Рішення № 78953720, 12.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2018 року № 810/3485/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., при секретарі судового засідання Васковець М.С., за участю: представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, 3-тя особа: Київський обласний військовий комісаріат, про зобов'язання вчини ти певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Київський обласний військовий комісаріат, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо прийняття п.84 з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №58 від 15 серпня 2016 року;

- скасувати п.84 з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №58 від 15 серпня 2016 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до п.б ч.1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, що діяла на момент прийняття Міністерством оборони України оскаржуваного рішення, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму. Встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи;

- встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення, зобов'язавши відповідача в місячний термін надати до Київського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.04.2016 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності в наслідок травми отриманої при виконанні обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії. З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності як військовослужбовцю, захворювання якого пов'язане з проходженням військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України з відповідною заявою, однак останній відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законодавством гарантій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Від Міністерства оборони України до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого відповідач позовних вимог не визнав та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, з тих підстав, що оскільки позивачу встановлено інвалідність, а не часткову втрату працездатності через 31 рік після звільнення, а не під час проходження військової служби, то і права на отримання одноразової грошової допомоги він не має. Крім того, доказів про відсутність виплат передбачених Постановою №59-27 не надано, а тому отримати ще раз одноразову грошову допомогу з одних та тих же підстав не вбачається можливим через приписи законодавства.

У відповіді на відзив відповідача позивач зазначив, що відзив не підтверджений відповідними доказами та не відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства. Зазначає, що Порядок №975 не передбачає обов'язку позивача подавати документи вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву, зокрема копію військового квитка, довідку командира частини, службово-медичної характеристики та інші. Крім того, Порядок №975, на який посилається відповідач, не визначено, який саме повинен бути документ про причини та обставини отримання поранення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 за обґрунтованим клопотання сторони провадження у справі зупинено до 22.10.2018.

В подальшому підготовче засідання яке призначено на 22.10.2018 знято з розгляду та наступне підготовче засідання призначено на 12.11.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 поновлено провадження у справі.

У судовому засіданні 12.11.2018 ухвалою суду закрито підготовче провадження та винесено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, відповідно до довідки з Вишгородського районного військового комісаріату від 26 квітня 2016 року №94, проходив військову службу з травня 1983 року по серпень 1985 року на території Демократичної Республіки Афганістан в в/ч пп 35611.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 15 квітня 2016 року виданого Управлінням соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації у Київській області, позивач є інвалідом ІІІ групи.

Згідно виписки з довідки акту огляду МСЕК серії АВ №0198367 від 14.04.2016 позивачу було встановлено інвалідність ІІІ групи з 11.04.2016, причиною інвалідності є поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.

Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1205 від 21.03.2016 встановлено, що поранення (контузія) та захворювання пов'язані виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивачу було надано висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №521/ж від 03.03.2016 відповідно до якого описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1983 році.

У квітні 2016 року позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності ІІІ групи, яке пов'язане з виконанням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але не отримав жодної інформації щодо розгляду його заяви та документів.

В подальшому на адвокатський запит позивачем отримано відповідь відповідача №248/3792 від 19.06.2018 в якій було надано витяг п.84 з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №58 від 15 серпня 2016 року, яким документи позивача повернено обласному військовому комісаріату.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок № 975).

Приписами статті 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статей 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виник нення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як встановлено судом позивач перебував у статусі військовослужбовця строкової служби з 05.1983 р. по 08.1985 p., в Республіці Афганістан, приймав участь в період бойових дій у складі діючої армії на території Демократичної Республіки Афганістан. З 11.04.2016 року йому присвоєно III групу інвалідності, у зв'язку з пораненнями пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

В матеріалах справи відсутні відомості що позивачу призначалась та виплачувалась одноразова грошова допомога. Отеж, суд дійшов висновку, що позивачу не призначалася та не виплачувалася одноразова грошова допомога.

Відповідно до довідки з Вишгородського районного військового комісаріату від 26 квітня 2016 року № 94, Позивач прохо див військову службу з 05.1983 р. по 08.1985 p., в Республіці Афганістан в в/ч пп 35611.

Згідно виписки з довідки акту огляду МСЕК серії АВ № 0198367 від 14.04.2016 р. позивачу присвоєно ІІІ групу інвалідності з 11.04.2016 року, причиною інвалідності є поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захво рювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1205 від 21 березня 2016 року (структурного підрозділу Відповідача) - встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивачем було надано висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 521/ж від 03.03.2016 року, відповідно до якого, описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1983 році.

Таким чином позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбаче на пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушко дження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Дана правова позиція закріплена у постановах Верховного суду України від 18 листопада 2014 року по справі № 21- 563а14 та від 21 квітня 2015 року по справі № 21-135а15. Колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-XII дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Відтак, з моменту встановлення позивачу III групи інвалідності, у позивача з'явилося, гарантоване Конституцією України, право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до ч. 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і право вий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у ст. 16-4 визначений вичерпний перелік підстав, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку дове дення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно п. 21.22. Наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, розшук архівних документів, необхідних для вирішення питання про причинний зв'язок захворювань (поранень) колишніх військовослужбовців, проводять військові комісаріати.

Тобто, обов'язок встановлення причин та обставин отримання поранення колишніх військовослужбовців покладений на Київський обласний військкомат.

Існує сформована Верховним Судом єдина правозастосовна практика у постановах по справах № 806/694/16 від 28.02.2018 року, № 278/3011/16-а від 22.03.2018 року, 750/7847/17 від 24.04.2018 року, 296/3517/17 від 17.04.2018 року, 729/426/17 від 25.05.2018 року, щодо документів, які свідчать про причини та обставини поранення, яка вказує, що документами які свідчать про причини та обставини отримання поранення є Довідки до акту МСЕК , Витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії, Висновок спеціаліста у галузі суд-мед експертизи, які і було надано позивачем відповідачу.

Зокрема у постанові Верховного суду по справі 729/426/17 від 25.05.2018 року, зазначається, що: Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи скаржника про те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, оскільки єдиним нормативним актом, який визначає перелік документів, що додаються до заяви про причини та обставини поранення є Порядок № 975.

Абзацом 6 п. 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок екс перта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриман ням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 172 від 23 січня 2014 року в обставинах цієї справи засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання».

Позивач, як військовослужбовець, якому встановлена інвалідність III групи внаслідок поранення отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, тому він має право на призначення одноразової грошової допомоги.

Таким чином позивачем було подано усі необхідні документи, передбачені пунктом 11 Порядку № 975, а відповідачем було прийнято протиправне рішення, щодо повернення документів позивачу без розгляду.

У судовій практиці Європейського суду з прав людини сформована наступна правова позиція: Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлума чення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існую чим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті стат ті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очіку вання стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обгрун товану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином позивачем було подано усі необхідні документи, передбачені Порядку № 975, а відповідачем було прийнято протиправне рішення, щодо повернення документів до військового комісаріату.

Враховуючи викладене, дії відповідача щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги є протиправними.

При цьому, суд зазначає, що оскільки такі дії відповідача знайшли своє відображення саме у рішенні Міністерства оборони України оформленого Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.08.2016 № 58 (де вказано, що комісія дійшла висновку що повернення на доопрацювання документів), і саме таке рішення тягне за собою негативні наслідки для позивача. У такому випадку суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до змісту статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Оскільки дане рішення суду в частині, що стосується зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, що діяла на момент прийняття Міністерством оборони України оскаржуваного рішення, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи, має зобов'язальний характер, а обставини, встановлені під час розгляду справи, дають суду обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може ухилятись від його виконання, суд вважає за необхідне встановити контроль за виконанням рішення у даній справі шляхом зобов'язання відповідача у місячний строк з моменту набрання даним судовим рішенням законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не доводів правомірності вчинених дій.

Як встановлено судом, позивач відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАСУкраїни, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо прийняття п.84 з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 58 від 15 серпня 2016 року.

Скасувати п.84 з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 58 від 15 серпня 2016 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, що діяла на момент прийняття Міністерством оборони України оскаржуваного рішення, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Встановити для Міністерства оборони України строк для надання суду звіту про виконання судового рішення - один місяць з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 22 листопада 2018 р.