Рішення № 79016072, 27.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2018 року № 826/14244/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління

ДФС у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, скасування рішення про

застосування штрафних санкцій, скасування податкової вимоги,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2016 №0006451306, №0006461306, №0006471306, скасування рішення по застосування штрафних санкцій від 17.06.2016 №0006441306, скасування податкової вимоги від 17.06.2016 №Ф-0006431306.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Як наслідок, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2017 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує з тих підстав, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2016 відповідачем, на підставі акту перевірки №789/13-06/НОМЕР_1 від 20.05.2016, винесено наступні оскаржувані акти індивідуальної дії, а саме:

- податкове повідомлення-рішення №0006451306, яким позивачу за порушення ст.ст.85, 138, п.176.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» всього в сумі 294 018,20 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 196 012,13 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 98 006,07 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0006461306, яким позивачу за порушення п.198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 328 716,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 219 144 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 109572,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0006471306, яким позивачу за порушення п.161 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» всього в сумі 6 338,29 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 5070,63 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1267,66 грн.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006431306 за платежем «єдиний внесок» на суму 59933,20 грн

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006441306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 5993,34 грн;

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Про сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», ТОВ «Гатіора», ТОВ «АСКС-Україна».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтована контролюючим органом з огляду на: 1) не надання позивачем до перевірки документів по взаємовідносинам з ТОВ «Гатіора» і ТОВ «АСКС-Україна»; 2) порушення норм податкового законодавства ТОВ «Про сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм».

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю оскаржуваних актів індивідуальної дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однією з обставин, на яку посилається суб'єкт владних повноважень та яка була покладена в основу прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, стало отримання відповідачем податкової інформації з баз даних контролюючого органу, яка свідчить на користь того, що діяльність ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм» спрямована на надання неправомірної вигоди третім особам, внаслідок чого суб'єкт владних повноважень і дійшов висновку про наявність в діяльності зазначених Товариств ознак фіктивності.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України.

Окружний адміністративний суд міста Києва також відхиляє посилання відповідача на відсутність контрагентів позивача за адресами місцезнаходження, адже в розумінні ст.16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Посилання контролюючого органу на відсутність у ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм» необхідних умов (трудових, технічних) для провадження господарської діяльності, не можуть бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій, адже специфіка надання рекламних і транспортно-експедиційних послуг не виключає можливості залучення контрагентами позивача третіх осіб до надання ними послуг/виконання робіт з укладенням відповідного цивільно-правового (не трудового) договору.

Разом, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

В контексті наведеного, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

Транспортно-експедиційні послуги, послуги з організації акцій по просуванню товару позивача (консервація, овочі, фрукти) в закладах торгівлі, належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут.

В той же час, документами, що підтверджують фактичне отримання таких послуг, можуть бути акти приймання-передачі послуг або інші документи, що підтверджують фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Для врахування витратної частини на послуги по просуванню товару при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та формування податкового кредиту, необхідне доведення безпосереднього зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спору щодо правомірності формування платником податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається, як вже зазначалось, на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Разом з цим, у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Як встановлено судом з п.1.5 Акту перевірки, основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля овочами та фруктами.

Як дослівно зазначено в акті перевірки (а.с.12 том 1): «Перевіркою встановлено, що фактично, відповідно до наданих на перевірку первинних документів, поданої звітності та іншої наявної в ДПІ інформації, в період з 01.01.2014 по 31.12.2015 підприємець здійснював оптову торгівлю фруктами та овочами, консервацією, іншими продуктами харчування…».

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді між позивачем і ТОВ «Про сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано» укладено ряд однотипних договорів про надання послуг з інформаційного огляду ринку томатної пасти, горіхів, мінеральних добрив (ТОВ «Про Сервіс»; послуг з адаптації етикетки для її нанесення на тару (ТОВ «Флоренція Груп»; транспортно-експедиційних послуг (ТОВ «Лакі-Прайм», ТОВ «Будактив ТМ»), послуг з організації акцій про просуванню (рекламі) товару в закладах торгівлі (ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано»).

Копії договорів, первинних бухгалтерських та податкових документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Про Сервіс» (а.с.128-199 том 8, а.с.58, 60, 64, 76, 88, 98, 103, 113, 130, 152, 164, 168, 197, 209, 227 том 1; а.с. 5, 10, 14, 30,71-72, 88, 96, 104, 110, 116, 125, 128, 170, 192 том 2); ТОВ «Флоренція Груп» (а.с.103-127 том 8; а.с. 116, 126, 138, 145, 159, 165, 174, 178, 186 том 3; а.с. 99, 102, 106, 110, 113 том 4); ТОВ «Лакі Прайм» (а.с.49-50 том 8); ТОВ «Будактив ТМ» (а.с.51-52 том 8; а.с. 102, 147 том 3); ТОВ «Арарат Трейд» (а.с. 183-211 том 7; а.с. 2, 26, 29, 38, 48, 72, 92, 101, 219, 241, 244 том 3; а.с.4, 11, 39, 45 том 4); ТОВ «Блано» (а.с.92-102 том 8; а.с. 132, 163, 166, 210, 220, 223 том 6), долучено позивачем до матеріалів справи.

Аналогічні документи було надано позивачем до проведення перевірки, про що власне зазначено в акті перевірки.

При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що контролюючим органом під час проведення перевірки не було здійснено аналізу жодного з документів, які надані позивачем до проведення контрольного заходу, а посадова особа ДПІ обмежилась лише доводом про те, що «згідно наданих документів не можливо підтвердити фінансово-господарські відносини…» (а.с.16 том 1), жодним чином не вмотивувавши причину такого твердження.

В той же час, суд не наділений повноваженнями на проведення контрольного заходу, замість контролюючого органу, а лише перевіряє відповідність оскаржуваних актів індивідуальної дії вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Про сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних/актів виконаних робіт (наданих послуг), дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

За відсутності доведення контролюючим органом зворотного, враховуючи презумпцію правомірності рішень платника податків (п.4.1.4 ПК України), суд приходить до висновку, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Про сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Про сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», внаслідок чого оскаржувані рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Втім, оскільки, як до перевірки, так і до матеріалів справи позивачем не надано документів, що підтверджують правомірність формування витратної частини та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Гатіора» і ТОВ «АСКС-Україна», позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до наданого контролюючим органом розрахунку (вх.№ 122241/18 від 03.12.2018), сума ПДФО по ТОВ «Гатіора» і ТОВ «АСКС-Україна», складає 14811,52 грн та штрафні санкції 7405,76 грн; сума військового збору по ТОВ «АСКС-Україна» складає 746,25 та штрафна санкція 186,56 грн; сума ЄСВ по ТОВ «Гатіора» і ТОВ «АСКС-Україна» складає 31432,42 грн та штрафна санкція 3143,25 грн.

Податок на додану вартість по вказаним контрагентам не нараховувався.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0006451306 (ПДФО) підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині основного платежу в сумі 181200,61 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 90600,31 грн, всього в сумі 271 800,92 грн.

Податкове повідомлення-рішення №0006471306 (військовий збір) підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині основного платежу в сумі 4324,38 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1081,10 грн, всього в сумі 5405,48 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006431306 підлягає визнанню протиправною та скасуванню в частині 28 500,78 грн.

Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006441306, підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині 2850,09 грн.

Податкове повідомлення-рішення №0006461306 (ПДВ) підлягає визнанню протиправним та скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006451306 від 17.06.2016 в частині основного платежу в сумі 181 200,61 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 90600,31 грн, всього в сумі 271 800,92 грн.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006471306 від 17.06.2016 в частині основного платежу в сумі 4324,38 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1081,10 грн, всього в сумі 5405,48 грн.

4.Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006431306 від 17.06.2016 в частині 28 500,78 грн.

5.Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006441306 від 17.06.2016 в частині 2850,09 грн.

6.Визнати протиправний та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006461306 від 17.06.2016.

7.В решті позову - відмовити.

8.Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 6317,73 грн (шість тисяч триста сімнадцять грн 73 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ У ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39561761, адреса: 03056, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПОЛІТЕХНІЧНА, будинок 5 А).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович