Рішення № 79016673, 27.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2018 року № 826/6378/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання нечинним наказу, -

Суд прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВСУ), у якому просить суд визнати нечинним з моменту прийняття наказ відповідача від 29.11.2016 №1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.01.2017 за № 22/29890, та затверджений цим наказом Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, як такі, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На виконання вимог статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем опубліковано оголошення про оскарження наказу МВСУ від 29.11.2016 №1256 в Офіційному віснику №96 від 08.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що, на його думку, оскаржуваний наказ порушує його права на отримання інформації про наявність чи відсутність судимості, оскільки ним затверджена форма бланка довідки, згідно якої надається інформація про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України. На думку позивача надання інформації в такому об'ємі є надмірним та суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідач подав письмові заперечення на позов, у яких заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що оскаржуваний наказ прийнятий в межах повноважень та у відповідності до законодавства України. Вказав на те, що нормами чинного законодавства не визначений єдиний обсяг інформації, які має подати особа відповідним органам, установам та організаціям стосовно притягнення до кримінальної відповідальності, застосування щодо неї запобіжних заходів, відсутність/наявність судимості, тощо. Зокрема, нормами чинного законодавства передбачено окремі обмеження щодо прийому на роботу чи доручення певної роботи особа, які перебувають під слідством.

В судове засідання 06.12.2017 представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З метою вдосконалення порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України та організації надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, оскаржуваним наказом МВСУ від 29.11.2016 №1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України» затверджено:

1) Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України;

2) Форму бланка довідки для надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України;

3) Технічний опис бланка довідки для надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України.

Позивач вважаючи даний наказ таким, що суперечить вимогам законодавства, оскаржив його до суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із частиною 1 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями частини 2 статті 32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини 3 статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про інформацію» до основних принципів інформаційних відносин належать: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Суб'єктами інформаційних відносин є фізичні особи, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень. Об'єктом цих відносин є інформація (стаття 4 Закону України «Про інформацію»).

Право на інформацію закріплено статтею 5 названого Закону.

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Згідно із частиною 2 статті 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно з приписами частини 1 статті 9 Закону України «Про інформацію» основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

За змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації, що визначено статтею 10 Закону України «Про інформацію».

У відповідності до частини 1 статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Положення абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» гарантують кожному забезпечення вільного доступу до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно із частиною 2 статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Отже, ОСОБА_1 має конституційне право на доступ до інформації, яка стосується його особисто та самостійно приймає рішення щодо розповсюдження інформації про себе.

Позивач надав до матеріалів справи копію запиту від 16.05.2017 на отримання довідки про відсутність (наявність) непогашеної чи незнятої судимості за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Метою отримання запиту вказано: «для подання кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури».

У зазначеному запиті ОСОБА_1 просив у виданій за цим запитом довідці вказати виключно інформацію про наявність або відсутність у нього непогашеної чи незнятої судимості за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Також позивач вимагав не надавати інформацію про наявність щодо нього будь-яких кримінальних проваджень (пред'явлених підозр) або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

За результатом розгляду запиту ОСОБА_1 департаментом інформаційних технологій МВС України листом від 24.05.2017 №16/4-1330 повідомлено, що відповідно до Порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВСУ від 29.11.2016 №1256, відомості з персонально-довідкового обліку надаються заявнику у формі довідки з дотриманням вимог законодавства про звернення громадян та захист персональних даних на підставі запиту на отримання довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, що подається за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку. Законодавством не передбачено надання інформації частково або усічено, так як це вигідно особі за певних обставин. У зв'язку із цим позивачу запропоновано подати запит встановленого зразка.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закон України «Про захист персональних даних» склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.

Позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ МВСУ від 29.11.2016 №1256 передбачає надання на відповідний запит інформації про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, що, на думку позивача, є надмірною інформацією та порушує права запитувача інформації.

Суд відхиляє наведені доводи позивача, з огляду на наступне.

Оскаржуваним наказом МВСУ від 29.11.2016 №1256 затверджено Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України (далі - Порядок), який визначає умови, підстави та процедуру надання відомостей з інформаційної підсистеми «Оперативно-довідкова картотека» єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, що містить відомості стосовно осіб, яким повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, та осіб, яких засуджено за вчинення кримінального правопорушення, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку довідка - документ, який містить відомості з персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України та який залежно від обсягу запитуваної особою інформації може містити відомості про:

відсутність (наявність) судимості;

притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.

Таким чином, надання фізичній особі відомостей про неї з не обмежується лише інформацією про відсутність (наявність) судимості у особи, але й передбачає надання іншої інформації, в тому числі щодо наявності чи відсутності або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідач вказав на те, що форма запиту на отримання довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, затверджена наказом МВС від 29.11.2017 №1256 передбачає обов'язок заявника вказати мету отримання довідки. Згідно з пунктом 17 Порядку у зв'язку з недотриманням вказаної вимоги заявникові відмовляється в наданні відомостей з персонально-довідкового обліку.

Така вимога пов'язана з тим, що законодавчі акти не передбачають єдиний обсяг інформації, які має подати особа відповідним органам, установам та організаціям стосовно притягнення до кримінальної відповідальності, застосування щодо неї запобіжних заходів, відсутність/наявність судимості, тощо.

Зокрема, нормами чинного законодавства передбачено окремі обмеження щодо прийому на роботу чи доручення певної роботи особа, які перебувають під слідством.

Крім того інформацією з єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України користуються суди, органи прокуратури, досудового розслідування. Таким чином оскаржуваний наказ узагальнює порядок отримання доступу різними суб'єктами інформаційних відноси, враховує різні їх потреби.

ОСОБА_1 в обґрунтування того, що оскаржуваний наказ МВСУ від 29.11.2016 №1256 порушує його права посилався на те, що з метою доступу до професійної правничої професії, для допуску до складання іспиту на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, позивач, на виконання вимог частини 2 статті 6 та статті 8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повинен до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури подати документ, який свідчить про відсутність щодо позивача непогашеної чи незнятої судимості за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі. На думку позивача, вказаним наказом та Порядком, відповідач фактично обмежив позивача права на отримання цієї інформації, оскільки Порядком передбачено надання інформації у більшому об'ємі, ніж вимагає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Суд відхиляє наведені доводи позивача, з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не може бути адвокатом особа, яка:

1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

Підпункт 3 пункту 2 розділу 2 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 №270 передбачає, що одночасно із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту Заявник надає документ встановленої форми (довідка, витяг) компетентного органу про відсутність судимості.

Отже, вказаним порядком передбачено надання документу встановленої форми компетентного органу про відсутність судимості. Оскаржуваним наказом МВСУ від 29.11.2016 №1256 затверджено форму бланка довідки для надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України.

Саме надання такого документу передбачено Порядком допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні.

Таким чином, доводи позивача про те, що форма бланка довідки, затверджена оскаржуваним наказом, передбачає надання інформації у більшому (надмірному) об'ємі, ніж передбачено законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, є безпідставними.

Вимога позивача обмежити обсяг інформації, яка надається на відповідний запит є необґрунтованою, оскільки надання вибіркової інформації за вибором запитувача про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України може призвести до порушення прав інших суб'єктів, яким така інформація надається.

При цьому, суд зазначає, що подання, зокрема, до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України є правом суб'єкта, а не обов'язком, а тому суб'єкт самостійно приймає рішення щодо розголошення відповідної інформації.

Стосовно посилання позивача на невідповідність оскаржуваного МВСУ від 29.11.2016 №1256 положенням статті 32 Конституції України, суд зазначає, що перевірка відповідності нормативно-правових актів Конституції України здійснюється Конституційним Судом України в межах реалізації функції конституційного контролю у формі конституційного правосуддя. Таким чином, у межах розгляду даної адміністративної справи суд не надає оцінку відповідності оскаржуваної постанови нормам Конституції України.

Решту доводів позивача суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правомірності оскаржуваного наказу відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ МВСУ від 29.11.2016 №1256 прийнятий у відповідності до вимог законодавства, а підстави для визнання його нечинним та скасування відсутні.

За встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що права позивача відповідачем не були порушені, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 03179, АДРЕСА_1).

Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов