Постанова № 78974376, 29.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1895/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 Степченко М. Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі суддів : Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісова Т.Л.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Силікат-1»;

третя особа - Головне управлення Держгеокадастру у Черкаської області;

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Степченка М.Ю., у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-1», третя особа Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області про витребування майна, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Силікат-1» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є власником земельної ділянки загальною площею 2,8401 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована: Черкаська область, Золотоніський район, Ковтунівська сільська рада.

На даний час вказану земельну ділянку протиправно використовує в своїй господарській діяльності ТОВ «Силікат-1», аргументуючи свою позицію тим, що між ним, як власником земельної ділянки, та «Силікат-1» укладений договір оренди землі, який зареєстрований в Золотоніському міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Золотоноша та Золотоніському районі ГУ Держкомзему в Черкаській області.

Оскільки реєстрація договору оренди землі ТОВ «Силікат-1» здійснювалася в Золотоніському відділі Черкаської регіональної філії Центру ДЗК відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, який постановою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 року №К-8025/09- визнано протиправними та скасовано, то норми п.3.2. Інструкції № 43 не породжують жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

На виконання вказаної постанови Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 року № К-8025/09 було прийнято наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 03 червня 2010 року № 433, яким виключено вказаний пункт Інструкції.

Тому на думку позивача, договір оренди належної ОСОБА_3 земельної ділянки, що був зареєстрований ТОВ «Силікат-1» в Золотоніському відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» - не пройшов державну реєстрацію у встановленому законом порядку, тобто, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації договір оренди землі з ТОВ «Силікат-1» не є укладеним згідно зі статтями 210 та 640 ЦК України.

Уточнивши свої позовні вимоги позивач просив суд витребувати у ТОВ «Силікат-1» на користь ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 2,8401 га з кадастровим номером НОМЕР_1 яка розташована: Черкаська область, Золотоніський район, Ковтунівська сільська рада; стягнути з ТОВ «Силікат-1» на користь ОСОБА_3 всі судові витрати.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2018 року залучено у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність рішення суду нормам матеріального, процесуального права та фактичним обставинам справи просив, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що договір оренди землі № б/н від 30 квітня 2012 року із ТОВ «Силікат-1» не підписував, земельну ділянку відповідачу в оренду не передавав. А оскільки даний договір апелянт не підписував, то відповідно він є не вчинений.

Крім того, не відповідає вимогам закону твердження суду першої інстанції, що ТОВ «Силікат-1» набув право оренди земельної ділянки після державної реєстрації Договору оренди землі від 30 квітня 2012 року в Золотоніському міськрайонному управлінні Деркомзему у м. Золотоноша та Золотоніському районі ГУ Держкомзему в Черкаській області. На даний час у Державного реєстратора Золотоніського міськрайонного управління юстиції відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка є предметом договору оренди.

Державна реєстрації спірного договору оренди землі здійснювалася відповідно до пункту 3.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі. Проте постановою Вищого адміністративного суду України даний пункт Інструкції було скасовано та наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 06 червня 2010 року № 433 виключено даний пункт Інструкції.

Таким чином апелянт зазначає, що спірний договір оренди не пройшов державну реєстрацію у порядку встановленому законом, тобто договір оренди землі не набрав чинності.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.

Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 03 грудня 2018 року справу призначено до розгляду в апеляційному суді Черкаської області в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

07.12.2018 року директор ТОВ «Силікат-1» направив до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності до вимог чинного законодавства та врахував всі фактичні обставини справи. Договір оренди землі укладений у належній формі, а сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Право оренди земельної ділянки було набуте після державної реєстрації договору.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає в повній мірі зазначеним вище вимогам.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що твердження позивача про те, що договір оренди належної йому земельної ділянки площею 2,84 га з кадастровим № НОМЕР_2 є неукладеним, оскільки був зареєстрований ТОВ «Силікат-1» у неналежному органі, а саме у Золотоніському відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», є безпідставними. Реєстрація договору оренди була проведена у відповідності до постанови КМ України № 835 від 01 серпня 2011 року належним органом, а саме міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Золотоноша та Золотоніському районі Черкаської області. При цьому суд посилався на правову позицію, що міститься в постанові ВСУ від 31 жовтня 2012 року у справі №6-105цс12, відповідно до якої державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом; реєстрація речових прав на нерухомість проводиться за тими законами, які діяли на час їх виникнення, оскільки прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України не передбачено відстрочення її дії до прийняття відповідного закону.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що посилання позивача на п.8 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року №9 щодо визнання правочину недійним у разі нездійснення його державної реєстрації не заслуговує на увагу, оскільки предметом спору є зобов'язання повернути земельну ділянку, а не визнання недійсним правочину.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову по суті позовних вимог, а одночасна відмова в задоволенні позову ще й за строками давності виключається, тому заява представника відповідача про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, внаслідок спливу строку позовної давності не була задоволена судом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору оренди землі № б/н від 30 квітня 2012 року ТОВ «Силікат-1» та ОСОБА_3 уклали даний договір та відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,84 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адмінмежах Ковтунівської сільської ради строком на 12 років.

