Постанова № 78974296, 27.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1920/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 55 Демчик Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Храпка В.Д.,

Бондаренка С.І., Новікова ОМ.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Черкаського державного технологічного університету на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 05 вересня 2018 року, постановленого під головуванням судді Демчика Р.В., у справі за позовом ОСОБА_5 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої заробітної плати , недоплаченої компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, повний текст рішення складено 14 вересня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

В жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої заробітної плати, недоплаченої компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1997 року по 26 вересня 2017 року ОСОБА_5 працювала в Черкаському державному технологічному університеті, зокрема, з 23 жовтня 2014 року по 29 вересня 2017 року на посаді начальника навчального відділу.

У квітні 2016 року, під час перебування на лікарняному, поштовою кореспонденцією отримала Витяг з наказу № 138-к від 31 березня 2016 року «Про зміни істотних умов оплати праці та займаних посад» та лист-повідомлення про внесення змін до штатного розпису ЧДТУ, зокрема, про ліквідацію з 01 квітня 2016 року очолюваного нею навчального відділу.

07 листопада 2016 року ОСОБА_5 вийшла після лікарняного на роботу, проте не була допущена до свого робочого місця, оскільки там працювала інша особа. В цей же день звернулась до в.о. ректора ЧДТУ з письмовою заявою про недопущення її до робочого місця та просила надати можливість приступити до роботи.

08 листопада 2016 року також не була допущена до робочого місця і їй стало відомо про надходження до профкому від в.о. ректора ЧДТУ подання про її звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Перебуваючи на лікарняному в період з 09 листопада 2016 року по 05 грудня 2016 року направила на ім'я ректора ЧДТУ заяву, в якій повторно повідомила про недопущення її до виконання посадових обов'язків та просила вирішити питання із забезпеченням роботою.

Відповіді на вказані заяви позивач не отримала.

Крім того, у період з січня 2017 року по вересень 2017 року ОСОБА_5 неодноразово зверталась до ректора ЧДТУ із заявою про забезпечення її роботою та просила вирішити питання щодо її працевлаштування на іншій посаді або видати наказ про звільнення.

У вересні 2017 року позивачу стало відомо про звернення в.о. ректора ЧДТУ до профкому ЧДТУ з поданням про звільнення ОСОБА_5 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України і надання згоди профкому на таке звільнення.

Позивач вказує, що 27 вересня 2017 року отримала трудову книжку із записом про її звільнення з посади начальника навчального відділу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 306-к від 26 вересня 2017 року.

Проте не було в повному обсязі проведено з нею розрахунок .

Крім того, протиправні дії керівництва ЧДТУ завдали позивачу моральну шкоду, яку вона оцінила в 10 000 грн.

На підставі наведеного, ОСОБА_5 просила суд стягнути із ЧТДУ на її користь заробітну плату за час вимушеного простою з вини роботодавця за період з 07 листопада 2016 року по 26 вересня 2017 року в сумі 19 030 грн. 84 коп., стягнути з ЧДТУ на її користь компенсацію за невикористані відпустки в сумі 14 229 грн. 49 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2017 року по день постановлення рішення та стягнути з ЧДТУ на її користь моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

19 січня 2018 року ОСОБА_5 подала до суду уточнені позовні вимоги і просила суд стягнути з ЧДТУ на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з вини роботодавця за період з 07 листопада 2016 року по 26 вересня 2017 року в сумі 18 844 грн. 72 коп., компенсацію за невикористані відпустки в сумі 13 211 грн. 32 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2017 року по день постановлення рішення та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

21 серпня 2018 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 подала до суду остаточну уточнені суми позовних вимог і просила суд стягнути з ЧДТУ на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного простою з вини роботодавця за період з 07 листопада 2016 року по 26 вересня 2017 року у сумі 20 048 грн. 43 коп., компенсацію за невикористані відпустки 4 724 грн. 28 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2017 року по день постановлення рішення, що станом на 21 серпня 2018 року складає 35 656 грн. 02 коп. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 05 вересня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Черкаського державного технологічного університету на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час простою з вини роботодавця за період з 07 листопада 2016 року по 26 вересня 2017 року в сумі 20 048 грн. 43 коп., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2017 року по 21 серпня 2018 року в сумі 35 656 грн. 02 коп. з відрахуванням всіх обов'язкових платежів передбачених законом та 5 000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з Черкаського державного технологічного університету на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі Черкаський державний технологічний університет просить рішення суду скасувати як незаконне, необґрунтоване та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції в основу рішення покладено позицію, що з вини ЧДТУ у ОСОБА_5 відбувся простой ( з вини роботодавця), у зв'язку з чим вимога про компенсацію заробітку за час простою підлягала задоволенню. Обґрунтовувалася така вимогам тим, що ЧТДУ не підтвердило належними та допустимими доказами факт повідомлення ОСОБА_5 про зміну істотних умов праці. Такі висновки суду не відповідають обставинам справи. Оскільки період з 07 листопада 2016 року по 28 вересня 2017 року не може бути визначений періодом простою без скасування документів (висновок службової перевірки та наказ ЧДТУ № 144-к від 28 квітня 2017 року), що визначають цей період для ОСОБА_5 саме як прогул. Даної вимоги ОСОБА_5 перед судом не заявляла, а тому суд не дослідив надані докази і не врахував вимоги ч.1 ст. 13, ч.1 ст.82 ЦПК України.

Також судом першої інстанції не було взято до уваги , що і не заперечувала ОСОБА_5, що в період з 29 квітня 2017 року по 26 вересня 2017 року була відсутня і на робочому місці, і в установі ЧДТУ.

Також ЧДТУ не повинно нести тягар сплати коштів за простой, якщо працівник умисно не бажав отримувати листи від роботодавця щодо початку роботи і відповідно працювати на займаній посаді. А визначений судом період з 07 листопада 2016 року по 28 вересня 2017 року як простой з вини роботодавця не підтверджений жодним належним доказом, натомість спростовується наданими ЧДТУ доказами, які не знайшли належного спростування в рішенні суду .

Також підстав для стягнення з ЧДТУ середнього заробітку за час не проведення повного розрахунку при звільненні немає і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги по наступних підставах.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і дотримання норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Проте таким вимогам закону рішення суду повністю не відповідає.

Постановляючи рішення про задоволення позову в частині стягнення заробітної плати за час простою, середнього заробітку за час затримки розрахунку і моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що в період із 07 листопада 2016 року по 26 вересня 2017 року для позивачки був часом вимушеного простою, який підлягає оплаті, а в зв'язку із цим підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку і моральна шкода.

Але такі висновки суду не відповідають нормам матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 із 28 липня 1997 року по 26 вересня 2017 року працювала на різних посадах в Черкаському державному технологічному університеті, зокрема, із 23 жовтня 2014 року по 26 вересня 2017 року на посаді начальника навчального відділу.

Наказом від 31 березня 2016 року № 138-к її було повідомлено про зміни істотних умов оплати праці.

Під час перебування на посаді ОСОБА_5 тривалий час знаходиться на лікуванні і їй видавались листи непрацездатності.

07 листопада 2016 року, після виходу на роботу ОСОБА_5 звернулась до ректора університету із заявою, в якій вона повідомляла, що приступила до виконання посадових обов'язків.

Із 09 листопада 2016 року по 16 грудня 2016 року ОСОБА_5 перебувала на лікуванні і їй видавалися лікарняні листи.

29 листопада 2016 року ОСОБА_5 повторно звернулася до ректора університету із заявою, в якій просила надати їй відповідь на заяву від 07 листопада 2016 року.

14 березня 2017 року ОСОБА_5 знову звернулася до ректора університету і просила допустити її до виконання трудових обов'язків.

Листом від 22 березня 2017 року ОСОБА_5 була надана відповідь в якій повідомлялось, що рішення про допущення її до роботи буде прийнято після надходження всіх необхідних документів.

Листом від 29 березня 2017 року ОСОБА_5 повідомила ректора університету, що вона не вбачає свого подальшого працевлаштування на іншій посаді окрім керівника навчально-методичного відділу. В той же час просить надіслати перелік рівноцінних за місцем її проживання. Також повідомила, що знаходиться у вимушеному прогулі.

Наказом по Черкаському державному технологічному університеті від 28 квітня 2017 року № 144-к визнано недійсним п. 1 наказу № 128 від 01 квітня 2016 року щодо начальника навчального відділу ОСОБА_5: притягнуто ОСОБА_5 за прогули із 07 листопада 2016 року по 28 квітня 2017 року до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани; зобов'язано ОСОБА_5 повідомляти першого проректора про вихід на роботу, відсутність на робочому місці до завершення процедури скорочення; начальнику відділу кадрів визначити для ОСОБА_5 робоче місце.

Листом від 28 квітня 2017 року ОСОБА_5 повідомлялося про видачу наказу від 28 квітня 2017 року № 144-к і необхідність прибути до університету для ознайомлення із наказом та початку виконання обов'язків начальника навчального відділу. Лист був направлений поштою, а повернутий в зв'язку із перебігом терміну зберігання.

Вказаний наказ ОСОБА_5 не оскаржувала.

Листом від 31 травня 2017 року ОСОБА_5 повідомлялося про необхідність прибути до університету для ознайомлення із наказом від 28 квітня 2017 року № 144-к та початку виконання обов'язку начальника навчального відділу. Лист був направлений поштою, але повернутий в зв'язку із перебігом терміну зберігання.

Наказом від 18 липня 2017 року № 223-к ОСОБА_5 попереджено про зміну в штатному розписі університету.

Листом від 18 липня 2017 року ОСОБА_5 було повідомлено про скорочення посади і наступне її звільнення через два місяці. Разом із листом направлялась копія наказу № 223-к. Лист був направлений поштою, але повернувся в зв'язку із перебігом терміну зберігання.

Наказом від 26 вересня 2017 року № 306-к ОСОБА_5 звільнена з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом від 01 грудня 2017 року № 406-к внесено зміни до наказу від 26 вересня 2017 року №306-к.

В період із 28 квітня 2017 року по 26 вересня 2017 року ОСОБА_5 була відсутня на робочому місці, що підтверджується актами від 31 травня 2017 року; 03 липня 2017 року; 31 липня 2017 року; 31 серпня 2017 року; 26 вересня 2017 року, а також табеля виходу на роботу.

Доказів про те, що позивачка ОСОБА_5 приходила на роботу, але не працювала з причин відсутності забезпечення роботою в суд не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач звернулася до суду із позовом про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою.

Поняття «простій» законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з'ясовувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника в цьому.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи йде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 не повідомляла про початок простою не з її вини. Лист від 29 березня 2017 року , в якому ОСОБА_5 повідомляла, що знаходиться у вимушеному прогулі не заміняє заяву про початок простою не з її вини.

ОСОБА_5 також не надала достовірних доказів про те, що вона кожен день з'являлась на роботу, але не була забезпечена роботою із вини відповідача.

Тому суд прийшов до помилкового висновку, період із 07 листопада 2016 року по 26 вересня 2017 року для ОСОБА_5 був часом вимушеного простою.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення компенсації за невикористану відпустку сторонами не оскаржується.

Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і моральної шкоди ставилось в залежності від стягнення заробітної плати за час вимушеного простою і недоплаченої компенсації за невикористану відпустку. Поскільки позов в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного простою не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку не оскаржується, то і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і моральної шкоди.

Поскільки ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи і відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, то судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 171 грн. підлягають компенсації за рахунок держави відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Черкаського державного технологічного університету - задоволити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2018 року змінити.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою, середнього заробітку за час затримки розрахунку і моральної шкоди - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28.12.2018 року.

Судді: