Рішення № 79020637, 19.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/5519/18

Провадження № 2/520/5491/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Салтан Л.В.,

при секретарі Дідур В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра і гарантія», ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою ТОВ «ФК «Довіра і гарантія», ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про стягнення солідарно з них моральної шкоди у розмірі 42179000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що невідомі йому люди, які представлялись представниками бунку, почали дзвонити та надсилати смс-повідомлення на його телефон з погрозами йому та його родині, вимагаючи погасити кредит.

При цьому, 25 грудня 2016 року батько позивача був збитий автомобілем. По даному факту, було відкрито кримінальне провадження. На думку позивача, таке діяння щодо його батька було навмисне та пов’яно з заборгованістю позивача.

Також, на думку позивача, представник ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» хоче заволодіти іпотечним майном – земельною ділянкою.

З позовної заяви, також, вбачається, що на думку позивача, банк порушив банківську таємницю та безпідставно проданий кредитний договір, укладений банком зі ОСОБА_1

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник підтримали позовну заяву.

Представник відповідача ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» у судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Також представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки позивачем не доведено в чому саме полягає моральна шкода, надані позивач не довів та не надав належні та допустимі докази заподіяння йому такої шкоди, обґрунтованості зазначеного розміру такої шкоди.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Довіра і гарантія» у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, до суду надав відзив на позовну заяву, в якій заперечує протии задоволення позовної заяви, оскільки позивачем не надано детального розрахунку суми розміру завданої йому шкоди.

Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, повідомлялася належним чином, до суду надала відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає правомірними дії банка щодо продажу кредитного договору. Також, позивач не надав доказів завдання моральної шкоди, чим саме відповідачі завдали йому таку шкоду.

Представник відповідача ПАТ «Комерційний індустріальний банк», третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з’явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 вересня 2007 року, між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/80054/85/82377, за яким банк надав ОСОБА_1 кредим у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 195895 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків у розмірі 13,75 % річних строком до 18 вересня 2027 року.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року позов Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/80054/85/82377 від 18 вересня 2007 року: заборгованість за кредитом – 195895 грн.; заборгованість за відсотками – 3763,60 грн.; заборгованість за простроченими відсотками – 48886,13грн.; заборгованість за пенею – 75209,54грн., а всього на загальну суму 323754,28грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» понесенні судові витрати у розмірі 1820 грн.

На виконання вказаного заочного рішення суду Київським районним судом м. Одеси були видані відповідні виконавчі листи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року, замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль» (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, оф. 32, код ЄДРПОУ 38750239, п/р №26506013098901 в ПАТ «Альфа Банк», МФО 300346) у цивільній справі №2-248/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснено пленумом Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у Постанові № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі

інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням

комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. (Пункт 3 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 від 25 травня 2001 року.

Згідно з п. 4 зазначеної постанови пленумом Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до п. 9 зазначеної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Верховний Суд України в пункті 5 постанови Пленуму №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року з наступними змінами і доповненнями, роз'яснив про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому сааме полягає спричинена їм моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідачів в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого він при цьому виходив.

При цьому, фактично позивач не згодний з укладенням кредитного договору та договорами відступлення права вимоги.

Слід роз’яснити позивачеві його право звернутися до суду з позовною заявою про визнання зазначених договорів нікчемними чи недійсними.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивачі не скористалися своїм процесуальним правом та не надали до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра і гарантія», ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 263-265, 274-279, 280-289, 354-355 ЦПК України, ст. 23, 1173-1174, 1176 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра і гарантія», ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про стягнення моральної шкоди у розмірі 42179000 (сорок два мільона сто сімдесят дев’ять тисяч) грн. 00 коп. – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Салтан Л. В.