Рішення № 79063500, 28.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5828/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду, з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, про:

визнання протиправним та скасування рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №5261 від 19.10.2018 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII;

зобов'язання Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, період роботи з 15.08.1988 року по 28.09.1990 рік у Торезькому міському народному суді Донецької області на посаді державного службовця - секретаря судового засідання;

зобов'язання Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити пенсію за вислугу років, відповідно до вимог ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 26 вересня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1, у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки, не було враховано її стаж на посаді секретаря судових засідань Торезького міського народного суду Донецької області.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що згідно п.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 06 місяців, а з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. До стажу роботи за вислугу років не враховано період роботи з 15.08.1988 року по 28.09.1990 рік, оскільки згідно п.6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; Відповідач зазначає, що на момент роботи секретарем судового засідання у період з 15.08.1988 року по 28.09.1990 рік у позивача не було вищої юридичної освіти, тому зарахувати період роботи позивача з 15.08.1988 року по 28.09.1990 рік секретарем судового засідання не має жодних законних підстав.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 26 вересня 2018 року позивач звернулась до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру» (а.с.38).

Разом з завою про призначення пенсії позивачем також надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.33-36).

Судом встановлено, що з 15.08.1088 року по 28.09.1990 рік ОСОБА_1 працювала на посаді секретаря судового засідання Торезького міського народного суду Донецької області (а.с.13).

З 26.02.1997 року позивач працювала на різних посадах в органах прокуратури до теперішнього часу, що підтверджуються записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с.13-16).

19 жовтня 2018 року Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі прийнято рішення №5261 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 10).

Відповідач зазначає, що вислуга років, що дає право на призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» становить 21 рік 06 місяців, а саме - період роботи виключно на посадах в органах прокуратури, що є недостатнім для призначення цього виду пенсії.

При цьому судом встановлено, що відповідачем не враховано до спеціального стажу стаж роботи позивача на посаді державного службовця - секретаря судових засідань Торезького міського народного суду Донецької області в період з 15.08.1988 до 28.09.1990, який підлягає зарахуванню до стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, з огляду на наступне.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) від 14.10.2014 року, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років, зокрема у даному випадку, з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Частиною 6 ст. 86 Закону № 1697-VII зазначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року, трудові пенсії призначаються, зокрема, за вислугу років.

Так, спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Посада державного службовця, яку обіймала ОСОБА_1, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР №896 від 25.10.1989 «Про поліпшення матеріального забезпечення працівників судів, органів прокуратури та державних нотаріальних контор» віднесені до категорії державних службовців.

Законом України «Про державну службу», чинним на час роботи ОСОБА_1, на посаді секретаря судового засідання, визначено поняття державної служби, яка полягає у професійній діяльності осіб (державні службовців), які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Посадовими особами є, зокрема, державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (далі Закон - №3723-ХІІ), державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Частиною 1 ст.2 Закону №3723-ХІІ встановлено, що посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з Порядком обчислення стажу державної служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (далі - Порядок), визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до п.2 вказаного Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що до стажу державної служби включається час роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.

Зі статті 62 Закону № 1788-XII слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наказом Головного Управління Державної служби України №65 від 01.09.1999 затверджено Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, відповідно до п.2.6 якого державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, магістр) за спеціальностями галузі «Державне управління» або іншими, професійно орієнтованими для державної служби з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі, а на посадах спеціалістів VII категорії державних службовців припустиме використання фахівців з базовим рівнем вищої освіти (бакалавр).

Отже вимога до осіб, які займають посади державних службовців, щодо наявності в них вищої освіти, в тому числі юридичної освіти, настала лише з 01.09.1999, тобто після затвердження вищезазначеного Наказу, і не може бути застосована до позивача.

Вказане кореспондується з ч. 3 ст.22 Конституції України, відповідно до якої при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, суд дійшов висновку, що відсутність у ОСОБА_1 диплому про вищу юридичну освіту в період роботи секретарем судових засідань з 15.08.1988 до 28.09.1990 не може бути підставою для відмови в зарахуванні цього періоду до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Згідно зі ч.1 ст.58 Конституції України закони та нормативні акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 звернуто увагу судів, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов'язок законодавця врахувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов'язані з виконанням умов набуття такого права.

Конституційний суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від06.07.1999 № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.

В розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, позивач мала законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності достатнього спеціального стажу, які ґрунтуються на нормах ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що за даних обставин, норми матеріального права повністю підтверджують обґрунтованість позову, а дії відповідача, які полягають в прийнятті ним оскаржуваного рішення, носять ознаки неправомірності і є такими, що порушують законні права та інтереси позивача, а тому адміністративний позов належить задовольнити.

Більше того, суд зазначає, що, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача стосовно скасування протиправного рішення та зобов'язання зарахувати до стажу роботи дає право на пенсію за вислугу років період роботи на посаді секретаря судового засідання - підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити пенсію за вислугу років, відповідно до вимог ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 26 вересня 2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки. Призначення пенсії є дискрецією пенсійного органу в основі якої є повне та об'єктивне дослідження документів наданих особою для призначення пенсії.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Частиною 4 ст.245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так як, по даній справі, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача, суб'єкта владних повноважень, враховуючи що вони прийняті на підставі неповного, необ'єктивного дослідження всіх документів, що є дискрецією відповідача, та вважає необхідним застосувати положення 4 ст.245 КАС України.

Суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи квитанцією №ПН1867 від 05 листопада 2018 року підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 704,80 гривень, який підлягає відшкодуванню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова 4/А, код ЄДРПОУ 41248812), про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №5261 від 19.10.2018 року, про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року - визнати протиправним та скасувати.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року, період роботи з 15.08.1988 року по 28.09.1990 рік у Торезькому міському народному суді Донецької області на посаді державного службовця - секретаря судового засідання.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до вимог ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року з 26 вересня 2018 року з урахуванням висновків суду.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова 4/А, код ЄДРПОУ 41248812) понесені ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704,80 гривень.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.