Рішення № 78998655, 19.12.2018, Приазовський районний суд Запорізької області

справа № 2/325/176/2018

325/315/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Пантилус О.П., за участю секретаря Орманджи Ф.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Приазовське Запорізької області, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором № 05/2007/3373Фап від 18.12.2007 року в сумі 20690,09 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.08.2017 року складає 527729,90 гривень та судові витрати.

В обґрунтування позову вказано, що 18.12.2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір «Автопакет» № 05/2007/3373Фап, на підставі якого вона отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності (відсоткова ставка 13,20 % річних) грошові кошти у розмірі 14400,00 доларів США строком до 17.12.2012 року. Відповідно до пунктів 2.2.1 та 2.2.3 кредитного договору повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється шляхом сплати мінімально необхідного платежу в сумі 330,82 дол. США, щомісячно до 20 числа поточного місяця. 18.12.2007року для забезпечення повернення кредитних коштів на користь банку ОСОБА_3 підписав кредитний договір, тим самим поручився за належне виконання позичальником умов кредитного договору, згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України. Відповідач ОСОБА_2 в порушення ст.ст. 525, 526, 530, 1049 ЦК України обов'язок з повернення кредиту та відсотків не виконала. Тому, відповідно до п.п.5.1., 5.2. кредитного договору, повинна сплатити кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та за порушення вимог п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9 та 4.3.10 договору - штраф у розмірі 10% відсотків суми кредиту, визначеної у п.1.1 договору, за кожен випадок. На підставі викладеного у відповідачів станом на 18.08.2017 року утворилась заборгованість у сумі 20690,09 дол США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.08.2017року складає 527729,90 грн, із них: 8853,36 дол США (225817,42 грн.) - заборгованість за кредитом; 6353,74 дол США (162061,09 грн.) - заборгованість по сплаті відсотків; 4042,99 дол США(103122,16 грн.) - пеня за прострочення сплати кредиту, 1440,00 дол США (36729,23 грн) – штраф за порушення умов кредитного договору. Враховуючи, що відповідно до розділу 3 договору «Забезпечення виконання зобов’язань», поручитель відповідає перед банком в тому ж об’ємі, що і позичальник, як солідарні боржники, позивач просить солідарно стягнути заборгованість з відповідачів.

06.03.2018 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху, для усунення її недоліків.

27.03.2018 року на виконання ухвали суду отримана заява позивача з доданими документами, недоліки позову усунені, а 28.03.2018 року провадження у справі відкрите за правилами загального позовного провадження.

22.05.2018 року судом за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 призначена економічна експертиза з дослідженням документів фінансово-кредитних операцій. На час проведення експертизи провадження у справі зупинене.

14.09.2018 року провадження у справі поновлене для вирішення питання про витребування документів для експертизи, але 02.10.2018 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 (ОСОБА_4Є.) відмовився від раніше заявленого клопотання про проведення експертизи, у зв’язку з відсутністю у відповідача коштів, необхідних для сплати за проведення, згідно рахунку експерта. В цей день підготовче провадження завершене та справа призначена до судового розгляду.

Сторонами надані наступні письмові заяви.

23.04.2018 року від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона не визнає позовні вимоги, так як банком не вірно розраховано суму заборгованості, враховуючи платежі які були зроблені відповідачем, заборгованість є значно меншою. З метою доведення цих обставин, мав намір заявити клопотання про призначення по справі судової бухгалтерсько-економічної експертизи, на вирішення якої поставити питання про дійсний розмірі заборгованості. Враховуючи, що останній платіж по вказаному кредитному договору відповідачем був здійсненний ще у 2012 році, то просить застосувати строки позовної давності до всіх вимог банку та відмови в задоволенні позову. Окрім того, вважає нарахування штрафних санкцій безпідставними, оскільки жоден з пунктів, перелічених у п. 5.2 Кредитного договору порушено не було. Нарахування позивачем 4042,99 доларів США пені, відповідно до розрахунку заборгованості за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором є незаконним, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, тому пеня має обчислюватися та стягуватися в національній валюті України - гривні. Одночасне стягнення пені та штрафних санкцій суперечить статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. Банком пропущене право на пред'явленням позовної вимоги до поручителя, порука є припиненою, тому позовні вимоги до ОСОБА_3 вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 08.05.2018 року, позивач зазначив, що відповідач жодного разу не звернувся до банку із витребуванням детального розрахунку боргу, не провів власний аналіз розрахунку боргу, не навів жодних доказів у вигляді висновку експерта чи висновку спеціаліста, які могли би бути доказом неправомірного нарахування боргу та підставою для проведення судово-економічної експертизи. На підставі отриманих від НБУ дозволів та банківської ліцензії на здійснення валютних операцій, банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі з надання кредитів в іноземній валюті та здійснення використання та нарахувань коштів по умовам кредитного договору. Законодавством роз'яснено лише факт стягнення неустойки у національній валюті, а не нарахування, у зв’язку з цим позивачем вказано у розрахунку боргу еквівалент наявного боргу на момент подання позову у гривнях. Щодо спливу строку позовної давності вказано, що сума боргу по пені позивачем стягується в рамках позовної давності, передбаченої п.1ч.1ст.258 ЦК України, рівно за один рік у гривнях. Крім того, відповідно до п.7.2 сторони, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 (десяти) років, а тому ПАТ КБ «Надра» має право вимоги суми боргу по тілу, відсоткам, пені і штрафу. Позивач звертає увагу, що пеня та штрафи нараховуються не за одне й теж саме порушення умов договору, а за різні. Відповідачем було порушено п.4.3.2., який за собою порушив п.4.3.17, а саме не надавав договори (поліси) страхування ТЗ, та квитанції щодо сплати страхового внеску КАСКО, протягом всього терміну кредитування, що й було підставою для нарахування штрафу. У відповіді на відзив також зазначено, що за умовами Договору кредитування «Автопакет» договір поруки не є окремим правочином, а міститься в основному договорі кредиту у розділі № 3 «Забезпечення виконання зобов'язань» у п. 3.2. «Порука». Оскільки порука за Договором «Автопакет» не є окремим правочином та мав строк дії за цим договором до 17.12.12 року, порука не може бути припинена за спливом 6 місяців як вказує у відзиві відповідач.

В запереченні на відповідь на відзив представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 вважає твердження, на які посилається позивач в своїй відповіді на відзив такими, що не відповідають дійсності. Як вбачається з розрахунку, нарахування пені та всіх інших заборгованостей відбувається у іноземній валюті - доларах США, що не передбачено чинним законодавством, проте позивач в своїх поясненнях стверджує, що нарахування пені вчинено у національній валюті - гривні. За твердженнями позивача, нарахування штрафу відбулось за порушення п. 4.3.17, який відсутній у п. 5.2 договору, серед підстав для нарахування штрафу. Порука за договором «Автопакет» взагалі повинна бути визнана недійсною, оскільки законодавство України не передбачає вибірковість застосування норм закону, в даному випадку статей ЦК України, з огляду на твердження позивача, що ч. 4 ст. 559 ЦК України до поруки у даному договорі «Автопакет» відношення не має, оскільки вона не укладена в окремому договорі, окремим правочином.

В поясненні на заперечення, що надійшло 24.05.2018 року, позивач наполягає на своїх вимогах, вважає позицію відповідача хибною. Зазначає, що банк, на підставі отриманих від НБУ дозволів та банківської ліцензії на здійснення валютних операцій, має право надання кредитів в іноземній валюті та здійснення використання та нарахувань коштів по умовам кредитного договору. Нарахування неустойки проведено відповідно до вимог закону та ліцензії. Штраф нарахований, так як відповідачем порушено п.4.3.2. «Суворо дотримуватися положень цього Договору», який за собою порушив п.4.3.17, а саме не надано договори (поліси) страхування ТЗ, та квитанції щодо сплати страхового внеску КАСКО, протягом всього терміну кредитування, що й було підставою для нарахування штрафу. Позивач повторно звертає увагу на те, що за умовами Договору кредитування «Автопакет» договір поруки не є окремим правочином, а міститься в основному договорі кредиту у розділі № 3 «Забезпечення виконання зобов'язань» у п. 3.2. «Порука», який має строк дії до 17.12.12р. В такому разі порука не може бути припинена зі спливом 6 місяців, як вказує у відзиві відповідач, та ч.4 ст.559 ЦК України до даної поруки відношення не має. Наголошує, що відповідно до п.7.2 сторони, керуючись ст. 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 (десяти) років. Договір укладений відповідно до вимог ч.1 ст.638 ЦК, його умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Збільшення терміну позовної давності розповсюджується і на дію поруки як забезпечення по кредиту, і на право стягнення кредитором суми боргу до 17.12.2022 року.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, в позові, відповіді на відзив та в заяві від 12.12.2018 року вказав про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_3Г.в судове засідання не з’явився, всі судові повістки, які надіслані за адресою реєстрації місця проживання особи, повернуті до суду без вручення з довідкою Укрпошти: «За закінченням терміну зберігання». інших даних про місце проживання (перебування) відповідача, його засобів зв’язку суд не має. Але, 06.11.2018 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи за його відсутності, в якій він просив відмовити в задоволенні позову на підставі наданих ОСОБА_2 заперечень.

Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” (п.41) наголошено, що сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При відкритті провадження у справі судом повідомлено учасникам справи про те, що вони можуть отримати інформацію щодо справи в мережі Інтернет на офіційному веб порталі судової влади України за певною веб адресою (ухвала від 28.03.2018 року).

Інформація про дати призначення розгляду справи була своєчасно розміщена за вказаною адресою.

Таким чином, судом використані усі процесуальні можливості щодо повідомлення відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи, оскільки судова повістка направлена на адресу, вказану відповідачем у його заяві від 06.11.2018 року та даних про інші засоби зв'язку не містить ні матеріали справи, ні заява сторони.

З наведеного випливає, що відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, її представник - адвокат ОСОБА_4 на електронну пошту суду надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності його та відповідача.

Судом із досліджених документів та письмових заяв сторін встановлені наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Згідно договору «Автопакет» № 05/2007/3373Фап від 18.12.2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (згідно статуту товариство змінило назву на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА»), позичальником ОСОБА_2 і поручителем ОСОБА_3 банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 14400,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором на придбання автотранспортного засобу та інші витрати, пов’язані з його придбанням зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,2 % річних. Банк надав позичальнику кредит з терміном погашення до 17 грудня 2012 року. Відповідно до пунктів 2.2.1 та 2.2.3 кредитного договору повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється шляхом сплати мінімально необхідного платежу в сумі 330,82 доларів США, щомісячно до 18 числа поточного місяця.

Згідно розділу 3 договору на забезпечення виконання зобов’язань позичальник передав в заставу автотранспортний засіб, а також поручитель ОСОБА_3 зобов’язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе договірних зобов’язань у тому ж об’ємі, що й позичальник.

Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачена відповідальність позичальника, у разі невиконання чи неналежного виконання ним зобов’язань за договором, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення, а також штрафу у розмірі 10% суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього Договору, за кожний випадок у разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.1,4.3.2,1 4.3.9 та 4.3.10 кредитного договору.

Спірні питання за договором (розділ 7 договору) розглядаються згідно з чинним законодавством України та сторони дійшли згоди, згідно ст.259 ЦК України, про збільшення строку позовної давності до десяти років.

В заключних положеннях договору (розділ 8) передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов’язання.

Відповідно до встановлених обставин між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, а з відповідачем ОСОБА_3 – договір поруки за вказаних позивачем обставин і умов.

До відносин сторін у договорі, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) застосовуються у відповідних частинах відповідні положення актів цивільного законодавства (ч.2 ст.628 ЦК України).

В силу ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Із детального розрахунку позивача, наданого після усунення недоліків позовної заяви, встановлено, що позичальник порушив зобов’язання за кредитним договором, грошові кошти у строк та в порядку, що визначені договором не повернув. Так, щомісячні платежі за кредитом здійснювалися не завжди в розмірі визначеному договором, а в меншому, та останній черговий платіж внесено 31.05.2012 року в розмірі 25 доларів США. Загальна сума коштів, внесених в період із 18.01.2008 по 31.05.2012 становить 12625,61 дол.США.

Позивач нарахував заборгованість та заявив вимоги про її стягнення станом на 18.08.2017 року у сумі 20690,09 дол США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.08.2017 року складає 527729,90 грн, в яку включено: 8853,36 дол США (225817,42 грн.) заборгованість за кредитом; 6353,74 дол США (162061,09 грн.) заборгованість по сплаті відсотків, які нараховані в період з 18.12.2007 року по 01.08.2017 року; 1440,00 дол США (36729,23 грн) штраф за порушення умов кредитного договору, а також пеня за прострочення сплати кредиту 4042,99 дол США (103122,16 грн.).

Щодо стягнення заборгованості за кредитом та по сплаті відсотків встановлено.

ОСОБА_2 не оспорює обставини отримання нею кредитних коштів, розмір і дати внесених платежів за кредитом, так як не вказала про інші обставини, розміри внесених платежів, не навела обґрунтованого розрахунку, ухилилася від участі в економічній експертизі (не оплатила проведення експертизи, яка призначена за її клопотанням).

Статтею 109 ЦПК визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи те, що відповідачем не надані докази про наявність іншого розміру заборгованості, ухилення ОСОБА_2 від оплати експертизи, про проведення якої нею заявлене клопотання, згідно ст.109 ЦПК України, слід визнати доведеним заявлений позивачем розмір заборгованості за кредитом - 8853,36 дол США.

Відповідач ОСОБА_2 заявила про застосування судом передбачених законом строків позовної давності до всіх вимог, які вважає заявлені після спливу строку.

Загальна позовна давність встановлена законом тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), яка застосовується до вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам.

Спеціальна позовна давність в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки, встановлена ч.2 ст.258 ЦК.

Згідно ст..259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін та договір про це укладається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 7.2. договору «Автопакет» № 05/2007/3373 Фап від 18.12.2007 року, сторони дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 років, що відповідає вимогам ст..259 ЦК.

За таких обставин твердження відповідача ОСОБА_2 про збіг строку позовної давності є помилковим, так як спростовується умовами договору.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір «Автопакет» (пункти 2.2.1., 2.2.3.) встановлює повернення кредиту та сплату відсотків шляхом сплати мінімального щомісячного (до 18 числа) платежу - 330,82 доларів США, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. Тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Із розрахунку (загальна сума платежів клієнта по кредиту), в якому наведено щомісячний розмір платежів за кредитом, встановлено, що з 18.04.2008 року щомісячні платежі вносились, час від часу, в розмірі меншому ніж визначено в договорі. З цієї дати слід відраховувати встановлений договором строк позовної давності в десять років, кінцевою датою якого є 18.04.2018 року.

Приймаючи до уваги, що згідно поштового штемпеля датою прийняття пересилання (позову) - є 27 лютого 2018 року, позовна заява вважається поданою саме в цей день, а відтак строк позовної давності є не пропущеним.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів належного виконання зобов’язань по сплаті кредиту відповідачем суду не надано.

Відповідно до статей 525-527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону або договору, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України), позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Наслідки порушення договору позики, які відповідно до ст.1054 ЦК України, застосовуються до відносин за кредитним договором, передбачені ст.1050 ЦК України, згідно якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України)

З цих підстав вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом підлягають задоволенню в повному розмірі - 8853,36 дол США.

Щодо заборгованості по сплаті відсотків, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, вирішуючи цю справу, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання»; застосування норм права щодо виконання зобов’язання простроченого боржником після спливу строку (терміну) такого виконання; нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування та за останні три роки до дня звернення до суду, перебігу позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов’язань і вимог про стягнення неустойки, нарахованої за останній рік до дня звернення до суду.

Згідно з приписами ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

В даному випадку сторони визначили, що договір діє до повного виконання зобов’язання (п.8.5 договору), погодили строк кредиту до 17 грудня 2012 року (п.1.1.4 кредитного договору), плату за користування кредитом (п.1.1.3), а також порядок і строк щомісячного виконання зобов'язань (п.2.2 кредитного договору).

