Рішення № 78957252, 15.05.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/14533/16-ц

Провадження № 2/200/1057/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

«15» травня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, Дніпропетровське міське управління юстиції про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову вказав, що 31 грудня 2014 року помер його двоюрідний брат ОСОБА_3. Після його смерті відкрилась спадщина на належний йому житловий будинок № 26 у м. Дніпропетровську, вул.. Бориса Познанського (вул.. Копилова). У зв’язку з відсутністю спадкоємців першої, другої, третьої та четвертої черг, позивач має право на спадкування у п’яту чергу спадкоємців за законом. З метою оформлення спадкових прав позивач звернувся до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Крім позивача, спадкоємцем є відповідач ОСОБА_2, який також подав заяву про прийняття спадщини. Постановою від 22.07.2016 року нотаріус відмовив позивачу у посвідченні нотаріальної дії у зв’язку з відсутністю державної реєстрації права власності на зазначене домоволодіння.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок, що знаходиться у м. Дніпро, вул. Бориса Познанського, будинок № 26, який розташований на земельній ділянці площею 470 кв.м., та складається з : А-1 – житловий будинок, загальною площею 66,3 кв.м., житлова площа – 45,1 кв.м., Б, В – сараї, Г – вбиральня, № 1,2 – забор, І - мостіння.

Вищевказана справа з 03.09.2016 року знаходилась в провадженні судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О.

Згідно повторному автоматичному розподілу справ між суддями зазначену цивільну справу передано до розгляду судді Женеску Е.В.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 25 січня 2017 року прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду по суті у судовому засіданні.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу в його та позивача відсутність, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не надав, причину неявки суду не повідомив.

Треті особи в судове засідання не з’явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили, пояснень та заперечень по суті позовних вимог не надали.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 помер 31 грудня 2014 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія І-КИ № 607753.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2016 року у справі № 200/24819/15-ц визнано факт родинних відносин між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер 31.12.2014 року, а саме те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є двоюрідними братами.

Рішення суду набрало законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається після смерті особи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

Відповідно до ч.1 ст. 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Із довідки, виданою головою квартального комітету № 14 Демченко, вбачається, що ОСОБА_3 проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, та був зареєстрований за даною адресою до моменту смерті один.

Із наданої Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на запит суду спадкової справи № 034-2015 майна померлого ОСОБА_4 вбачається, що 28 січня 2014 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

Із матеріалів справи вбачається, що 10 січня 1961 року ОСОБА_4 уклав з відділом комунального господарства Красногвардійського району м. Дніпропетровська договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від 1 до 5 включно житловою площею не більше 60 кв.м.

Згідн технічного паспорту на житловий будинок по вул.. Копилова, 26, виготовленого 2 лютого 1979 року міжміським бюро технічної інвентаризації, вказаний житловий будинок складається з: А-1 – житловий будинок, загальною площею 66,3 кв.м., житлова площа – 45,1 кв.м., Б, В – сараї, Г – вбиральня, № 1,2 – забор, І - мостіння.

Згідно з листом КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 13.07.2016 року, відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою вул.. Копилова, 26 відсутні.

Згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду України від 18.12.2013 року у справі № 6-137цс13, право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судами встановлено, що спірний житловий будинок був збудований не пізніше 1964 року, згідно умов договору від 10.01.1961 року, оскільки доказів протилежного справа не містить.

Станом на 1964 рік питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі – Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі – Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п’яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов’язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 4 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для відбудови і експлуатації будівель, передбачені Постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 10 листопада 1944 року «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх».

Таким чином, померлий ОСОБА_4 після закінчення будівництва житлового будинку набув статусу власника житлового будинку.

Відповідно до ч.3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

З огляду на зазначене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Частинами 1, 3 статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до п.п.14.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України: права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав, нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4)виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11)заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа (фізична, юридична) має конституційне право на судовий засіб захисту.

Таким чином, в зв'язку з тим, що оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку позивач не має можливості, його права підлягають судовому захисту.

Тому суд вважає, що позивачем обрано вірний спосіб захисту права, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в судовому порядку.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, Дніпропетровське міське управління юстиції про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок, що знаходиться у м. Дніпро, вул. Бориса Познанського, будинок № 26, який розташований на земельній ділянці площею 470 кв.м., та складається з : А-1 – житловий будинок, загальною площею 66,3 кв.м., житлова площа – 45,1 кв.м., Б, В – сараї, Г – вбиральня, № 1,2 – забор, І - мостіння.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1489,15 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску