Рішення № 79046041, 26.12.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/4538/18

Провадження 2/206/1295/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року в залі суду в м.Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя та визнання права власності на ? частину квартири,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про визнання права власності на 1/3 частину квартири, припинення права власності з виплатою грошової компенсації,

за участі представника

відповідача ОСОБА_3,

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

13 серпня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, в якому просить поділити спільне майно припинивши право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1. Визнати за ним в порядку розподілу майна подружжя право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2. Визнати за відповідачем ОСОБА_2 в порядку розподілу майна подружжя право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 (а.с.1-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що він перебував в шлюбі з відповідачем. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року по справі №206/4383/17 шлюб між ними розірваний. В період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин у 2010 році за спільні кошти ним з відповідачем на підставі договору купівлі-продажу придбана квартира АДРЕСА_3. Квартира АДРЕСА_4 являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто його власністю та власністю колишньої дружини. Після розірвання шлюбу він та ОСОБА_5, а також їх донька ОСОБА_6 проживають у спірній квартирі.

Відповідач ОСОБА_2 05.11.2018 року подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що 03.06.2006 року ОСОБА_2 одружилась з ОСОБА_1. 31.10.2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвано. В період одруження позивача та відповідача і сумісного проживання було придбано квартиру АДРЕСА_10. Окрім того під час шлюбу народилась спільна донька - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Так, після придбання спірної квартири, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були зареєстровані в даній квартирі. У неї та її доньки відсутнє будь-яке інше майно, де б вони могли проживати, спірна квартира є єдиними мешканням для них обох, оскільки після розірвання шлюбу дитина - ОСОБА_6 проживає разом із матір'ю, окрім того дана нерухомість є єдиною власністю ОСОБА_2 Починаючи з травня 2017 року по сьогоднішній день, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з донькою проживають окремо, з цього часу позивач і відповідач по черзі, окремо один від одного проживали у спірній квартирі, але на сьогоднішній день в спірній квартирі ніхто не проживає, оскільки між ними неприязні стосунки. Досудове урегулювання даного питання не відбувалось та ОСОБА_1 перший звернувся з позовом до суду. Починаючи з 2017 року позивач - ОСОБА_1, фінансово та будь-яким іншим шляхом не допомагає ОСОБА_2 у вихованні їх спільної дитини, навіть не спілкується та не підтримує батьківські зв'язки зі своєю рідною донькою, не цікавиться її життям та духовним розвитком. З 2017 року ОСОБА_2 виховує доньку самостійно, несе усі витрати на виховання та на утримання доньки самостійно, так як позивач ухиляється від своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим вона змушена була звернутись до суду за стягненням аліментів на утримання їх спільної доньки. Окрім того позивач не сплачував комунальні послуги по спірній квартирі та не сплачує їх на сьогоднішній день. Усі витратити на утримання квартири несе вона до сьогодні. Під час шлюбу позивач деякий час не працював та тяжко хворів, в цей час вона самостійно сплачувала комунальні послуги за квартиру та утримувала квартиру в належному стані. Таким чином враховуючи вище вказані обставини вбачається, що між сторонами по справі №206/4538/18 є спір щодо поділу нерухомості в нерівних частках. Таким чином приймаючи до уваги, що спільна дитина сторін по справі є малолітньою особою, у ОСОБА_6 та ОСОБА_2 відсутнє інше нерухоме майно, що лише ОСОБА_6 разом з матір'ю зареєстровані в даній квартирі з моменту придбання нерухомості, враховуючи, що батько дитини ОСОБА_1 не бере участь в утриманні та вихованні дитини, не сплачує комунальні послуги за квартиру та більшу частину сумісного подружнього проживання не працював та всі витрати несла та на даний час несе вона, вважає, що ОСОБА_1 не належить 1/2 частина квартири та вважає, що на даний час наявні усі підстави для відступлення від рівності часток подружжя в спільному майні подружжя, а отже поділ спільного сумісного майна подружжя повинно відбуватись в наступних пропорціях, а саме 1/3 частину квартири визнати за ОСОБА_1, а 2/3 частини квартири визнати за нею. У задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити (а.с.43-46).

