Ухвала суду № 78974295, 20.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/504/18 Справа № 711/798/18 Категорія: ч. 1 ст. 135, ч.2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурорівОСОБА_6, ОСОБА_7,

обвинуваченого ОСОБА_8,

захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10,

потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_12,

представника потерпілої ОСОБА_13,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6, представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13, потерпілої ОСОБА_12 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.04.2018, яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, раніше не судимий, -

засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 1 ст. 135 КК України, на 2 роки позбавлення волі;

- ч.2 ст.286 КК України, на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладанням обов’язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь:

- потерпілої ОСОБА_12 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 6317,08 грн.;

- потерпілої ОСОБА_14 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 70000 грн.

- держави витрати на залучення експертів в сумі 2429,31 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог потерпілих відмовлено.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 06.12.2017, близько 19 години 14 хвилин, керуючи автомобілем «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул.Гагаріна в м. Черкаси у напрямку вул. ОСОБА_15, в порушення вимог п.п. 2.3 б) та 18.1 Правил дорожнього руху України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований за зупинкою громадського транспорту «Золота рибка» і позначений дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» та лініями горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 «зебра» Правил дорожнього руху України, по якому рухався пішохід ОСОБА_16 зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, вчасно не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, продовжив рух та скоїв наїзд на останнього. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_16, згідно висновку експерта отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.. Скоївши наїзд на ОСОБА_16 та спричинивши останньому тілесні ушкодження, ОСОБА_8 призвів його до безпорадного стану та позбавив можливості вжити заходів до самозбереження, після чого, в порушення вимог п.2.10 а), г) та д) Правил дорожнього руху України, не вживши заходів для надання медичної допомоги потерпілому чи виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, не повідомивши про дану дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національно поліції, з місця події зник на своєму автомобілі, залишивши потерпілого на проїзній частині вул.Гагаріна в небезпечному для життя стані.

Порушення ОСОБА_8 вимог п.п. 2.3 б) та 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв’язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_16

В апеляційній скарзі прокурор, не заперечуючи доведеності вини та кваліфікації дій обвинуваченого, просив вирок суду скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 135 КК України у виді 1 року позбавлення волі, ч. 2 ст. 286 КК України - 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_8 покарання в у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Апелянт, посилаючись на положення ст.ст. 50,65 КК України та роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ № 7 від 20.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», зазначає, що суд першої інстанції прийшов до хибного переконання про можливість звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням, не врахувавши характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а саме - смерть молодої особи, наслідки, які є незворотними та невиправними.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_12 порушує питання про скасування вироку суду в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову про стягнення на її користь моральної шкоди, просить постановити в цій частині новий вирок, яким визнати винуватим та засудити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі, остаточно призначивши покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим -у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, при цьому задовольнити заявлений нею позов про стягнення на її користь з обвинуваченого моральної шкоди в сумі 500000 грн. в повному обсязі.

Не оспорюючи кваліфікації дій обвинуваченого, апелянт вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України. Зокрема, судом першої інстанції не враховано позицію потерпілих в судовому засіданні щодо призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, без застосування вимог ст.ст. 69, 75 КК України. Зазначає, що судом, при призначенні обвинуваченому покарання, не враховано, що останній скоїв наїзд на ОСОБА_16 на пішохідному переході, після скоєння наїзду не зупинився, потерпілому будь - якої допомоги не надав, не повідомив про вчинене працівників поліції та не викликав швидку медичну допомогу. При цьому звертає увагу, що після вчинення необережного злочину обвинувачений вчинив новий умисний злочин, передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, що суттєво впливає на суспільну небезпечність його дій. Крім того, просить врахувати, що обвинувачений не вжив будь-яких спроб по відшкодуванню потерпілим завданої ним матеріальної та моральної шкоди.

Що стосується заявленого цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, просить врахувати, що їй незаконними діями обвинуваченого ОСОБА_8 завдано моральну шкоду, яка виразилась в моральних стражданнях, яких вона зазнала у зв’язку з втратою рідного брата, з яким вона зростала в одній сім’ї та постійно підтримувала родинні стосунки. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 грн. визначено з урахуванням глибини її душевних страждань та відповідає вимогам розумності та справедливості.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_14 – адвокат ОСОБА_13 порушує питання про скасування вироку суду в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_14 моральної шкоди, просить постановити в цій частині новий вирок, яким визнати винуватим та засудити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі, остаточно призначивши покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, та задовольнити заявлений ОСОБА_14 позов про стягнення на її користь з обвинуваченого моральної шкоди в сумі 500000 грн. в повному обсязі.

Апелянт вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання є занадто м»яким, судом першої інстанції не враховано позицію представника потерпілої щодо призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі. Зазначає, що судом при призначенні покарання не враховано, що останній скоїв наїзд на потерпілого на пішохідному переході, після чого не зупинився, потерпілому будь-якої допомоги не надав. Крім того, просить врахувати, що обвинувачений не вжив жодних спроб по відшкодуванню потерпілим завданої ним матеріальної та моральної шкоди.

Щодо заявленого потерпілою ОСОБА_14 цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, просить врахувати, що ОСОБА_14 незаконними діями обвинуваченого заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в моральних стражданнях, яких вона зазнала у зв’язку з втратою сина, розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 грн. визначено з урахуванням глибини душевних страждань потерпілої та відповідає вимогам розумності та справедливості.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів Гриневич М.С. та Мартинюка М.П., які підтримали апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просили її задовольнити, та частково погодилися з апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_12 в частині стягнення моральної шкоди; думки потерпілої ОСОБА_12 та представника потерпілих – ОСОБА_13, які підтримали власні апеляційні скарги та апеляційні скарги один одного, з апеляційною скаргою прокурора погодилися частково; думки обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10, потерпілої ОСОБА_11, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора, потерпілої ОСОБА_12 та представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13, просили вирок суду залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, а апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_12 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в повному обсязі, та ніким з учасників судового провадження не оспорюється.

Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 135 КК України та ч. 2 ст. 286 КК України, - є правильною.

Доводи прокурора, потерпілої ОСОБА_12 та представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м’якість призначеного ОСОБА_8 покарання, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 районний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 50,65,66,67 КК України та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахувавши ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, позицію потерпілої ОСОБА_11, яка просила призначити покарання не пов’язане з реальним позбавленням волі, оскільки обвинувачений в повному обсязі відшкодував їй завдану матеріальну та моральну шкоду; з врахуванням обставин, що пом’якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність у останнього ІІІ групи інвалідності, добровільне відшкодування в повному обсязі матеріальної та моральної шкоди потерпілій ОСОБА_11 та за відсутності обтяжуючих покарання обставин, прийшов до обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України – 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та в межах санкції ч. 1 ст. 135 КК України – 2 роки позбавлення волі, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов’язків, передбачених ч. 1 ст.76 КК України, враховуючи наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_8, з урахуванням його особи, який є інвалідом ІІІ групи, раніше не судимий, позиції потерпілої ОСОБА_11, яка просила призначити обвинуваченому покарання не пов’язане з позбавленням волі, відсутність обставин, що обтяжують його покарання, а також того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, обвинуваченим було вчинено з необережності, в тверезому стані

Крім того, ОСОБА_8 вину у вчинені інкримінованих йому злочинів визнав повністю, упродовж судового провадження давав визнавальні показання щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень і не оспорював фактичних обставин справи, що свідчить про намір останнього сприяти здійсненню правосуддя. Також, після вчинення кримінальних правопорушень відшкодував дружині загиблого – ОСОБА_11 та його неповнолітньому сину матеріальні та моральні збитки в розмірі 500000 грн., потерпіло ОСОБА_11 на даний час не має будь-яких претензій до обвинуваченого.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_8 має сталі соціальні зв’язки, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, перебуває в цивільному шлюбі, працевлаштований хоча і неофіційно, а тому незастосування щодо нього заходів, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, створить більш сприятливі умови для продовження відшкодування шкоди й захисту прав та законних інтересів потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_12, що є одним з основоположних завдань кримінального провадження.

Посилання апелянтів в апеляційних скаргах на неврахування судом першої інстанції тяжкості вчиненого кримінального правопрушення та його наслідків у виді загибелі молодої людини, які є незворотними та невиправними, є безпідставними, оскільки зазначені обставини є елементами складів злочинів, за якими обвинуваченого визнано винуватим, а отже їх було враховано при юридичній оцінці його діянь, яка сторонами кримінального провадження не оскаржується.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене районним судом обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, виходячи з принципів законності справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації, є співрозмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м’якості чи недостатнім для досягнення мети покарання, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_12 та представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13 в частині м’якості призначеного ОСОБА_8 покарання.

Також, апеляційні вимоги потерпілої ОСОБА_12 та представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13, зазначені в апеляційних скаргах, в частині стягнення на їх користь по 500000 грн. з обвинуваченого ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, згідно ст. 129 КПК України ухвалюючи вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Відповідно до ст. 129 КПК України та п. 14 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1989р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (зі змінами) в мотивувальній частині вироку суд на основі всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи має навести мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого, цивільного відповідача обов’язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, з кого саме вони стягуються, на чию користь та в якому порядку проводити стягнення, зарахувати суми, добровільно передані цивільному позивачеві, вказати матеріальний закон на підставі якого вирішено цивільний позов, давши при цьому належну оцінку зазначеним обставинам.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також, у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Цих вимог закону при розгляді даного провадження місцевим судом в повній мірі дотримано не було.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в рамках кримінального провадження потерпілими ОСОБА_12 та ОСОБА_14 заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 на їх користь: 15495 грн. матеріальної шкоди; 500000 гривень моральної шкоди кожній; стягнення 704,8 грн. судового збору кожній з позивачів та про стягнення на користь ОСОБА_12 процесуальних витрат на правову допомогу в розмірі 4000 гривень.

Зазначені цивільні позови потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_14 судом першої інстанції задоволені частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_12 - 6317,08 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та на користь потерпілої ОСОБА_14 70000 грн. моральної шкоди, в решті позовних вимог – відмовлено.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих суд першої інстанції виходив з того, що потерпілими заявлено про стягнення моральної шкоди на суму 500000 грн. кожній, при цьому вказану суму суд першої інстанції вважає явно завищеною виходячи з міркувань розумності, справедливості, та на користь потерпілої ОСОБА_14 стягнуто 70000 грн. моральної шкоди, оскільки вона є матір’ю померлого, та відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди, з даним висновком суду колегія суддів не погоджується.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди потерпілим, суд першої інстанції недостатньо врахував характер та тривалість заподіяних їм моральних страждань, виходячи з засад розумності, виваженості та справледливості. Задовольняючи частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 та відмовляючи в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_12 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував, глибину їх душевних страждань внаслідок безповоротної втрати сина - потерпілою ОСОБА_14 та рідного брата - потерпілою ОСОБА_12.

Тому, на переконання колегії суддів з урахуванням моральних страждань потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_12, які внаслідок вчиненого кримінального правопорушення втратили сина та брата, що вкрай негативно вплинуло на їх життя, оскільки їх звичний життєвий устрій зазнав значних змін, суд першої інстанції визначив спричинену їм моральну шкоду в недостатньому розмірі. Такі обставини є підставою для зміни вироку суду в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_14 до 200 000 гривень, та стягнення на користь потерпілої ОСОБА_12 моральної шкоди в розмірі 50000 грн, що не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію злочину.

Також, колегія суддів вважає, що з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_12 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн., що підверджено договором про надання правової допомоги від 05.02.2018 та додатковою угодою від 19.12.2018, укладеними між адвокатом ОСОБА_13 та ОСОБА_12, та квитанцією ПриватБанку № 0.0.956411365.1 від 05.02.2018 по оплату послуг – «правова допомога від ОСОБА_12 В.» - 4000 грн.

В решті – вирок суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 404, п.2 ч.1ст. 407, ст.ст. 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2018 року – залишити без задоволення.

Апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_14 – адвоката ОСОБА_13, потерпілої ОСОБА_12 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2018 року – задовольнити частково.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2018 року відносно ОСОБА_8 – змінити в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_14 про стягнення моральної шкоди.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн..

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_14 в рахунок відшкодування моральної шкоди – 200 000 грн.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_12 4000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

В решті вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2018 року відносно ОСОБА_8 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :