Ухвала суду № 78952948, 27.12.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову в задоволенні скарги

27.12.2018м. ДніпроСправа № 904/10408/17

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Татарчук В.О. за участю секретаря судового засідання Нечепоренко Є.А., розглянувши відкритому судовому засіданні скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (м. Кам’янське, Дніпропетровська обл.)

на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Геннліх Україна» (м. Слов'янськ, Донецька обл.)

до публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (м. Кам’янське, Дніпропетровська обл.)

про стягнення заборгованості у сумі 214820,62 грн

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

приватний виконавець: не з’явився

Встановив:

Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» звернулось зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 про:

- визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1, посвідчення № 0002 від 30.05.2017, в частині не передачі до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчого провадження № 56787579 для приєднання його до зведеного виконавчого провадження;

- визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1, посвідчення № 0002 від 30.05.2017, в частині накладення арешту на кошти, що належать публічному акціонерному товариству «Дніпровський металургійний комбінат» (ідентифікаційний код 05393043), шляхом винесення постанови від 17.07.2018 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 56787579.

Скарга обґрунтована тим, що:

- відповідно до положень Інструкції з організації примусового виконання рішень та Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець уповноважений на виконання зведеного виконавчого провадження лише у разі, якщо він першим відкрив відповідне виконавче провадження;

- чинне законодавство визначає єдиний порядок дій як для приватних, так і для державних виконавців, і не передбачає можливості існування двох зведених проваджень окремо для державних та приватних виконавців;

- виконавче провадження № 53873574 з примусового виконання рішення про стягнення з ПАТ «ДМК» коштів було відкрито ще 03.05.2017 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- в подальшому всі виконавчі провадження, відкриті стосовно боржника ПАТ «ДМК» були передані з метою приєднання до вказаного зведеного виконавчого провадження;

- оскільки, приватним виконавцем ОСОБА_1 не здійснювалось відкриття першого виконавчого провадження про стягнення коштів з боржника ПАТ «ДМК», то він зобов'язаний був передати відповідні накази господарського суду на виконання до органу ДВС, який відкрив перше виконавче провадження та здійснює виконання зведеного виконавчого провадження.

Приватний виконавець ОСОБА_1 проти скарги заперечує з урахуванням наступного:

- з огляду на положення ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, приватний виконавець не зобов'язаний перевіряти наявність відкритих виконавчих проваджень щодо одного боржника державними виконавцями чи іншими приватними виконавцями;

- жодним нормативно-правовим актом не врегульований порядок передачі виконавчого провадження від приватного виконавця до державного виконавця і навпаки;

- приватний виконавець, як окремий незалежний інститут виконання судових рішень не підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби України;

- порядок державного регулювання діяльності приватного виконавця визначено ст. 17 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», відповідно до якої, приватні виконавці в своїй діяльності підпорядковані безпосередньо Міністерству юстиції України;

- виконавче провадження № 56787211 закінчено 19.07.2018 у зв’язку з фактичним виконанням, про що винесено відповідну постанову та виконавчий документ повернуто до суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2018 зупинено провадження з розгляду скарги на бездіяльність та дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 у справі №904/10408/17 до розгляду ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду скарги ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1О, по справі № 904/7326/17.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2018 у справі №904/10408/17 поновлено провадження з розгляду скарги на бездіяльність та дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 у справі №904/10408/17.

Сторони не надали витребувані судом докази та не забезпечили явку представників у судове засідання.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників сторін, приватного виконавця, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2018 у даній справі позов задоволено зі стягненням з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь ТОВ «Геннліх Україна» 159815,66грн - основної заборгованості, 45073,96грн - інфляційних втрат, 9931грн - 3% річних, 3222,31грн – витрат по сплаті судового збору.

23.05.2018 на виконання зазначеного рішення було видано наказ.

17.07.2018 за вказаним наказом приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 було відкрито виконавче провадження №56787211.

17.07.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 винесено постанову №56787579 про об’єднання виконавчих проваджень №№ 56787211, 56787422, 56787579 у зведене виконавче провадження № 56789049.

17.07.2018 приватним виконавцем винесено постанову №56787579 про арешт коштів боржника.

20.07.2018 приватним виконавцем винесено постанову №56787579 про зняття арешту з коштів на рахунках.

23.07.2018 приватним виконавцем винесено постанову №56787211 про виведення виконавчого провадження №56787211 з примусового виконання наказу №904/10408/17 від 23.05.2018 із зведеного виконавчого провадження №56789049.

23.07.2018 приватним виконавцем винесено постанову №56787211 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №904/10408/17.

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги позивача з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час проведення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону України підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень

інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що чинне законодавство визначає єдиний порядок дій як для приватних, так і для державних виконавців, і не передбачає можливості існування двох зведених проваджень окремо для державних та приватних виконавців.

В постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 зазначено наступне:

« 26. У силу статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

27. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

28. Пункт 6 частини першої статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

29. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

30. Частина перша статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

31. Залежно від вибору стягувача та після пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» права й обов'язки, зокрема обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

32. Застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

33. На підтвердження цього висновку ОСОБА_2 Верховного Суду вважає за необхідне додатково зазначити таке. Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:

- обов'язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця;

- можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

- можливість встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби.

34. Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

35. Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача вищенаведених прав та гарантій, установлених законодавством.

36. Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.

37. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 Верховного Суду погоджується з доводами приватного виконавця ОСОБА_3 щодо права стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця.».

На підставі викладених правових позицій Верховного Суду, враховуючи правомірність дій приватного виконавця, скарга ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 232 - 236, 342 - 345 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні скарги публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 про:

- визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1, посвідчення № 0002 від 30.05.2017, в частині не передачі до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчого провадження № 56787579 для приєднання його до зведеного виконавчого провадження;

- визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1, посвідчення № 0002 від 30.05.2017, в частині накладення арешту на кошти, що належать публічному акціонерному товариству «Дніпровський металургійний комбінат» (ідентифікаційний код 05393043), шляхом винесення постанови від 17.07.2018 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 56787579.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 254 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повну ухвалу складено: 02.01.2019

Суддя ОСОБА_4