Даний договір зареєстрований у міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Золотоноша та Золотоніському районі Черкаської області за №712158584011140 від 26 жовтня 2012 року (а.с. 35-36).

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки від 05 листопада 2012 року ОСОБА_3 передав в оренду, а ТОВ «Силікат-1» прийняло в оренду земельну ділянку площею 2,84 га відповідно до Договору оренди землі від 30 квітня 2012 року, зареєстрованого у Книзі державної реєстрації договорів оренди № 712158584011140 від 26 жовтня 2012 року.

У період з 2008 до 2010 років реєстрація правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснювалася структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962. Вказаний нормативний акт втратив чинність тільки 07.07.2012 року відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України.

З 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» (зі змінами), що діяла до 01.01.2013, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

Постанова КМ України № 835 від 01 серпня 2011 року «Деякі питання надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами адміністративних послуг», яка була чинна на час реєстрації договору оренди, передбачала, що до завершення здійснення заходів з утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів, адміністративні послуги згідно з переліком, затвердженим цією постановою, надаються територіальними органами Державного комітету із земельних ресурсів. Функції з ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, а також функції, передбачені Тимчасовим порядком присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженим постановою КМ України від 18 серпня 2010 року № 749 покладаються на територіальні органи Державного комітету із земельних ресурсів.

Відповідно до Додатку № 2 постанови КМ України № 974 від 17 серпня 2011 року «Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів», який передбачає Перелік територіальних органів Держземагентства, які утворюються шляхом реорганізації, управління Держземагентства у Золотоніському районі реорганізовано в міськрайонне управління Держкомзему у м. Золотоноші та Золотоніському районі.

З 01.01.2013 набрали чинність Закон України «Про Державний земельний кадастр», постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

З 1 січня 2013 року вступив у дію Закон «Про Державний земельний кадастр», норми якого внесли ряд нововведень в земельні відносини. Істотно змінилася процедура реєстрації договорів оренди землі. 3 цієї дати встановлено, що орендар не може зареєструвати договір оренди, доки орендодавець - власник земельної ділянки не зареєструє свої права на землю, звернувшись до органів державної реєстраційної служби із відповідною заявою про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Закон № 1952-ІV (Закон України від 01.07.04 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ч.3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов»язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов?язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з ч.4 ст. 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п. 1-3 ч. 3 ст. 10 цього Закону під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобовязані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Виходячи із викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що набуття ТОВ «Силікат-1» права оренди земельної ділянки після держаної реєстрації договору оренди землі від 30.04.2012 року повністю відповідало вимогам закону. Договір оренди земельної ділянки був зареєстрований відповідним органом, а саме міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Золотоноші та Золотоніському районі в межах своєї компетенції. Твердження викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі про те, що реєстрація договору оренди була проведена органом, який не мав на те повноважень є надуманими, а висновок суду першої інстанції в цій частині є таким, що ґрунтується на положення законодавства, яке діяло на час реєстрації договору оренди землі.

Ст. 182 ЦК України передбачає реєстрацію речових прав на нерухомість, а прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України не передбачено відстрочення її дії до прийняття відповідного закону (Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», набрав чинності 3 серпня 2004 року), то така реєстрація повинна була проводитись за Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР).

Згідно із ст. 33 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Договір оренди від 5 січня 2004 року, укладений в письмовій формі між сторонами та зареєстрований селищною радою за місцем розташування орендованої земельної ділянки, пройшов державну реєстрацію у встановленому законом порядку й відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України є укладеним, а тому за змістом ст. 777 ЦК України та ст. 9 Закону №161-XIV породжує для сторін права та обов?язки, у тому числі для позивача переважне перед іншими особами право на придбання орендованої ним земельної ділянки.

Відповідно до вимог статті 90 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право передавати земельну ділянку в оренду.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.ч.1,5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Посилання скаржника в своїй апеляційній скарзі про те, що договір оренди земельної ділянки від 30 квітня 2012 року із відповідачем не підписував і земельну ділянку в оренду не передавав, є безпідставним, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, їм дана належна оцінка судом, а особою, яка подає апеляційну скаргу висновки суду не спростовуються. Клопотання про проведення почеркознавчої експертизи позивачем не заявлялося, а при зверненні до суду з даним позовом позивач на вказану обставину не посилався.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-1», третя особа Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області про витребування майна - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в порядку та на умовах визначених ЦПК України.

Судді Н.І.Гончар

Ю.В.Сіренко

Т.Л.Фетісова