Постанова № 78942549, 19.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5920/18

22-ц/785/6146/18

Номер справи місцевого суду: 521/1267/18

Головуючий у першій інстанції Коблова О.Д.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 51

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів: Громіка Р.Д., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Півнева Д.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року, додаткове рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсною умови трудового договору щодо визначення строку його дії, визнання трудового договору таким, що укладений безстороково, визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

24 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, предметом якого є: визнання пункту 8.1 розділу 8 трудового договору, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (надалі - ПАТ "Укрзалізниця") від 08.02.2017р. №23 (із додатковими угодами до нього) недійсним в частині визначення строку дії з 08.02.2017р. по 07.08.2018 р.; визнання трудового договору від 08.02.2017 р. №23 укладеним на невизначений строк (т.1, а.с. 3-8). Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 05 січня 2018 року на адресу позивача надійшло повідомлення роботодавця - ПАТ "Укразалізниця", про те, що трудовий договір між сторонами добігає кінця, і ОСОБА_2 буде звільнено з посади відповідно до вимог чинного законодавства. Саме зі змісту цього повідомлення позивачу стало відомо, що укладений між ним та відповідачем трудовий договір мав строковий характер. Оскільки положення укладеного трудового договору є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та порушує права працівника, останній змушений звернутися з позовом до суду. За час перебування позову про визнання недійсним трудового договору в частині визначення строку, на який він був укладений, та визнання його таким, що укладений безстроково, на розгляді суду, позивача було звільнено у зв'язку із закінчення строку дії договору. Вважаючи положення трудового договору щодо визначення строку, на який він був укладений, недійсним з моменту укладення трудового договору, 20 лютого 2018 року ОСОБА_2 також звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т.1, а.с. 101-107). Свої вимоги позивач обгрунтував також тим, що в порушення норм чинного законодавства його не було повідомлено про звільнення заздалегідь - тобто за два місяці, а саме звільнення відбулось без згоди на це профспілкової організації. Ухвалою Малиновського районного суду від 22 лютого 2018 року цивільну справу №521/3106/18 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Укрзалізниця" про визнання трудового договору недійсним в частині визначення строку, на який він був укладений, та визнання його таким, що укладений безстроково, об'єднано в одне провадження з цивільною справою №521/1267/18 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Укрзалізниця" про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т.1, а.с. 164-165).

Скориставшись своїм правом надати відзив на позовну заяву, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, оскільки трудовий договір між сторонами був укладений на період з 08.02.2017 р. по 07.02.2018 р., а тому позивач був звільнений у зв'язку із закінчення строку його дії законно. Виходячи з того, що трудові відносини між сторонами припинилися внаслідок закінчення строку дії договору, а не з ініціативи роботодавця, згода профспілкової організації на звільнення за цією підставою законом не вимагається. Посилаючись на те, що трудовий договір був укладений 08.02.2017р., представник ПАТ "Укрзалізниця" просила відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним трудового договору в частині визначення строку, на який він був укладений, з підстави пропущення позивачем строку, встановленого статтею 233 КЗпП України (т.1, а.с.201-206).

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю (т.2, а.с. 193-203). 22 травня 2018 року Малиновський районний суд міста Одеси ухвалив додаткове рішення, яким рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення ПАТ "Укрзалізниця" та стягнення з останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежів за один місяць допущено до негайного виконання (т.2, а.с. 220-222).

12 червня 2018 року до суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга ПАТ "Укрзалізниця", в якій останнє, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову (т.2, а.с. 235-243).

22 червня 2018 року засобами поштового зв'язку до суду було направлено доповнення до апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року та додаткове рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 травня 2018 року (т.3, а.с. 8-16). В своїй скарзі апелянт посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, зокрема в частині відсутності волевиявлення працівника на укладення саме строкового трудового договору, а також необізнаності позивача про строковість укладеної угоди. Крім того, скаржник вказує на порушення судом норм процесуального права в частині не наведення в судовому рішенні мотивів, з яких відхиллено аргумент ПАТ "Укрзалізниця" щодо застосування до вимоги про визнання трудового договору частково недійсним положень статті 233 КЗпП України.

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року, відкрито апеляційне провадження, зупинено дію рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Укрзалізниця" про визнання недійсним трудового договору в частині, що стосується визначення строку його дії та визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу (т. 3, а.с. 4-6).

09 липня 2018 року суддя Апеляційного суду Одеської області постановив ухвалу, якою відкрив апеляційне провадження за скаргою ПАТ "Укрзалізниця" на додаткове рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 травня 2018 року та зупинив дію цього рішення (т.3, а.с. 24-26).

У відзиві на апеляційну скаргу та доповнення до неї представник позивача просить скаргу відхилити, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на таке (т.3, а.с. 34-50, 54-68).

05.08.2016 р. між ОСОБА_2 та ПАТ "Укрзалізниця" було укладено безстроковий трудовий договір.

08.02.2017р. між сторонами укладено трудовий договір, введений в дію наказом про переведення позивача на іншу роботу, згідно з яким ОСОБА_2 призначено на посаду Першого заступника директора Департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення ПАТ "Укрзалізниця".

Оскільки у 2016 році між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір, і працівник не виявляв бажання обмежувати строк дії наступної угоди, представник позивача вважав умову п.8.1 розділу 8 трудового договору недійсною з посиланням на положення Постанови Пленума Верховного Суду України Про практику застосування судами трудових спорів №9 від 06.11.1992 р.

Зокрема, він зазначав, що для даного виду договорів законодавством не передбачено можливість їх укладення на визначений термін, виходячи з того, що характер самої роботи не свідчить про її сезонність або тимчасовість.

Заперечуючи проти застосування положень статті 233 КЗпП України щодо тримісячнго строку звернення до суду з позовом про визначення трудового договору частково недійсним, представник звернув увагу на ту обставину, що власного примірника трудового договору позивач не мав, і лише отримавши повідомлення про припинення строку дії трудового догвору, звернувся по юридичну допомогу, в тому числі з метою отирмання копії цього договору на підставі адвокатського запиту. Оскільки копію договору ОСОБА_2 отримав лише 15 січня 2018 року, представник вважав, що позов поданий до суду в межах строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, і сторони не заперечують, що з 1993 року ОСОБА_2 працював на Одеські залізниці, звідки 09 серпня 2016 року був звільнений шляхом переведення до ПАТ "Укрзалізниця".

В серпні 2016 року між ОСОБА_2, з одного боку, та ПАТ "Укрзалізниця", з другого боку, було укладено безстроковий трудовий договір, введений в дію наказом (розпорядженням) №613/ос від 09.08.2016 р., відповідно до якого позивача призначено на посаду першого заступника начальника Департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення за переведенням з регіональної філії "Одеська залізниця" з відшкодуванням найму житла на період роботи на посаді.

08 лютого 2017 року позивач звернувся до Голови правління ПАТ "Укрзалізниця" із заявою про призначення його на посаду першого заступника директора Департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення на умовах трудового договору.

Того ж дня між сторонами було укладено строковий трудовий договір, введений в дію наказом (розпорядженням) №187/ос.

12 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до роботодавця із заявою про призначення його на посаду директора Департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення ПАТ "Укрзалізниця".

Того ж дня між сторонами було укладено додаткову угоду до трудового договору, відповідно до якої ОСОБА_2 призначено на посаду директора Департаменту (т.2, а.с. 196).

Ці обставини сторонами не оспорюються, а тому в силу вимог частини 1 статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Як суд факту апеляційний суд, відповідно до частини 2 статті 367 ЦПК України, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Так, апелянт вказував, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що позивач в день підписання трудового договору отримав його копію, що підтверджується письмовими доказами, долученими до матеріалів цієї справи.

Цей факт оспорювався позивачем, який під час допиту в якості свідка за його згодою повідомив, що копію трудового договору він не отримував.

На останньому твердженні грунтується заперечення представника позивача проти застосування положень статті 233 КЗпП України до вимоги про визнання трудового договору частково недійсним.

Встановлюючи фактичні обставини справи, апеляційний суд надає оцінку наявному в матеріалах справи витягу з журналу реєстрації трудових договорів, з якого вбачається, що ОСОБА_2 копію трудового договору про призначення його на посаду директора Департаменту пасажирських перевезень №23 від 08.02.2017р. отримав. Більше того, в графі «дія договору» зазначено, що укладений зі ОСОБА_2 трудовий договір діє з 08.02.2017р. по 07.02.2018р. (т.2, а.с. 169-170).

Оскільки отримання копії договору ОСОБА_2 підтвердив своїм підписом, справжність якого він протягом судового провадження не оспорював, судова колегія дійшла висновку, що позивачу було достеменно відомо про строк дії укладеного з ним трудового договору.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи ту обставину, що позивач обіймав керівну посаду - директора Департаменту, судова колегія дійшла висновку, що ОСОБА_2 поза розумним сумнівом ознайомлений з положеннями трудової угоди, текст якої викладений чітко, є читабельним, без прихованих шрифтів. Відтак, судова колегія вважає встановленим той факт, що позивачу було відомо про умови угоди в день її підписання (т.1, а.с. 14-20).

Встановивши викладені обставини, суд апеляційної інстанції перевіряє, чи призвело невстановлення цих обставин до хибних висновків по суті справи.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальний строк позовної давності, відповідно до статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність є інститутом матеріального права, і може встановлюватися спеціальними законами.

Зокрема, строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України.

Так, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного у місті суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є, відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, підставою для відмови у позові.

Невстановлення судом першої інстанції обставин щодо дати ознайомлення позивача з умовами трудового договору призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а саме положень статті 233 КЗпП України, яка за умови обгрунтованості позову, є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові у справі №6-1395цс16 від 26 жовтня 2016 року.

Вирішуючи трудовий спір, Верховний Суд України, зокрема, вказав, що за змістом частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтереси не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути укладений безстроково, на визначений строк або на час виконання певної роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що поряд із контрактом законодавець визначає окремо строковий трудовий договір.

Відтак, спершу необхідно визначити, чи можуть трудові відносини між сторонами бути врегульовані контрактом.

Пунктом 3 Положення Про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого Постановою КМУ №170 від 19 березня 1994 року, визначено, що прийняття на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим органом може здійснюватися у випадках прямо передбачених законами.

Випадки укладення контрактів з працівниками, які задіяні на залізниці, визначені Постановою КМУ № 764 від 15 липня 1997 року Про затвердження переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору.

Аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить про те, що посада, яку обіймав позивач, не відноситься до категорій і посад працівників, для яких Постановою КМУ №764 передбачено укладення контракту, а відтак трудовий договір, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрзалізниця», за своєю юридичною природою не є контрактом.

За таких обставин, залишається перевірити, чи могли сторони укласти строковий трудовий договір відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 КЗпП України.

Зазначеною нормою передбачено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина 2 статті 23 КЗпП України).

Зі змісту положення частини 2 статті 23 КЗпП України, зокрема, вбачається, що законодавець не навів вичерпний перелік обставин, за яких трудові відносини можуть бути врегульовані строковим трудовим договором.

Також, законодавець не обмежив сферу застосування такого виду трудового договору, зазначивши, що строк його дії встановлюється за погодженням сторін.

Аналіз наведених правових норм свідчить про відсутність в законодавстві заборони щодо укладення строкового трудового договору, якщо на те є воля сторін.

Факт підписання позивачем трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність такої волі та згоди з усіма умовами такого договору.

Крім того, укладений трудовий договір як і будь-яка інша угода має приносити користь не одній лише стороні, а тому необхідним є саме погодження всіх умов такої домовленості. Зокрема, відсутність згоди щодо такої умови, як строк дії договору, може виключити сам факт укладення договору між цими сторонами.

У зв'язку із цим, апеляційний суд звертає увагу на таке поняття як «характер наступної роботи», вжите в частині 2 статті 23 КЗпП для обгрунтування доцільності укладення строкового трудового договору.

З матеріалів справи, а саме пунктів 1-2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», вбачається, що останнє є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», Постанови КМУ №200 від 25.06.2014р. «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Товариство утворене як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності (т.1, а.с. 34).

За змістом Наказу №187/0 від 08.02.2017р. ОСОБА_2 переведно з посади першого заступника начальника департаменту пасажирських перевезень з окладом 8 998 грн на посаду першого заступника директора департаменту з окладом відповідно до умов строкового трудового договору.

Згідно з пунктом 5.1 Договору №23, внаслідок переведення на посаду заступника директора департаменту заробітна плата збільшилася до 70 000 гривень (т.1, а.с. 18).

Ефективне господарювання вимагає відповідності оплати праці досягнутому результату, що висуває додаткові вимоги до роботи на посаді керівника, яку обіймав позивач (т. 1, а.с. 24-25).

Підтримання ефективності роботи здійснюється шляхом контроля, який не виключає такої його форми як відмова від подальшого залучення до управління внаслідок, зокрема, його неефективності.

Аналіз доказів у їх сукупності призводить до висновку про те, що позивач погодився на нові умови роботи, в тому числі збільшення майже у десять разів заробітної плати на умовах строковості.

Про строковість трудового договору зазначено не лише в самому договорі, кожний аркуш якого підписаний позивачем, але також у журналі реєстрації договорів та наказах (розпорядженнях), виданих роботодавцем (т.1, а.с. 24-25).

Наведене свідчить про добросовісність дій роботодавця, який не приховував справжніх умов праці позивача, а останній, ознайомившись із наказами (розпорядженнями) під підпис та отримавши копію трудового договору, погодився на ці умови.

Протилежне свідчило би про те, що ризик недобросовісності або необачності під час укладення трудового договору з боку позивача буде несправедливо покладений на відповідача.

Щодо незаконності звільнення позивача як члена виборного органу первинної профспілкової організації, судова колегія зазначає наступне.

Положення статей 43 та 252 КЗпП України, на які посилається позивач, поширюються на випадки звільнення працівника за ініціативою роботодавця.

Враховуючи, що позивач звільнений у зв'язку із припиненням строку дії договору, зазначенні положення на спірні правовідносини не поширюються.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком Малиновського районного суду міста Одеси щодо обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 та необхідності їх задоволення.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, не навів мотивів, з яких не застосував до спірних правовідносин положення статті 233 КЗпП України, проігнорував аргументи представника відповідача про обізнаність позивача з умовами договору і відмову в позові з підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на яку посилалися представники обох сторін, не є абсолютним.

Право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності.

В своїй прецедентній практиці Європейський Суд з прав людини зазначає, що роль позовної давності є особливо значущою і має трактуватися в світлі Преамбули до Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство право спільною спадщиною Договірних Держав (пункт 21 Рішення у справі "ТОВ Графесколо проти Республіки Молдова" від 22.07.2014р. ("Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova"), заява №36157/08).

Європейський Суд далі зазначає, що за фактичних обставин цієї справи встановлений законом строк позовної давності був важливим аргументом, наведеним заявником. Якщо би цей аргумент був врахований, в позові до заявника можливо було би відмовлено. Всупереч цьому, Верховний Суд не навів жодних мотивів неприйняття цього важливого аргументу (пункт 23 Рішення).

В світлі викладеного Європейський Суд дійшов висновку, що провадження було несправедливим, а тому мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 24 Рішення).

Не зважаючи на те, що Конвенція, з огляду на положення статті 34, не гарантує підприємству, в якому державі належить сто відсотків акцій, право звертатися до Європейського Суду з індивідуальною заявою, це не виключає необхідності рівного застосування одних і тих самих принципів до обох сторін судового провадження. Інше означало би непропорційність, дискримінацію та свавілля.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та на підставі п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України скасовує рішення і додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року та додаткове рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 травня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсною умови трудового договору щодо визначення строку його дії, визнання трудового договору таким, що укладений безстороково, визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

19.12.2018 року м. Одеса