Ухвала суду № 79072093, 09.01.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/1116/18

№4-с/263/1/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2019 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Ковтуненко В.О., при секретарі Іващенко Н.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Маріуполі скаргу Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» на дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_1, зацікавлена особа: ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В:

Скаржник звернувся до суду із зазначеною скаргою, вказуючи що на виконанні у Центральному ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області перебував виконавчий лист по справі №2-4822/11, виданий 20.11.2012 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача АТ «ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором. На підставі вказаного виконавчого листа було відкрито відповідне виконавче провадження №51980165. 25.01.2018 року скаржник отримав постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.10.2017 року, у зв’язку з тим, що транспортний засіб боржника не розшукано протягом року. Вважає, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа винесена передчасно та неправомірно, оскільки державним виконавцем не здійснені усі необхідні дії, які передбачені Законом України «Про, виконавче провадження», у зв’язку з чим мало місце його бездіяльність. На підставі викладеного просить визнати незаконною бездіяльність головного державного виконавця Центрального районного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 15980165 при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.10.2017 року, скасувати постанову головного державного виконавця Центрального районного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 51980165 від 23.10.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

Сторони в судове засідання не з’явились з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду скарги були повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи положення ч.2 ст. 450 ЦПК України, відповідно до яких неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд ухвалив розглянути скаргу за відсутності сторін.

Суд, дослідивши матеріали скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (справа N 6-2187цс15) та 24 лютого 2016 року (справа N 6-3077цс15), які є обов’язковими для застосування у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України, викладено правовий висновок про те, що виходячи з положень статті 383, частини четвертої статті 384 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Вказаним правом обґрунтовано скористався заявник, звернувшись до суду з даною скаргою.

Судом встановлено, що в провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебувало виконавче провадження №51980165 з примусового виконання виконавчого листа №2-4822/11, виданого 20.11.2012 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача ПАТ «ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №Д098/АК-023.08.2 від 12.02.2008 року в розмірі 488604,84 гривень.

23.10.2017 року постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_1 було винесено постанову про повернення виконавчого документа№2-4822/11, виданого 20.11.2012 року стягувачу, у зв’язку з тим, що транспортний засіб боржника не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

Вирішуючи скаргу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

При цьому, права державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження передбачені ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв’язку з виконавчим провадженням.

Пунктом 23 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Крім того, судом бере до уваги наступне.

Відповідно до частини п’ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України, до основних засад судочинства віднесено обов’язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду прав людини, зокрема у рішення «Шмалько проти України» зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою частиною права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішенням, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід’ємна складова частина судового розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено право на справедливий суд, однак дане право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї із сторін. Тлумачення ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи наведене, зокрема не подання державним виконавцем в порядку ст.ст. 76-83 ЦПК України доказів того, що ним вчинено достатньо заходів для примусового виконання рішення, використано всі, передбачені ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», права під час здійснення виконавчого провадження суд приходить до висновку, що з метою захисту законних прав та інтересів стягувача, виконання рішення суду, постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_1 було про повернення виконавчого документа№2-4822/11, виданого 20.11.2012 року, слід скасувати.

Що ж стосується вимог скарги в частині визнання незаконною бездіяльність головного державного виконавця по виконавчому провадженню № 15980165 при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.10.2017 року, то скаржником також в порядку ст.ст. 76-83 ЦПК України не надано суду доказів наявності такої бездіяльності під час примусового виконання вказаного виконавчого провадження.

Крім того, слід зауважити, що згідно ст.41 Закону у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов’язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред’явити його до виконання.

Керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 року № 14, суд,

У Х В А Л И В:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» на дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_1, зацікавлена особа: ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Скасувати постанову головного державного виконавця Центрального районного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 від 23.10.2017 року по виконавчому провадженню № 51980165 про повернення стягувачу виконавчого документа №2-4822/11, виданого 20.11.2012 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача АТ «ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

В задоволенні інших вимог скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена, шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.О. Ковтуненко