Зокрема, згідно п.2.2.3. договору позичальник вносить чергові мінімальні платежі по кредиту щомісячно до 18 числа поточного місяця, а банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 20 числа поточного випадку. У випадку, коли позичальник не вніс суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 20 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, банк, починаючи з 21 числа поточного місяця, застосовує до позичальника санкції, передбачені цим договором.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.1 ст.1048 ЦК України).

За умовами договору сторони погодили щомісячну (до 18 числа поточного місяця) сплату відсотків за кредитом, з кінцевою сплатою 17.12.2012 року.

Відтак, у вказаний строк відповідач мав повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 18 числа кожного місяця.

Починаючи з 18 грудня 2012 року, позичальник мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредиту.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на вказане суд стягує заборгованість за відсотками в період до 17.12.2012 року.

Згідно розрахунку заборгованості по відсотках за користування кредитом в період із 18.12.2007 року по 01.12.2012 року нараховані відсотки всього в розмірі 7025,15 доларів США, а сплачено в цей період всього 6157,28 доларів США (розрахунок загальної суми платежів клієнта по кредиту). Тому, стягненню підлягає сума нарахованих, але не сплачених відсотків, що складає 867,87 доларів США (7025,15 доларів – 6157,28 доларів).

Нараховані банком пеня та штраф стягненню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 цієї статті).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день спрострочення.

Позивачем заявлена для стягнення сума пені за прострочення сплати кредиту – 4042,99 доларів США, яка згідно доданого до позову розрахунку нарахована в період із 18.08.2016 року по 21.07.2017 року, щомісячно від заборгованості по сплаті мінімального необхідного платежу, розмір якого необґрунтований, та взагалі не вказано, що включає мінімально необхідний платіж після закінчення строку кредитування 17.12.2012 року, з якої суми необхідно вираховувати пеню.

Після усунення недоліків позивачем наданий інший розрахунок пені, який здійснено за інший період з 20.03.2017 року по 19.03.2018 року і загальна сума складає 112029,97 гривень, що відрізняється від заявленої суми в позові (4042,99 доларів США, 103122,16 гривень за курсом НБУ на 18.08.2017р.). В цьому розрахунку та в позові, також, відсутні обґрунтування сум, від яких здійснене нарахування пені.

За таких обставин є недоведеним розмір заявленої позивачем пені, яка не визнана відповідачем.

Штрафом, згідно ч.2 ст.549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Згідно п.5.2 кредитного договору, у разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9 та 4.3.10 договору, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 відсотків суми кредиту, визначеної у п.1.1 договору (14400 доларів США), за кожен випадок.

Банком нарахований штраф в розмірі 1440,00 доларів США, як зазначено в позові та відповіді на відзив за порушення п.4.3.2, який за собою порушив п.4.3.17, а саме за ненадання договору (полісу) страхування ТЗ, та квитанції щодо сплати страхового внеску КАСКО, протягом всього терміну кредитування.

В пункті 4.3.2. договору передбачений обов’язок позичальника суворо дотримуватись положень цього договору.

Пунктом 4.3.17 договору передбачено, що позичальник зобов’язаний в день укладення договору застрахувати предмет застави в страховій компанії, що входить до переліку акредитованих банком по програмі повне КАСКО на весь термін кредитування. Позичальник має надати в банк копію договору страхування (страхового полісу) та копію документу, що засвідчує оплату страхового внеску.

Разом з цим, в кредитному договорі (розділ «Визначення термінів») вказані реквізити договору страхування – договір № 122358 від 18.12.2007р., укладений між позичальником та ЗАТ СК «Просто-страхование», що спростовує наведені позивачем обставини про відсутність такого договору та наявність підстав для застосування штрафу.

Окрім того, виходячи зі змісту пункту 4.3.17 кредитного договору, позичальник мав виконати певні дії в день укладення договору, яким є 18.12.2007 року, а не протягом всього терміну кредитування, як зазначив позивач.

Таким чином, банк вже наступного дня 19.12.2007 року повинен був або міг довідатись про порушення свого права.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За таких умов строк позовної давності (навіть узгоджений в договорі – 10 років) для стягнення заявленого штрафу закінчився 19.12.2017 року, тоді як позов пред’явлений після закінчення цього строку 27 лютого 2018 року.

Згідно ч.3 ст.267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 у відповіді на відзив заявила про сплив позовної давності і, в тому числі, з цієї підстави просила відмовити в задоволенні вимог, суд згідно ч.4 ст.267 ЦК України має відмовити в задоволенні вимог про стягнення штрафу в розмірі 1440,00 доларів США, а також з наведених вище підстав необґрунтованості його нарахування.

Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення суми заборгованості солідарно із поручителя – ОСОБА_6 судом встановлено наступне.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. Уразі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Верховного Суду України (від 10.09.2014 року у справі № 6-28цс14, від 17.09.2014р. у справі 6-53цс14, від 20.04.2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29.03.2017р. у справі № 6-3087цс16 та в інших).

ОСОБА_5 Верховного Суду в своїй постанові у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вважала правильною таку практику застосування норм права.

Договором поруки у цій справі не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами договору (пункт 8.5) встановлено, що він діє до повного виконання зобов’язань.

В такому випадку порука є припиненою, так як кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (17.12.2012 року) не пред’явив вимоги до поручителя.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з поручителя ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, так як на момент пред'явлення позову до поручителя, договір поруки припинив свою дію.

З цих підстав суд вважає аргументи позивача щодо строку дії договору кредиту і договору поруки, який не закінчився, хибними.

Таким чином, задоволенню підлягають заявлені позивачем позовні вимоги в частині стягнення із позичальника – відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитом кредитним договором «Автопакет» № 05/2007/3373 Фап від 18.12.2007 року в розмірі 9721,23 долари США що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.08.2017 року складає 248000,53 гривні, із яких заборгованість за кредитом - 8853,36 доларів США (за курсом НБУ на 18.08.2017р. – 225817,42 гривень); заборгованість по сплаті відсотків - 867,87 доларів США (за курсом НБУ на 18.08.2017р. – 22183,11 гривень).

Відповідно, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з поручителя заборгованості, а також про стягнення із позичальника: заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 5485,87 дол.США (заявлена сума 6353,74 дол.США – сума несплачених відсотків станом на 17.12.2012р. 867,87 доларів США); пені в розмірі 4042,99 дол.США (за курсом НБУ на 18.08.2017р.-103122,16 грн.); штрафу 1440,00 дол.США (за курсом НБУ на 18.08.2017р.-36729,23 грн.).

На підставі ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені останнім і документально підтверджені (платіжними дорученнями № 31499_6 від 13.02.2018р. – 7915,95 грн., № 31750-22 від 21.03.2018р. – 413,99 грн., а всього в сумі 8329,94 грн.) судові витрати, а саме, судовий збір в розмірі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить: 8329,94 грн. (судовий збір сплачений при подачі позову) х 8853,36 доларів США (сума задоволених вимог позову) : 20690,09 дол.США (сума пред'явлених вимог) = 3913,82 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 141, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: Запорізька область, Приазовський район, с.Приморський Посад, вул..Тельмана, 67, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» (ІКЮО 20025456, юридична адреса: 04053, м.Київ, вул..С.Стрільців, 15) заборгованість за кредитним договором «Автопакет» № 05/2007/3373 Фап від 18.12.2007 року в розмірі 9721 (дев’ять тисяч сімсот двадцять один) долар 23 центи США що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.08.2017 року складає 248000,53 гривні, із яких заборгованість за кредитом - 8853,36 доларів США (за курсом НБУ на 18.08.2017р. – 225817,42 гривень); заборгованість по сплаті відсотків - 867,87 доларів США (за курсом НБУ на 18.08.2017р. – 22183,11 гривень).

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» судові витрати в розмірі 3913 (три тисячі дев’ятсот тринадцять) гривень 82 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Запорізької області через Приазовський районний суд Запорізької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 29 грудня 2018 року.

Суддя О.П. Пантилус