Рішення № 78957250, 17.07.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/15545/15-ц

Провадження № 2/200/3319/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначила, що 23.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 704 про звернення стягнення на предмет застави – належний позивачу автомобіль марки Volkswagen модель Tiguan, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) WVGZZZ5NZDW563972, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Мобіліті», за борг в сумі 526776,65 грн. Підставою для вчинення виконавчого напису став договір застави № 50007168, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням закону, а саме заборгованість не є безспірною, оскільки Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська розглядається спір між позивачем та ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання частково недійсним кредитного договору. Вказує також, що у Державному реєстрі обтяжень відсутні відомості про реєстрацію звернення стягнення на вказаний автомобіль, повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання вона не отримувала. Вказує також, що нотаріусу не було надано повний пакет документів щодо безспірності стягнення. В договорі застави взагалі не встановлений порядок звернення на предмет застави в позасудовому порядку.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 704 від 23.06.2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Ухвалою суду від 07 серпня 2015 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідач ТОВ «Порше Мобіліті» 29.10.2015 року надав заперечення на позовну заяву, де вказав, що звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса передбачена Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів». В зв’язку з систематичним невиконанням умов договору кредиту, ТОВ «Порше Мобіліті» 09.04.2015 року направляв позивачу та поручителю за кредитним договором ОСОБА_6 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту. Вимога була направлена на обидві адреси позивача, вказані у кредитному договорі, однак повернулася на адресу відправника у зв’язку з закінченням терміну зберігання. Безспірність вимог банку була підтверджена відповідно до законодавства України. Стягувач не міг знати про існування спору в суді, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі № 200/4725/15-ц отримав лише 14.07.2015 року. Просить у задоволенні позову відмовити.

29 січня 2016 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та залучення до справи третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. Просив залучити до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 в якості третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, замість співвідповідачів.

Заявою від 16.02.2016 року позивач просив залишити позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 без розгляду.

Ухвалою суду від 16 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 16 лютого 2016 року залучено до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 в якості третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 14 липня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2016 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При продовженні розгляду ухвалою суду від 30 жовтня 2017 року задоволено клопотання представника позивача, витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 належним чином завірену копію матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису № 704 від 23.06.2015 року.

Проте, приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 ухвала суду не виконана, витребувані судом документи не надано.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій просив розглядати справу в його відсутність, позовні вимоги не визнав.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, надала заяву, в якій просила розглядати справу в її відсутність.

Третя особа Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Крім того, 22.01.2018 року та 17.07.2018 року представник позивача адвокат ОСОБА_8 надав суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн., на підставі договору про надання правової допомоги № 1/15-07/15 від 15.07.2015 року, укладеного з ОСОБА_1, та акту виконаних робіт за вказаним договором від 11.03.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено наступне.

23 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 704, на підставі якого нотаріус запропонував звернути стягнення на транспортний засіб марки Volkswagen модель Tiguan, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) WVGZZZ5NZDW563972, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Зазначений транспортний засіб на підставі договору застави транспортного засобу № 50007168, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 16 січня 2013 року, переданий в заставу ТОВ «Порше Мобіліті» строк платежу за яким настав 23 січня 2015 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, нотаріус запропонував задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 23 січня 2015 по 03 квітня 2015 року у розмірі: 434936,55 грн. – дострокове повернення невиплаченої суми кредиту відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді ОСОБА_9» станом на 03.04.2015 року, дату заяви про вчинення виконавчого напису; 34215,29 грн. – несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу); 3504,81 грн. – штрафні санкції відповідно до ст..8.3 договору; 2100,00 грн. – витрати, понесені лізингодавцем з метою повернення простроченої заборгованості лізингоодержувача у відповідності до договору, 52020,00 грн. – штраф у розмірі 20% від суми кредиту за порушення терміну дострокового повернення кредиту на вимогу компанії до суми заборгованості, що разом становить 526776,65 грн.

Постановою старшого державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 від 09.07.2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 48073755 з примусового виконання виконавчого напису ПН Київського МНО ОСОБА_2 № 704 від 23.06.2015 року та постановою від 22.07.2015 року оголошено розшук майна боржника.

Державним виконавцем Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ ОСОБА_10 27 липня 2015 року складено акт опису і арешту майна боржника, а саме автомобіля марки Volkswagen модель Tiguan, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Судом встановлено, що 14 січня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір № 50007168, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 260100,00 грн., еквівалент суми кредиту в доларах США – 31875,00 доларів США на придбання автомобіля марки VW модель Tiguan, кузов WVGZZZ5NZDW563972, рік випуску 2012. Процентна ставка за договором становить 9,90%, змінна ставка відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування.

Сторонами узгоджений графік погашення кредиту, відповідно до якого останній платіж має бути внесено 15.01.2018 року.

