Ухвала суду № 79014636, 21.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

21 листопада 2018 року м. Київ № 826/11415/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Стринадко О.Г., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представників третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши в підготовчому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» про поновлення строку звернення до адміністративного суду та клопотання Національного банку України про залишення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови, - без розгляду,

встановив:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» (ТОВ «Інвест-Сервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України про:

- визнання бездіяльності щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива») про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів: від 12 листопада 2014 року №248/11-14/кт; від 06 листопада 2014 року №247/11-14/кт; від 08 жовтня 2014 року №221/10-14/кт; від 19 вересня 2014 року №213/09-14/кт; від 20 червня 2014 року №171/06-14/кт; від 27 травня 2014 року №154/06-14/кт; від 21 березня 2014 року №18; від 06 травня 2014 року №38; від 29 грудня 2009 року №61/09; від 14 серпня 2008 року №38/08-08/СТ; від 21 травня 2008 року №16/05-08/СТ; від 23 жовтня 2008 року №52; від 04 червня 2014 року №12/09/6; від 13 травня 2014 року №12/09/5; від 23 лютого 2009 року №12/09/3; 20 лютого 2009 року № 12/09/2, - протиправною;

- визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено без змін.

Національний банк України, керуючись пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) подав до Верховного Суду України заяву про перегляд вищезазначеної ухвали суду касаційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 задоволено частково.

Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів закрито, роз'яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції.

Справу №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» передано на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Окрім того, в постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року зазначено про необхідність перевірки судом першої інстанції питання додержання позивачем строку звернення до суду, а у випадках його пропуску - поважності причин та надання їм об'єктивної оцінки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №826/11415/16 між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року для її розгляду й вирішення визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2018 року позовну заяву ТОВ «Інвест-Сервіс» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав пропуску такого строку.

10 жовтня 2018 року від ТОВ «Інвест-Сервіс» надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої зазначено, що позивачу стало відомо про порушення його прав оскаржуваним рішенням з постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі №826/18784/15, оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових рішень, якою визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України №407/БТ від 23 червня 2015 року. Враховуючи, що під час розгляду вказаної справи встановлено відсутність простроченої заборгованості у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», що стало підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних, позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити такий строк, оскільки ТОВ «Інвест-Сервіс» не мало доступу до документації банку після запровадження тимчасової адміністрації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року у справі призначено судове засідання для надання оцінки доводам представника позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та заслуховування думки інших учасників справи щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до суду.

В свою чергу, представником Національного банку України до суду подано клопотання про залишення адміністративного позову ТОВ «Інвест-Сервіс» без розгляду. Клопотання мотивоване тим, що позивач, як акціонер банку, повинен мав бути обізнаний про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» ще 24 червня 2015 року, проте до суду звернувся лише в липні 2016 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача, а також представник ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» подану заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом підтримали, проти задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду заперечували.

Представники відповідача та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у підготовчому засіданні просили задовольнити клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Суд, розглянувши подану представником позивача заяву про поновлення строку звернення до суду, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ТОВ «Інвест-Сервіс» без розгляду, вислухавши думку учасників справи, дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (в редакції до 15.12.2017), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 99 КАС України (в редакції до 15.12.2017) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої вказаної статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Аналогічні положення містяться у статтях 122, 123 КАС України у редакції Закону України від 15.12.2017 № 2147-VIII, тобто в редакції після 15.12.2017.

З аналізу змісту вказаних норм вбачається, що відлік строку звернення особи до суду починається саме з моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З вимог КАС України також слідує, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі у здійсненні права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень органів владних повноважень (або його посадових, службових осіб) у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених особою доводів.

Варто зазначити, що право особи на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для прямого застосування наслідків такого пропуску (залишення без розгляду, повернення), оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причин пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд може делегувати призначеній виконавчою дирекцією уповноваженій особі Фонду.

Крім того, статтею 55 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначена співпраця та координація діяльності між Фондом та Національним банком України.

Фонд та Національний банк України співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і Національний банк України укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові від 31 липня 2018 року у даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що виходячи із спеціальних функцій та завдань діяльності Фонду нормами чинного законодавства діяльність Фонду спрямована на співпрацю з Національним банком України.

Водночас, згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії і внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, який ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

Таким чином, на підставі аналізу змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» можна дійти висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації - припиняються. Виходячи з викладеного банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення Національного банку України, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Водночас, Фонд чи уповноважена особа Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» діє в інтересах Національного банку України, тобто така діяльність спрямована на співпрацю з Національним банком України, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання дій Національного банку України протиправними та/або оскарження прийнятих Національним банком України рішень.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини» правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені у Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.

Європейський суд з прав людини за результатами розгляду справи Brumarescu v. Romania зазначив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».

Крім того, у справі Camberrow MM5 AD against Bulgaria Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд також нагадує, що зневажання правосуб'єктності компанії стосовно того питання, чи є вона «особою», яка безпосередньо постраждала, буде виправданим лише за виняткових обставин, зокрема, коли буде прямо встановлено, що для компанії є неможливим звернення до суду через органи, створені згідно з її статутом, або - у випадку ліквідації або банкрутства - через її ліквідаторів або конкурсних керуючих (справа Agrotexim and Others v. Greece).

За таких обставин Європейський суд з прав людини вважає, що через конфлікт інтересів між «ДКБ АД» та його спеціальними керуючими і конкурсними керуючими для самого банку було неможливо подати позов до суду. Більше того, Європейський суд з прав людини нагадує, що заявник володів суттєвою часткою участі у розмірі 98% у банку. Він діяв з веденням частини своєї діяльності через банк і, таким чином, мав пряму особисту зацікавленість у предметі заяви (справа G.J. v. Luxembourg).

Так, дійсно, з публікації в мережі Інтернет (http://www.fg.gov.ua/not-paying/temporary/128-finansovaya-iniciativa/2005-1374-oholoshennya-pro-zaprovadgennya-tymchasovoi-administracii-ta-pryznachennya-upovnovagenoi-osoby-fondu-v-pat-kb-finansova) видно, що в ній наявна інформація про прийняття оскаржуваного рішення від 23 червня 2015 року №408.

При цьому, суд зауважує, що така публікація не містить відомостей про будь-які обставини та підстави його прийняття, які б надавали можливість позивачу визначити, у разі, якщо він вважає, що таке рішення порушує його права або інтереси, підстави позову для можливості його обґрунтування, що прямо передбачено у статті 106 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року).

Судом також враховується посилання представника позивача на відсутність доступу до документації банку після запровадження тимчасової адміністрації, що, як наслідок, також перешкоджало звернутися до суду з належним чином обґрунтованими підставами такого позову, якщо позивач вважав свої права чи інтереси порушеними.

Отже, сама по собі публікація факту прийняття певного рішення ще не є підставою не тільки для твердження про обізнаність певної особи з таким рішенням, а і для звернення до суду, оскільки, як КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року, так і після 15 грудня 2017 року, встановлює процесуальні вимоги для такого звернення та позовної заяви зокрема, у тому числі необхідність викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, що зробити, у випадку необізнаності з текстом самого рішення, є, очевидно, неможливим.

Крім того, у позивача, у тому числі з урахуванням добросовісного ставлення до виконання своїх обов'язків, відсутній за висновком суду обов'язок аналізувати мережу Інтернет та/або ЗМІ з метою з'ясування наявності чи відсутності відповідних рішень Національного банку України, зважаючи ще і на те, що такі рішення є банківською таємницею та не публікуються у відкритому доступі у мережі Інтернет, а загальне згадування у відповідних публікаціях про певне рішення не дає можливості встановити обставини та підстави його прийняття, наслідком чого є неможливість встановлення наявності/відсутності порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, представником Національного банку України не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний зі спірним рішенням внаслідок, зокрема, повідомлення НБУ останнього про його прийняття.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим твердження представника Національного банку України про те, що позивач повинен був дізнатися 24 червня 2015 року про порушення своїх прав та інтересів внаслідок публікації про прийняття спірного рішення.

В свою чергу, оскільки позивачем оскаржується постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних», яка прийнята, зокрема, на підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №407/БТ, про протиправність якої позивач довідався на офіційному веб-сайті Єдиного реєстру судових рішень в березні 2016 року (згідно з даними сайту, постанова оприлюднена 09.03.2016) з постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі №826/18784/15, що мало наслідком її скасування, а з позовом до суду останній звернувся 26 липня 2016 року, то суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом з поважних причин.

За таких умов, в контексті аналізу наведених обставин в їх сукупності, з урахуванням вказаних норм та наведеної практики, суд дійшов висновку, що застосування при новому розгляді справи такого правового інституту, як строк звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду, без розгляду справи по суті у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, призведе до негативних наслідків для особи, яка звернулася за судовим захистом, а саме: порушення права на судовий захист; порушення принципу доступу до правосуддя; незабезпечення можливості перевірки діяльності суб'єктів владних повноважень на відповідність Конституції та законам України, що суперечитиме завданню адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» задовольнити.

Визнати підстави пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» строку звернення до суду з даним адміністративним позовом до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови - поважними.

Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» строк звернення до суду з адміністративним позовом до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови.

В задоволенні клопотання Національного банку України про залишення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови, без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Чудак