Рішення № 79076757, 09.01.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7829/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Казидуб О. Г.

при секретарі - Зайцевій О. І.

за участю заявника - ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_3), звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, місцезнаходження: вул. Еспланадна, буд. 8/10, м. Київ), Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні - місцезнаходження:просп. Повітрофлотський, буд. 27, м. Київ). Свої вимоги мотивує тим, що він є є членом Громадської організації « Всеукраїнський

рух «Сила права». З метою захисту своїх прав звертається до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, наступного змісту.

Заявник вказує, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3, виданим Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області, 21.05.2010 року.

На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303, 26.03.2014 року по частковій мобілізації його 29.05.2014 року було призвано на військову службу в Збройні сили України та направлено до складу військової частини пп В2332, з липня 2014 року він виконував бойові завдання у складі в/ч пп В3938, перебуваючи на посаді старшого механіка у званні прапорщика.

У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. 3 цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

У періоди з 09.07.2014 року по 27.07.2014 року та з 29.07.2014 року по 31.08.2014 року він виконував войовничі завдання у складі в/ч пп В3938 - безпосередньо приймав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в Донецькій області.

29.08.2014 року їхня військова частина в/ч пп В3938, під час виконання службово-бойового завдання, виходячи з оточення з-під м. Іловайськ Донецької області, потрапила під мінометний обстріл з боку збройних формувань Російської Федерації. Внаслідок обстрілу він отримав мінно-вибухову травму, акутравму обох вух. Під час нещасного випадку, що трапився 29.08.2014 року він отримав мінно-вибухову травму, наслідками якої є закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, у вигляді церебрального злипливого арахноїдиту, енцефалопатії складного ґенезу, другої стадії з розсіяною вогнищевою органічною симптоматикою вестибулоатактичним та астеновегетативним синдромами, стійкими, помірно вираженими; акуботравма, з розвитком двобічної сенсоневральної туговухості зі сприйняттям шепітної мови до 3,5 метрів на праве вухо, до 3 метрів на ліве вухо. Гіпертонічна хвороба другої стадії. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Вказана травма пов'язана із виконанням обов'язків військової служби по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини. За наслідками отриманої травми він втратив 80% працездатності, йому присвоєна друга група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 29.07.2016 року серії 12ААА № 530770 та посвідченням серії НОМЕР_5, виданим 29.07.2016 року, пенсійним посвідченням (за інвалідністю) № НОМЕР_2 серії НОМЕР_4; його звільнено у запас, виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпеченням.

А тому, заявник зазначає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією проти України він отримав травму 29.08.2014 року поблизу м. Іловайськ Донецької області.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області України було порушено його право на життя і здоровя, передбачене ст.. 27 Конституції України, ст.. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Встановлення юридичного факту отримання ним травми 29.08.2014 року при виконанні обов'язку військової служби на території Донецької області, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, буде породжувати для нього юридичні наслідки, а саме, набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Просить суд встановити юридичний факт отримання ним 29.08.2014 року травми при виконанні обов'язків військової служби поблизу м. Іловайськ Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

21 вересня 2018 року ухвалою заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Заявник ОСОБА_1 та представник заявника ОСОБА_2 в судовому засіданні заяву підтримали в повному обсязі та просили її задоволити.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі. Про день, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Відзив на заяву не надали.

Представник заінтересованої особи - Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі. Про день, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Відзив на заяву не надали.

Суд, заслухавши доводи заявника ОСОБА_1, представника заявника ОСОБА_2, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Наказу № 145 від 07.07.2014 командира військової частини В3938 - польової пошти (по стройовій частині) (а. с. 16) ОСОБА_1 з 07 липня 2014 року зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення і вирішено вважати таким, що з 07 липня 2014 року справи з посади прийняв і приступив до виконання службових обов'язків. Відповідно до даного витягу вводний інструктаж з питань охорони праці пройшов прапорщик ОСОБА_1 - командир відділення і протитанкової батареї протитанкового артилерійського дивізію у бригадно артилерійської групи. Підставою зазначено витяг з Наказу командувача військ оперативного командування «Північ» від 27 червня 2014 № 31-пм, приписи командира військової частиниВ2332 №116-119 від 29.06.2014.

Відповідно до Довідки № 7697 від 27 жовтня 2014 року Міністерства оборони України Військової частини «В 3938» (а. с. 23 на звороті), прапорщик ОСОБА_1 в період з 09.07.2014 року по 27.07.2014 року та з 29.07.2014 року по 31.08.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (Донецькій та Луганській областях).

Відповідно до Військового білету НОМЕР_6 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 03.12.2014 року по 09.01.2015 року в складі воєнної частини В0377 в посаді командира гранатометного відділення.

З довідки Військової частини № 416 від 31 жовтня 2014 року про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) (а.с.28) вбачається, що прапорщик ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 29 серпня 2014 року одержав мінно-вибухову травму , акутравму обох вух під час виконання службових обов'язків в ході антитерористичної операції під час входу з оточення з-під міста Іловайська Донецької області потрапив під обстріл, відкинуло вибуховою хвилею, втратив свідомість.

Свідоцтвом про хворобу № 235, яке видано 26 лютого 2015 року госпітально військово-лікарською комісією вч А2923 підтверджується діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва внаслідок мінно-вибухової травми (29.08.2014) - закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді перебрального злипливого арахноїдиту, енцефалопатії складного ґенезу (посттравматичної та дисциркуляторної) другої стадії, з розсіяною вогнищевою органічною симптоматикою, вестибулоатактичним та астеновегетативними синдромами, стійкими, помірно вираженими; акубаротравми з розвитком двобічної сенсоневральної туговухості зі сприйняттям шепітної мови до 3,5 м на праве вухо, до 3.0 м на ліве вухо. Гіпертонічна хвороба другої стадії. Ішемічна хвороба серця. Дифузійний кардіосклероз. СНо. Також, в даному свідоцтві зазначено - травма, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Довідкою серії 12 ААА № 530770 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією заявнику безтерміново встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 34).

31.03.2015 року відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польової пошти В0377 (по стройовій частині) м. Чернівці № 62, прапорщика призваного по мобілізації ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і направити для постановки на військовий облік до Черкаського ОВК Черкаської області та виключено його зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення 9а.с.35).

Відповідно до посвідчення інваліда 2 групи серії НОМЕР_5 (а.с.35) та пенсійного посвідчення НОМЕР_7 серії НОМЕР_8 (а.с. 36) ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та є пенсіонером по інвалідності 2 групи.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищябться удом.

Зі змісту роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до положень ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Приписами ст. 27 Конституції України встановлено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст. 17 Конституції України).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).

Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої ст. 106 Основного Закону України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі ст. 1 З «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням наведених норм слід дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України має безпосередній зв'язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної Ради України та Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом України та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (далі - Закон №1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 Закону зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст.2 вказаного Закону, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Цим законом дано визначення «тимчасово окупована територія» - це сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Встановлено правовий режим цієї території та визначено способи захисту прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території Україна і зазначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (ч.1 ст. 5 Закону № 1207-VII).

14 серпня 2014 року Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII).

У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України - Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.

27 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №129-УІІІ, якою затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також, 21 квітня 2015 року Верховна Рада України постановою №337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Верховною Радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

24 вересня 2015 року Президент України своїм Указом №555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

18 січня 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській області» (далі - Закон №2268-VIIІ), який набрав чинності 24.02.2018 року, статтею 1 якого визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: 1)сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; 2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; 3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Статтею 2 даного закону визначено, що правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених ч. 1 статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

22.12.2017 року дослідницька група Bellingcat опублікувала інтерактивну карту з координатами, звідки Російська Федерація і підконтрольні їй незаконні збройні формування обстрілювали схід України влітку 2014 року. Так, згідно зібраних доказів, за літо 2014 року артилерійські підрозділи збройних сил Російської Федерації щонайменше 149 разів обстріляли територію України. Також дослідники Bellingcat переконані, що описані та позначені на карті артилерійські напади не можна розцінювати як випадкові або провокаційні обстріли, оскільки такі напади можуть бути розглянуті лише як воєнні дії Російської Федерації проти України (а.с.23).

Відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення подається до суду за місцем її проживання.

Встановлення юридичного факту отримання заявником ОСОБА_1 травми при виконанні обов'язку військової служби на території Донецької області, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, буде породжувати для нього юридичні наслідки, а саме, набуття ОСОБА_1 статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка, зважаючи на положення чинного процесуального законодавства України, зокрема ч.2 ст.315 ЦПК України, а також враховуючи, що обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також те, що заявнику для отримання статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права - необхідно встановити юридичний факт отримання 29.08.2014 року травми ОСОБА_1 при виконанні обов'язків військової служби поблизу м. Іловайськ Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

На підставі викладеного, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст.ст.3, 17, 27, 85 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 81, 223, 258, 259, 263-265, 268, 315, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт отримання 29.08.2014 року травми ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язків військової служби поблизу міста Іловайськ Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 04 січня 2019 року (з врахуванням вихідних та святкових днів).

Головуючий: О. Г. Казидуб