Рішення № 79025122, 27.12.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1107/16-ц

2/703/153/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Прилуцького В.О.

з секретарем судового засідання Бондаренко А.І.

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Смілі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сміла Енергоінвест» про захист прав споживача комунальних послуг,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сміла Енергоінвест» про захист прав споживача комунальних послуг.

В обґрунтування позову зазначив, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1, в якій і проживає.

З вересня 2007 року квартиру було відключено від мережі централізованого опалення та встановлено індивідуальне електропостачання.

В будинку № 82 по вул. Кармелюка в м. Смілі відсутні прилади опалення місць загального користування і їх опалення відбувається за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції житлових приміщень – стіни, які розділяють квартири та сходові клітини.

Позивач зазначив, що між ним та відповідачем відсутній договір про надання послуг з опалення місць загального користування, пропозиції щодо укладення цього договору до нього не надходили.

Незважаючи на це, ТОВ «Сміла Енергоінвест» на протязі тривалого часу виставляє його дружині, яка також є співвласником квартири, вимоги з оплати послуг по опаленню місць загального користування. Особисто позивачу ніяких рахунків на оплату цих послуг не надходило.

В подальшому товариство звернулось до суду з позовом про стягнення з нього, його дружини та сина боргу за послуги з опалення місць загального користування. Рішенням суду від 9 лютого 2016 року цей позов було задоволено.

Позивач вважає, що відповідач застосовує щодо нього нечесну та агресивну підприємницьку практику. Він також вважає, що звернення ТОВ «Сміла Енергоінвест» до суду про стягнення з нього боргу за опалення місць загального користування, а також викладені в позовній заяві товариства претензії з цього приводу, є протиправним посяганням на його права, свободи, інтереси та порушенням його права споживача.

В зв’язку з цим, просив визнати, що він у відносинах з ТОВ «Сміла Енергоінвест» має право: на юридичну рівність; вільне волевиявлення; на свободу вибору послуги централізованого опалення місць загального користування; на свободу волевиявлення при реалізації цієї послуги; на здійснення відносин виключно на договірних засадах; на отримання послуг вчасно та відповідної якості; на те, що він зобов’язаний укласти договір про надання цих послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; на одержання доступної, достовірної та своєчасної інформації про послугу до її придбання і замовлення; на відшкодування збитків; на зменшення плати в разі ненадання послуги або надання її не в повному обсязі та в разі зниження якості; на усунення виявлених недоліків у наданні послуги; на зменшення розміру плати за послуги у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім’ї; на перевірку кількісних та якісних показників надання послуг; на ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг; на внесення за погодженням з виконавцем у договір змін, що впливають на розмір плати за послугу; на звільнення від плати за послугу у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт; на укладення з виконавцем договору технічно несправних приладів, пристроїв, обладнання; на отримання документів, які підтверджують надання послуги; на не оплату не замовленої ним та не виконаної відповідачем послуги; на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 також просив визнати, що ТОВ «Сміла Енергоінвест»: зобов’язане забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг та підготувати і укласти договір на надання послуг з централізованого опалення місць загального користування; з травня 2010 року порушує вимоги пункту 3 частини 3 статті 20 ЗУ «Про захист прав споживача» в частині підготовки договору про надання відповідних послуг; зобов’язане нараховувати плату за опалення місць загального користування щомісячно відповідно до умов договору; що з травня 2010 року відповідач жодного разу не нараховував йому плату за надання послуг з централізованого опалення місць загального користування; що при відсутності приладів опалення не має права нараховувати плату за опалення місць загального користування; що втрати в трубопроводах центрального опалення будинку № 82 по вул. Кармелюка в м. Смілі не являються послугою та не входять у Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, не є витратами на управління, утримання та збереження спільного майна, податками, зборами, не входять в сферу відповідальності перед третіми особами за зобов’язаннями; порушило положення п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»; порушило заборону дискримінації, поклавши всі втрати теплової енергії у внутрішньо будинкових розподільчих трубопроводах по всьому будинку тільки на власників квартир, що встановили індивідуальне опалення; порушило його право на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації; порушило право споживача на юридичну рівність, вільне волевиявлення, на свободу вибору послуги, на свободу волевиявлення, на здійснення відносин виключно на договірних засадах, на отримання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг, на відшкодування збитків, одержання доступної, достовірної та своєчасної інформації про послугу до її придбання і замовлення, на зменшення розміру плати в разі ненадання послуги або надання її не в повному обсязі та в разі зниження якості, на усунення виявлених недоліків у наданні послуги, на зменшення розміру плати за послуги у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім’ї, на перевірку кількісних та якісних показників надання послуг, на ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг, на внесення за погодженням з виконавцем у договір змін, що впливають на розмір плати за послугу, на звільнення від плати за послугу у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт, на укладення з виконавцем договору про зміну або ремонт технічно несправних приладів, пристроїв, обладнання, на отримання документів, які підтверджують надання послуги, на не оплату не замовленої ним та не виконаної відповідачем послуги.

Крім того, ОСОБА_1 просив визнати, що він з травня 2010 року не може укласти договір про надання послуги з централізованого опалення місць загального користування, що він зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором, що він не має боргових зобов’язань перед ТОВ «Сміла Енергоінвест» та стягнути з відповідача на його користь в загальному 33000 євро моральної шкоди, що станом на 28 березня 2016 року становило 967324 грн. 81 коп.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі та просив його задоволити з наведених в ньому підстав. Пояснив, що у нього відсутні договірні відносин з відповідачем з приводу надання послуг по опаленню місць загального користування будинку. Товариство не надавало ці послуги, оскільки у всіх під’їздах будинку з 2005 року відсутні точки опалювальних систем. Зазначив, що звернувшись до суду з цим позовом, він не має на меті захистити його права, свободи чи інтереси. Метою звернення є визнання його прав, наданих чинним законодавством України. Невизнання відповідачем належних йому прав призводить до моральних страждань, оскільки він постійно нервує. А тому вважає, що заявлене ним відшкодування моральної шкоди співмірне його стражданням.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, в направленій до суду заяві просив розглядати справу у його відсутності.

Відповідач направив також відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову та зазначив, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 9 лютого 2016 року було вирішено спір між товариством і ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги опалення місць централізованого теплопостачання на користь відповідача за цим позовом. Ухвалами апеляційної та касаційної інстанції це рішення залишено в силі. Під час винесення рішення суд дослідив всі докази та заслухав пояснення сторін. Звернення до суду з наведеним позовом є фактично незгода ОСОБА_1 з цим рішенням.

Заслухавши думку позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що в позові належить відмовити з наступних підстав.

Відповідно до змісту ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа може захистити своє порушене право як самостійно, що передбачено ст. 19 ЦК України, так і шляхом звернення до відповідних суб’єктів, які наділені відповідними повноваженнями.

Так, відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів зазначено в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

В статті 20 ЦК України передбачено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати за ним ряд гарантованих Конституцією України прав, а також прав і обов’язків, визначених Цивільним кодексом України, ЗУ «Про захист прав споживача» та ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

До таких вимог, зокрема, належать вимоги, викладені у пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 позовної заяви.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що визнання права це спосіб захисту, який застосовується у разі спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами, і, відповідно, наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у випадку відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для реалізації особою свого суб'єктивного права.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Суд зазначає, що всі права, які просить визнати за ним ОСОБА_1, гарантовані йому Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і вони не потребують дублювання рішенням суду.

Судовий же захист - це вид державного захисту, який є гарантією і конкретним засобом ефективного поновлення громадянина в правах через правосуддя.

Щодо позовних вимог, викладених в пунктах 28, 29, 30, 31, 39, 42 позовної заяви суд зазначає наступне.

В судовому засіданні за клопотанням позивача було оглянуто матеріали цивільної справи № 703/3509/15-ц за позовом ТОВ «Сміла Енергоінвест» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення місць загального користування.

У відповідності з рішенням Смілянського міськрайонного суду від 9 лютого 2016 року позов ТОВ «Сміла Енергоінвест» було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 251 грн. 77 коп. боргу за послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку № 82 по вул. Кармелюка в м. Смілі, надані з лютого 2011 року по січень 2013 року.

Згідно з мотивувальною частиною рішення судом було встановлено факт надання послуг з опалення місць загального користування та обов’язок, в т.ч. ОСОБА_1, по їх оплаті. При цьому, судом були взяті до уваги його заперечення з приводу відсутності договору про надання послуг, відсутності приладів опалення в місцях загального користування будинку, неналежної якості наданих послуг, заперечення проти факту отримання послуг.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року рішення Смілянського міськрайонного суду залишено в силі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року рішення Смілянського міськрайонного суду та ухвалу апеляційного суду Черкаської області залишено без змін.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року передбачено, що за змістом Конституції України (ст. 129-1) судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності та юридичної визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (справа «Христов проти України»). Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у складі ОСОБА_4 Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що преюдиціальність – це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Щодо позовних вимог, викладених в пунктах 32, 33, 35, 36, 37, 38, 40 позовної заяви суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які сторона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, закріплений і в ч. 2 ст. 12 ЦПК України.

