Рішення № 79032506, 04.01.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2019 року Справа № 280/4358/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Фучика, 1/1, м. Мелітополь, Запорізька область, 72319) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м.Запоріжжя, 69000) про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2018 №0023597-5602-0832 в сумі 32990,12 грн. за формою «Ф» за платежем – «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що відповідачем, відносно позивача, 30.06.2018 було прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» № 0023597-5602-0832, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості» в сумі 32990,12 грн. Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стала несплата позивачем як власником нежитлової будівлі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки за цільовим призначенням належна позивачу будівля є ковальсько-термічним цехом, адміністративним блоком, пропускним пунктом. При цьому, відповідно до положень пп. «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі – ПК України) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об’єктом оподаткування податку на майно. На думку позивача, право на отримання пільги мають як юридичні, так і фізичні особи.

Із урахуванням викладених в позові обставин, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов’язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості» у 2017 році, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню (а.с. 4-8).

Ухвалою суду від 19.10.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 08.11.2018 (а.с. 2).

05 листопада 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. 35290), в якому зазначено, що належні позивачу будівлі за своїми параметрами жодним чином не відноситься за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-20000 до виробничих корпусів, цехів, складських приміщень, промислових підприємств, а тому на них не розповсюджуються пільги щодо сплати податку на майно. Крім того, представник відповідача зауважив, що для отримання пільги щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суб’єкт, який володіє вищезазначеним об’єктом, повинен мати статус промислового підприємства. Отже, оскільки позивач є фізичною особою, пільги щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на переконання представника відповідача, не розповсюджуються на позивача.

З огляду на викладені обставини, відповідач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а тому у задоволенні позову слід відмовити (а.с.44-45).

Ухвалою суду від 08.11.2018 підготовче засідання відкладалось до 22.11.2018 (а.с. 53).

Ухвалою суду від 22.11.2018 підготовче засідання відкладалось до 11.12.2018 (а.с. 60).

11 грудня 2018 року від представника позивача надійшло клопотання про заміну позивача у справі з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на громадянина ОСОБА_1 (а.с. 64).

Також, 11.12.2018 від представників сторін надійшли клопотання (вх.№40533 та вх.№40534) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Клопотання просять розглянути в порядку письмового провадження (а.с. 65-66).

Ухвалою суду від 11.12.2018 замінено позивача у справі з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на громадянина ОСОБА_1, закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 17.12.2018.

17 грудня 2018 року від представника позивача надійшло клопотання (вх.№41328) про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження, на задоволенні позовних вимог наполягає. На клопотанні представник відповідача зазначив, що проти його задоволення не заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

З урахуванням вимог ст.ст. 194, 205, 229 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ОСОБА_2 2 ст. 193 КАС України встановлено, що суд розглядає справу по суті протягом 30 днів з дня початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч.3 ст.199 КАС України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Повний текст судового рішення виготовлено з урахуванням вищезазначених норм.

Суд, розглянувши матеріали і з’ясувавши обставини адміністративної справи та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 є фізичною особою – підприємцем.

До видів діяльності позивача за КВЕД-2010 належать: виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів (28.15); механічне оброблення металевих виробів (основний) (25.62); оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.31); діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами (46.18); ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів (33.11); ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення (33.12).

23.06.2011 між Мелітопольською міською радою Запорізької області з однієї сторони та позивачем з іншої сторони було укладено Договір суперфіцію б/н (далі – Договір від 23.06.2011), за умовами якого Мелітопольська міська рада Запорізької області надає, а позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території м. Мелітополь за адресою вул. Шмідта, 65/3 для будівництва та експлуатації споруд виробничої бази, необхідних позивачу для здійснення господарської діяльності. Відповідно до п. 1.3 ОСОБА_3 від 23.06.2011 цільове призначення земельної ділянки – будівництво, експлуатація та розміщення виробничої бази (а.с 10-16).

Згідно з п. 2.6 ОСОБА_3 від 23.06.2011 об’єкт користування має використовуватись позивачем відповідно до його цільового призначення. Позивач має право здійснювати будівництво та реконструкцію на земельній ділянці відповідно до Проекту організації територій та затвердженого проекту будівництва, погодженого з Мелітопольською міською радою Запорізької області (а.с. 17-18).

Пунктами 3.1 та 4.1 ОСОБА_3 від 23.06.2011 визначено, що його укладено на 3 роки. Річна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і складає 21819,50 грн. на рік (а.с. 10). За умовами п. 9.1 ОСОБА_3 від 23.06.2011 право власності на зведені позивачем об’єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до цього ОСОБА_3, належить позивачу. Позивач має право володіти, користуватися і розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами.

Договір від 23.06.2011 зареєстрований в Управлінні комунальної власності Мелітопольської міської ради Запорізької області, про що вчинено запис від 28.06.2011 № 11001 (а.с. 15).

У 2013 році позивачем було завершено будівництво об’єкта нерухомого майна – ОСОБА_2 комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Шмідта, 65/3. Співвласником зазначеного об’єкта нерухомого майна є позивач, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 03.02.2014 № 17260058 (а.с. 20).

Відповідно до Технічного паспорту частина комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Шмідта, 65/3 за своїм призначенням є ковальсько-термічним цехом (а.с. 21-24).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та матеріалів справи, на підставі наявних у відповідача відомостей, в автоматичному режимі засобами ІС «Податковий блок, ним відносно позивач сформовано податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» від 30.06.2018 № 0023597-5602-0832, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості» в сумі 32990,12 грн. (а.с. 9).

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення направлено на адресу позивача та отримано ним, що не заперечується представниками сторін.

Оцінюючи правомірність нарахування відповідачем позивачу за 2017 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, суд виходить з наступного.

ОСОБА_2 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.1, п.п.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

У свою чергу, за приписами п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому, законодавець не визначає жодних обмежень щодо використання чи невикористання таких об’єктів.

Верховний Суд у своїй постанові по адміністративній справі з подібних правовідносин за позовом фізичної особи-підприємця до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області зазначив, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 (постанова Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 822/2624/16, № 71939089 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів (28.15); механічне оброблення металевих виробів (основний) (25.62); оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.31); діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами (46.18); ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів (33.11); ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення (33.12). На підставі укладеного між Мелітопольською міською радою Запорізької області та позивачем ОСОБА_3 суперфіція від 23.06.2011 (а.с. 10-18) на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, 65/3, позивачем у 2013 році було збудовано ковальсько-термічний цех (а.с. 21-24). Згідно з Свідоцтвом про право власності від 03.02.2014 № 17260058 співвласником зазначеного об’єкта нерухомого майна є позивач (а.с. 20).

Отже, оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об’єктом оподаткування у розумінні з п.п. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а належна позивачу частина комплексу будівель та споруд, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за 2017 рік за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості».

Доводи представника відповідача про те, що належний позивачу нежитловий комплекс за своїми параметрами не відноситься за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 до виробничих корпусів, цехів, складських приміщень, промислових підприємств суд не приймає до уваги, оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що позивачу на праві власності належить комплекс споруд (виробничі та офісні приміщення). В комплексі споруд позивача розміщені: механічний цех, склад інструментів, склад металу, заточна дільниця, побутові приміщення, офіс, склад готової продукції. Позивач здійснює діяльність у власних виробничих та офісному приміщеннях. Отже, суд робить висновок, що належна позивачу ОСОБА_2 комплексу будівель та споруд дійсно відноситься до промислових будівель, які, у свою чергу не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не розповсюджуються на фізичних осіб-підприємців, оскільки Верховним Судом 31.01.2018 було розглянуто адміністративну справу № 822/2624/16 з подібних правовідносин та з аналогічним суб’єктним складом і рішення було ухвалено на користь позивача – фізичної особи-підприємця (№ 71939089 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач, на переконання суду, обґрунтував та довів протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на відсутність у відповідача підстав для нарахування позивачу у 2017 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості.

У свою чергу, відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів і мотивів, за наявності яких суд мав би право відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по адміністративній справі № 822/2624/16.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначені обставини вже були встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2018 у справі №808/3015/17 за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Зазначене рішення набрало законної сили – 20.06.2018.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відтак – адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцією від 21.08.2018 № 204 (а.с. 3) підтверджується сплата позивачем судового збору в розмірі 704,80 грн. Отже, відповідна сума підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фучика, буд. 1/1) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146, 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.06.2018 № 0023597-5602-0832, прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов’язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості» у розмірі 32990,12 грн.

Судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фучика, буд. 1/1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146, 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль