Рішення № 79084696, 10.01.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 січня 2019 р. Справа № 120/4405/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Бершадському об'єднаного УПФУ Вінницької області та отримує пенсію за віком. Разом із тим, пенсія за період з травня по вересень 2018 року їй виплачена не була. З підстав не виплати пенсії за вказаний період позивач звернулась до відповідача з заявою щодо виплатити їй пенсію за період з травня по вересень 2018 року. Листом від 29.10.2018 за №5541/09-39/02-3 позивача повідомлено про те, що невиплачений розмір пенсії за період з травня по вересень 2018 року буде виплачена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та на умовах окремого Порядку, як тільки даний Порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за період з травня по вересень 2018 року позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 07.12.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також задоволено клопотання позивача та відстрочено їй сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.

Крім того, ухвалою від 07.12.2018 встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, починаючи з травня 2018 року формування відомостей на виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється за результатами опрацювання списків осіб, наданих департаментом інформаційних систем та електронних реєстрів Пенсійного фонду України.

При цьому, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, доплати, які включені в додаткові відомості будуть виплачені після прийняття окремого порядку виплати та при надходженні фінансування.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно довідки №0000560893 від 18.06.2018 позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та станом на час розгляду справи в суді перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Ладижині.

19 червня 2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою щодо запиту пенсійної справи з Управління Пенсійного фонду України в м. Сватове Луганської області, де вона перебувала на обліку та отримувала пенсію. Виплата позивачу пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сватове Луганської області тривало по квітень 2018 року включно.

Пенсію з Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області позивач почала отримувати з жовтня 2018 року.

Разом з тим, як вказує позивач пенсію за період з травня по вересень 2018 року їй виплачено не було. У зв'язку з цим 24.10.2018 вона звернулась до відповідача з заявою щодо виплати їй пенсії за період з травня 2018 року по вересень 2018 року.

Листом від 29.10.2018 за № 5541/09-39/02-3 відповідач повідомив позивача про те, що пенсія за травень, червень, липень, серпень та вересень 2018 року їй нарахована та буде проведена її виплата на умовах окремого Порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, але станом на 29.10.2018 Кабінетом Міністрів України вищезазначеного порядку не визначено.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, їх поновлення та порядок виплати, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

В даному ж випадку, доказів існування визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.

Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у Постанові Верховного суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Що ж до посилань представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що невиплачений позивачу розмір пенсії за період з травня 2018 року по вересень 2018 року, обліковується як заборгованість згідно "Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2018 року 2016 року № 365 та буде виплачений на умовах окремого Порядку, як тільки даний Порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України та при находжені фінансування, то суд зазначає наступне.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, п. 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України" це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому в даному випадку, на думку суду, підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Судом встановлено, що жодних змін у Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам Закону слід застосовувати норми Закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Враховуючи усі вище викладені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив із на ступного.

Згідно ч. 1 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз доданих до заяви документів свідчить, що представником позивача з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, надано договір про надання правової (правничої) допомоги №28/11-1 від 28.11.2018, ордер серії ВН №056268 від 28.11.2018, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 28.11.2018, квитанцію №28/11-1-11 від 28.11.2018 про оплату послуг на суму 2000,00 грн.

З наданих документів вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. пов'язані із складанням адвокатом позовної заяви.

Аналогічна позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 23.05.2018 №820/2262/18 (К/9901/1650/18).

При цьому суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що відповідно до п.2-1 ст.14 закону України "Про безоплатну правову допомогу" внутрішньо переміщенні особи мають право на безоплатну вторинну правому допомогу, оскільки вказана норма визначає лише відповідне право особи, не відміняючи при цьому можливості останньої скористатись платними послугами адвоката. Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача наведеною у відзиві на позовну заяву щодо обмеженого фінансування органів пенсійного фонду, як на підставу для звільнення суб'єкта владних повноважень від сплати судового збору, позаяк відповідна обставина не узгоджується з положеннями Закону України "Про судовий збір".

Також, визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області понесені нею судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії за травень, червень, липень, серпень та вересень 2018 року.

Зобов'язати Бершадське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за травень, червень, липень, серпень та вересень 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 24321, РНОКПП НОМЕР_1) 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) судового збору та 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 24321, РНОКПП НОМЕР_1);

Бершадське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (вул. Героїв України, 23, м. Бершадь, Вінницька область, 24400, код ЄДРПОУ 40382655).

Повний текст рішення складено 10.01.2019 року.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна