Рішення № 78953944, 26.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 року м.Київ № 320/5810/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління державної міграційної служби України в Київській області та просить суд:

визнати протиправними дії щодо прийняття рішення № 145 від 24.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В"єтнам;

скасувати рішення № 145 від 24.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В"єтнам;

зобов"язати здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянці Соціалістичної Республіки В"єтнам;

зобов"язати повідомити Державну прикордонну службу України про скасування рішення № 145 від 24.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В"єтнам.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що за результатом розгляду відповідачем її звернення про обмін посвідки на постійне проживання спірним рішенням був безпідставно скасований дозвіл на імміграцію з посиланням на порушення порядку його видачі.

Позивач вважає, що підстави для скасування дозволу відсутні, оскільки на час видачі дозволу у позивача були усі законні підстави для його отримання, а вказана відповідачем підстава для скасування дозволу на імміграцію є безпідставною, адже скасування посвідки на постійне проживання чоловіка позивача теж здійснено в супереч чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, також представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позов не визнав з тих підстав, що під час вирішення питання про обмін посвідки на постійне проживання було встановлено, що ОСОБА_1 було протиправно видано дозвіл на імміграцію, оскільки чоловіку позивача наказом голови ДМС України скасовано рішення щодо скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

Від учасників справи надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Частиною 3 ст. 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Керуючись приписами даної статті суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам.

26 жовтня 2004 року позивачу Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам, згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка є дружиною іммігранта та документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1.

Позивач звернулась до Управління державної міграційної служби України в Київській області з відповідною заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку, проте на основі перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну їй 24.09.2018 відмовлено та рішенням № 145 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Відповідно визнано недійсною посвідку на постійне проживання.

Вважаючи вказане рішення такими, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства":

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у ч. 1 та 16 ст. 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Положеннями ст. 1 Закону України "Про імміграцію" визначені наступні дефініції термінів: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію").

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону України "Про імміграцію".

Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 цього Закону копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про імміграцію" вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).

У відповідності до п.п. 2 п. 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку № 1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п.п. 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст. 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці 2 п. 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).

Згідно з п. 19 Порядку № 1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З аналізу викладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Матеріали справи свідчать, що на виконання Порядку № 1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом за місцем проживання - Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність, відповідність вимогам законодавства та приймав рішення про надання дозволу на імміграцію.

Отже, компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте, таких підстав не виявив.

Яке вбачається з матеріалів справи позивач звернулась до відповідача щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні, у зв'язку з досягненням нею 45 - річного віку.

Відповідно до п. 37 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 (далі - Порядок оформлення) при розгляді заяви про оформлення чи обмін посвідки на постійне проживання, перевіряється чинність дозволу на імміграцію шляхом вивчення матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію.

В свою чергу, на підставі вищевказаного Порядку оформлення органами міграційної служби було ініційовано перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україні, в ході якої встановлено, що позивач, отримала дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є дружиною іммігранта та її чоловік громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, документований посвідкою на постійне проживання в Україні.

19 травня 2004 року було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 26.14.2004.

Крім того встановлено, що громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який являється чоловіком позивача, 18.06.2003 року звернувся до Васильківського МРВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки з 1989 року він працюв на заводі «Ленінська кузня» та після звільнення з роботи залишився проживати в Україні (довідка № 700 від 20.05.2003).

На підставі його заяви та результатів здійснених перевірок керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 19.06.2003 прийнято рішення про надання йому дозволу на імміграцію керуючись абз. 4 п. V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до вказаної законодавчої норми такими, що мають дозвіл на імміграцію, вважаються іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємстві і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідач у письмовому відзиві підкреслив три основні підстави вважати особу такою, що має дозвіл на імміграцію: прибуття особи в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР; залишення проживання на території України після сплину терміну навчання, роботи; звернення із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в України на протязі шести місяців після набрання чинності Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до п. 1 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» даний закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

На думку відповідача на момент звернення громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 18.06.2003, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання в Україні на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону, а громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 не мав правових підстав для отримання посвідки на постійне проживання, у зв'язку з тим, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію», наказом Державної Міграційної Служби від 23.08.2018 № 129 відповідно до вимог п. 73 Порядку оформлення, скасовано рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області про оформлення посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 19.06.2003.

Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач отримала дозвіл на імміграцію, як дружина іммігранта, а дозвіл наданий чоловіку скасовано, наданий їй дозвіл на імміграцію скасований відповідачем, однак суд не погоджується з такими діями відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасований, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

З метою забезпечення виконання даного закону Президентом України було видано Указ № 596 від 07.08.2001, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет Міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Так, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції. Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень. Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983), яка була видана з простроченням встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. З цих підстав строки зазначені в Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» для подання заяв про документування були продовжені до 26.06.2003.

Зі змісту вищезгаданих положень ст. ст. 12 - 13 Закону України «Про імміграцію» вбачається, що підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Відповідно до п. п. 21-24 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.

Отже, наведені вище вимоги Закону України «Про імміграцію» і Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

З урахуванням обставин справи суд вважає, що підстави для скасування рішення відділу ГІРФО ГУ МВС України в Київській області про надання посвідки на постійне проживання в Україні відсутні.

Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволів на імміграцію в Україну в розумінні ст. 12 Закону України «Про імміграцію» є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію»).

Надання ОСОБА_1 у 2004 році дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, Управлінням державної міграційної служби України в Київській області не встановлено.

Крім того, у відповідності до п.п. 21-24 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

З аналізу вказаної норми слідує, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем у порушення вищевказаних норм, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів наявності подання, яке згідно з Порядком № 1983 є підставою для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію.

При цьому, суд враховує, що ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи слідує, що факт протиправної видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україні був встановлений відповідачем в ході розгляду заяви документування громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 19.06.2003, у зв'язку з розглядом заяви про обмін посвідки на постійне проживання його дружини громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 по досягненню 45 - річного віку.

Таким чином, заява позивача про обмін посвідки стала підставою для проведення перевірки оформлення посвідки її чоловіка, що на думку суду, чинним законодавством не передбачено.

Так, процедура розгляду заяв для оформлення (обміну) і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства і прийняття за результатом їх розгляду рішень, а також внесення даних до бланків посвідок, визначена Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки та тимчасове проживання, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 681 від 15.07.2013 (далі - Тимчасовий порядок).

Відповідно до п. 4.1 Тимчасового порядку обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених п.п. 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Згідно з п. 4.2 Тимчасового порядку разом із заявою про обмін посвідки (додаток 13) іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів чи підрозділів ДМС за місцем проживання подаються:

паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія;

посвідка, що підлягає обміну, а в разі її пошкодження чи втрати - довідка про звернення із заявою про втрату посвідки (довідка органів внутрішніх справ з цього питання) у довільній формі;

квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);

дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (допускається подання фотографій в головних уборах, що не приховують овалу обличчя особи, громадянами, релігійні переконання яких не дозволяють з'являтися перед сторонніми особами без головних уборів, за умови, якщо в їхніх паспортних документах вони зображені в головних уборах).

Пунктом 4.5 Тимчасового порядку встановлено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Відповідно до п. 4.6 Тимчасового порядку за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.

Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

Таким чином, Тимчасовим порядком чітко визначено, що повноваження органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

У свою чергу, відповідно до п. 14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 (далі - Порядок №251), обмін посвідки здійснюється у разі: зміни прізвища, імені та по батькові іноземця та особи без громадянства тощо; установлення розбіжностей у записах (невідповідності внесених до посвідки записів записам в інших документах); непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).

Пунктом 15 вказаного Порядку встановлено, що для обміну посвідки подаються:

заява, зразок якої встановлюється МВС;

паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія;

посвідка, що підлягає обміну;

квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);

дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Пунктом 17 Порядку № 251 встановлено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); інших випадках, передбачених законами.

Отже, повноваження відповідача як суб'єкта владних повноважень мають чіткі обмеження які у даному випадку зводяться до того, що під час вирішення питання про обмін посвідки на постійне проживання він позбавлений можливості надавати оцінку правомірності видачі дозволу на імміграції за відсутності на це підстав, передбачених п.п. 21-22 Порядку № 1983.

Також, суд звертає увагу на те, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам від 24.09.2018 № 145 прийнято Управлінням державної міграційної служби України в Київській області без урахування принципу пропорційності, тобто, при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, та інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачу необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

З урахуванням викладеного суд вважає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 24.09.2018 № 145 підлягає скасуванню.

Крім того, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги щодо зобов'язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 позивачу, оскільки під час розгляду справи, судом не було знайдено підстав для відмовити у такому обміні.

Як слідує з висновку перевірки надання дозволу на імміграцію громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, інформацію про скасування дозволу на імміграцію було направлено до органів ДМС України та АДПС України.

На думку суду, для повного захисту прав позивачки суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення про скасування їй дозволу на імміграцію в Україну.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач як суб'єкти владних повноважень не довів суду правомірність прийнятого рішення від 24.09.2018 № 145.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. (квитанція № 0.0. 1144456929.1 від 01.11.2018), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо прийняття рішення № 145 від 24.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області № 145 від 24.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Київській області повідомити Державну прикордонну службу України про скасування рішення № 145 від 24.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (тимчасова посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_1) судові витрати у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління державної міграційної служби України в Київській області (код ЄДРПОУ 37826158).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.