Ухвала суду № 79054919, 26.12.2018, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 4-с/759/113/18

ун. № 759/1727/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року Святошинський районний суд м.Києва в складі :

головуючого судді - П'ятничук І.В.,

при секретарі - Медвідчук В.В.,

без участі сторін

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві скаргу ОСОБА_1 на дії особи, дії якої оскаржуються Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О., заінтересована особа ОСОБА_3, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2018 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на дії Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О. та просив суд постановити рішення про скасування постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 13.03.2018 р., скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 13.03.2018 р., скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 13.03.2018 р. визнавши дії державного виконавця щодо нарахування розміру заборгованості неправомірними.

В обґрунтування заявлених вимог скарги вказуючи на те, що 06.02.2017 р. відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), уродженця м. Києва на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі ? частини від всіх видів його доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.02.2016 р. Відповідно до рішення Апеляційного суду м.Києва від 16 березня 2017 р. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 6 лютого 2017 року скасовано в частині визначення розміру частки аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1, з постановленням в цій частині нового рішення, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.02.2016 року. У іншій частині постановлене рішення суду залишено без змін. 12.04.2017 р. ОСОБА_3 отримала виконавчий лист відповідно до даного рішення суду. 17.05.2017 р. старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чижиком А.П. винесено постанову ро відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом. Вказана постанова отримана скаржником 02 червня 2017 р. Одразу після отримання вказаної постанови ОСОБА_1 сплачено аліменти в розмірі 8146 грн. 87 коп. виходячи з розрахунку 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 01.02.2016 р. з розрахунку 533.1 грн. на місяць з переплатою наперед. Однак. в подальшому в липні 2017 р. ним було отримано довідку - розрахунок заборгованості по аліментам від 01.02.2018 р. в якій повідомляється. що на лютий 2018 р. заборгованість по аліментам становить 64465 грн. 01 коп. з вказаним розміром заборгованості він погодитись не може. Також вказував на те, що дані оскаржувані постанови винесені державним виконавцем під час коли ним оскаржувалась в судовому порядку довідка про нарахування заборгованості, крім того оскаржувані постанови не направлені своєчасно державним виконавцем йому для ознайомлення. Посилаючись на ст.ст. 2, 7, 8, 11, 12, 25, 26, 74, 82 ЗУ «Про виконавче провадження» просив заявлені вимоги скарги задовольнити.

В судове засідання скаржник та представник скаржника не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України суд вважає можливим розглянути скаргу в відсутності вказаного представника.

Представник особи, дії якої оскаржуються в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, тому суд вважає можливим розглянути справу в його відсутності.

Заінтересована особа в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, тому суд вважає можливим розглянути справу в її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового розгляду вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Києві.

06.02.2017 р. відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), уродженця м. Києва на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі ? частини від всіх видів його доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.02.2016 р.

Відповідно до рішення Апеляційного суду м.Києва від 16 березня 2017 р. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 6 лютого 2017 року скасовано в частині визначення розміру частки аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1, з постановленням в цій частині нового рішення, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.02.2016 року. У іншій частині постановлене рішення суду залишено без змін.

12.04.2017 р. ОСОБА_3 отримала виконавчий лист відповідно до даного рішення суду.

17.05.2017 р. старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чижиком А.П. винесено постанову ро відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.

Вказана постанова отримана скаржником 02 червня 2017 р.

13.03.2018 р. Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О. винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

13.03.2018 р. Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О. винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

13.03.2018 р. Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О. винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

13.03.2018 р. Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О. винесено постанову про обмеження у праві полювання.

Вказані постанови винесені з посиланням на те, що у ОСОБА_1 існує заборгованість з сплати аліментів яка станом на 01.02.2018 р. становить 64465 грн. 01 коп.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби і звернень учасників виконавчого провадження" неявка в судове засідання в зазначених справах заявника або заінтересованої особи, якім повідомлено про час та місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України „Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені обов'язки і права державного виконавця, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 5 с. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного частиною п'ятою статті 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.

У разі оскарження рішення, дії виконавця, постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, якщо їх не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент винесення державним виконавцем постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (що відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним в узагальненні судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року).

Отже, право державного виконавця на встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Однак, судом не встановлено, що встановлення державним виконавцем тимчасового обмеження заявника у праві виїзду за межі України позбавляє останнього його можливого місця роботи за кордоном та отримання заробітної плати, яка є джерелом доходу заявника, в межах якого останнім здійснюється виплата аліментних зобов'язань, а також зі сторони скаржника не надано доказів щодо сплати заборгованості з сплати аліментів.

Відповідно до п.п.2 п. 9 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Розмір заборгованості, що визначений державним виконавцем, складає 64456 грн. 01 коп. за період з 01.02.2016 р. по 01.02.2018 р.

Суд вважає, що у будь-якому випадку розмір заборгованості є більшим та перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Що стосується заявлених боржником підстав скасування, суд вважає їх недоведеними та такими, що не можуть бути застосовані у даному випадку.

Відповідно до п. 10 вищезазначеного закону, тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі:

1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв'язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції;

4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Таким чином, обставини на які посилається скаржник в скарзі не є підставою для заборони застосування державним виконавцем обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 450, 451, 353, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії особи, дії якої оскаржуються Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Костенко А.О., заінтересована особа ОСОБА_3 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до або через суд першої інстанції. Порядок подання апеляційної скарги діє до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя І.В.П'ятничук