Рішення № 78941525, 17.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/14875/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участі секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_3 про встановлення факту належності спадкодавцю ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 05.01.1994р., виданого Одеським Орендним підприємством «Антарктика», на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1; визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66.9 кв.м; визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66.9 кв.м, у зв'язку з втратою свідоцтва про право власності на житло за НОМЕР_2 від 05.01.1994 р., виданого Одеським Орендним підприємством «Антарктика».

Ухвалою суду від 17.12.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності, залишено без розгляду в частині вимог про встановлення факту належності спадкодавцю ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 05.01.1994р., виданого Одеським Орендним підприємством «Антарктика», на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Позовні вимоги щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом і у зв'язку з втратою правовстановлюючого документу обґрунтовані тим, що позивачці ОСОБА_1 належить 2/6 частини квартири АДРЕСА_1, які вона отримала в порядку приватизації у 1994р. на підставі свідоцтва про право власності на житло (1/3 частини квартири) та в порядку спадкування на підставі рішення суду (1/3 частини квартири). Втім, оригінал Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 05.01.1994р., на квартиру АДРЕСА_1 виданий в одному екземплярі на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 в рівних долях - втрачений, у зв'язку з чим позивачка позбавлена можливості у повній мірі доводити своє право власності на 1/3 частини зазначеної квартири, яка належить їй на праві власності в порядку приватизації, а також скористатися своїм право на прийняття спадщини на 1/3 частини зазначеної квартири, після смерті своєї бабусі - ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивачки - ОСОБА_4. На підставі заповіту від 21.04.2003р., посвідченого державним нотаріусом 2-ї Одеської державної нотаріальної контори Дєордієвою І.В. за № 3-2017 ОСОБА_4. заповіла все своє майно своїй доньці - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є матір'ю позивачки - ОСОБА_1 Водночас, відповідачка ОСОБА_3, спадщину не прийняла ні фактично, ні юридично. Будучи спадкоємцем вона свідомо відсторонилася від прийняття спадщини. В свою чергу, позивачка, як онука померлої, є спадкоємцем 5-ї черги. Спадщину прийняла фактично та звернулася до нотаріальної контори із відповідною заявою, на підставі якої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. відкрита спадкова справа за №12-2016, номер у спадковому реєстрі 59730327. Проте, у зв'язку з втратою оригінала Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 05.01.1994р. на квартиру АДРЕСА_1 а також у зв'язку з розбіжностями у написанні імені померлої у зазначеному свідоцтві позивачка не може отримати свідоцтво про право на спадщину. Тому, для реалізації свого права власності на майно, а також права на спадщину позивачка вимушена звернутися до суду з зазначеним позовом.

Представник позивача у судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на підставі наявних в справі доказів просила задовольнити позов.

Представник відповідача Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду від неї надійшла нотаріально посвідчена заява про розгляд справи за її відсутності на підставі наявних у справі матеріалів. Позовні вимоги ОСОБА_3 визнала в повному обсязі та не заперечувала проти задоволення позову.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, що ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4, на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 05.01.1994р., виданого Одеським Орендним підприємством «Антарктика» належала квартира АДРЕСА_1, в рівних долях.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 - дід позивачки.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 10 липня 2003 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, складеним на її користь, згідно розпорядження, зробленого громадянином ОСОБА_5.

Право власності, на підставі вищезазначеного рішення суду зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» 06.11.2003 року, км 507 пр-ст 82-р-462.

Таким чином, позивачці належить 2/6 частини квартири АДРЕСА_1 які вона отримала: в порядку приватизації у 1994р. на підставі свідоцтва про право власності на житло (1/3 частини квартири) та в порядку спадкування на підставі рішення суду (1/3 частини квартири).

Водночас, оригінал Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 05.01.1994р., на квартиру АДРЕСА_1, виданий в одному екземплярі на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 в рівних долях - втрачений, у зв'язку з чим позивачка позбавлена можливості у повній мірі доводити своє право власності на 1\3 частини зазначеної квартири, яка належить їй на праві власності в порядку приватизації, а також скористатися своїм право на прийняття спадщини на 1/3 частини зазначеної квартири, після смерті своєї бабусі - ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 - бабуся позивачки, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 19.10.2016 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 10549.

На підставі заповіту від 21.04.2003р., посвідченого державним нотаріусом 2-ї Одеської державної нотаріальної контори Дєордієвою І.В. за № 3-2017 ОСОБА_4. заповіла все своє майно своїй доньці - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є матір'ю позивачки - ОСОБА_1

Між тим, відповідачка ОСОБА_3, спадщину не прийняла ні фактично, ні юридично. Будучи спадкоємцем вона свідомо відсторонилася від прийняття спадщини.

В свою чергу, позивачка, як онука померлої, є спадкоємцем 5-ї черги.

Спадщину прийняла фактично та звернулася до нотаріальної контори із відповідною заявою, на підставі якої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. відкрита спадкова справа за №12-2016, номер у спадковому реєстрі - 59730327.

Проте, у зв'язку з втратою оригінала Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 05.01.1994р. на квартиру АДРЕСА_1, а також у зв'язку з розбіжностями у написанні імені померлої у зазначеному свідоцтві позивачка не може отримати свідоцтво про право на спадщину.

Так, у вищезазначеному свідоцтві про право власності на житло ім'я померлої ОСОБА_4 замість «ОСОБА_4» зазначено - «ОСОБА_4».

Отримати дублікат свідоцтва про право власності на житло і виправити в ньому розбіжності щодо ім'я померлої ОСОБА_4 в іншій спосіб, позивачка не має можливості, оскільки Одеське Орендне підприємство «Антарктика» ліквідоване.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня будь-яка інформація щодо Одеського Орендного підприємства «Антарктика».

Водночас, з рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 березня 2009 року по справі №1248/09 (з Єдиного державного реєстру судових рішень) вбачається, що в листопаді 1999 року ОП «Антарктика» було ліквідовано. Рішенням Арбітражного суду Одеської області від 14.07.1999 року по справі №17-5/4262/ було визнано відсутність правонаступництва між АРК «Антарктика» і ОП «Антарктика».

Крім того, 26.04.2018 року представником ОСОБА_1 були направлені заяви до Державного архіву Одеської області, Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради, Міського агентства по приватизації житла з проханням надати дублікат або оригінал свідоцтва за № НОМЕР_2 про право власності на житло від 05 січня 1994 року, виданого Одеським Орендним підприємством «Антарктика», як органом приватизації, на квартиру АДРЕСА_1 або письмово повідомити про відсутність дублікату або оригінала свідоцтва за НОМЕР_2 про право власності на житло від 05 січня 1994 року.

28.04.2018 року зазначені заяви були отримані адресатами, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Але відповіді, або документи за даними заявами, позивачці не надані.

Водночас, відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 09.07.2018 року за №6096-11/2319 на адресу приватного нотаріуса Гарської В.В. «станом на 31.12.2012 року згідно матеріалам інвентаризаційної справи і запису в реєстровій книзі 44 пр, стор.98, р. №462, за ОСОБА_1 ОСОБА_4 зареєстровані права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва НОМЕР_2 про право власності на житло, виданого Одеським орендним підприємством «Антарктика» 05.01.1994 р. В правовстановлюючому документі після слів: «на правах» підкреслені слова: «спільної (сумісної» власності», і після переліку власників надруковано: «в рівних долях». Дата реєстрації: 28.01.1994 р. Право власності на останню 1/3 частину квартири зареєстровано за ОСОБА_1, дата реєстрації: 06.11.2003 р. (книга 507 пр, стор. 82, р.№462)».

Крім того, 01.08.2018 року КП «Бюро технічної інвентаризації» виготовлений технічний паспорт на вищезазначену квартиру на замовлення ОСОБА_1.

Водночас, 17.08.2018 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_10 отриманий лист від приватного нотаріусу Одеського міського округу Гарської В.В., за №119/02-14, згідно з яким видача свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно є неможливим, оскільки документи, що посвідчують право власності на майно спадкодавця відсутні, а у відповідності до п.п.4.15. п.4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яка підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом тільки після подання документів, що посвідчують право власності цього майна спадкодавцеві.

Нотаріусом роз'яснено, що ОСОБА_1 вправі звернутися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування щодо спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4.

Той факт, що в свідоцтві про право власності НОМЕР_2 від 05.01.1994р. на квартиру АДРЕСА_1,зроблена описка в імені Чапілної, а безпосередньо замість імені «ОСОБА_4» помилково зазначено - «ОСОБА_4» підтверджується: свідоцтвом про смерть ОСОБА_4, виданим 19.10.2016 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 10549; свідоцтвом про народження ОСОБА_11, де її матір'ю зазначена ОСОБА_4; свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.01.2002 року на ім'я ОСОБА_4, після смерті її чоловіка ОСОБА_5; заповітом ОСОБА_4 від 21.04.2003 року; довідкою - випискою з домової книги про склад родини та реєстрацію в квартирі АДРЕСА_1 від 19.04.2018 року, довідкою від 28.10.2016 року про зняття ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1, у зв'язку зі смертю.

Також, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, є онукою спадкодавця ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1., де її матір'ю зазначена ОСОБА_3; свідоцтвом про шлюб батьків ОСОБА_1, згідно якого дошлюбне прізвище її матері - ОСОБА_4; свідоцтвом про народження ОСОБА_3, де її матір'ю зазначена ОСОБА_4.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу 04.12.1993 року після державної реєстрації шлюбу між ОСОБА_12 і ОСОБА_1, остання змінила прізвище на «ОСОБА_1». Зазначене підтверджуєтся витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 16.06.2016 року щодо підтвердження дошлюбного прізвища, відповідно до якого дошлюбне прізвище позивачки ОСОБА_1 копією рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11.04.2011 року по справі №2-5150/11 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, згідно якого після розірвання шлюбу за відповідачкою залишається прізвище «ОСОБА_1».

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів зокрема є визнання права.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також: у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст. 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що позивачка, як онука померлої ОСОБА_4 є спадкоємицею п'ятої черги спадкування.

Позивачка прийняла спадщину шляхом подачі у встановлений законом строк, заяви приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Гарській В.В., якою заведена спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_4

Відповідачка ОСОБА_3, будучи спадкоємцем за заповітом і за законом, ні фактично, ні юридично спадщину не прийняла,

Відповідачка ОСОБА_3 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживала, що підтверджується реєстрацією її місця проживання - АДРЕСА_2, з 01.02.1978 року (відповідно до відомостей у паспорті), а тобто не є спадкоємцем, який прийняв спадщину у розумінні ч.3 ст.1268 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч.2 цієї статті не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Крім того, відповідачкою ОСОБА_3 пропущений строк для прийняття спадщини, встановлений ст.1270 ЦК України.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ст.1269 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Як вбачається зі спадкової справи № 12-2016 стосовно майна ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, позивачка є єдиним спадкоємцем останньої. Заяв від інших спадкоємців на прийняття спадщини не надходило.

Відповідно до положень частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Оскільки позивачці належить спадщина з часу її відкриття (ст.1268 ЦК України), відповідно вона може володіти та користуватися спадковою масою. Водночас, повноваження щодо розпорядження майном обмежено, оскільки існують перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 30.05.2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачка має право на судовий захист її законних прав та інтересів щодо права власності в контексті ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та позов є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 5 ЦПК).

Обраний позивачкою спосібу захисту є ефективним з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі N 6-20цс11.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на майно в порядку спадкування за законом і щодо визнання за нею права власності на майно у зв'язку з втратою правовстановлюючого документа.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 392, 1216, 1218, 1265, 1268, 1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 4-7, 10-13, 19, 81, 89, 258, 264, 265, 268, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 66.9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 66.9 кв.м., у зв'язку з втратою свідоцтва про право власності на житло за НОМЕР_2 від 05.01.1994 р., виданого Одеським Орендним підприємством «Антарктика».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2018 року.

Суддя Л.С. Єршова