Вирок № 78998479, 03.01.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 03.01.2019

Справа № 320/5204/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«03» січня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Калугіної І.О.,

при секретарі - Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018080140001269 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого:

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора - Фурманенко М.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника обвинуваченого - адвоката Чеботар Н.А.,

потерпілого - ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В:

14 квітня 2018 року приблизно о 13 год. 50 хв. водій ОСОБА_1 керував автомобілем ЗИЛ-ММЗ 554М, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по дорозі на «Пташник» в Мелітопольському районі Запорізької області, що знаходиться на відстані 750,0 метрів від дорожнього знаку 5.45 ПДР України населений пункт «Костянтинівка», наближався до авто дороги М14 Одеса-Новоазовськ.

В цей же час водій ОСОБА_3, керував автомобілем ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_2, рухався по автодорозі М14 Одеса-Новоазовськ з боку м. Мелітополь в напрямку смт. Приазовське.

На шляху прямування водій ОСОБА_1, рухаючись по другорядній дорозі, на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг, своєчасно не знизив швидкість перед перехрестям з головною дорогою, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», маючи технічну можливість уникнути зіткнення, не дав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, в'їхав на перехрестя внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався по автодорозі М14 Одеса-Новоазовськ.

В результаті зіткнення водію автомобіля ВАЗ ОСОБА_3, були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Своїми діями ОСОБА_1, порушив п.п. 16.11, 33 (дорожній знак 2.1) Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

16.11. «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;

33 Дорожні знаки. 2. Знаки пріоритету. 2.1 «Дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

Порушення п.п. 16.11, 33 (дорожній знак 2.1) ПДР України, вчинені водієм ОСОБА_1 знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

Згідно висновку судової медичної експертизи № 129 від 18 червня 2018 року потерпілому ОСОБА_3 заподіяні тілесні ушкодження: переломи VII ребра зліва по середній акселярній лінії та VIII ребра зліва по лопатковій лінії зі зміщенням уламків лівобічній обмежений гемоторакс на рівні синусів; рани голови та лівого ліктьового суглобу.

-ушкодження в області грудної клітки, зокрема перелом ребер, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що потягли за собою тривалий, більш ніж 21 день, розлад здоров'я.

-ушкодження в області голови, зокрема струс головного мозку - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я

-рана лівого ліктьового суглобу - легкі тілесні ушкодження.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Допитаний в судовому засіданні в якості обвинуваченого ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України визнав повністю, згоден з обсягом і кваліфікацією вчиненого, щиросердно розкаявся і пояснив, що дійсно 14 квітня 2018 року він керував автомобілем ЗИЛ-ММЗ 554М, реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись по дорозі на «Пташник» в Мелітопольському районі Запорізької області не знизив швидкість перед перехрестям з головною дорогою, не дав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, в'їхав на перехрестя внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 В результаті даного ДТП ОСОБА_3 були завдані тілесні ушкодження. Просив призначити покарання не пов'язаного з обмеженням волі, та враховуючи його специфіку роботи, просив не позбавляти його права керування транспортними засобами. Цивільний позов щодо стягнення з нього моральної шкоди визнає частково, виходячи з того, що у нього скрутне матеріальне становище, він має на утриманні неповнолітню дитину, його дружина не працює.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні просив призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_1 не пов'язаного з обмеженням волі та позбавлення прав управління транспортних засобів. Цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ньому, просив його задовольнити.

Судом роз'яснене обвинуваченому ОСОБА_1 суть обвинувачення та з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1 правильно розуміє зміст викладених обставин та у суду відсутні сумніви у добровільності його позиції. Судом роз'яснено обвинуваченому ОСОБА_1 положення ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У зв'язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, суд вважає недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, тому суд у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України обмежився тільки допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. Інші докази по справі не досліджувалися.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує суспільну небезпеку скоєного діяння та особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка здійснила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_1 скоїв злочин невеликої тяжкості, при цьому за місцем мешкання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, щиросердно дієво розкаявся у скоєному, своїми правдивими і послідовними показаннями сприяв встановленню істини у справі, що визнається обставинами, що пом'якшують його покарання.

Обставин, що обтяжують його покарання, судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини, практика якого у відповідності до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ застосовується як джерело права, у справі „Бакланов проти Росії" (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі „Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 року) зазначив, що „досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу „законності" і воно не було свавільним". У справі „Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що „для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити „особистий надмірний тягар для особи".

Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Враховуючи вищевикладене, зокрема соціальний статус обвинуваченого, ступінь його небезпечності для суспільства, його поведінку до і після вчинення злочину, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 можливо без ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України.

Згідно з п.п.20,21 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до цього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ч.1,2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирішуючи питання щодо додаткового покарання у вигляді позбавленням права керувати транспортними засобами, суд враховуючи особу обвинуваченого, ступень порушення ним ПДР, що призвело до ДТП, його ставлення до скоєного правопорушення, а також те, що обвинувачений працює водієм, та його робота є єдиним джерелом доходу, при цьому як процесуальний прокурор так і потерпілий просили не призначати обвинуваченому додаткове покарання, вважає призначати його недоцільним.

При розгляді цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 моральної шкоди, суд вважає можливим задовольнити його частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав (ч.1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінку щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Вирішуючи питання по заявленому потерпілим цивільного позову, суд виходить з того, що в результаті ДТП потерпілому ОСОБА_3 завдано моральних страждань, що полягали у душевному болю та стражданнях, які він зазнав, у зв'язку з відчуттям страху та пережитого стресу в момент ДТП, фізичного болю внаслідок отриманих травм, переживаннями за своє здоров'я, що позбавило його спокою, викликало у нього значні зміни в умовах та укладу життя, вплинуло на образ життя, душевний стан, сімейно-побутові відносини, змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя та спричинило порушення нормального ритму життя. Крім того, суд погоджується з доводами потерпілого з приводу того, що моральні страждання у нього викликані також і протиправною поведінкою обвинуваченого, яка призвела до пошкодження майна ОСОБА_3 , внаслідок чого останній змушений докладати додаткових зусиль для його відновлення, ремонту, винаходити грошові кошти задля цього, відчувати незручності в своєму повсякденному житті у зв'язку із цим.

В той же час суд не приймає до уваги пояснення потерпілого ОСОБА_3 про те, що внаслідок ДТП він був позбавлений можливості отримувати дохід від зайняття тваринництвом та торгівлі м'ясом, яким заробляв на життя, оскільки ці пояснення нічим не підтверджені, та навпаки, в судовому засіданні ОСОБА_3 суду пояснив, що до березня 2018 року працював слюсарем, а на час ДТП, тобто в квітні 2018 року перебував на обліку в Службі зайнятості населення, отже підприємницькою діяльністю не займався та працевлаштованим не був.

Суд також не приймає до уваги й пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що під час лікування ним було надано потерпілому 3400 грн., проти чого не заперечував й ОСОБА_3, які він фактично вважає частковим відшкодуванням моральної шкоди, оскільки матеріальна шкода, завдана ТДП потерпілому повністю покривається страховим полісом та буде відшкодована страховою компанію в подальшому. Суд вважає, що вказані кошти надавалися потерпілому саме в якості відшкодування матеріальної шкоди, а саме на оплату ліків , отже ця сума не може вплинути на визначення судом розміру моральної шкоди.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди, суд вважає необхідним врахувати згідно з ст.23 ЦК України конкретні обставини по справі: характер правопорушення обвинуваченого, характер та обсяг душевних страждань потерпілого, їх тривалий час, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тілесні ушкодження, що він переніс тяжкий фізичний біль, йому довелося лікуватися; що він у зв'язку з цим пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, тривоги, страху за своє життя; що він потребував стороннього догляду, що були порушені його життєві плани, він не міг повноцінно реалізовувати заходи щодо пошуку роботи, оскільки перебував на обліку в Мелітопольському центрі зайнятості населення, йому доводилося докладати додаткових зусиль по організації свого життя. Крім того, відбулося погіршення його можливостей будувати та реалізувати нові життєві перспективи.

Враховуючі усі вказані обставини, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Витрати за проведення експертизи, з урахуванням вимог ч.2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1

Речові докази по справі відсутні.

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_1 не застосовувався.

Керуючись ст. ст. 349, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (два) роки обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням, встановивши 1 (один) рік іспитового строку.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 наступні обов'язки:

1)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_3), на користь ОСОБА_3, (РНОКПП НОМЕР_4), моральну шкоду в розмірі 15 000 /п'ятнадцять тисяч/ гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_3), на користь держави на рахунок № 31116115700009, УК у Шевч. р-ні м. Зап./Шевч./24060300, МФО 813015, ЄДРПОУ 38025367, назва банку: ГУДКСУ у Запорізькій області, витрати на проведення експертизи в розмірі 2 288 /дві тисячі двісті вісімдесят вісім/ грн. 00 коп.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СУДДЯ : І.О.Калугіна