Ухвала суду № 78976874, 27.11.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10139/18

Провадження по справі № 4-с/752/52/19

У Х В А Л А

Іменем України

27.11.2018 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Плахатнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Веременко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярушевської Ірина Ігорівни та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірною бездіяльність начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярушевської І.І. по відмові у знятті арешту з нерухомого майна та зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, у особі начальника Ярушевської І.І. або будь-якої іншої посадової особи, зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна ОСОБА_1, зокрема, але не виключно: ? частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Представник скаржника адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у скарзі та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Суб'єкт оскарження в судове засідання не з'явився хоча про час, день та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомив, заяв, клопотань чи заперечень на скаргу до суду надано не було, суд визнав за можливе розгляд заявлених у скарзі вимог за відсутності особи дії якої оскаржуються.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, заслухавши представника заявника скарги, дослідивши матеріали справи та подані суду докази, вважає що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що скаржник ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-1531 від 13.12.2017 р. набула права власності на ? частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Звернувшись до нотаріуса скаржник отримала інформацію, що вказана частка житлового будинку перебуває під арештом та вона не має можливості вільно, на власний розсуд розпоряджатися цим об'єктом, зокрема не може його відчужити.

За даними інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - вбачається, що на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, 26789854, 31.05.2011, ВДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві, 1282/5 на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт та заборону відчуження (а.с.11-13).

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник стверджує, що виконавче провадження №26789854 було відкрито 31.05.2011 року з приводу виконання виконавчого листа № 2-774/10 від 30.04.2010 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» заборгованість у сумі 93349,74 грн., а також повернення виконавчого листа стягувачу 15.12.2015 року.

Зазначені твердження заявника скарги підтверджені копіями постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.05.2011 року, якою було накладено арешт та заборону відчуження будь-якого майна, яке належить скаржнику та постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 15.12.2015року (а.с.36,37)..

27.04.2018 року скаржник звернувся до начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві с заявою про зняття арешту зі свого майна.

Листом від 03.05.2018 року Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві було повідомлено ОСОБА_1 про те, що 23.12.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу щодо скаржника. Станом на 01.02.2018 року виконавчий документ повторно не пред'являвся та на примусовому виконанні не перебуває. Додатково було повідомлено, що відповідно до ст. 29 Закону України «Про виконавче провадження»: арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Однак з такими твердженнями суб'єкту оскарження заявник скарги не погоджується з тих підстав, що відповідно до змісту відповіді державної виконавчої служби від 03.05.2018 року про відмову у знятті арешту з належного скаржнику нерухомого майна, зрозуміло, що державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було повернуто виконавчий документ згідно п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції, що була чинна на час повернення виконавчого документу стягувачеві).

У відповідності до п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник-фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Разом з тим, за ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у відповідній редакції на час правовідносин), виконавчі документи по судовим рішенням можуть бути пред'явлені до виконання протягом року.

Тобто, якщо виконавчий документ не було пред'явлено до виконання протягом року з дати повернення стягувачеві, за загальним правилом провадження по такому документу вже не може бути відновлено. Таким чином, в разі пропуску строку на повторне пред'явлення документу до виконання з боку стягувача настають наслідки закінчення виконавчого провадження.

Так, у відповідності до змісту ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, закон не робить винятків з цього питання для виконавчих документів, за якими стягнення відбувається у даний момент, та виконавчих документів, що були повернуті стягувачеві. Відповідно, провадження і за такими виконавчими документами згідно зі ст. 49 Закону мають бути закінченими.

У відповідності до змісту ст. 50 вищевказаного Закону, у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Згідно з п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції, яка діяла на час правовідносин), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

За правилами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статтей 317, 319, 321, 391 ЦК України: власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості; власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Таким чином, державний виконавець, у даному випадку, мав вирішити питання про закінчення виконавчого провадження та зняти усі арешти, накладені в рамках виконавчого провадження ще в 2016 році, після спливу строку на повторне пред'явлення виконавчого документу. Однак таких дій всупереч нормам закону не було вчинено ані в 2016 році, ані в 2018 році під час звернення скаржника до органу державної виконавчої служби з заявою про зняття арешту за закінченим виконавчим провадженням.

Така бездіяльність з боку органу державної виконавчої служби є неправомірною, у зв'язку з чим, суд вважає що скарга заявника підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 258, 260, 261, 447-453 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярушевської Ірина Ігорівни та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярушевської Ірина Ігорівни щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_1.

Зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, у особі начальника Ярушевської Ірина Ігорівни або будь-якої іншої посадової особи, зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2), зокрема, але не виключно: ? частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалу може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або отримання копії учасниками справи. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк