Ухвала суду № 78974262, 22.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/733/18 Справа № 711/5284/18 Категорія: ч. 1 ст. 190 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченої ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

представника потерпілого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася у м. Сєвєродонецьк Луганської області, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, українку, громадянку України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружену, на утриманні має неповнолітню дитину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судиму,

визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн. Вирішено долю речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 із 31 серпня 2015 року перебувала на обліку Управління соціального захисту населення Придніпровського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, достовірно знаючи те, що у її власності перебуває квартира АДРЕСА_2 (раніше Калініна) в м. Черкаси, ОСОБА_7, перебуваючи в адміністративному приміщенні установи, розміщеному в м. Черкаси, бульв. Шевченка, 307, в робочий час із 08 години до 17 години 08 грудня 2015 року (більш точний час не встановлено) подала відповідно до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 (далі – Порядок), до Управління заяву для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Достовірно знаючи про наявність у неї у власності вказаної квартири та про відсутність правових підстав для отримання вказаного виду допомоги, ОСОБА_7 всупереч вимог п. 6 Порядку зазначила в заяві неправдиві відомості про те, що у неї чи будь-кого із членів сім’ї на момент заповнення заяви у володінні відсутнє житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія та районах проведення антитерористичної операції, чим ввела в оману працівників Управління.

Рішеннями Управління від 08.12.2015 року та 04.04.2016 року ОСОБА_7 за період з 08.12.2015 року по 07.06.2016 року призначено таку допомогу і виплачено кошти із Державного бюджету України в сумі 7 965 грн. 98 коп.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, уточнивши вимоги, просить скасувати вирок Придніпровського районного суду Черкаської області від 31.07.2018 р. відносно ОСОБА_7 та закрити провадження, у зв'язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з підстав неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що в її діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Вказує, що доводи сторони обвинувачення щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України є необґрунтованими.

Зазначає, що відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, що визначено ч. 3 ст. 373 КПК України.

Вказує, що недотримання вимог ст. 17, 91, 92, 373 КПК України, п. 23 Постанови Пленуму верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року зі змінами, п.п. 18,19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 Конвенції перешкодило суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (надалі Порядок), для отримання грошової допомоги уповноважений представник сім’ї звертається до уповноваженого органу з заявою, в якій вказує про наявність у будь-кого з членів сім'ї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення. До заяви, в якій уповноважений представник сім’ї повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, додаються копії документів, визначених в абзаці сьомому пункту 3 цього Порядку, засвідчені підписом уповноваженого члена сім’ї. Пунктом 6 даного Порядку передбачено припинення виплати допомоги у разі придбання такою особою житла, розташованого в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України.

Як вбачається зі змісту доповідної записки головного спеціаліста ВДСІ ОСОБА_11 від 10.09.2016 року в ході проведення перевірки достовірності наданої громадянами інформації про власність та нерухоме майно відповідно інформаційної довідки з ДРРПННМ станом на 15.02.2016 року по особовій справі № 616716 гр. ОСОБА_7 порушень не виявлено. Зазначене свідчить про неналежне виконання своїх посадових обов’язків особою, уповноваженою на проведення такої перевірки.

Також звертає увагу суду на те, що повноваження з проведення перевірки заяв ОСОБА_7 належать саме управлінню соціальної допомоги Черкаської міської ради, оскільки передбачені п. 10 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, згідно з яким уповноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідні для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання. Вказане доводить, що вчасна (перед виплатою обвинуваченій адресної допомоги) та в належний спосіб здійснена перевірка Управління соціальної допомоги Черкаської міської ради відомостей, зазначених обвинуваченою у її заявах, виключила б будь-яку виплату коштів, що свідчить про те, що дії ОСОБА_7 не можна вважати ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном через те, що не було добросовісності з боку органу, який відповідає за розпорядження бюджетним коштами.

Захисник вважає, що ОСОБА_7 є юридично необізнаною людиною, доказів про роз’яснення їй положень вищезазначеного Порядку не було надано, тому є сумніви щодо обізнаності останньої з відповідним Порядком у спосіб, зазначений стороною обвинувачення. Питання щодо її обізнаності з даним Порядком є лише припущенням сторони обвинувачення і жодним доказом не підтверджується.

Представник потерпілого ОСОБА_9 не підтвердила факту роз’яснення ОСОБА_7 положень вищезазначеного Порядку та наслідків його невиконання при зверненні з заявою до Управління соціальної допомоги Черкаської міської ради на отримання допомоги.

Вказує, що як пояснила ОСОБА_7 у судовому засіданні про те, що повинна повідомляти Управління соціальної допомоги Черкаської міської ради про зміни в майновому стані вона не знала, про наявність даного Порядку її не було відомо взагалі, умислу на отримання коштів шляхом обману вона не мала, так як є законослухняною громадянкою. Вона вважала, що така допомога повинна виплачуватися її як внутрішньо переміщеній особі незалежно від будь-яких обставин. Доказів про те, що ОСОБА_7 було роз’яснено обов’язок повідомляти про наявність у неї власного житла та наслідків неповідомлення про це стороною обвинувачення не було надано.

Крім того згідно довідки департаменту соціальної політики Черкаської міської ради № 7229/22-5/01-9 повідомляється Черкаський відділ поліції, що ОСОБА_7 повернуто в повному обсязі грошові кошти, отримані нею в якості щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання.

Таким чином адвокат вважає, що ОСОБА_7 не мала умислу на заволодіння грошовими коштами і як тільки була повідомлена управлінням соціальної допомоги та компенсаційних витрат департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про повернення даних коштів, відразу їх повернула, що підтверджується наявними у справах доказами, ще до оголошення її підозри. Крім того вона не знала про відкрите кримінальне провадження до 21.06.2018 року. Тобто у неї не було умислу на привласнення цих коштів, а тому і не було корисливого мотиву, за таких обставин відсутня обов'язкова складова даного кримінального правопорушення як суб'єктивна сторона - наявність прямого умислу та корисливого мотиву.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 та обвинувачена ОСОБА_7 підтримали подану захисником апеляційну скаргу, просили її задовольнити з наведених в ній мотивів.

Прокурор просив відхилити апеляційну скаргу захисника, вбачаючи її необґрунтованою та безпідставною.

Представник потерпілого також просила відхилити апеляційну скаргу.

За клопотанням сторони захисту в судовому засіданні була допитана обвинувачена ОСОБА_7, яка показала, що вона є внутрішньо переміщеною особою. У серпні 2015 року вона стала на облік у Департаменті соціальної політики Черкаської міської ради. В грудні 2015 року їй зателефонували з департаменту і запросили з’явитися до них та оформити адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам. Вона заявилася. Працівник департаменту в режимі нестачі часу через значну чергу людей швиденько допоміг їй заповнити якусь заяву, яку вона заповнювала під диктовку цього працівника, не вчитуючись у її зміст, оскільки не була тоді обізнана з правилами та умовами надання такої допомоги. Вона дійсно за вказівкою працівника поставила відмітку про відсутність у неї у власності житла, не надавши цьому питанню жодного значення. При цьому ніхто їй не роз’яснив правила та умови надання такої допомоги. Надалі вона частинами отримувала указану у вироку суду суму допомоги 7 965 грн. 98 коп. Потім у червні 2016 року їй надійшов лист з вимогою повернути вказані кошти, оскільки вони не можуть виплачуватися особам, які мають у власності житло за межами тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО. Вона негайно почала повертати кошти, й трьома платежами від 19 липня 2016 року, 04 жовтня 2016 року та 28 листопада 2016 року повернула всі кошти. Пізніше майже через два роки після цих подій вона довідалася, що за цим фактом внесені відомості у ЄРДР від 15 червня 2018 року стосовно нібито вчинення нею шахрайських дій. Вказала, що не мала жодного наміру заволодівати чужими коштами шляхом обману, й по суті мала місце помилка через необізнаність з умовами надання відповідної допомоги.

В ході апеляційного провадження колегія суддів за клопотанням адвоката дослідила наступні документи, які містяться у матеріалах провадження:

- доповідну записку від 10.03.2016 року головного спеціаліста ВДСІ ОСОБА_11, згідно якої указано, що в ході перевірки наданої громадянами інформації про власність та нерухоме майно відповідно до інформаційної довідки з ДРРПННМ станом на 15.02.2016 року по особовій справі ОСОБА_7 порушень не виявлено (а.с. 39 матеріали соц. справи);

- розпорядження начальника відділу Управління соцзахисту населення Придніпровського району ОСОБА_12 від 16.06.2016 року про закриття особового рахунку ОСОБА_7, де вказано виставити переплату за увесь період (а.с. 32 матеріали соц. справи);

- лист з Управління соцзахисту населення Придніпровського району адресований ОСОБА_7, в якому вказано, що у зв’язку з переплатою їй необхідно повернути кошти у розмірі 7 965 грн. 98 коп. за період 08.12.2015 по 07.06.2016 року по соціальній допомозі (а.с. 30 матеріали соц. справи);

- копії квитанцій про повернення коштів, сплачених ОСОБА_7 (а.с. 22-28 матеріали соц. справи).

Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно встановивши обставини події, помилково прийшов до висновку про наявність в діях обвинуваченої складу поставленого їй у вину злочину в частині його суб’єктивної сторони. До цього висновку колегія суддів приходить з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Диспозиція статті 190 КК України передбачає, що кримінальна відповідальність настає за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Це означає, що особа, вчиняючи певні дії, діє з метою заволодіння чужим майном або отримання права на нього, заздалегідь знаючи про незаконність таких дій або бездіяльності.

Дослідивши та проаналізувавши безпосередньо указані вище докази, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність у діянні обвинуваченої суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст.190 КК, оскільки не встановлено наявності в її діях прямого умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману з корисливих мотивів.

Дослідження змісту зазначених вище документів указує на те, що її дії носили характер необережної помилки, викликаної недостатньо ретельним ставленням до заповнення відповідних документів на отримання допомоги, а також зумовленою недостатньою обізнаністю щодо умов отримання такої допомоги. Немає жодних об’єктивних даних, які б указували на те, що обвинувачена на момент вчинення поставленого їй у вину діяння мала умисел на заволодіння державними коштами шляхом обману.

Крім цього, відповідно до положень п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 р. «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім’ї на вимогу уповноваженого органу. У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку. Вказані кошти були добровільно повернуті обвинуваченою за першою ж вимогою відповідного органу, й це мало місце ще у 2016 році, що також непрямо указує на відсутність обману з її боку, а лише на наявність помилкових дій.

До того ж, як вірно указує захисник, на даний час у чинному законодавстві відсутній дієвий механізм перевірки наявності передбачених законом підстав й відсутності визначених законом перешкод для призначення указаної вище грошової допомоги до моменту її призначення та виплати, а виплати фактично здійснювалися обвинуваченій на підставі відповідного чинного рішення Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, що вказує на наявність окремих ознак неналежного урядування, на що звертає увагу ЄСПЛ у своїх рішеннях.

Зокрема, у п. 70 рішення «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Враховуючи це, колегія суддів вбачає, що на відміну від загальновідомих законів, закони та підзаконні акти, які регламентують надання адресних грошових виплат внутрішньо переміщеним особам, хоча і оприлюднені належним чином, проте фактично відомі лише фахівцям. Фахівцями Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради всупереч п. 13 ст. 8 Закону України «Про державну службу» не було в достатній мірі роз’яснено обвинуваченій особливості застосування Постанови КМ України № 505 від 01.10.2014 р. Тому, на думку колегії суддів, надмірна сплата обвинуваченій коштів з державного бюджету мала місце не внаслідок злочинних дій останньої, а внаслідок її помилки, яка не була своєчасно виявлена державними службовцями, і яка не може тягнути за собою кримінальної відповідальності.

Таким чином, у діяння ОСОБА_13 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме його суб’єктивна сторона щодо спрямованості умислу та корисливого мотиву, а також й елемент об’єктивної сторони правопорушення щодо обману як способу вчинення злочину. Тому оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з подальшим закриттям кримінального провадження.

Речовий доказ, а саме особову справу ОСОБА_7 № 616716 на 29 аркушах, доцільно зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Запобіжний захід не обирався. Цивільний позов не заявлявся. Арешт на майно не застосовувався.

Тому, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення.

Речовий доказ, а саме особову справу ОСОБА_7 № 616716 на 29 аркушах, зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :