Рішення № 79016615, 28.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 грудня 2018 року № 826/6487/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Солом"янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у видачі ОСОБА_1 дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого 04.08.2004 відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації;

- зобов'язати Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію видати ОСОБА_1 дублікат свідоцтва про право власності на житло, яке було видано 04.08.2004 відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (розпорядження № 32441), що посвідчує право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до статей 1218, 1261, 1268 Цивільного кодексу є спадкоємцем усіх прав та обов'язків померлого спадкодавця (свого батька - ОСОБА_2), а тому має право власника на отримання дубліката свідоцтва про право власності на квартиру як спадкоємець за законом першої черги з часу відкриття спадщини. Однак на його звернення орган владних повноважень відмовив у видачі дубліката цього правовстановлюючого документа, необхідного для нотаріального оформлення спадщини, посилаючись на те, що Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, не передбачено випадків, коли такий дублікат видається особі, яка не є власником чи співвласником майна, а саме спадкоємцеві власника житла.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він посилається на те, що відмова у видачі ОСОБА_1, як спадкоємцю померлого ОСОБА_2, дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого 04.08.2004 відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, є обгрунтованою і прийнята відповідно до норм чинного законодавства, вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні.

Ухвалою суду від 04.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 03.10.2018 заяву про уточнення позовних вимог повернуто позивачеві.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

04.11.2017 помер ОСОБА_2, якому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 04.08.2004 відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (розпорядження № 32441), на праві власності належала квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження від 07.09.1995 І-БК № 425048, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району міста Києва, та спадкоємцем за законом першої черги.

Для оформлення спадщини, що залишилася після смерті спадкодавця і складається з указаної квартири, позивач звернувся до приватного нотаріуса Кочергіної Світлани Михайлівни, яка відкрила спадкову справу № 7/2017 від 09.11.2017.

У зв'язку з викраденням оригінала вищезазначеного свідоцтва та необхідністю отримання його дубліката для оформлення спадкових прав на майно, позивач 05.02.2018 звернувся із заявою до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про видачу йому дубліката свідоцтва про право власності на житло, до якої додав наступні документи: копію паспорта, копію свідоцтва про смерть, запит нотаріуса із зазначенням спадкоємця, лист органу внутрішніх справ на заяву про втрату (викрадення) оригінала свідоцтва про право власності на житло, копію інформаційної довідки з Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

На звернення позивача орган владних повноважень листом від 08.02.2018 № 108-108/05/ч-281-526 відмовив у видачі дубліката цього правовстановлюючого документа, необхідного для нотаріального оформлення спадщини, посилаючись на те, що Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, не передбачено випадків, коли такий дублікат видається особі, яка не є власником чи співвласником майна, а саме спадкоємцеві власника житла.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.

Зі змісту пункту 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, вбачається, що у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації видається його дублікат.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з правилами частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Тобто, до позивача, як спадкоємця за законом першої черги, з часу відкриття спадщини (смерті спадкодавця) перейшло право власника (спадкодавця - померлого батька позивача) на отримання дубліката свідоцтва про право власності на квартиру, необхідного для нотаріального оформлення спадщини. Відсутність прямої норми закону або акта індивідуальної дії, якими передбачено можливість видачі дубліката правовстановлюючого документа особі, яка не є власником чи співвласником житла, а саме: спадкоємцю власника (співвласника) житла, не може бути підставою для відмови у видачі такого дубліката суб'єктом владних повноважень.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що рішеннями органів місцевого самоврядування, які є у вільному доступі в мережі Інтернет, затверджені аналогічні за принципом та дією порядки видачі дубліката свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна у разі втрати, крадіжки або пошкодження оригіналу документа та виправлення відомостей, внесених до свідоцтв про право власності помилково (рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23.02.2017 № 447; рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області від 20.07.2017 № 168; рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 26.04.2018 № 142 та інш.).

Дані рішення прийняті відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень».

Аналізуючи вказані акти індивідуальної дії, суд приходить до висновку, що багатьма органами місцевого самоврядування в Україні розроблений досить чіткий та дієвий механізм видачі дублікатів правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, у тому числі, за зверненнями спадкоємців померлих власників (співвласників) такого майна.

Основними документами для видачі дубліката свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна є:

- заява спадкоємця (спадкоємців) померлого власника (співвласника) об'єкта нерухомого майна або заява, підписана всіма співвласниками даного об'єкта;

- запит нотаріуса на видачу дубліката (для оформлення спадщини);

- оголошення з газети, що розповсюджується у тій місцевості, де знаходиться об'єкт нерухомого майна, про недійсність викраденого, загубленого чи пошкодженого свідоцтва про право власності на об'єкт;

- довідка з БТІ про об'єкт нерухомого майна;

- інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та об'єкта;

- непридатне для користування свідоцтво (якщо видача дубліката проводиться у зв'язку з пошкодженням оригіналу свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна);

- інформація про наявність кримінального провадження чи постанова органів внутрішніх справ про відмову в порушенні кримінального провадження у зв'язку з викраденням свідоцтва (у разі викрадення свідоцтва про право власності);

- документи, що підтверджують повноваження законних представників, опікунів, піклувальників на представлення інтересів неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних громадян;

- документи, що підтверджують повноваження представників, які діють на підставі довіреності;

- ксерокопії паспортів та ідентифікаційних кодів усіх членів сім'ї;

- ксерокопії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей;

- ксерокопія свідоцтва про смерть власника (співвласника),

та інші документи в залежності від кожного конкретного випадку звернення за видачею такого дубліката.

У випадку, якщо оформлення спадщини потребує додаткових рішень судів, а саме, встановлення юридичних фактів (встановлення факту проживання однією сім'єю, встановлення факту проживання на момент відкриття спадщини, встановлення родинних стосунків і т.д.), то дублікат може бути виданий виключно після надання до органу управління рішення суду, яке набуло законної сили.

Якщо оформляється спадщина на частину об'єкта нерухомого майна, а співвласник іншої частини цього ж об'єкта нерухомого майна відмовляється надати в нотаріальну контору оригінал свідоцтва про право власності для оформлення спадкових документів, виконавчий комітет та орган приватизації житлового фонду вправі видати дублікат свідоцтва тільки після письмового попередження іншого співвласника про те, що при видачі дубліката оригінал свідоцтва втрачає чинність. Заявник має надати підтвердження такого попередження.

Орган місцевого самоврядування вправі видати дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно без письмового попередження іншого співвласника об'єкта нерухомого майна за наявності рішення суду про визнання іншого співвласника об'єкта нерухомого майна безвісно відсутнім або померлим.

При цьому, у разі оформлення спадщини, орган місцевого самоврядування не видає на руки заявнику (спадкоємцю) дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а надсилає його безпосередньо нотаріусу, який відкрив спадкову справу та попередньо надіслав відповідний запит до цього органу або надав його спадкоємцю, який вступає у спадщину, для подання до суб'єкта владних повноважень.

Крім того, вказані індивідуальні акти передбачають і підстави для відмови у видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Зокрема, це:

- виявлення в документах недостовірних відомостей;

- подання заявником неповного пакета документів;

- інші підстави, які відповідно до вимог чинного законодавства унеможливлюють прийняття рішення про видачу дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення до суб'єкта владних повноважень позивач надав неповний пакет документ документів, необхідних для видачі йому, як спадкоємцеві померлого власника квартири, дубліката свідоцтва про право власності на житло. Разом із тим, відмовляючи у задоволенні заяви, відповідач вказав на те, що чинне законодавство не передбачає випадків, коли такий дублікат взагалі видається особі, яка не є власником, а саме: спадкоємцю власника (співвласника) житла.

З огляду на наведене та враховуючи вимоги законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що протиправна бездіяльність відповідача щодо відмови у видачі спадкоємцеві дубліката свідоцтва про право власності на житло призвела до порушення законних прав та інтересів позивача.

Водночас, при вирішенні питання про щодо наявності підстав для задоволення позову суд звертає увагу на таке.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року по справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується учасниками справи, на час вирішення справи по суті обставини, які зумовили звернення позивача до суду з позовом, а саме, бездіяльність Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у видачі ОСОБА_1 дубліката свідоцтва про право власності на житло, відповідачем не усунуті.

Завданням адміністративного судочинства, у відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожній особі гарантовано право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведені положення процесуального законодавства засвідчують, що при обранні способу захисту порушеного права позивачу необхідно враховувати, що такі вимоги не можуть мати формальний (декларативний) характер, оскільки вимоги про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень мають бути поєднані з вимогами про зобов'язання відповідача вчинити дії, спрямовані на відновлення права позивача, порушення якого спричинено такою бездіяльністю. Аналогічні умови за цим Кодексом застосовуються і до вимог про визнання протиправними дій відповідача, які мають бути поєднані із вимогою зобов'язати суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій.

Тобто, необхідною умовою для вжиття судом відповідних заходів з метою відновлення порушеного права, є існування порушеного права на момент прийняття судом відповідного рішення. При цьому, оцінка обставин (умов), за яких відбулось таке порушення прав позивача, а саме: дотримання суб'єктом владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчинює дії чи допускає бездіяльності, вимог чинного законодавства за критеріями, які зазначені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється судом саме у мотивувальній частині судового рішення.

Що стосується вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень видати заявнику дублікат свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, то такі вимоги, згідно з положеннями статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть бути заявлені одночасно із вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Наведене також вбачається із положень частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи.

У частині 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства також закріплено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи з системного аналізу норм права суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невидачі спадкоємцеві померлого власника дубліката правовстановлюючого документа на об'єкт нерухомого майна, підлягають задоволенню, оскільки пов'язані із вимогою, спрямованою на відновлення порушеного права.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За правилами частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, відсутність прямої норми закону або акта індивідуальної дії, якими передбачено можливість видачі дубліката правовстановлюючого документа особі, яка не є власником чи співвласником житла, а саме: спадкоємцю власника (співвласника) житла, не позбавляє особу, яка відповідно до положень статей 1216, 1218, 1261, 1268, 1269 Цивільного кодексу України виявила намір прийняти спадщину та є спадкоємцем, права на отримання такого дубліката для оформлення спадщини.

Тобто, отримавши неповний пакет документів, орган місцевого самоврядування був позбавлений можливості видати дублікат правовстановлюючого документа та міг відмовити в його видачі заявнику з підстав подання ним неповного пакета документів. Однак у будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень за наявності всіх необхідних документів не вправі відмовити заявнику на підставі Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, та через відсутність передбаченої в нормативному чи індивідуальному акті можливості видати такий дублікат особі, яка не є власником чи співвласником житла, а саме спадкоємцеві власника (співвласника) житла.

Наявна у матеріалах справи копія запиту приватного нотаріуса на видачу дубліката датована 13.03.2018 і свідчить про те, що вона не була долучена до поданої 05.02.2018 заяви позивача щодо видачі йому дубліката правовстановлюючого документа.

Разом із тим, подавши до органу владних повноважень відповідну заяву та необхідні документи, позивач, як спадкоємець, має право отримати дублікат свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна (квартиру), що належав померлому спадкодавцю, шляхом надсилання такого дубліката безпосередньо нотаріусу, який відкрив спадкову справу.

На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положення чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, враховуючи вказане та передбачене статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України право суду вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень видати заявнику дублікат свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна за умови надання заявником всіх необхідних документів та шляхом надсилання такого дубліката нотаріусу, який відкрив спадкову справу.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у загальній сумі 1 409 грн. 60 коп. за дві вимоги немайнового характеру, у зв'язку з чим вказана сума підлягає стягненню із відповідача.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (03020, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 41, код ЄДРПОУ 37378937) щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (08131, АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1) дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого 04.08.2004 відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.

3. Зобов'язати Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію (03020, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 41, код ЄДРПОУ 37378937) видати ОСОБА_1 (08131, АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1) дублікат свідоцтва про право власності на житло, яке було видано 04.08.2004 відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (розпорядження № 32441), що посвідчує право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за умови надання заявником всіх необхідних документів та шляхом надсилання такого дубліката приватному нотаріусу Кочергіній Світлані Михайлівні, який відкрив спадкову справу № 7/2017 від 09.11.2017 (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 16, 1).

4. Стягнути з Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації адміністрації (03020, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 41, код ЄДРПОУ 37378937) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (08131, АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 409, 60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.А. Бояринцева