Постанова № 78943819, 20.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5362/18

Номер справи місцевого суду: 495/4567/17

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Дрішлюка А.І.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

за участю: адвоката позивача ОСОБА_4 - Веселової О.О.

адвоката відповідача ОСОБА_6 - Лисенко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа - СК «Розквіт» про встановлення факту проживання однією родиною, визнання права власності в порядку спадкування, зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа - СК «Розквіт» про встановлення факту проживання однією родиною, визнання права власності в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, який у подальшому був ним уточнений, до ОСОБА_6, третя особа - СК «Розквіт» про встановлення факту проживання однією родиною, визнання права власності в порядку спадкування.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_8, після смерті якого залишилась спадкова маса - квартира, дача з земельною ділянкою та транспортний засіб.

14 січня 1999 року ОСОБА_8 був складений заповіт, яким він заповідав позивачу квартиру АДРЕСА_1. Спадщину позивач прийняв, звернувшись із заявою до Шостої державної нотаріальної контори м. Одеси.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2016 року, визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,6 кв.м., житловою площею 17,4 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори Постановою від 28 квітня 2017 року за №1447/02-31 відмовила позивачу ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину на садовий будинок та земельну ділянку з підстав відсутності правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Вказане перешкоджає йому у прийнятті спадщини за законом на садовий будинок та земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_10.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина спадкодавця ОСОБА_11, після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_6.

Після смерті ОСОБА_11 із заявою про прийняття спадщини звернулись - ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_12.

В рішенні Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності на спадщину після померлого батька ОСОБА_8 та за зустрічним позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_4, ОМР про визнання права власності на спадщину після смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_8 суд зробив висновок про відсутність будь-яких доказів родинних стосунків між ОСОБА_12 та ОСОБА_11.

Державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори листом від 25 листопада 2015 року №2786/02-14 повідомлено ОСОБА_4 про необхідність звернутися до суду та встановити факт проживання спадкоємців із спадкодавцями однією родиною.

05 квітня 1986 року його батько ОСОБА_4 одружився із ОСОБА_11

Від шлюбу у них дітей не було. У ОСОБА_11 своїх дітей також не було. ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_13 були членами родини його батька та його дружини ОСОБА_11.

А тому позивач є спадкоємцем 4 черги до майна померлої ОСОБА_11, оскільки мешкав однією родиною із спадкодавицею з 1986 року, а тому в силу ст.1268 ЦК України просив суд його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6 надала зустрічну позовну заяву, яку також було уточнено, до ОСОБА_4, третя особа СК «Розквіт» про встановлення факту проживання однією родиною, визнання права власності в порядку спадкування.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона є спадкоємцем 4 черги до майна ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, яка своєчасно подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Стверджує, що її сім`я, яка складалась з її чоловіка ОСОБА_4, та двох дітей, свекра ОСОБА_8 та свекрухи ОСОБА_11 мешкали у дачному будинку АДРЕСА_3, а в інші часи у м. Одесі за адресами: АДРЕСА_2, або у квартирі свекра АДРЕСА_1, нетривалий час у квартирі спадкодавці - АДРЕСА_6, під час проведення ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_2.

Жили разом та вели спільне господарство, спільно будували дачний будинок, батьки чоловіка їй допомагали у вихованні дітей. Своїх дітей або близьких родичів у ОСОБА_11 не було.

Державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори листом від 14.04.2016 року № 968/02-14 повідомлено ОСОБА_6 про необхідність звернутися до суду та встановити факт проживання спадкоємців із спадкодавцями однією родиною, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною зустрічною позовною заявою.

Стверджує, що вимоги стосовно дачного будинку та земельної ділянки нею до ОСОБА_4 не заявляються з підстав того, що він є спадкоємцем 1 черги до майна померлого ОСОБА_8, а тому вказане виключає можливість спадкування спадкоємців наступної черги.

Позивач, представник позивача, відповідач у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали та просять суд їх задовольнити.

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на садовий будинок АДРЕСА_3 після смерті батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку АДРЕСА_3, площею 0,0490 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована у смт. Затока СК «Рассвет», м. Білгород-Дністровський Одеської області після смерті батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 - відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_6 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в цій частині постановити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови встановлення факту перебування у сімейних стосунках та визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 і в цій частині постановити нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг та пояснення на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково за таких підстав.

Рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна в порядку спадкування за законом.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно із статтями 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

У статтях 1268, 1269 ЦК України, в редакції чинної на час відкриття спадщини, зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

У відповідності до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 3 СК України сімю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець - ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (а. с. 25).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина - спадкодавець ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції (а. с. 24).

Після смерті ОСОБА_11 відкрилась спадщина на належне їй майно у вигляді квартири АДРЕСА_6, яка належала останній на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.10.1995р., реєстровий № 15-3260 (а. с. 26).

05 квітня 1986 року ОСОБА_8 уклав шлюб з ОСОБА_11.

З копії спадкової справи №515/2015 щодо майна ОСОБА_11 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, відкритою Шостою одеською державною нотаріальною конторою, вбачається, що 19 листопада 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини - квартири АДРЕСА_6 (а. с. 123).

Листом державного нотаріуса Шостої одеської державної нотаріальної контори від 25.11.2015 року № 2786/02-14 повідомлено ОСОБА_4 про необхідність звернутися до суду та встановити факт проживання із спадкодавцем однією родиною (а. с. 121).

З копії спадкової справи №515/2015 щодо майна ОСОБА_11 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, відкритою Шостою одеською державною нотаріальною конторою, вбачається, що 14.04.2016р. позивачка ОСОБА_6 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини - квартири АДРЕСА_6 (а. с. 127).

Листом Шостої одеської державної нотаріальної контори №968/02-14 від 14.04.2016р. повідомлено позивача ОСОБА_6 про необхідність звернення до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем (а. с. 129).

З заявою про прийняття спадщини до майна померлої ОСОБА_11 звернулась також ОСОБА_12, яка проживає у Ліванській Республіці, м. Бейрут, й стверджувала, що померла ОСОБА_11 є її тіткою (а. с. 125).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2016 року по справі №520/2240/16 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_12 про визнання права власності на спадщину після померлого батька ОСОБА_8, визнано за позивачем ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та встановлено, що ОСОБА_12 не доведено будь-якими доказами наявність родинних відносин між нею та ОСОБА_11 (а. с. 22).

За таких підстав, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки ОСОБА_12 не є спадкоємцем до майна померлої ОСОБА_11, судом не будуть зачіпатися її права та законні інтереси, тому вона не була залучена до участі у справі.

Згідно довідок №540 та №543 від 05.11.2015р., виданих КП «ЖКС «Чорноморський», ОСОБА_11 проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_6, з 16.02.1983р. по ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто по день смерті (а. с. 131, 132).

Згідно паспортних даних позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21, 39, 64).

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не проживали однією сім'єю разом з батьком ОСОБА_8 та його дружиною ОСОБА_11 на протязі більше п'яті років до відкриття спадщини, тому вони не можуть бути визнані спадкоємицями 4 черги, та як наслідок спадкувати кожний по 1/2 частині квартири АДРЕСА_6 після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

У пунктах 2, 21 постанови № 7 Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року Верховний Суд України роз'яснив, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Правила статті 1264 ЦК не стосуються дітей, влаштованих у прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачі були зобов'язані довести в судовому засіданні ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, а саме, те, що вони проживали зі спадкодавцем однією сім&an>;apos;єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Так, позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 посилалися на те, що від шлюбу батька ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_11 дітей не було, у ОСОБА_11 своїх дітей також не було. Вони були членами сім'ї його батька та його дружини ОСОБА_11. Їх велика родина спільно мешкала з квітня по вересень на дачі у селищі Затока СК «Рассвет» Білгород-Дністровського району Одеської області, а з жовтня по березень у м. Одесі за адресами: АДРЕСА_2, або у квартирі АДРЕСА_1, або у квартирі спадкодавця - АДРЕСА_6. В них був спільний бюджет, спільні трати, сумісно вели господарство, проводили спільно ремонтні роботи, як на дачному будинку, так і в квартирах, яких мешкали, батьки допомагали у вихованні дітей. Вони понад п'яті років проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю й вважають, що є спадкоємцями четвертої черги до майна померлої.

На підтвердження підстав первісного та зустрічного позові, позивачі надали суду наступні письмові докази: довідку на одержання та поховання праху, договір-замовлення про організацію проведення поховання, згідно яких ОСОБА_4 провів поховання ОСОБА_11 (а. с. 18), він прийняв на зберігання квитанції про сплату житлово-комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_7, (а. с. 147зв.-149), фотографії, на яких відображені сім'я батька ОСОБА_8 та ОСОБА_11 і сім'я позивачів (а. с. 51-53) та був допитаний свідок ОСОБА_14, яка засвідчила в судому засіданні, що дійсно позивачі з померлою ОСОБА_11 проживали однією сім'єю, допомагали один одному.

Пунктами 1 - 3 частини 4 статті 265 ЦПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Однак в порушення вказаних норм процесуального права суд першої інстанції не дослідив, не дав належної оцінки вказаним письмовим доказам й навів в рішенні мотивів відхилення цих доказів, наданих позивачами.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення.

Так у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов&aпр;apos;язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

В пункті 45 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»), проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, керуючись критерієм доведення обставин «поза розумним сумнівом», колегія суддів приймає до уваги вищезазначені докази надані позивачами й вважає, що ці докази з достовірністю та об'єктивно підтверджують те, що позивачі проживали однією сім'єю разом із спадкодавцем ОСОБА_11 понад п'яті років до відкриття спадщини.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в судовому засіданні доведено належним чином те, що протягом останніх п&anb;apos;яти років до часу відкриття спадщини вони проживали із спадкодавцем ОСОБА_11 однією сім'єю (наявність спільного проживання, спільного побуту, взаємних прав та обовязків), тому вони набули статус спадкоємців четвертої черги та як наслідок успадкували кожний по 1/2 частині квартири АДРЕСА_6 після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Отже, первісний позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна в порядку спадкування за законом є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4, ОСОБА_15 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 01 січня 2004 року до часу відкриття спадщини, та визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_15 права власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_6 в рівних частках після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. 3 СК України, ст. 1264 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення первісного та зустрічного позовів в частині встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна в порядку спадкування за законом.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити частково, рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2018 рокузмінити.

Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією родиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 01 січня 2004 року.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності в порядку спадкування на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5.

Встановити факт проживання однією родиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 01 січня 2004 року.

Визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, право власності в порядку спадкування на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 27 грудня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

А.І.Дрішлюк