Постанова № 78943507, 20.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4651/18

Номер справи місцевого суду: 493/2031/17

Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 51

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання - Півнєві Д.С.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суд Одеської області від 05 березня 2018 року у цивільний справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні, а також у надурочний час,-

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, предметом якого є: стянення з ОСОБА_3 за роботу у вихідні та святкові дні, а також у понадурочний час заробітної плати в сумі 64 980 гривень, з яких за 2016 рік - 21 260 гривень, за 2017 рік - 43 020 гривень (т.1, а.с. 1).

Свої вимоги позивачка обгрунтувала тим, що у період з червня 2016 року по 11 липня 2017 року вона працювала продавцем за трудовим договором, укладеним з фізичною особою-підприємцем (надалі - ФОП) ОСОБА_3, в магазині с. Пасицели Балтського району. За укладеним договором робочий тиждень мав становити 40 годин з двома вихідними, а також відпусткою тривалістю 24 дні на рік. Натомість, позивачка фактично працювала з 8:00 по 20:00 годину без вихідних, а також у святкові дні, тому що була єдиним продавцем у магазині. Оскільки відповідачка всупереч вимогам трудового законодавства відмовилася виплатити компенсацію за понадурочний час, вихідні та святкові дні, ОСОБА_2 змушена звернутися з позовом до суду.

Скориставшись своїм правом надати відзив на позовну заяву, відповідачка зазначила, що обставини, викладені в позові, не відповідають дійсності. Вона послалася на те, що правилами внутрішнього трудового розпорядку, з якими позивачка ознайомлена, встановлено 40-годинний робочий тиждень з часом роботи магазинів з 08:00 до 18:00 та обідньою перервою з 12:00 до14:00. Крім того, цими правилами працівникам встановлено два вихідних дні на тиждень (т.1, а.с. 45-46).

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 05 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с. 177-181).

12 березня 2018 року судом ухвалено додаткове рішення, яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто витрати на правову допомогу в сумі 4 291 гривень (т.1, а.с. 199-200).

02 квітня 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Балтського районного суд Одеської області від 05 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (т.1, а.с. 206-207).

Зокрема, апелянт вказувала на те, що факт роботи у вихідні дні знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, оскільки на це вказували допитані в судовому засіданні свідки. Також вона стверджувала, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, не надав оцінку тому факту, що позивачка була єдиним продавцем у магазині, ніхто її не підміняв.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження (т.1, а.с. 212-213).

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 07 травня 2018 року, відповідачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін з тих підстав, що ОСОБА_2 свій обов'язок доказування не виконала - не спростувала доказів того, що магазини в селах працюють з 08:00 до 18:00 години з обідньою перервою з 12:00 до 14:00 години, а факт роботи позивачки відповідно до положень трудового договору підтверджений долученими до матеріалів справи копіями табелів обліку робочого часу (т.1, а.с. 217-220).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, і сторони не заперечують, що 18 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений трудовий договір №9.

Згідно з умовами договору, позивачка зобов'язалася виконувати обов'язки продавця, а ОСОБА_3 - оплачувати цю працю в розмірі 1600 гривень на місяць, але не менше розміру мінімальної заробітної плати. Робочий час позивачки визначався графіком, але не більше сорока годин на тиждень з двома вихідними днями та щорічною відпусткою тривалістю 24 календарних дні.

11 липня 2017 року позивачку було звільнено за ч. 8 статті 40 КЗпП України.

Наказом №23 від 18.08.2017 р. ОСОБА_2 поновлено на роботі, а 11 листопада 2017 року - звільнено на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України.

Ці обставини сторонами не оспорюються, а тому в силу вимог частини 1 статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Як суд факту та права, апеляційний суд, відповідно до частини 2 статті 367 ЦПК України, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, таперевіряє рішення суду першої інстанції на відповідність нормам матеріального права.

З огляду на доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, встановленню підлягають обставини фактичного графіку роботи позивачки у належному ОСОБА_3 магазині в селі Пасицели, а перевірка рішення суду першої інстанції на предмет правильності застосування правових норм здійснюється на підставі аналізу законодавства з урахуванням обставин даної справи.

Частиною 1 статті 2 КЗпП України гарантовано, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (частина 2 статті 2 КЗпП України).

Статтею 22 Закону України "Про оплату праці" встановлено гарантії дотримання прав щодо оплати праці.

Так, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

Оплата праці працівників, відповідно до статті 97 КЗпП України, здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається (частини 1, 4 статті 106 КЗпП України).

Статтею 107 Кодексу визначено, що робота у святковий і неробочий день працівникам, праця яких оплачується за годинами або денними ставками, оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки.

Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки за кожну годину роботи у нічний час.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що заробітною платою є плата за фактично виконану роботу, яка виконувалася на підставі як письмової, так і усної домовленості із роботодавцем.

За таких обставин, суд має встановити, чи працювала позивачка фактично у понадурочний час, вихідні та святкові дні.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначеною нормою закону процесуальний обов'язок доказування в рівній мірі покладений на сторони спору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення суми заробітку за відпрацьовані вихідні дні, ОСОБА_2 доводила наведені обставинами показаннями свідків. Так, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили той факт, що відвідували магазин у вихідні дні, продавцем була ОСОБА_2

Відхиляючи показання чотирьох свідків позивачки, суд зазначив, що цими показаннями не доведено кількість святкових днів, у зв'язку із чим перевагу надано письмовим доказам.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком і вважає, що відхилення таких вагомих доказів відбулось із порушенням принципу диспозитивності та рівності сторін.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідачка не спростувала твердження ОСОБА_2 про те, що остання була єдиним продавцем в магазині у періоді, що розглядається, апеляційний суд вважає встановленим той факт, що позивачка працювала у вихідні та святкові дні у період з 18 червня 2016 року по 11 липня 2017 року.

Інше означало би покладення на позивачку непропорційного обов'язку доказування, що суперечить також положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, колегія суддів вважає, що показаннями допитаними в судовому засіданні свідків підтверджується добросовісність процесуальної поведінки позивачки.

Натомість відповідачка свого процесуального обов'язку доказування не виконала не спростувала доказів, що підтверджують фактичну роботу магазину у святкові дні.

З правил внутрішнього трудового розпорядку вбачається, що у зв'язку з роботою магазину з 07:00 до 23:00 години, для всіх працівників магазину встановлюється підсумковий робочий час відповідно до графіку виходу на роботу. Для фіксації та контролю за відпрацьованим часом працівники зобов'язані вести табель обліку робочого часу. У зв'язку із роботою магазину з 07:00 до 23:00 години, робота з 22:00 по 23:00 годину вважається нічним часом, а тому оплачується у підвищеному розміру - 20% від окладу за кожну годину роботу (т.1, а.с. 49).

Апеляційний суд критично ставиться до надпису про те, що в селах магазини працюють з 08:00 до 18:00, а обідня перерва - з 12:00 до 14:00, оскільки зазначений надпис зроблений від руки без жодних застережень про погодження цієї умови з працівниками.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили той факт, що позивачка працювала в магазині ФОП ОСОБА_3 з 08:00 до 20:00 години, що відповідає правилам внутрішнього трудового розпорядку.

З урахуванням викладеного, а також того факту, що позивачка фактично працювала з 08:00 до 20:00 години, а також у святкові дні, що підтверджено правилами внутрішнього трудового розпорядку, показаннями свідків та тим фактом, що вона була єдиним продавцем, зважаючи на те, що відповідачка свого процесуального обов'язку доказування не виконала, не спростувала належними та достатніми доказами обставини, покладені в основу пред'явлених вимог, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкових висновків щодо суті заявлених позовних вимог.

Перевіряючи розрахунок заборгованості за фактично відпрацьований час, судова колегія виходить з того, що за період з 18 червня 2016 року по 31 грудня 2016 року нараховується 56 вихідних днів, а за період з 01 січня 2017 року по 11 липня 2017 року - 55 днів.

Статтею 8 Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" мінімальну заробітну плату з 01 травня встановлено в розмірі 1450 гривень, а з грудня - 1600 гривень.

Згідно з трудовим договором №9, укладеним між сторонами, розмір заробітної плати позивачки становив 1600 гривень, але не менше встановленого розміру мінімальної заробітної плати (т.1, а.с. 2).

Розмір мінімальної заробітної плати у 2017 році визначений на рівні 3200 гривень (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік").

Виходячи з викладеного, заборгованість по заробітній платі за вказані періоди за роботу у вихідні дні становить 26 560 гривень.

За період з 18 червня 2016 року по 11 липня 2017 року, згідно зі статтею 73 КЗпП України, нараховується 3 святкові дні у 2016 році і 8 святкових днів у 2017 році, а відтак заборгованість за фактичну роботу в ці дні складає 2 980 гривень.

Щодо роботи у понадурочний час, то судом встановлено, що фактично позивачка працювала 55 годин на тиждень замість 40, встановлених трудовим договором №9. Таким чином, в день позивачка працювала понадурочно протягом трьох годин.

Виходячи з кількості робочих днів за період з 18 червня 2016 року по 11 липня 2017 року, позивачка фактично працювала понадурочно протягом 591 годин у 2016 році та 573 годин у 2017 році, що загалом у подвійному розмірі оплати за годину становить заборгованість в сумі 34 740 гривень.

Відповідачка своїх розрахунків не надала, проте в матеріалах справи містяться копії платіжних відомостей, з яких вбачається, що за першу половину червня 2016 року ОСОБА_8 виплачено 681 грн (т.1, а.с. 51), за липень - 1536 грн (т.1, а.с. 52-53), за серпень - 1536 грн (т.1, а.с. 54), за вересень - 1536 грн (т.1, а.с. 55), за жовтень - 1536 грн (т.1, а.с. 56), за листопад - 1536 грн (т.1, а.с. 57), за грудень - 1536 грн (т.1, а.с. 58).

З матеріалів справи вбачається, що у 2017 році відповідачка виплачувала ОСОБА_2 3 152 гривень щомісяця до липня 2017 року (т.1, а.с. 59-65).

З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки слідує, що 11 липня 2017 року позивачку було звільнено (т.1, а.с. 4).

Згідно з платіжною відомістю за липень 2017 року, ОСОБА_2 було сплачено 3 152 гривень (Т.65, а.с. 65).

На підставі Наказу №2 від 18.08.2017р. ОСОБА_2 було поновлено на роботі (т.1, а.с. 3) та, як вбачається з копії платіжної відомості, надано відпустку за відпрацьований рік (т.1, а.с. 66).

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні документи з підписом самої позивачки з підтвердженням отриманих сум заробітної плати.

Наявні в матеріалах справи копії платіжних відомостей суд оцінює як визнання відповідачкою наведених в цих документах обставин.

Щодо табелів обліку робочого часу, суд критично ставиться до зазначених в них відомостях, оскільки сторони не заперечують того факту, що відповідачка відвідувала магазин не частіше двох разів на тиждень. Сторони також не заперечують, що позивачка була єдиним продавцем в магазині.

В той же час, з наданих суду копій табелів обліку робочого часу вбачається спільна праця на одному об'єкті 12 осіб, оскільки саме 12 прізвищ міститься в графі працівників (т.1, а.с. 71-88).

Таким чином, надані сторонами пояснення спростовують сам факт можливості обліку робочого часу 12 працівників, які не працювали разом.

Суду також не були надані докази того, що контроль за обліком робочого часу здійснювала третя особа, яка щоденно відвідувала робочі місця усіх 12 працівників.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги доведений під час судового розгляду факт того, що позивачка була єдиним продавцем в магазині, який працював до 20:00 години, а також у вихідні та святкові дні, суд застосовує положення Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленою Генеральною Конференцією Міжнародної організації праці 01 липня 1949 року, ратифікованою Україною 31 січня 1961 року.

Відповідно до статті 1 Конвенції, заробітною платою, незалежно від назви й методу обчислення, визначено як будь-яку нагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано.

Вказане свідчить про те, що умовою оплати праці є фактично виконана робота, а домовленість щодо її виконання може бути досягнута як в письмовій, так і в усній формі.

Суд, користуючись принципом доведеності поза розумним сумнівом, не має підстав вважати, що позивачка працювала у вихідні дні, а також понадурочно без відповідної домовленості з наймачем.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд стягує з відповідачки суму витрат на правову допомогу, яка доведена доказами, наявними в матеріалах справи. Так, згідно з квитанцією №2671 від 22 листопада 2017 року, витрати ОСОБА_2 на правову допомогу склали 3 000 гривень (т.1, а.с. 102).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити повністю.

Рішення Балтського районного суд Одеської області від 05 березня 2018 року у цивільний справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні, надурочний та нічний час - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заробітну плату за роботу у вихідні та святкові дні, а також за роботу у понадурочний час у період з 18 червня 2016 року по 11 липня 2017 року в сумі 64 980 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

20.12.2018 року м. Одеса