05 листопада 2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, в якій просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири № АДРЕСА_4. Припинити право власності за ОСОБА_1 на належну йому частку квартири в розмірі 1/3 частки, визнавши за ОСОБА_2 право власності на вказану частку майна в квартирі АДРЕСА_3 Присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість його 1/3 частки у праві спільної сумісної власності квартири в розмірі 150 100 гривень 00 коп. (а.с.48-55).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що сторони перебували у шлюбі. В період одруження та сумісного проживання було придбано квартиру АДРЕСА_3. Під час шлюбу народилась спільна донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільна дитина сторін по справі є малолітньою особою, у ОСОБА_6 та ОСОБА_2 відсутнє інше нерухоме майно, що лише ОСОБА_6 разом з матір'ю зареєстровані в даній квартирі з моменту придбання нерухомості, враховуючи, що батько дитини ОСОБА_1 не бере участь в утриманні та вихованні дитини, не сплачує комунальні послуги за квартиру та більшу частину сумісного подружнього проживання не працював та всі витрати несла та на даний час несе ОСОБА_2, вважає за необхідне звернутися до суду з вимогою щодо відступлення від рівності часток подружжя в спільному майні подружжя та в подальшому вирішити питання щодо поділу спільного сумісного майна подружжя не в рівних частинах, а в інших пропорціях, а саме 1/3 частину визнати за ОСОБА_1 а 2/3 частини квартири визнати за нею. Між сторонами є неприязні стосунки та довготривалий конфлікт. Відповідач за зустрічним позовом навіть не спілкується зі спільною дитиною та ніяким чином не допомагає матері у її вихованні, починаючи з травня місяця 2017 року сторони проживають окремо один від одного та не можуть одночасно мешкати в одній квартирі і при цьому вести окремий побут. Починаючи з 2017 року колишнє подружжя дану квартиру використовують окремо один від одного. Таким чином, враховуючи дані обставини вважає за необхідним звернусь до суду з вимогою про припинення права власності на 1/3 частку у спільному майні та компенсувати відповідачу за зустрічним позовом його частину в розмірі 1/3 від загальної вартості квартири АДРЕСА_3 відповідно до оцінки майна 150 100 грн.

29 листопада 2018 року відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 подав до суду відзив на зустрічний позов, в якому зазначає, що він заперечує щодо наведених позивачем за зустрічним позовом обставин та правових підстав позову. Після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала у АДРЕСА_3 з батьком. Матір з донькою не проживала, лише приходила до дитини тоді, коли їй цього хотілось. Починаючи з серпня 2018 р. дитина у квартирі не проживає. Починаючи з серпня 2018 року по сьогоднішній день, донька та ОСОБА_2 проживають у друзів, як вона сама виразилася на судовому засіданні від 26.11.2018 р. На даний час в спірній квартирі ніхто не проживає. Замки до квартири були змінені ОСОБА_2. Дитину вивезли до «друзів». В Інтернет розмістили об'яви про оренду квартири. Він був змушений звернутися до суду в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 вивезла дитину, змінила замки у спірній квартирі, не проживає у спірній квартирі та збирається здавати спірну квартиру в оренду. Дитина проживала у спірній квартирі до 08.2018р. поки ОСОБА_2 не забрала дитину з спірної квартири. До цього часу забезпеченням дитини займалися усі дідусі, бабусі, мати та батько. Дитина була забезпечена усім необхідним для життя. Починаючи з 08.2018 р. коли мати забрали дитину, він був стурбований фінансовою складовою забезпечення його дитини. 23.08.2018р., а також повторно 09.09.2018 ним було направлено до ОСОБА_2 лист/пропозиції щодо надання щомісячної грошової допомоги для дочки ОСОБА_6. Але на теперішній час, він не отримав ніякої відповіді від ОСОБА_2. Починаючи з 08.2018 р. дитина відмовляється спілкуватися з батьком та родичами батька. По випискам-витратам по картці/рахунку з банків, добре видно що були щомісячні сплати за комунальні послуги. Перерва у сплатах комунальних послуг почалася з 07.2016 р. у зв'язку з тим, що він переніс дві операції на мозку. Після цих операцій, він став інвалідом 2 групи. Оплати за комунальні послуги поновились з 12.2016р. після того, як він оформив пенсійну картку, та на неї почали перераховувати пенсію по інвалідності. Остання оплата за комунальні послуги, згідно лічильників, було зроблено 09.2018р. В квартирі були змінені замки, донька у квартирі не проживає. Так, дійсно, офіційно він не працював з 29.11.16р. по 29.12.16р., але в цій період часу він оплачував комунальні послуги. Крім того, він вважає, вимоги про позбавлення його права на житло та власність, є такими, що порушують його Конституційні права, оскільки в нього немає іншого житла. Він визнає ту обставину, що спірне майно придбане під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя (а.с.74-78).

26 грудня 2018 року позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що дитина добровільно проживає разом із нею та як зазначив сам батько, остання не спілкується ні з батьком, ні з його родичами це право дитини, окрім того на даний час батько не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини в тому числі щодо визначення порядку побачень з дитиною, що ще раз підтверджує той факт що батько дитини не приймає участь у спілкуванні та розвитку дитини та не бажає цього здійснювати. Сильоміць дитину ніхто не утримує, дитина сама бажала переїхати з матір'ю до іншого приміщення та проживати разом із мамою. Щодо аліментів, а точніше, щодо щомісячної грошової допомоги на дитину, то батько дитини знає де навчається дитина та йому ніхто не перешкоджає у побаченні з дитиною в тому числі у грошові допомозі, останній міг самостійно передати грошові кошти на дитину самій дитині, або через родичів. Вже під час розгляду справи по суті вона надавала номер банківської карти на перерахунок коштів, в тому числі, був відкритий банківський рахунок на ім'я дитини та номер банківської карти надіслано ОСОБА_1 за допомогою мобільної програми Viber, але на даний час грошових коштів не отримувала. Так, усім сторонам по справі в тому числі родичам відомий той факт, що між колишнім подружжям конфліктні стосунки, а отже спільне проживання є неможливим, з даного приводу було вирішено питання про заміну замків на квартирі, оскільки після того як ОСОБА_2 та ОСОБА_6 покинули спірну квартиру, ОСОБА_1 самостійно в ній проживав та звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя, що обурило її, так як останній не хотів покидати дане приміщення, а сумісне проживання є неможливим. Щодо оренди квартири дійсно в листопаді 2018 року вона прийняла рішення про здачу квартири в оренду, а отже твердження відповідача, що здача в оренду квартири стало підставою для звернення до суду є хибним. З моменту як покинув квартиру ОСОБА_1 останній проживає в квартирі в якій він зареєстрований, а саме за адресою АДРЕСА_5. Отже у останнього є місце реєстрації та проживання, при цьому у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відсутнє інше місце реєстрації та проживання. Щодо оплати комунальних послуг, то ОСОБА_1 вводить в оману суд, а саме не зазначає, що протягом 2017 року він отримував грошові кошти від ОСОБА_2 для сплати комунальних платежів по спірній квартирі. Під час розгляду первинного позову ОСОБА_1 було запропоновано дві пропозиції щодо укладення мирової угоди, в тому числі на дарування спірної квартири їх спільній дитині ОСОБА_6 з забороною останньої відчувати нерухоме майно до повноліття, але відповідач відмовився від даних пропозиції, а отже аргумент ОСОБА_1 щодо того що він не хоче користуватись даним майном, а хоче подарувати свою частку дитині на повноліття, є неправдивим. В разі якщо ОСОБА_8 стане власником частки в спірній квартирі, то останній буде здійснювати перепони у користуванні в тому числі розпорядженні спірною квартири, так на даний час мати дитини має намір та хоче подарувати дану квартиру своїй єдиній донці, але батько дитини не надає на це згоду. Але найголовніше те, що між сторонами наявний конфлікт, а отже сумісне проживання, володіння, користування спірним майном є неможливим. Таким чином враховуючи той факт, що подальше користування приміщеннями квартири НОМЕР_4 сторонами є неможливим вважає, що припинення права власності на частку ОСОБА_1 в квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам співвласнику ОСОБА_1 Окрім того з серпня 2018 року ОСОБА_1 в даній квартирі не проживає, та має можливість проживати АДРЕСА_11, де останній і зареєстрований. Отже при вирішенні справи по суті просить врахувати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з ОСОБА_6 не зможуть сумісно користуватися даною квартирою, відповідно до технічного стану квартири виділити дві ізольовані квартири є неможливим, у ОСОБА_1 є інше приміщення для проживання, та останній не має наміру в подальшому дарувати свою частку їх спільній дитині, остання обставина була зазначена ОСОБА_1, як аргумент щодо того що він хоче в майбутньому подарувати свою частку в спірній квартирі дитині, якщо він бажав подарувати квартиру він би погодився з пропозицією щодо укладання мирової угоди та надав дозвіл матері на оформлення договору дарування на ім'я ОСОБА_6 з забороною останній здійснювати будь-яке відчуження до досягнення останньої повноліття, враховуючи всі ці обставини є всі підстави для припинення права власності ОСОБА_1 в спільному сумісному майні подружжя, відповідно до ст. 365 ЦК України (а.с.133-137).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягав на задоволенні первісного позову з підстав викладених у ньому. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Зазначив, що він надав усі докази. Квартира є спільним сумісним майном подружжя. Підстав для відхилення від рівності часток немає. Він також сплачував комунальні послуги. Два роки тому він став інвалідом 2гр., ОСОБА_2 покинула його і дитину. А лише у серпні вона забрала дитину і поміняла замки на квартирі. Дитину він не бачив з серпня.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення первісного позову та наполягали на задоволенні зустрічного. Зазначили, що ОСОБА_2 не має іншого житла, де б вона могла проживати з дитиною. З жовтня 2017 року ОСОБА_1 не забезпечував дитину, а отже є підстави для відхилення від рівності часток подружжя у спільному сумісному майні. Саме ОСОБА_2 перераховувала кошти для оплати комунальних послуг в період 2017-2018р. Оскільки 1/3 частка є незначною та не може бути виділена в натурі, подружжя не може спільно проживати у спірній квартирі, можлива компенсація ОСОБА_1 за його частку.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 16 серпня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.16).

27 серпня 2018 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про усунення недоліків (19).

03 вересня 2018 року у даній справі відкрито провадження та призначено загальне позовне провадження (а.с.31).

05 листопада 2018 року ухвалою судді закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.39).

05 листопада 2018 року представником відповідача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 подано клопотання про витребування доказів (а.с.60-61).

05 листопада 2018 року, 08 листопада 2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано пропозиції ОСОБА_1 щодо укладення мирової угоди у справі (а.с.62-70).

26 листопада 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (а.с.72).

Ухвалою від 03 грудня 2018 року клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 про витребування доказів задоволено. Витребувано у Лівобережної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (яка знаходиться за адресою: проспект Слобожанський, будинок 95 А, м. Дніпро) відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_6, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Самарським РВДМУУМВС України в Дніпропетровській області 04 грудня 1997р.) з 2007 року ІІІ квартал 2018 року (а.с.130).

Під час розгляду справи судом досліджені всі письмові докази, заслухано пояснення сторін і їх представників.

26 грудня 2018 року у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 03 червня 2006 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_2), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 03 червня 2006 року НОМЕР_6, актовий запис 368 (а.с.26).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили 13.11.2017р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.27).

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією Свідоцтва про народження від 28.02.2007 серії НОМЕР_7, актовий запис № 278 (а.с.58).

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 24.01.2017 ОСОБА_1 має статус пенсіонера, вид пенсії - по інвалідності, 2 група, загальне захворювання (а.с.20).

З довідки акта огляду медико-соціальнї експертної комісії № 018992 від 13.11.2018 ОСОБА_1 повторно встановлена 2 група інвалідності на строк до 01.11.2019р. (а.с.119).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.08.2018 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, ВМИ № 944415, реєстр 2395, 03.06.2010, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В. (а.с.28-29).

23.08.2018р. і 09.09.2018р. ОСОБА_1 рекомендованим листом на адресу реєстрації ОСОБА_2 направив лис пропозицію щодо надання щомісячної грошової допомоги на дитину ОСОБА_6 (а.с.80-88).

На підтвердженя сплати комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 за 2016-2018рр. ОСОБА_1 надано виписки з банківських карток/рахунків (а.с.90-116).

На підтвердженя сплати комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 за 2017р. та переказ коштів ОСОБА_1 для оплати комунальних послуг ОСОБА_2 надано виписку з банківської картки/рахунку (а.с.140-149).

З трудового договору від 01 жовтня 2012 року і трудової книжки серії НОМЕР_8 ОСОБА_1 офіційно не працював з 29 листопада 2016 року по 29 грудня 2016р. 29 грудня 2016р. прийнятий на посаду економіста в ТОВ «Інфосервіс 24» (а.с.120-123).

З виписного епікризу Обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова № 4806 ОСОБА_1 перебував у стаціонарі у відділенні церебральной нейрохірургії № 2 з 10 липня 2016р. по 01 серпня 2016р. (а.с.117-118).

За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків/джерела виплачених доходів та утриманих податків від 27.11.2018 року ОСОБА_2 отримувала доходи з 2009р.-2018р. (а.с.127-128).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України і ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 57, 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Так, у відповідності до ст. 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Із роз'яснень викладених у п. 30 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, придбане подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_7 була придбана під час шлюбу сторін, дана обставина сторонами визнається.

Таким чином, квартира є спільною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Положеннями ст. 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Так, в супереч ст. 81 ЦПК України відповідачем ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Слід зазначити, що дійсно за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка також може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір одержуваних ними аліментів недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проте це положення не можна розуміти таким чином, що сама наявність дітей, залишених з одним із подружжя, є підставою для збільшення його частки. Суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо цього потребують інтереси виховання та утримання дітей, оскільки обидва з подружжя зобов'язані виховувати і утримувати їх. Так, інтереси дітей мають враховуватися при поділі між подружжям житлової площі. В інтересах дітей суд може відступити від принципу рівності часток подружжя при поділі меблів та інших предметів домашнього вжитку. Якщо ж інтереси дітей можуть бути задоволені без відступу від принципу рівності часток подружжя у їх спільному майні, суд не повинен порушувати цей принцип.

В матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази, що з ОСОБА_1 були стягнуті аліменти і їх недостатньо для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

Отже вирішуючи справу по суті, суд не відступає від засади рівності часток подружжя, оскільки матеріали справи не містять жодних відповідних доказів для зменшення частки будь-кого з подружжя.

Тому суд, виходячи з наведених вимог закону та керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного суд України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вважає, що по даній справі слід застосувати засади рівності часток подружжя.

Визнаючи спірне майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд відповідно до статей 60, 70 СК України дійшов висновку про статус спірного майна, як спільно нажитого, оскільки його було придбано у період шлюбу, а тому частки сторін у такому майні є рівними, протилежного не доведено (не спростовано презумпції спільності майна подружжя), а судом не встановлено.

Отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Разом з тим, слід зазначити, відповідно до ст. 365 ЦК України, на яку посилається позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, як на підставу задоволення позовних вимог, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно зі статтею 71 СК України:

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як встановлено, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 сплачено за квитанцією № 0.0.1218788814.1 від 20.12.2018 року на депозитний рахунок суду 150100,00 гривень (а.с.132), оскільки ринкова вартість квартири відповідно до звіту про оцінку складає 450300,00грн., а 1/3 частина квартири складає 150100грн.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом дотримано вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України, відповідно до якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У відповідності з приписами п. 6 Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року № 7 (із наступними змінами) виділ в натурі жилого будинку (квартири), що є спільною частковою власністю можливий в тому разі, якщо може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру).

Позивачем за зустрічним позовом взагалі не доведено ознаки неподільності квартири судова будівельно-технічна експертиза по справі не проводилась, клопотань до суду не надходило.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 365 Цивільного Кодексу України припинення права на частку з відповідною компенсацією відбувається за наявності всіх передбачених цією статтею підстав. Аналогічне положення міститься в п.6 постанови Пленуму ВСУ від 4 жовтня 1991 року № 7 щодо виділу частки із спільної власності.

Крім того відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 категорично заперечує проти компенсації йому за будь-яку частину квартири, оскільки він бажає зберігти свою частину квартири, у нього відсутнє у власності будь-яке інше житло.

Разом з тим, основною є та обставина, що згідно ч. 3 ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За загальним принципом Конституції України та нормами Цивільного кодексу України, право власності є непорушним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд також керувався практикою Європейського суду та ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої приєдналася Україна.

За положеннями статті 1 даного Протоколу, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 21.03.2011 року справа "Андрій Руденко проти України", розглядалося питання щодо втручання у право власності заявника, шляхом позбавлення його права на частку у спільному майні з підстав ст. 365 ЦК України, і в рішенні по цій справі у п. 35 наголошується про те, що мало місце втручання у право власності з огляду на принципи, встановлені його практикою (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" [ВП], NN 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ECHR 2005-VI). Суд зауважує, що за рішеннями національних судів, винесених в ході розгляду спору між приватними сторонами, заявник втратив право на частку у квартирі. Той факт, що тими самими рішеннями йому було присуджено компенсацію за таку втрату, не має значення для питання щодо наявності певного виду втручання. За цих підстав суд одноголосно постановив, що мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Сама по собі наявність неприязних стосунків між сторонами, не може розглядатися як неможливість спільного володіння і користування майном в контексті ст. 365 ЦК України.

Приймаючи до уваги принцип непорушності права власності, гарантований кожному громадянину та недопустимість втручання у розпорядження майном з боку інших осіб, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити повуністю.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових втрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так при зверненні до суду позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи задоволення первісного позову з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2551,50 грн. відповідно до ринкової вартості 1/2 частини нерухомого майна згідно звіту про оцінку.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, АДРЕСА_8) право власності на ? (одну другу) частину квартири АДРЕСА_12

Стягнути із ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3, АДРЕСА_9) судовий збір на користь держави у розмірі 2251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одна) гривня 50 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Зобов'язати Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, отримувач ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, р/р отримувача 37312066017442, код 26239738, МФО 820172) повернути ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3, АДРЕСА_9) суму в розмірі 150100 (сто п'ятдесят тисяч сто) гривень, внесену на депозитний рахунок суду згідно квитанції № 0.0.1218788814.1 від 20.12.2018р., платник ОСОБА_11, призначення: ОСОБА_2, компенсація 1/3 частини квартири НОМЕР_4 для ОСОБА_1 справа № 206/4538/18, щодо поділу майна подружжя).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 січня 2019 року.

Суддя А.О. Сухоруков