оскарження одночасно щодо всіх підсудних справі.

Таким чином, враховуючи те, що територія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою територією, на якій встановлено особливий правовий режим, позивач своїм правом на оскарження Вироку суду відповідно до правил, встановлених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України», не скористався, а ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 14.11.2017 закрито апеляційне провадження у справі за апеляцією засудженої ОСОБА_2 на вирок Сімферопольського районного суду АР Крим від 09.12.2013 (інших обставин сторонами не повідомлено, а судом не встановлено), суд дійшов висновку про те, що вказаний вирок набрав законної сили 14.11.2017 - негайно після оголошення ухвали Апеляційного суду м.Києва (відповідно до ч.2 ст. 402 КПК України 1960 р.).

Посилання позивача на відсутність розпорядження суду про виконання судового рішення, передбаченого ч.2 ст.535 чинного КПК України, не може бути підставою для визнання протиправним і скасування оскаржуваного наряду, оскільки вказана норма не стосується спірних правовідносин.

Крім того, доводи позивача про непропорційність оскаржуваного рішення з огляду на не дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення є необґрунтованими, оскільки позивачем не конкретизовано, у чому саме полягає недотримання зазначеного балансу.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Позивач, в силу положень ч.1 ст.77 КАС України, повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Відповідач, в силу положень частини 2 статті 77 КАС України, довів відповідність оскаржуваного рішення вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Стосовно клопотання позивача про розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, що відповідно до п.2 ч. 6 ст.262 КАС України, є підставою для відмови у його задоволенні.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1) до Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко