Рішення № 79001935, 13.12.2018, Оболонський районний суд міста Києва

13.12.2018 Справа № 756/6267/15-ц

Справа ун. № 756/6267/15-ц

пр.№2/756/43/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Луценко О.М..,

при секретарях - Галелюк Т.О., Румянцеві Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до ПАТ « Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у травні 2015 року звернувся до суду з позовом до Публічного Акціонерного Товариства " Укрсоцбанк " про визнання кредитного договору №030.20-50/208-С від 19.12.2006 року недійсним .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19 грудня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку " Укрсоцбанк" (який після його перенайменування став ПАТ " Укрсоцбанк") був укладений Кредитний договір №030.20-50/208-С , за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу на поточні потреби грошові кошти у вигляді кредитної лінії , що не поновлюється у розмірі 100 000 дол. США на строк з 19.12.2006 року по 19 серпня 2016 року зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 12,5% річних.

Зазначений кредитний договір був укладеним ним під впливом омани із сторони Банку та з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів" ( в редакції, що діяла на час його укладання) , Цивільного Кодексу України та норм діючого законодавства. Вказує, що про зазначені обставини він довідався лише після звернення відповідача до третейського суду, коли банк почав вимагати від нього достроково повернення кредиту в невідомих для позивача сумах та розмірі . У зв"язку з чим у нього вперше виникли обґрунтовані сумніви в чесності банку та його діях по відношенню до нього , як до позичальника. До цього моменту позивач вважав , що банк діє добросовісно та чесно , а відтак й знаходився під впливом омани , який був застосований відповідачем шляхом не надання йому та приховування достовірних даних щодо спірного договору , зокрема щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту та абсолютного значення його подорожчання для позичальника Зазначає , що під час укладання вказаного договору були порушені його права, як споживача та посилається на те, що відповідно до ч.2.ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;б) форми його забезпечення;в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;г) тип відсоткової ставки;ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний;є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Всупереч вказаним нормам закону перед укладанням кредитного договору відповідачем вказані вимоги закону не буди дотримані, відповідач посилався на те, що це просто зайві формальності , які фактично не застосовуються на практиці. Відповідно кредитний договір суперечить нормам ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів" , не містить даних про орієнтовну сукупну вартість , не містить істотних умов , визначених чинним законодавством, як необхідні для договорів даного виду, умови кредитного договору є несправедливими в цілому .

Абз.2. ч.4. ст. 11 Закону України " Про захист справ споживачів" визначені істотні умови договору про надання споживчого кредиту, серед яких вказано зокрема детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Попре зазначене кредитний договір не містить умов, що визначені Законом України " Про захист справ споживачів" як необхідні для договорів споживчого кредиту, а саме: детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Таким чином кредитний договір не відповідає вимогам ч.1 ст. 638 ЦК України , Закону України «Про захист прав споживачів" ( в редакції, що діяла на час його укладання) .

Умови Кредитного договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін . Відповідно до ч.5 ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Ст.18 Закону України " Про захист прав споживачів" визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Посилається на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ , викладені в Ухвалі від 22.10.2014 року по цивільній справі № 26251св 14, обставини якої є повністю аналогічними обставинам даної справи .

Вважає , що його права , як споживача , порушуються спірним договором й з посиланням на зазначені обставини , Закон України «Про захист прав споживачів" ( в редакції, що діяла на час його укладання) , ст. 203,230, 236 ч.1. ст. 638 ЦК України просить визнати спірний кредитний договір недійсним .

Представники позивача у судовому засіданні заявлені позивачем позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача брав участь у розгляді справи та заперечував проти вказаного позову. Відповідачем до суду подані письмові заперечення проти позову ( т.1.а.с. 21-28). Відзиву на позов та доказів на його підтвердження подано не було.

Суд заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх наданими сторонами доказами у їх сукупності , керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до п.9 Розділу ХІІІ " Перехідні положення " ЦПК України ( 2017р ) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 року ЦПК України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 грудня 2006 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку " Укрсоцбанк" ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство " Укрсоцбанк" , що з 09 серпня 2018 року змінило свою офіційну назву на Акціонерне товариство "Укрсоцбанк") був укладений Кредитний договір №030.20-50/208-С , за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу на поточні потреби грошові кошти у вигляді кредитної лінії , що не поновлюється у розмірі 100 000 дол. США на строк з 19.12.2006 року по 19 серпня 2016 року зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 12,5% річних.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Порядок надання кредиту та сплати процентів визначений сторонами в ст. 2 вказаного Кредитного договору . Згідно п 2.1. договору "Надання кредиту на цілі, визначені п.1.2. цього Договору , проводиться шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей. А згідно п.2.3. кредитного договору "Повернення Кредиту здійснюється шляхом зарахування суми Ануїтетного платежу".Відповідно до п.2.5. зазначеного Договору " Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на суму фактичної заборгованості за Кредитом у валюті кредиту щомісячно за методом факт/360 .."

При цьому суд бере до уваги , що Графіку погашення кредиту до вказаного кредитного Договору станом на 19.12.2006 року не надано й в матеріалах наданої відповідачем Кредитної справи його також не існує.

Дослідивши матеріали наданої відповідачем Кредитної справи (т.1.а.с.54-185) судом встановлено , що в Кредитній справі не має й відповідачем не надано Детального розпису сукупної вартості кредиту станом на 19.12.2006 року у вигляді реальної процентної і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) за кожним платіжним періодом, розрахунок якого має здійснюватися шляхом підсумування всіх платежів , що позичальник має здійснювати як на користь банку , так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Не міститься такої інформації й в Запиті позичальника про отримання кредиту, на який , як на єдину підставу своїх заперечень , посилається відповідач .Вказане спростовує заперечення відповідача та виключає можливість узяти їх до уваги .

Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, Відповідач не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома Позичальника не доводив та з ним не узгоджував.

Розрахунок за кожним платіжним періодом визначення сукупної вартості кредиту , як окремого додатку до кредитного договору станом на 19.12.2006 року також не складався та сторонами не підписувався..

Правило, за яким змінюється реальна процента ставка за кредитором кредитний договір не містить.

Суд також зауважує, що наявна в Кредитній справі копія Детального розпису сукупної вартості кредиту, визначення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту , яка вказана як Додаток № до договору № не містить посилання як на спірний Кредитний Договір №030.20-50/208-С від 19.12.2006 року , так й на інший номер договору, супутні витрати позичальника, комісії на користь банку, витрати на користь третіх осіб вказані як "0", проте зазначається, що Розрахунок реальної процентної ставки на підставі вимог Постанови Правління НБУ за № 168 від 10.05.2007 року . Крім цього , зазначений Розрахунок , як вказано в ньому, здійснений представником банку ОСОБА_2., повноваження якої на підписання та укладання Договору та Додатків до нього жодним чином відповідачем не підтверджено та печаткою банку не засвідчений.

В той же самий час для надання документам , що походять від юридичної особи офіційної сили вони мають бути підписані повноважними особами, повноваження яких визначені Статутом чи/або довіреністю та засвідчені печаткою такою юридичної особи.

З урахуванням викладеного суд критично оцінює зазначений Детальний розпис сукупної вартості кредиту, визначення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту..

Порядок засвідчення копій документів встановлює Національний стандарт України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55. Згідно п. 5.27 Національного стандарту України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 р. № 55.

Згідно зазначеного в Заяві на отримання кредиту від 19.12.2006 року ( т.1.а.с.123) вказано про видачу споживчого кредиту на поточні потреби . Аналогічно про це зазначено й в п.1.1.2 Кредитного Договору " Кредит надається на поточні потреби", в Запиті позичальника про отримання кредиту (т.1.а.с.72) та в Протокольному Рішенні за № 178 Кредитного Комітету від 18.12.2006 року ( т.1.а.с.88)..

Суд погоджується з доводами позивача, щонадання кредитних коштів за вказаним кредитним договором відповідає ознакам споживчого кредиту, тому банк зобов'язаний був виконувати та дотримуватися при укладання спірного договору як загальних норм Цивільного Кодексу України , так й норм спеціального Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції , діючій на час укладання Кредитного договору).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України).

Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції, що була чиною на час укладання спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Позивач свій позов обґрунтовує тим, що такої переддоговірної роботи з ним банком не було проведено. Доказів зворотного відповідачем не надано .

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В справі відсутні та відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів повідомлення ним позичальника про наявні форми кредитування, відмінності між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, а також станом на момент укладання спірного кредитного договору 19.12.2006 року не було повідомлено позивача про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, а повідомлена у подальшому позичальнику інформація щодо зазначеного є такою, що не відповідає дійсності.

Судом встановлено , що спірний кредитний договір безпосередньо не містить зазначення та обґрунтованого розрахунку реальної ефективної процентної ставки та абсолютного значення здорожчання кредиту для позичальника.

З аналізу та вивчення матеріалів справи та кредитного Договору №030.20-50/208-С від 19.12.2006 року , судом встановлено, що в його змісті є відсутніми встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником не здійснив належно детальний, достовірний та об'єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та у подальшому під час укладання Додаткової угоди згідно п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості , не визначив належно реальну процентну ставку , не визначив та не вказав належно та достовірно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді для позичальника .

Судом встановлено , що зазначені обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, не були надані суду відповідачем та є відсутніми.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Суд зазначає, що на момент укладання спірного кредитного договору були чинними норми Закону України " Про захист прав споживачів", у .т.ч. щодо обов'язку банку до укладання кредитного договору повідомити позичальнику зазначені вище обов'язкові відомості .У подальшому зазначені норми Закону були конкретизовані та деталізовані Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Листом від і 16.06.2007 року за N 40-117/2093-6134 «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту « , Національний Банк України вказав, що :

« Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту».

Національний Банк України вказує при цьому , що : . При визначенні переліку супутніх послуг банки мають керуватися положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (відповідно до яких об'єктом зобов'язання є дії однієї сторони на користь другої), а також вимогами частини 17 статті 1 Закону частини 5 статті 1 розділу I та статті 4 розділу II Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" У зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) факту виникнення зобов'язальних відносин. У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь якої послуги, споживач має право не тільки знати в деталях предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору. "

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановленні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Позивач в позовній заяві та його представники у судовому засіданні , як на підстави позову зокрема посилалися та зазначали , що , як це виявилося, відповідач по відношенню до позивача застосував оману .Стверджували , що при отриманні кредитних коштів позичальник цілком довіряв Відповідачу, як високопрофесійному сучасному банку та не мав сумнівів щодо професійної кваліфікації кредитних фахівців Відповідача. Позивач виходив з того та мав право розраховувати на те, що банк , як кредитор буде діяти добросовісно та не буде вдаватися до нечесної підприємницької діяльності та вводити його в оману. Проте банк, діючи свідомо, маючи достатню кількість професійних фахівців, що підтверджує умисел банку , діючи з корисних мотивів та маючи на меті лише отримання прибутку , застосував по відношенню до позичальника оману та нечесну підприємницьку діяльність під впливом якої позивач й знаходився до травня 2015 року, коли у нього у зв'язку з звернення відповідача до третейського суду та вимогами, щодо стягнення невідомих сум заборгованості вперше виникли обґрунтовані сумніві в чесності банку та його діях по відношенню до нього , як до позичальника . До цього моменту позивач вважав , що банк діє добросовісно та чесно , а відтак й знаходився під впливом омани. А звернення відповідача до третейського суду з вимогами щодо стягнення з позивача , як позичальник невідомих сум й спонукало позивача засумніватися в добросовісності дій відповідача по відношенню до нього, як до споживачаю

Доводи позивача , що омана є триваючим явищем й особа дійсно тривалий час може й не здогадуватися про неї, а відтак й не ставити під сумнів дії іншої сторони договору заслуговують на увагу , ґрунтуються на фактичних та таких, що підтверджені висновками експертиз обставинах та відповідають вимогам закону.

Ст.. 230 Цивільного Кодексу України встановлено , що : „ Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування."

З урахуванням зазначених норм закону , суд не бере до уваги посилання відповідача в його письмових заперечення проти позову та відхиляє з урахуванням встановлених судом обставин даної справи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, як таке, що не ґрунтується на нормах закону та не відповідає дійсним обставинам .

Відповідач помилково пов'язує початок перебігу строку позовної давності лише з датою укладання кредитного договору.

Згідно ч.1. ст. 261 ЦК України " Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Суд зауважує, що відповідач , посилаючись одночасно на строк позовної давності та одночасно й на відсутність порушень з боку банку при укладанні спірного договору вимог закону фактично підтверджує доводи позивача про те, що такий початок пов'язаний був саме з діями банку та поданням ним в 2015 році позову до третейського суду.

Позивач вказує, що вимоги відповідача щодо стягнення з позичальника невідомих сум й слугувало підставою для позичальника вперше засумніватися в добросовісності дій банку по відношенню до нього .

Суд враховує, що Позивач , на відміну від відповідача, не є спеціалістом в сфері кредитування та відповідно він не знав та не міг знати усі тонкощі кредитування, зокрема які стосуються визначення та розрахунків ефективної процентної ставки , абсолютного значення подорожчання кредиту тощо.

При вирішення даного питання суд бере до уваги викладене в п.п. 9,13,14 преамбули Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики , відповідно до яких вказується , що : оскільки фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту."

Суд також враховує , що будь-які сумніви під час вирішення спорів мають тлумачитися саме на користь споживача , як більш слабкої сторони договору на чому й наголошується в в Рішення № 15-рп/2011 й Конституційного суду України , в якому вказано , що "… споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань" )

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину."

В судовому засіданні представником позивача наголошувалося, що при вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину хоча нібито формально відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб..

За наявності ознак дефектів волі або під час її формування чи внаслідок дії омани воля особи зазвичай не є та не може вважатися такою, що була сформована вільно .

Суд погоджується з такими доводами позивача та бере їх до уваги, оскільки вони ґрунтуються та відповідають вимогам закону.

Поряд з цим судом встановлено , що до укладання кредитного договору відповідачем приховано та не було надано позичальнику , як споживачу у письмовій формі усієї необхідної, достатньої та вичерпної інформації для здійснення ним свідомого вибору , а повідомлена йому банком до укладання договору та у подальшому під час укладання додаткових угод до кредитного договору інформація , як це підтверджується матеріалами справи - є недостовірною.

Проте , як зазначали в своїх поясненнях представники позивача, оголошена Банком позичальнику до укладання кредитного договору інформація, у т.ч. щодо реального здорожчання кредиту та кінцевої сукупної вартості кредиту були вирішальним у прийнятті позичальником рішення щодо укладання договору саме з цим Банком. У разі якщо б всі зазначені нижче обставини були доведені до відома позичальника він би розглянув можливості укладання кредитного договору у гривні або на інших умовах або взагалі б відмовився від укладання такого договору та на запропонованих банком умовах.

Частиною 19 ст.15 Закону "Про захист прав споживачів" встановлено , що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Суд погоджується також з доводами позивача, що банк , ввів позичальника в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновками двох судово-економічних експертиз по даній справі підтверджується , що під час укладення спірного кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у договорі та додатковій угоді до нього занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором та графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об'єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача з метою отримання відповідачем за рахунок цього додаткових та неправомірних прибутків, що й підтверджено висновками двох експертиз по справі . Зазначеними висновками підтверджено отримання банком неправомірної вигоди за рахунок приховування дійсного значення реальної ефективної процентної ставки, яка є значно більшою ніж вона була повідомлена ним позивачу.

В кредитних правовідносинах кредит є товаром, а абсолютне значення подорожчання кредиту - це його ціна у грошовому виразі.

Приховування та повідомлення позичальнику недостовірної інформації щодо абсолютного значення здорожчання кредиту для позичальника ( ціни кредиту в його грошовому виразі) є оманою, яка характеризується умислом з боку відповідача , який за рахунок цього отримує додаткові прибутки. Вказане має істотне значення та з урахуванням значного періоду часу , протягом якого банк це використовував та відповідно й отримував безпідставно та неправомірно додаткові доходи за рахунок омани та коштів позичальника, які надходили йому у вигляді додатково прихованих зокрема процентів та інших платежів на його користь.

Судом також встановлено невизначеність в спірному кредитному договорі виду встановленої плати за кредит , комісій, необґрунтованість ціни кредиту та відсутність у банку права встановлювати платежі за дії на власну користь, приховування дійсного значення та розміру реальної ефективної процентної ставки , невідповідність оголошеного позичальнику абсолютного кінцевого здорожчання для нього кредиту.

З урахуванням цього суд погоджується з зазначеними доводами позивача .

Також суд погоджується з доводами позивача щодо ведення банком нечесної підприємницької діяльності .

Банк запропонував позичальнику укласти договір за схемою, яка є найбільш не вигідною для позичальника і відповідно найбільш вигідною для банку.

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає порушеними відповідачем права позивача як споживача фінансових послуг.

Виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Таким чином, зіставляючи всі вище наведені дані, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновку: що спірний кредитний договір є укладений під впливом омани з боку Банку, що у відповідності до правила ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої, є заборонено Законом.За таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

До укладання кредитного договору позичальнику не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту, достовірне значення реальної ефективної процентної ставки та достовірного значення абсолютного здорожчання кредиту внаслідок чого позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання . Таким чином, банк замовчував від позичальника важливу інформацію про умови кредитування.

Банк , маючи в своєму штаті необхідних та кваліфікованих фахівців , приховав від позичальника важливу та істотну інформація щодо умов кредитування та не надав усієї необхідної важливої та достатньої інформації для здійснення позичальником свідомого вибору запропонованих послуг , що є порушенням вимог закону .

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

На підставі відповідного клопотання представника позивача, судом було призначено проведення судово економічної експертизи експертом «Київської незалежної судової експертної установи».

В матеріалах справи є наявним та досліджений судом Висновок економічної експертизи від 31.10.2016 року , виконаний експертом «Київської незалежної судово експертної установи», яким підтверджено , що : " Договір кредиту №030.29-50/208-С від 12.09.2006 року… не містить в собі в повному обсязі … детального розпису загальної вартості кредиту для споживача , що є недотриманням вимог Закону України " Про захист прав споживачів" ..

" .. розмір реальної процентної ставки не вказаний…"

" до …додаткової Угоди від 24.06.2009 №1 про внесення змін до договору кредиту …відсутній належний Графік платежів , який був би складений у відповідності з вимогами Правил 168.

У зв'язку з чим вбачається недотримання вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту , затверджених Постановою Правління НБУ 10.05.2007 року за № 168."

Іншою , вже комісійною експертизою, також підтверджено , що в дійсності , повідомлена позичальнику Банком сума абсолютного значення подорожчання для нього кредиту у грошовому та процентному виразі , а також реальна процентна ставка не відповідає тому, що було повідомлено банком позичальнику до укладання договору.

Експертизою підтверджено , що відповідач дійсно приховав від позичальника дійсну загальну сукупну вартість кредиту, що є набагато більшою в порівняні з тією, що була повідомлена ним позичальнику та яка має бути сплачена позичальником на його користь.

Суд зазначає, що вказані обставини підтверджуються Висновками двох економічних експертиз, призначених судом за клопотанням представника позивача, при цьому відповідач ухилявся від їх проведення .

Клопотанням судових експертів Експертно -дослідної Служби України від 15.03.2018 року було запропоновано сторонам надати додаткові документи по кредитному договору №030.20-50/208-С від 19.12.2006 року , , які необхідні для проведення експертизи. Копію даного клопотання було направлено судом його сторонам.

Однак Відповідачем без зазначення будь-яких поважних , клопотання експертів, як й інше клопотання іншого експерта , який виконував первісну експертизу , виконані не були . Проте саме з метою додаткового встановлення дійсних обставин судом й була призначена комісійна економічна експертиза. Фактично Відповідач ухилився від її проведення. Експертиза проводилась за наявними матеріалами справи та додатковими матеріалами , які були надані експертам позивачем.

Стаття 109 ЦПК України встановлені наслідки ухилення від участі в експертизі

1. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.. З наведено та матеріалів справи підтверджується, що відповідач ухилився від проведення експертизи та двічі не надав необхідні витребувані експертами документи для проведення експертизи.

Отже, враховуючи, що проведення судово економічної експертизи має суттєве значення по справі, для встановлення викладених позивачем в позовній заяві обставин, щодо факту введення банком позичальника в оману, при укладенні оспорюваного кредитному договору №030.20-50/208-С від 19.12.2006 року , , а також те, що відповідач ухилився від подання експертам усіх необхідних документів, за таких обставин, суд дійшов висновку та вважає можливим, визнати встановлені експертним дослідженням факти, для з'ясування яких, було призначено судом проведення судово економічної експертизи.

Викладені судовими експертами відповіді на поставлені судом питання, надані ними в категоричній формі, зокрема й висновок комісії експертів.

Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок комісії експертів. А отже, в суду немає будь-яких законних підстав не брати до уваги наявні в справі висновки експертизи . ,Відсутні також будь-які підстави для сумніву в об'єктивності, всебічності та обґрунтованості виконаної комісією експертів економічної експертизи, висновки якої суд приймає як доказ, наведених позивачем обставин.

Судом досліджений Висновок вказаної комісійної економічної експертизи, якою встановлено , що : "В межах наявних матеріалів відсутня, в т.ч. й у відповідь на клопотання не надана виписка по рахунку НОМЕР_1 з 19.12.2006 року , що відображає надання кредитних коштів за договором №030.29-50/208-С від 19.12..2006 року в бухгалтерському обліку банку ." (том 2 а.с. 129). Вказане свідчить про недоведеність відповідачем факту видачі кредиту позичальнику в іноземній валюті .. Висновком комісії експертів також підтверджено , що : "… не встановлено інформації про кредитні умови, наданої позичальнику у письмовій формі перед укладання кредитного договору….зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту , вартість послуги з оформлення договору, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними з зазначенням переваг та недоліків пропонованих схем кредитування , варіанти повернення кредиту…Крім того , умови договору кредиту не містять детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладання договору, що передбачено п. 4 ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів". ( том 2 а.с. 134) . А згідно кінцевих висновків експертами чітко вказано та встановлено, що : " …реальна /ефективна процента ставка ( сукупна вартість кредиту в процентному значенні) та абсолютне значення подорожчання кредиту ( сукупна вартість кредиту в грошовому виразі) на момент укладання договору кредиту №030.29-50/208-С від 19.12.2006 року не визначені . " ( том 2 а.с. 139) .

Експертизою також підтверджений факт омани банком споживача в частині дійсного розміру реальної процентної ставки, яка складає не 12, 50% річних , вказані банком та повідомлені ним позичальнику , а 14,75 % на момент укладання договору . А за додатком від 24.06.2009 року …реальна процента ставка у розмірі 14,07%, абсолютне значення подорожчання кредиту в розмірі 64416, 62 дол.

Експертизою також "… не встановлено інформації про кредитні умови, наданої позичальнику у письмовій формі перед укладання кредитного договору….зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту , вартість послуги з оформлення договору, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними з зазначенням переваг та недоліків пропонованих схем кредитування , варіанти повернення кредиту…"

" Крім того , умови договору кредиту не містять детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладання договору, що передбачено п. 4 ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів". (том 2 а.с.140 ).

Суд бере до уваги та враховує, що Комісія експертів дійшла за наслідками експертного дослідження єдиного висновку .

При цьому вказаний Висновок є категоричним та відповідно заслуговує на увагу.

Висновки експертизи відповідачем не спростовані .

Відповідно до вимог ст.ст. 77,78,79 та 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Висновок експертизи відноситься до належних засобів доказування по даній справі. Будь-які підстави не враховувати їх у суду відсутні.

Висновок комісійної економічної експертизи від 23.07.2018 року доповнює та підтверджує викладене в первісному висновку економічної експертизи від 31.10.2016 року, що у сукупності свідчить про обґрунтованість та доведеність обставин, на які й посилається позивач.

Висновками двох економічних експертиз підтверджуються доводи позивача , про те, що під час укладання кредитного договору Банк приховав від позичальника важливу інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення ним свідомого вибору схеми кредитування, а також вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, і не повідомив позичальнику достовірну та таку , що відповідала би дійсності інформацію у щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної вартості здорожчання кредиту для позичальника ., чим ввів його в оману .

Оцінюючи зібрані по справі докази , суд дійшов висновку , що при укладені оскаржуваного кредитного договору банком не було дотримано вимог діючого законодавства України, не було надано Боржнику, як споживачу, усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування, а отримана ним інформація щодо умов кредитування була недостатньою для здійснення ним свідомого вибору запропонованих послуг.Всупереч нормам Закону , банком не було надано позичальнику , як споживачу до укладання спірного кредитного договору у письмовій формі усієї необхідної, достатньої та вичерпної інформації для здійснення ним свідомого вибору , повідомлена йому банком до укладання договору інформація , як це підтверджується матеріалами справи є недостовірною , а відтак волевиявлення позичальника щодо укладання договору формувалося під впливом омани з боку банку , який повідомив йому до укладання договору неправдиві та недостовірні відомості та приховав від нього важливу інформацію , яка стосується плати за кредит, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, у т.ч. щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми здорожчання для нього кредиту, чим ввів позичальника в оману .

Вказане є порушенням вимог Закону України " Про захист прав споживачів" та норм ст. 230 Цивільного Кодексу України.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позову .

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог належними і допустимими доказами та необхідність їх задоволення

З урахуванням цього вимоги позивача , суд вважаю обґрунтованими , а позов таким , що підлягає до його задоволення.

У зв'язку з задоволенням позову суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним судового збору.

Керуючись ст.ст. 203,220 ЦК України,нормами Закону України " Про захист прав споживачів"( в редакції, що була чиннною на час укладання спірного договору),ст.. 2,5,12,13,76-83, 89, 95, 110-112, 259, 263- 265,268 ЦПК України,, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ « Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсними кредитний договір №030.20-50/208-С від 19.12.2006 року , укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку " Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство " Укрсоцбанк" , що з 09 серпня 2018 року змінило свою офіційну назву на Акціонерне товариство "Укрсоцбанк").

Стягнути з Публічне акціонерне товариство " Укрсоцбанк"( код ЄДРПОУ 00039019) на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Київського Апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Оболонський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.М. Луценко