04 лютого 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 50007168 від 14.01.2013 року, згідно якої компанія надала позичальнику додаткову суму кредиту у сумі еквіваленту 9271,73 доларів США в українських гривнях, що на дату укладання цієї додаткової угоди дорівнює 82147,53 грн. Сторонами також узгоджено графік погашення кредиту.

16 січня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 (заставодавець) було укладено договір застави транспортного засобу № 50007168, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, згідно якого заставодавець з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 50007168 від 41.01.2013 року заставляє майно – автомобіль з наступними характеристиками: модель Tiguan, об’єм двигуна 1968, 2012 року виробництва, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1.

У зв'язку з порушенням позивачем умов кредитного договору та існування простроченої заборгованості, ТОВ «Порше Мобіліті» зазначило, що направило боржнику повідомлення від 03 квітня 2015 року про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості, у якому заборгованість позивача становить 523170,49 грн, у тому числі: дострокове повернення невиплаченої суми кредиту в розмірі 19961,29 доларів США в еквіваленті відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді ОСОБА_9), несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) в розмірі 47282,31 грн. та штрафні санкції відповідно статті 8.3 договору в розмірі 4737,79 грн, витрати, опнесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості – 2100 грн. Цим повідомленням позичальника попереджено, що у випадку неповернення суми кредиту та несплати заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги кредит та заборгованість будуть стягнуті примусово, у тому числі за рахунок заставленого автомобіля.

Вказане повідомлення було повернуто відповідачу за спливом строку зберігання.

Вирішуючи вказаний спір, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. за № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі та встановити і зазначити про це у рішенні, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (правова позиція Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі №6-887цс17).

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з наведених приписів вбачається, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити, чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до пункту 1 Переліку для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", що діяла на момент вчинення виконавчого напису, внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до пункту 2 яких доповнено перелік стягненням заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин - кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підтвердження факту безспірності заборгованості стягувач мав надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати.

Документами, які підтверджують безспірність заборгованості, не можуть бути розрахунок заборгованості чи довідка про існування заборгованості, складені стягувачем. Останні є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача і не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог відповідача до позивача.

Належними доказами є первинні облікові документи, оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Постанови правління НБУ №566, Постанови правління НБУ № 174 - виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери та ін.

Проте відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що ним були надані нотаріусу належні бухгалтерські документи, зокрема засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису існував спір у Бабушкінськоому суді м. Дніпропетровська за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним (справа № 200/4725/15-ц), провадження у якій було відкрито 17 березня 2015 року.

Суд також звертає увагу на наступне.

Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі – Закон № 1255-IV) визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1255-IVдо забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

За змістом статті 22 Закону № 1255-IVобтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини першої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

У частині першій статті 23 Закону № 1255-IVу редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Статтею 26 Закону № 1255-IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Частиною першою статті 50 цього Закону визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним - Законом № 1255-IV.

При цьому частинами першою, третьою статті 24 Закону № 1255-IV установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.

Така вимога узгоджується з частиною першою статті 27 Закону № 1255-IV, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.

Згідно зі статтею 28 Закону № 1255-IV якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Закон № 1255-IV пов'язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано статтею 42 Закону № 1255-IV, згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частиною четвертою статті 43 Закону № 1255-IV визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830).

Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.

У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.

А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Процедуру вчинення виконавчого напису врегулювано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5). Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, а якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2 пункту 2 та підпункт 3.6 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Разом з тим, відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону № 1255-IV щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом.

Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог Закону № 1255-IV. Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису.

При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувача згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних.

До такого правового висновку дійшла ОСОБА_11 Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

В матеріалах справи відсутні відомості щодо реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, та відповідач не надав доказів протилежного, незважаючи на те, що у позовній заяві позивач посилався як на підставу позовних вимог, на зазначену обставину.

З огляду на викладене, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 243,60 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно вимог представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом ОСОБА_8 15 липня 2015 року було укладено договір про надання правової допомоги № 1/15-07/15. Згідно додатку № 1 до вказаного договору «Найменування та ціна послуг» клієнт зобов’язується сплатити в день підписання договору на користь адвоката суму коштів в розмірі 8000 грн. Підписанням цього додатку сторони свідчать про сплату зазначених коштів.

Згідно акту № 1 виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, від 11.03.2016 року адвокат виконав, а клієнт прийняв належне виконання адвокатами умов додатку № 1 до договору.

Разом з тим, ні позивачем, ні представником позивача не надано належних доказів, які б свідчили про сплату позивачем коштів у сумі 8000 грн. за надання правничої допомоги. Вказівка у договорі про сплату коштів не є, на думку суду, доказом оплати послуг адвоката, оскільки цей факт не оформлений у встановленому законом порядку – відсутня квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 704 від 23.06.2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243,60 гривень.

В іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску