Рішення № 78952477, 17.12.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018м. ДніпроСправа № 904/3933/18

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. при секретарі судового засідання Яковлєвій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича, м. Дніпро

до:

Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Малі Будівельні Технології», м. Ананьїв, Одеська область

Відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Гончарової Катерини Едуардівни, м. Дніпро

про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р.

Представники:

Від позивача: Лиска П.О., ордер ХВ №000069 від 31.10.2016р.

Від відповідача-2: Барбашин С.Д., дов. №900 від 24.09.2018р.

Від відповідача-1: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович м. Дніпро звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малі Будівельні Технології» м. Ананьїв, Одеська область та Фізичної особи-підприємця Гончарової Катерини Едуардівни м. Дніпро з позовом про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на фіктивність договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р. та стверджує, що товар, який є предметом цього договору, ніколи не належав жодній із сторін договору, не перебував у їхньому володінні, користуванні, розпорядженні.

Позивач зазначає, що у власності, володінні, користуванні, розпорядженні ТОВ «Малі будівельні технології» був відсутній предмет договору (одяг та взуття, що були у вжитку). Це підтверджується відсутністю у відповідача 2 відповідних первинних документів на товар, сертифікатів якості та інших документів на підтвердження відповідності вимог товару державним стандартам та технічним умовам.

Згідно з висновком експерта від 26.04.2018р. за результатами проведення судово-економічної експертизи №128/18 в кримінальному провадженню №1201604063000111 в обсязі наданих документів не підтверджується перерахування коштів (за виписками банків) та формування податкових зобов'язань за господарськими операціями між ТОВ «Маркет Систем» та ТОВ «Малі будівельні технології».

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 08.11.2017р. у справі №756/14811/17 було встановлено, що 21.04.2016р. на підставі наданих ОСОБА_6 документів проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого ОСОБА_6 придбала вказану юридичну особу з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема, з метою здійснення неконтрольованих державою фінансових операцій.

У ТОВ «Малі Будівельні технології» були відсутні розрахункові операції за договором поставки, договором відповідального зберігання з правом користування, відсутні будь-які банківські операції, що могли б підтвердити здійснення відповідачем 2 оплати за договором поставки за поставлений товар в розмірі 4805700грн. або факт придбання товару в обсязі 1980кг.

ТОВ «Малі Будівельні технології» ніколи не знаходилось за адресами, вказаними у реєстраційних справах, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач наполягає на тому, що є безпосереднім і законним власником товару, який є предметом спірного договору, та посилається на: вантажні митні декларації про передачу товару від EBIMEXSp Z.о.о. (Польша, Варшава) до ТОВ «Оверсі»; замовлення покупця (ТОВ «Економ-Схід»); видаткові накладні і товарно-транспортні накладні про передачу товару від ТОВ «Оверсі» до ТОВ «Економ - Схід», від ТОВ «Економ-Схід» до фізичної особи-підприємця Сердюкова Ю.О.; договір поставки №103 від 01.03.2016р.; сертифікати якості, гігієнічні сертифікати, лист від ТОВ «Оверсі» до ТОВ «Економ-Схід»; ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/2884/16-к від 12.05.2016р.

Позивачем визначено орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в розмірі 22950грн.

Разом з позовом було подано заяви про письмове опитування відповідачів згідно статті 90 Господарського процесуального кодексу України та заявлено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 11.10.2018р.

Клопотанням від 22.09.2018р. позивач просив долучити до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_5., ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, складені в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України.

Представником відповідача 2 подано до суду заяву від 04.10.2018р. про застосування заходу процесуального примусу у вигляді штрафу до позивача та його представника у зв'язку з надсиланням на адресу відповідача 2 меншої кількості документів, ніж зазначено в описах вкладення, направлення незаявлених в описах вкладення предметів.

В обґрунтування відповідач 2 послався на акт №1 від 26.09.2018р. про відсутність документів чи інших вкладень в поштовому відправленні №6102407569163 та акт №47/1 від 27.09.2018р. про нестачу документів поштового відправлення №6102407622870.

У зв'язку з наведеними обставинами відповідач 2 просив відкласти судове засідання та встановити інший строк для надання відзиву.

Позивач заперечував стосовно доводів відповідача про ненаправлення документів та посилався на засвідчені підписами та штампами органу поштового зв'язку описи вкладення, долучені до матеріалів справи разом з позовом та клопотання від 22.09.2018р.

Клопотанням від 09.10.2018р. позивач просив долучити до справи додаткові докази на підтвердження законності набуття фізичною особою - підприємцем Сердюковим Ю.О. права власності на товар, незаконність дій ТОВ «Малі Будівельні Технології» щодо фізичної особи - підприємця Сердюкова Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018р. клопотання відповідача 2 задоволено частково, відкладено підготовче засідання на 29.10.2018р., запропоновано відповідачу 2 в строк до 24.10.2018р. надати до суду відзив разом з доказами направлення на адресу інших учасників справи. В іншій частині, клопотання відповідача залишено без задоволення.

Клопотанням від 16.10.2018р. позивач просив долучити до справи додаткові докази.

У відзиві від 23.10.2018р. відповідач 2 виклав свою незгоду із заявленими вимогами з наступних підстав:

- в межах судової справи №916/2719/16 вже розглядався спір між фізичною особою - підприємцем Сердюковим Ю.О. та ТОВ «Малі Будівельні Технології» про визнання недійсним договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №03-03-16 від 03.03.2016р. В обґрунтування позовних вимог приватний підприємець також посилався на фіктивність оспорюваного правочину, належність підприємцю майна на праві власності, досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016040630001113 від 06.04.2016р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2017р. у справі №916/2719/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2017р., скасовано рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2017р. та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця Сердюкова Ю.О. до ТОВ «Малі Будівельні Технології» та фізичної особи - підприємця Юр’євої І.В. про визнання недійсним договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №03-03-16 від 03.03.2016р.

Зокрема, апеляційною інстанцією було зазначено, що надана позивачем ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016р. у справі №202/2884/16-к не має преюдиційного значення в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України. Також фізичною особою - підприємцем Сердюковим Ю.О. не було надано доказів на підтвердження наявності у нього права власності на майно за договором №03-03-16 від 03.03.2016р. Таке майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником.

- позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України;

- позивач не довів, що є власником майна за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р. Вказане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме фізична особа-підприємець Сердюков Ю.О. є його власником. Це майно характеризується родовою ознакою - вагою (1980кг), тобто розглядається як певна кількість речей того самого виду.

- ухвали та інші докази з кримінальних проваджень є неналежними доказами та не мають преюдиційного значення для даної справи;

- ТОВ «Маркет систем» не є стороною оспорюваного договору, викладені позивачем обставини фіктивності та інші обставини щодо правового статусу цього товариства не стосуються договірних відносин між відповідачами;

- відповідач 2 як платник податків не зобов'язаний перевіряти місцезнаходження контрагента та не має зазнавати негативних наслідків через певні порушення з боку контрагента ТОВ «Малі Будівельні Технології»;

- первинні документи фізичної особи - підприємця Сердюкова Ю.О. не підтверджують його право на товар та є неналежними.

Відповідач 2 зазначає, що вартість одного кілограму товару відрізняється у видаткових накладних №128 від 31.0.2016р., №117 від 28.03.2016р., №120 від 29.03.2016р., №123 від 30.03.2016р.

Позивач не надав доказів наявності в нього складських приміщень (орендованих чи на праві власності), необхідних для здійснення поставки за договором поставки №103. В матеріалах справи відсутні платіжні доручення та квитанції про сплату вартості товару за даним договором.

Відомості у товарно-транспортних накладних №142-145 від 31.03.2016р. різняться із інформацією у видатковій накладній №128 від 31.03.2016р.

Також відповідач зазначив про наявність недоліків у товарно-транспортних накладних №142-145, №121-122, №128-129, №133-134 та виклав сумніви щодо реальності здійснення водієм ОСОБА_9 перевезень товару протягом однієї доби за маршрутами, визначеними у товарно-транспортних накладних позивача:

- 28.03.2016р.: м. Львів - м. Харків, м. Харків - м. Дніпро, м. Дніпро - м. Харків, м. Харків - м. Дніпро, м. Дніпро - м. Харків;

- 31.03.2016р.: м. Львів - м. Харків, м. Харків - м. Дніпро, м. Дніпро - м. Харків, м. Харків - м. Дніпро, м. Дніпро - м. Харків, м. Харків - м. Дніпро, м. Дніпро - м. Харків, м. Харків - м. Дніпро, м. Дніпро - м. Харків.

Також відповідач 2 послався на ухвали Печерського районного суду м. Києва від 27.10.2015р. у справі №757/39429/15-к, від 11.05.2016р. у справі №757/22175/16-к, від 16.06.2016р. у справі №757/29038/16-к та зазначив про встановлення фактів фіктивного підприємництва ТОВ «Регеді», ТОВ «Дрімдрес», ТОВ «Оверсі» (особи, які вказані як постачальники товару до ТОВ «Економ-Схід»).

У відзиві відповідач 2 вказав про завищений розмір орієнтовної вартості правових послуг позивача, та зазначив, що орієнтовний розмір витрат на правову допомогу відповідача 2 становитиме від 36447грн.

Відповідач 2 надав письмові заперечення щодо задоволення клопотання позивача про витребування документів.

Крім того, відповідач 2 надав заяву про письмове опитування позивача згідно статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2018р. продовжений строк підготовчого засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 05.11.2018р.

Відповідачем 2 були надані до суду відповіді Фізичної особи-підприємця Гончарової Катерини Едуардівни на письмове опитування, оформлені з посиланням на статтю 88 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу суду надійшло клопотання позивача від 04.11.2018р. про витребування від Фізичної особи-підприємця Гончарової Катерини Едуардівни оригіналів письмових доказів та всіх документів, що були подані до суду.

У відповіді на відзив від 04.11.2018р. позивач вказав на те, що відповідач 2 не навів жодного заперечення щодо наведених обставин та підстав позову, не надано контраргументів на позовні вимоги з посиланням на докази.

Позивач наголошує про різні підстави позовів у справах №904/3933/18 та №916/2719/16, ненадання відповідачем 2 документів на підтвердження тотожності підстав та доказів в цих справах.

Доказом того, що фізична особа-підприємець Сердюков Ю.О. є зацікавленою особою у вирішенні даного спору є справи щодо перегляду ухвал слідчих суддів щодо повернення майна, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, позов ТОВ «Малі Будівельні Технології» до фізичної особи-підприємця Сердюкова Ю.О., заява про вчинення ТОВ «Малі Будівельні Технології» кримінального правопорушення.

Позивач вважає недоцільним вести розмову про недоведеність його права власності на майно за спірним договором, оскільки це не є предметом цього спору; цей факт є дійсним та ніким не оспорений та не спростований; існувало лише одне єдине майно; в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2017р. у справі №904/9025/16 було визначено, що спірне майно за оспорюваним договором належить позивачу як власнику, що підтверджено ухвалою районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016р. у справі №202/2884/16-к.

Доводи відповідача 2 про неналежність первинних документів фізичної особи-підприємця Сердюкова Ю.О. (видаткові накладні №120 від 29.03.2016р. та №123 від 30.03.2016р.) позивачем відхиляються через їх безпідставність.

Посилання відповідача 2 на відсутність в матеріалах справи доказів наявності у позивача складських приміщень та проведення розрахунків з водієм ОСОБА_9 виходять за межі предмету спору. Зауваження відповідача 2 щодо змісту товарно - транспортних накладних є недоречними та виходять за межі предмету спору.

Ліквідація підприємства не свідчить про здійснення ним фіктивних господарських операцій. Ухвали Печерського районного суду м. Києва, на які посилався відповідач 2, не можуть встановлювати фіктивність ТОВ «Регеді», ТОВ «Дрімдрес», ТОВ «Оверсі». Такі обставини можуть бути встановлені лише вироком суду.

У податкових справах ТОВ «Маркет систем» та ТОВ «Малі Будівельні технології» відсутня інформація щодо реєстрації податкових накладених, що свідчить відсутність поставки від ТОВ «Маркет систем» до ТОВ «Малі Будівельні технології».

Позивач наполягає на наданні відповідачем 2 неналежних, штучних та допустимих доказів, які не слід брати до уваги в якості обґрунтування заперечень відповідача 2.

Також у відповіді на відзив позивач виклав свої зауваження щодо завищеного розміру орієнтовних витрат на правову допомогу, зазначений відповідачем 2.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2018р. в судовому засіданні було проголошено перерву до 13.11.2018р.

На адресу суду 13.11.2018р. надійшло повідомлення фізичної особи-підприємця Сердюкова Ю.О. про відмову від надання відповідей на питання, поставлені в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, оскільки було задано більше 10 питань.

Відповідачем 2 було подано клопотання про витребування від позивача оригіналів письмових доказів та всіх документів, наданих ним до суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2018р. закрите підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 03.12.2018р., частково задоволено клопотання позивача та відповідача 2 щодо витребування оригіналів документів, наданих ними до суду.

У запереченнях на відповідь на відзив підтримав правову позицію та обґрунтування заперечень, викладені раніше стосовно позовних вимог та орієнтовного розміру витрат позивача на правову допомогу.

Також відповідач 2 наполягав на зобов'язанні позивача надати відповіді на поставлені питання.

Розглянувши заявлене клопотання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

Позивач надав повідомлення про відмову від надання відповіді на поставлені запитання, оскільки відповідачем 2 в загальній кількості поставлено двадцять шість питань.

Згідно зі статтею 90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. Про це учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання.

Розглянувши запитання відповідача 2, поставленні позивачу в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив, що їх фактична кількість перевищує десять питань.

Стаття 90 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість поставити сторонам тільки десять питань. При цьому учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. З формулювання викладених відповідачем 2 питань вбачається, що позивач мав надати 26 окремих відповідей. Наведене не відповідає вимогам статті 90 Господарського процесуального кодексу України. Вказана стаття не наділяє відповідача 2 правом доповнення, уточнення, постановки підпитань, додаткових питань тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 2 про проведення письмового опитування позивача.

Відповідачем 2 було надано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу.

На адресу суду також надійшло клопотання відповідача 2 про відкладення судового засідання, призначеного на 03.12.2018р., на іншу дату.

Позивачем були надані письмові пояснення з приводу дослідження письмових доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018р. розгляд справи по суті був відкладений на 17.12.2018р., витребувано від сторін оригінали документів для огляду, викликано учасників справи в судове засідання.

Позивачем було подано до суду письмову заяву в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України про намір подати заяву про розподіл судових витрат з доказами їх несення.

Також позивачем надані заперечення щодо розміру витрат відповідача 2 на професійну правничу допомогу з огляду на долучені відповідачем 2 документи.

В судовому засіданні від 17.12.2018р. судом було оглянуто оригінали наданих позивачем та відповідачем 2 документів. Відповідач 1 явку свого представника в судові засідання не забезпечив, відзиву не надав, про час, дату та місце судових засідань був повідомлений належним чином.

Згідно з пунктом 10 Господарського процесуального кодексу України судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

На адресу відповідача 1 направлялись ухвали Господарського суду Дніпропетровської області за адресою місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Перелічені ухвали повернені органом поштового зв'язку за спливом строку зберігання.

Пунктом 99 Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009р., передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За змістом пункту 116 зазначених Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення. Неврученні з поважних причин рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання судових повісток (листів з ухвалами суду) відповідачем 1 є наслідками свідомого діяння (бездіяльності) відповідача 1 щодо їх належного отримання, тобто є власною волею відповідача 1.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив таке.

Фізична особа-підприємець Сердюков Ю.О. звернувся з позовом, наполягаючи на тому, що договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016. є недійсним (фіктивним).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому, згідно статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності.

Слід враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, для визнання недійсним правочину як фіктивного необхідна одночасна наявність двох обставин:

- в момент вчинення такого правочину його сторони не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином;

- порушення вчиненням такого правочину прав або охоронюваних законом інтересів суб'єктів цивільних або господарських правовідносин.

Оскільки фіктивність спірного правочину в даному випадку оцінюється саме в момент його вчинення, то і порушення прав або охоронюваних інтересів суб'єктів цивільних або господарських правовідносин повинно і може мати місце лише в момент вчинення такого правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Малі Будівельні Технології» (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Гончаровою Катериною Едуардівною (далі - виконавець) був укладений договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р. (далі - договір), згідно якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, визначеному в акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 6.1 договору визначено, що цей договір чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 21.04.2018р.

Відповідно до пунктів 1.2 - 1.4 договору замовник передає майно виконавцю згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт прийому-передачі. Вартість майна, переданого на зберігання, становить 59000грн. Строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору.

Підпунктами 2.1.1, 2.1.3 пункту 2.1 договору на виконавця покладений обов'язок вжити всі необхідні заходи для забезпечення зберігання майна в належному стані в період дії цього договору, повернути майно замовнику за першою вимогою протягом двох календарних днів з моменту висунення такої вимоги в будь-якій формі.

Пунктом 2.3 договору виконавцю надано право користуватись та реалізовувати майно, передане на зберігання на свій розсуд.

В свою чергу, згідно пунктів 3.1 і 3.2 договору замовник зобов'язаний надати виконавцю майно в момент підписання акту прийому-передачі та замовник має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно, що знаходиться на зберіганні. Передача майна відбувається шляхом підписання акту одержання майна замовником.

В пункті 4.1 договору зазначено, що виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно порядку, передбаченому договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен своєчасно повідомити замовника.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками замовника та виконавця.

В матеріалах справи наявні акт від 21.04.2016р. одержання майна замовником за договором №21-04-16 від 21.04.2016. та акт від 21.04.2016р. про анулювання в цей же день акту від 21.04.2016р. одержання майна замовником за договором у зв'язку з допущеною технічною помилкою.

Як вбачається зі змісту акту приймання-передачі майна №1 від 21.04.2016р. за договором, замовник передав, а виконавець прийняв майно (речі, які були у вжитку) в кількості 1980кг оціночною вартістю 59000грн.

Згідно додаткової угоди №1 від 25.04.2016р. до договору сторони доповнили договір новими пунктами:

- пункт 1.5 замовник є власником майна, переданого виконавцю на зберігання, у кількості 1980кг й вартістю 59000грн.;

- пункт 1.6 під речами у даному договорі слід розуміти одяг у взуття, які були у використанні.

Цією ж додатковою угодою сторонами були внесені зміни до статті 5 «Вирішення спорів», пункт 5.1 викладений в новій редакції, також статтю доповнено пунктом 5.2. У згаданих пунктах сторони узгодили передачу спорів, що виникають з виконання договору, на розгляд третейського суду у складі одного третейського судді - Авдєєвої Ю.М.

Пунктом 6 додаткової угоди передбачено, що вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами і є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається зі змісту договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р., фізична особа-підприємець Сердюков Ю.О. не є стороною цього договору.

Позивач наполягає на тому, що саме він є власником товару, який є предметом оспорюваного договору, отриманим на підставі договору поставки №103 від 01.03.2016р.

В матеріалах справи наявний договір поставки №103 від 01.03.2016р. (далі - договір поставки), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід» (далі - постачальник) та фізичною особою - підприємцем Сердюковим Ю.О. (далі - покупець), згідно якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені сторонами строки у власність покупця товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього передбачену договором грошову суму.

В пункті 1.2 договору поставки зазначено, що предметом поставки за цим договором є товар (товари) точна і загальна кількість яких, їх асортимент (сортамент, номенклатура) за сортами (групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації) зазначаються в накладних, які становлять невід'ємну частину цього договору.

Згідно пункту 10.1 договору поставки, цей договір вступає в силу і діє до 31.12.2022р. включно і може бути продовжений за взаємною згодою сторін.

Відповідно до пунктів 3.1, 6.1 договору поставки обов'язок постачальника передати товар вважається виконаним в момент передачі товару у розпорядження покупця. А покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару, визначену у відвантажувальних документах (накладних, рахунках-фактурах), що становлять невід'ємну частину договору.

Позивач зазначає, що ним було отримано від ТОВ «Економ-Схід» товар (одяг і взуття, які були у використанні) на підставі договору поставки та згідно вантажних митних декларацій про передачу товару від EBIMEXSp Z.о.о. (Польша, Варшава) до ТОВ «Оверсі»; замовлення покупця (ТОВ «Економ-Схід»); видаткових накладних і товарно-транспортних накладних про передачу товару від ТОВ «Оверсі» до ТОВ «Економ - Схід», від ТОВ «Економ-Схід» до фізичної особи-підприємця Сердюкова Ю.О.; сертифікатів якості, гігієнічних сертифікатів, листа від ТОВ «Оверсі» до ТОВ «Економ-Схід».

Також позивач посилається на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/2884/16-к від 12.05.2016р. та визнання потерпілим у рамках кримінального провадження №12016040630001113.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016р. у справі №202/2884/16-к, постановленою в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12016040630001113, зобов'язано начальника СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області повернути власнику фізичній особі-підприємцю Сердюкову Ю.О. вилучене згідно до протоколу обшуку від 28.04.2016р. майно, зокрема, одяг та взуття, що були у вжитку, - 100150кг, що вилучалися з магазинів: згідно до протоколу обшуку від 28.04.2016р.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Враховуючи приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України, ухвала слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/2884/16-к від 12.05.2016р. не має преюдиційного значення при вирішенні спору у даній справі. Інші документи, на які посилається позивач, так само не мають преюдиційного значення з підстав, викладених вище.

З огляду на матеріали справи, суд зазначає, що позивачем не надано доказів, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме ФОП Сердюкову Ю.О на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником.

Договір поставки №103 від 01.03.2016 та відповідні видаткові та товарно-транспортні накладні свідчать про придбання фізичною особою - підприємцем Сердюковим Ю.О. одягу та взуття, які були у використанні, але допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного договору, позивачем не надано.

Вирок Оболонського районного суду міста Києва від 08.11.2017р. по справі №756/14811/17, яким ОСОБА_6 визнано винною скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємство), та рішення господарського суду м. Києва від 08.11.2018р. у справі №910/8937/18 про визнання недійсним договору №25/16 ДП від 25.01.2016р. між ТОВ «Малі Будівельні Технології» та ТОВ «Маркет Систем» можуть свідчити про дефекти договору поставки №25/16 ДП від 25.01.2016р., але не доводять право власності позивача на товар, що був предметом оспорюваного договору.

Крім того, на момент вирішення цього спору рішення господарського суду м. Києва від 08.11.2018р. у справі №910/8937/18 не набрало законної сили.

З огляду на матеріали справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення свого охоронюваного законом права оспорюваним договором, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малі Будівельні Технології» м. Ананьїв та Фізичної особи-підприємця Гончарової Катерини Едуардівни м. Дніпро про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р.

Враховуючи норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем покладаються на нього.

Представником відповідача 2 заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 55000грн.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поняття особи, яка є адвокатом, наведене в статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження вимог про стягнення з позивача вартості послуг адвоката представником відповідача 2 надані - договір про надання правової допомоги №21/09 від 21.09.2018р., додаток 1 до договору про надання правової допомоги №21/09 від 21.09.2018р., додаток 2 до договору про надання правової допомоги №21/09 від 21.09.2018р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ №000153 від 10.04.2018р., договір про надання правової допомоги №15/11 від 15.11.2018р., додаток 1 до договору про надання правової допомоги №15/11 від 15.11.2018р., звіт від 28.11.2018 про надані послуги за договором про надання правової допомоги №15/11 від 15.11.2018.

Звіт про надані послуги за договором про надання правової допомоги №15/11 від 15.18.2018р. на містить підпису клієнта. Тобто заявником не доведено що між відповідачем 2 та його представником погоджено обсяг виконаних робіт та їх вартість.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання про віднесення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 55000грн.

Керуючись нормами статей Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 13, 20, 41, 42, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 91, 129, 237, 238, 240, 241, 242, 251 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малі Будівельні Технології» м. Ананьїв та Фізичної особи-підприємця Гончарової Катерини Едуардівни м. Дніпро про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №21-04-16 від 21.04.2016р. - відмовити.

В судовому засіданні 17.12.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 27.12.2018р.

Суддя Новікова Р.Г.