Як вбачається з ч. 5, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 5 цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у своїй постанові від 20 червня 2018 року по справі № 336/296/16-ц зазначив, що сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов'язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України.

Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов'язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов'язком певного суб'єкта.

На обґрунтування заявлених всіх вимог позивач надав лише один доказ – довідку ОСББ «Згода» № 72 від 29 березня 2016 року, видану на ім’я ОСОБА_2, про те, що з 2005 року у всіх дев’яти під’їздах будинку в місцях загального користування відсутні точки опалюваної системи.

Суд зазначає, що довідка аналогічного змісту була предметом дослідження у цивільній справі за позовом ТОВ «СмілаЕнергоінвест» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення місць загального користування.

Будь-яких інших доказів позивачем не надано, клопотань про витребування доказів не заявляв.

Згідно із ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Тобто, змагальність проявляється в праві визначати коло обставин, якими обґрунтовуються вимоги, надавати докази на підтвердження цих обставин та доводити перед судом їх переконливість. Сторони самі визначають обставини і самі визначають докази, які бажають надати.

Щодо вимог, зазначених в п. 34 позовної заяви.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» (далі в тексті - Закон № 2657) інформацією про фізичну особу є відомості чи сукупність відомостей про таку особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Конституційним Судом України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року N 5-зп віднесено до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Відповідно до ст. 20 Закону № 2657 відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону N 2939).

Відповідно до ст. 21 Закону № 2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом

Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України « Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Судом встановлено, що в ході розгляду цивільної справи за позовом ТОВ «СмілаЕнергоінвест» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення місць загального користування ОСОБА_1 надав суду як доказ копію свідоцтва про право власності на житло. З наданого свідоцтва товариством було встановлено, що власниками житла є три особи, внаслідок чого було подано уточнену позовну заяву про стягнення боргу в солідарному порядку з усіх власників.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищено право особи на на справедливий судовий розгляд, яке також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Суд зазначає, що зазначене свідоцтво було надано самим ОСОБА_1 і ТОВ «СмілаЕнергоінвест» не був володільцем персональних даних позивача в розумінні ЗУ «Про інформацію» та ЗУ «Про захист персональних даних».

Враховуючи, що цивільним процесуальним кодексом України передбачено право сторони на ознайомлення з матеріалами справи, а також те, що відповідний доказ було подано ОСОБА_1, дії товариства щодо уточнення позовних вимог з посиланням на цей доказ не свідчать про порушення прав позивача щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації.

Щодо вимог, зазначених у п. 8, 11, 41 позовної заяви.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 9 лютого 2016 року по справі № 703/3509/15-ц було встановлено факт надання позивачу послуг з централізованого опалення товариством з обмеженою відповідальністю «СмілаЕнергоінвест», а також факт отримання ОСОБА_1 цих послуг.

Позивач не надав доказів того, що звертався до відповідача із вимогою про укладення договору про надання послуг з централізованого опалення місць загального користування та йому було безпідставно відмовлено в цьому. Позивач також не надав доказів того, що він звертався до відповідача із вимогою про отримання інформації щодо послуг по опаленню місць загального користуванню і йому не було надано відповідну інформацію.

А тому, заявлені в цих пунктах вимоги є недоведеними, а тому не підлягають до задоволення.

Враховуючи, що вимоги, зазначені в пунктах 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54 є недоведеним, а також похідними від вимог, зазначених в п. 8 позовних вимог, вони також не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК України.

Згідно з позовною заявою, позивач стверджує, що його моральна шкода полягає у душевних і фізичних стражданнях, які є очевидними та не потребують доведення.

У відповідності з положеннями пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1575цс16.

Так, відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Таким чином, законодавець визначив, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» настає лише у випадку наявності недоліків продукції (дефекту в продукції).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Статтями 5, 6 цього Закону передбачено, що продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати виходячи з усіх обставин, зокрема, пов'язаних з розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію.

Потерпілий повинен довести наявність шкоди, наявність дефекту в продукції, наявність причино-наслідкового зв'язку між дефектом в продукції та шкодою.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про захист права споживача і на підставі ЗУ «Про захист права споживача», а також зазначені вище судом обставини, позов в цій частині також не підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 263, 265, 268 ЦПК України суд,-

вирішив:

В позові ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до товариства з обмеженою відповідальністю «Сміла Енергоінвест» (м. Сміла Черкаської області, вул. Свердлова, 94, код ЄДРПОУ 36779078) про захист прав споживача комунальних послуг відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 4 січня 2019 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький