Рішення № 79033455, 12.12.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3833/17

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця", м. Одеса

до Державного підприємства "Димерське лісове господарство", Київська обл., с. Катюжанка

про стягнення 538 367 грн. 96 коп.

за участю представників:

від позивача: Ротар І.В.;

від відповідача: Опаріна А.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 538 367 грн. 96 коп., з яких: 350 836 грн. 94 коп. - плата за користування вагонами; 187 091 грн. 82 коп. - збір за зберігання вантажу у вагонах; 439 грн. 20 коп. - телеграфний збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що в грудні 2016 року ДП «Димерське лісове господарство» відправило зі станції Бородянка до станції Галац Ларга Румунська залізниця вагони №№ 66242942, 68717842 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в`язанок хмизу або в аналогічних видах", про що зазначено у накладних №№ 456004, 455998, які було затримано за клопотанням слідчого ГУНП в Одеській області Борисова В.І в рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.09.2016 року. Відповідач відмовляється від сплати за користування вагонами, зберігання вантажу у вагонах, телеграфічне повідомлення, обов'язок оплати за які покладено на нього.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на пропуск строку позовної давності позивачем.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 28.11.2018 р. по 12.12.2018 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2016 року ДП «Димерське лісове господарство» відправило зі станції Бородянка до станції Галац Ларга Румунська залізниця вагони №№ 66242942, 68717842 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок хмизу або в аналогічних видах", про що зазначено у накладних №№ 456004, 455998.

Вантажовідправником вказаного вантажу у документах зазначено ДП "Димерський лісгосп", вантажоотримувачем - СЧ "Пролісок" С.Р.Л. (Румунія).

За клопотанням слідчого СУ ГУНП в Одеській області Борисова В.І. у рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, Приморським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу у справі № 522/312/17-к від 05.01.2017 року, якою було надано дозвіл на проведення огляду залізничних вагонів №№ 66242942, 68717842.

З метою засвідчення факту простою вагонів працівниками станції Роздільна-Сортувальна було складено акт загальної форми № 2/П від 06.01.17 року та направлено на адресу станції відправлення Бородянка телеграму № 136 від 06.01.2017 року.

02.03.2017 року станцією Роздільна-1 було повторно направлено телеграму № 82 на ст. Бородянка, якою просила вантажовідправника врегулювати питання з контролюючими органами та вжити заходи для відправки вищезазначених вагонів.

01.06.2017 року на адресу філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» надійшов лист від Слідчого управління ГУ Національної поліції в Одеській області вих. № 4/7575 від 31.05.2017 року, яким ст. слідчий в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області Макарова М.М. повідомила, що в ході досудового розслідування по кримінальним провадженням № 42016230000000238 та № 12017160000000023 з метою встановлення осіб причетних до скоєння правопорушення накладено арешт на 88 вагонів (серед, яких вагони №№ 66242942, 68717842), та просила з метою недопущення вивозу за межі України вагонів направити зазначені вагони на ст. Одеса-Застава-1 Одеської залізниці одержувачу ТОВ «Віматекс».

01.06.2017 року філією «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» було одержано лист ТОВ «Віматекс» вих. № 54-17 від 31.05.2017 року, яким ТОВ Віматекс» підтверджувало готовність прийняти зазначені вагони, в зв'язку з чим вагони №№ 66242942, 68717842 були переадресовані на адресу ТОВ «Віматекс», що підтверджується наказом на переадресування вагонів № 310 від 21.06.2017 року.

Час затримки вагонів по станції Роздільна-Сортувальна засвідчений актом загальної форми № 39 від 21.06.2017 року.

За час простою вагонів з вини ДП «Димерське лісове господарство» на станційних коліях, відповідачеві було нараховано плату за користування вагонами у сумі 538 367 грн. 96 коп., з яких 350 836 грн. 94 коп. плата за користування вагонами, збір за зберігання вантажу у вагонах у сумі 187 091 грн. 82 коп., телеграфний збір на суму 439 грн. 20 коп.

Дослідивши матеріали справи, наявні у ній докази, заслухавши пояснення представників, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Частинами 2, 5 ст. 306 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (надалі - Статут).

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до ст. 119 Статуту, п.п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458) за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Пунктом 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (зареєстровано в Міністерства юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085) передбачено, що платежі, збори, які виникли через затримку вагонів (контейнерів) з вантажами під час перевезення з вини відправника, оформляються станцією затримки відповідними документами, які надсилаються на станцію відправлення для стягнення цих платежів, зборів з відправника.

Згідно ст. 46 Статуту вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356) встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пунктом 1.8 розділу III Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,60 грн. за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні. До такої роботи належать: переставляння вагонів з одного вантажного фронту на інший, переміщення вагонів на фронті; подача вагонів на ваги і для дозування; прибирання вагонів після зважування та дозування;у випадках, коли навантаження або вивантаження виконується в присутності локомотива залізниці (подача стисненого повітря від локомотива тощо); інша маневрова робота з вагонами на станціях, під'їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Згідно п.п. 10, 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами станція, призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085).

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.п. 8, 9 Правил зберігання вантажів, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Отже, приписами чинного законодавства встановлено обов'язок вантажовідправника, вантажоодержувача сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням. Передбачений ст. 121 Статуту залізниць України та п. 16 Правил користування вагонами перелік підстав звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами є вичерпним, і затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, до цих підстав не віднесено.

Відповідно до параграфів 2, 3 ст. 22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) від 01.11.1951 до якої Україна приєдналася 05.06.1992, перевізник не зобов'язаний перевіряти правильність і достатність супровідних документів, доданих відправником до накладної. Відправник несе відповідальність перед перевізником за наслідки, що виникають в результаті відсутності, недостатності чи неправильності супровідних документів.

Статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) встановлено, що при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.

Параграфом 6 ст. 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) передбачено, що якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, не залежних від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Таким чином, у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати залізниці всі платежі, нараховані до сплати за користування вагонами.

Відповідно до параграфів 1, 2 ст. 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку, передбаченому ст. 31 "Оплата провізних платежів та неустойок".

Якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов'язком: відправника - перевізникам, які беруть участь у перевезенні вантажу, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення (параграф 1 ст. 31 СМГС).

Відповідно до ст. 2 СМГС перевізник - це договірний перевізник і всі подальші перевізники, які беруть участь у перевезенні вантажу, у тому числі - по водній ділянці шляху в міжнародному залізнично-поромному сполученні; відправник - особа, яка пред'явила вантаж до перевезення і вказана в накладній як відправник вантажу.

Якщо відправник або отримувач виконання своїх зобов'язань, передбачених в параграфі 1 даної статті, покладає на третю особу, то ця особа повинна бути зазначена відправником в накладній як платник і повинна мати договір з відповідним перевізником (параграф 2 ст. 31 СМГС).

Відповідач в поданих запереченнях вказує на те, що перевізником лісоматеріалів у вагонах №№ 66242942, 68717842 виступало ТОВ «Реіл Транс», а тому ДП «Димерське лісове господарство» не несе зобов'язань щодо оплати залізниці додаткових витрат, які виникли у зв'язку з перевезенням вантажу.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником вантажу, який був оформлений відповідачем згідно накладних №№ 456004, 455998 на лісоматеріали у вагонах №№ 66242942, 68717842 є підприємство залізниці України. Разом з тим, слід зауважити, що відповідно до відомостей, які містяться в накладних, зокрема, в графі 1, відправником лісоматеріалів зазначено ДП "Димерське лісове господарство", в графі 65 "інші перевізники" відомості відсутні; в графі 111 "відмітки про розрахунки платежів" вказано платник по УЗ ТОВ "Реіл Транс".

Ураховуючи зазначене, оскільки перевізником виступає підприємство залізниці України, а відправником є ДП "Димерське лісове господарство", то твердження відповідача про те, що ТОВ "Реіл Транс" (як платник по УЗ) та СЧ "Пролісок" С.Р.Л. (як власник вантажу) зобов'язані виплатити нараховані позивачем платежі, суд вважає помилковим.

Натомість, обов'язок ДП "Димерське лісове господарство" як вантажовідправника щодо відшкодування перевізнику всіх витрат, пов'язаних з перевезенням вантажу, не передбачених застосованими тарифами і викликаних причинами, які не залежать від перевізника, визначений згідно параграфу 1 ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС).

Відповідно до параграфу 5 ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) провізні платежі і неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якому здійснюється оплата.

Правове регулювання порядку та умов сплати провізних платежів за користування вагонами і контейнерами парку залізниць України, парку залізниць інших держав, а також тих, що належать підприємствам та орендовані ними, за час затримки на коліях залізниць загального користування, здійснюється за Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458).

Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності вносять плату.

Як зазначалося вище, за приписами ст. 119 Статуту залізниць України зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до п.п. 3, 4 Правил користування вагонами і контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

З огляду на викладене вище, у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, що сталася не з його вини, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати йому всі платежі виставлені до сплати за користування вагонами та зберігання вантажів.

Як вже зазначалося, у зв'язку з тим, що вагони відповідача №№ 66242942, 68717842 простоювали на станції Роздільна-Сортувальна, у зв'язку з арештом вантажу, ПАТ "Українська залізниця" нарахувало ДП "Димерське лісове господарство" плату за користування вагонами, зберігання вантажу та телеграфний збір у загальному розмірі 538 367 грн. 96 коп.

ДП "Димерське лісове господарство" заперечує необхідність сплати вищевказаних платежів, посилаючись, серед іншого, на те, що витрати на проведення операцій, а також огляд (переогляд) товарів мають відшкодовуватися залізниці органом, з ініціативи якого вони проводились.

Оскільки ДП "Димерське лісове господарство" значиться вантажовідправником в накладних СМГС та при здійсненні митного оформлення вантажу виступало відправником/уповноваженою особою за фінансове врегулювання, то з урахуванням умов договору поставки, укладеного між ДП "Димерське лісове господарство" та фірмою "SC PROLISOK" S.R.L. (Румунія), враховуючи, що поставку товару було погоджено здійснювати на умовах FCA правил ІНКОТЕРМС 2010, суд дійшов висновку, що відповідач здійснював всі необхідні процедури з відправлення товару, а отже виступав уповноваженою особою покупця товару.

Приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, на підставі актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, як це передбачено п. 10 Правил користування вагонами і контейнерами та п. 9 Правил зберігання вантажів, відповідачу було нараховано плату за користування залізничними вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, які були виконані залізницею через затримку вагонів №№ 66242942, 68717842.

Так, плату за користування вагонами застосовано позивачем відповідно до п. 10 таблиці 3 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги".

Згідно з таблицею 1 п. 1 розділу V "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" ставка плати за один вагон з урахуванням коефіцієнту складає 286,20 грн. х 2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за зберігання вантажу нараховано відповідно до п. 2 розділу 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги". Вагони простоювали з вини клієнта 166 діб, при цьому збір за зберігання вантажу у вагонах складає: 4 грн. - ставка за добу х 166 діб х 102 тон х 2,302 (коефіцієнт).

Телеграфний збір нарахований відповідно до п. 10 розділу 3 табл. 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" ставка за повідомлення телеграфом 53,00 грн. х 2,302 (коефіцієнт коригування).

Таким чином, за розрахунками, що містяться в акті загальної форми, залізниця вказує, що недоотримала від відповідача загалом 538 367 грн. 96 коп. на відшкодування додаткових витрат, понесених залізницею у зв'язку з проведенням дій із затримки вагонів.

Господарський суд приймає акти загальної форми, надані позивачем, як належну підставу для задоволення позовних вимог, оскільки акти містять достатню інформацію щодо затримки вагонів залізницею, зокрема, щодо часу затримки та розрахунку суми додаткових платежів за період простою вагонів, а тому вказані акти оцінюються судом як належні докази понесення залізницею додаткових витрат, оскільки ними, в сукупності із іншими доказами, в достатній формі підтверджено облік часу користування вагонами (час перебування вагонів у пунктах навантаження, вивантаження та на під'їзних коліях) та нарахування плати за користування ними.

Перевіривши розрахунки позивача щодо заявлених до стягнення додаткових витрат по затримці вагонів, суд встановив, що їх суми є обґрунтованими та арифметично вірними.

Враховуючи викладене, а також те, що наявними в матеріалах справи документами підтверджено розмір додаткових витрат, понесених залізницею через затримку вагонів, відправником яких є відповідач, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" про стягнення з Державного підприємства "Димерське лісове господарство" 538 367 грн. 96 коп. нарахованих платежів.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відшкодування залізниці додаткових платежів (вартості розвантажувальних, навантажувальних, перевантажувальних та інших операцій) за час проведення огляду (переогляду) товару та затримки вагонів має здійснюватися органом, з ініціативи якого прийнято рішення про проведення обшуку, оскільки виходячи з системного аналізу змісту положень ст.ст. 28, 31, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), ст.ст. 119, 121 Статуту залізниць України вартість проведених залізницею робіт, необхідних для здійснення обшуку, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено факт незаконного переміщення товару.

У разі ж відсутності виявлення такого факту вантажовідправник може стягнути в судовому порядку понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці чи на підходах до них.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 911/4079/16.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності у даній справі, мотивованої тим, що позовна заява подана позивачем із пропуском шестимісячного строку, передбаченого ст. 137 Статуту залізниць України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені у ст.ст. 257 та 258 ЦК України.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, Господарський кодекс України, який є спеціальним щодо норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

У відповідності до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Статтею 137 Статуту залізниць України встановлено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Відповідач вважає, що підставою для подання позову у даній справі є подія у вигляді затримання вагонів, яка сталася 06.01.2017 р., та закінчилась через шість місяців і тільки 12.12.2017 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Однак, суд не погоджується з аргументами відповідача з приводу того, що строк позовної давності у спорах даної категорії справ має розраховуватися з дня затримання вагонів, оскільки у день складання акту загальної форми, який фіксує початок затримки, ще немає підстав говорити про порушене право вантажовідправника і починати обчислювати строк позовної давності, з тих підстав, що ще протягом доби безоплатного зберігання вантажу у вантажовласника не виникає жодних зобов'язань щодо оплати послуги зберігання. Якщо період затримки не перевищить доби безоплатного збереження, у вантажовласника таке зобов'язання взагалі не виникне.

Позовні вимоги у даній справі пред'явлені у зв'язку з подією - затримкою вагонів, що підтверджується актами загальної форми № 2/П від 06.01.2017 року та її закінчення 21.06.2017 року № 39.

З наведеного вбачається, що затримка вагонів під час перевезення є триваючою подією, яка має початок та закінчення, у зв'язку з чим датою настання події, яка дає можливість визначити період та оформити передбачений законодавством документ (доказ) - акт загальної форми, є дата закінчення такої затримки.

Враховуючи, що датою закінчення затримки вагонів є 21.06.2017, а позовна заява була направлена на адресу суду згідно штампу відділення поштового зв'язку 13.12.2017 р, позивачем, всупереч твердженню відповідача, не було пропущено шестимісячний строк позовної давності.

Водночас, враховуючи вимоги Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980", а також те, що Україна приєдналася 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, необхідно враховувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Статтею 926 ЦК України та ч. 6 ст. 315 ГК України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Стаття 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (в редакції, чинній від 16.10.2015, дата набрання чинності для України - 01.07.2016), яка врегульовує позовну давність, не містить положень про строки давності щодо подання залізницею позовів до вантажовідправників.

Відповідно до § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року) строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: a) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, які пов'язані з перевезенням вантажу відповідача у міжнародному сполученні (зі станції "Бородянка" на станцію "Галац Ларга" Румунської залізниці для вантажоодержувача "SC PROLISOK" S.R.L. (Румунія) має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), а не шестимісячний строк, передбачений ст. 137 Статуту залізниць та ч. 5 ст. 315 ГК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 906/429/17.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлений судом момент початку перебігу строку позовної давності щодо відносин із перевезення вантажу вагонами №№ 66242942, 68717842 та дату направлення до господарського суду Київської області позовної заяви № НЮ-14/2375 від 12.12.2017, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі в межах строку позовної давності, передбаченого для подання залізницею даного позову.

Також слід відзначити, що відповідач, посилаючись на позицію господарського суду Харківської області, викладену в рішенні від 05.03.2007 у справі № 49/167-06, вважає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Угоди про залізничні міжнародні сполучення від 01.11.1951 (СМГС), оскільки Румунія не є учасницею угоди.

Між тим, вказане рішення було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2007 у справі № 49/167-06.

Поряд з цим, слід відзначити, що перевезення спірного вантажу, відправником якого є ДП "Димерське лісове господарство", передбачало його переміщення по території України та Республіки Молдова, які є учасниками СМГС, а також по території Румунії, яка не є учасником СМГС, але є учасником Конвенцїї про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ).

Відповідно до § 11 ст. 6 СМГС при перевезенні вантажів в країни, в яких застосовуються єдині правові приписи до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦИМ - додаток до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення КОТІФ), і у зворотньому напрямку, можуть застосовуватись накладні ЦИМ/СМГС.

Зі змісту долучених до матеріалів справи накладних (графа № 37 "Накладная ЦИМ/СМГС") №№ 456004,455998 вбачається, що перевезення вантажу передбачалося у міжнародному сполученні та оформлено накладними ЦИМ/СМГС.

Оскільки спірні відносини виникли у залізниці не з Румунською стороною, а з резидентом України, яка є учасником даної угоди, норми цієї угоди мають обов'язкову силу для резидентів України, які на її умовах уклали договір перевезення. Таким чином, під час перевезення вантажу по території України правовідносини щодо перевезення вантажу регулюються умовами СМГС.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі.

Враховуючи те, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Димерське лісове господарство» (07313, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Катюжанка, вул. Шевченка, 1, код 00992036) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код 40081200) 350 836 (триста п'ятдесят тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 94 коп. плату за користування вагонами, 187 091 (сто вісімдесят сім тисяч дев'яносто одна) грн. 82 коп. збору за зберігання вантажу у вагонах, 439 (чотириста тридцять дев'ять) грн. 20 коп. телеграфного збору, 8 075 (вісім тисяч сімдесят п'ять) грн. 52 коп. судового збору.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 03.01.2019 року.

Суддя Л.Я. Мальована