Рішення № 78926199, 11.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2018Справа № 908/1673/18Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №908/1673/18

За позовом Фізичної особи-підприємця Гібець Ольги Андріївни (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи у ЄДРПОУ 24584661)

про стягнення 543 865,15 грн.

Представники сторін:

від позивача: Павлова О.В. , за дов.

від відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.09.2018 до Господарського суду міста Києва за вимогами територіальної юрисдикції (підсудності) за місцезнаходженням відповідача були передані матеріали позовної заяви (вих. № б/н від 20.08.2018) фізичної особи-підприємця Гібець Ольги Андріївни до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 405 269,00 грн боргу за договором підряду, 112161,12 грн інфляційних втрат, 26435,03 грн. 3% річних.

В своїй позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по оплаті робіт за договором підряду № 20/45/13-143-01-15-00283 від 13.05.2015, які позивач виконав належним чином, відповідно до умов договору та які були прийняті відповідачем. Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 112161,12 грн інфляційних втрат, 26435,03 грн. 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ, справу № 908/1673/18 передано для розгляду судді Ярмак О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.11.2018.

19.10.2018 до суду надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця Гібець Ольги Андріївни про проведення судового засідання у справі № 908/1673/18 в режимі відеоконференції, в якому ухвалою суду від 06.11.2018 відмовлено.

31.10.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про проведення засідання без участі представника відповідача. Відповідач позов не визнав, зазначаючи, що відповідно до умов договору підряду, позивач зобов'язувався мати діючу декларацію відповідності матеріально-технічної бази роботодавця або діючий дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки (п.4.3. додатку 1 «Технічне завдання» до договору). Відповідач стверджує, що наданий позивачем дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки був сфальсифікований, про що відповідач повідомив правоохоронні органи, а тому призупинив оплату виконаних позивачем робіт до моменту прийняття компетентними органами рішення щодо підтвердження або спростування факту підроблення дозвільних документів. Крім того, відповідач зазначає, що акт №4 приймання виконаних будівельних робіт був оформлений з недоліками, про що повідомив позивача, після чого належно оформленого акту №4 приймання виконаних будівельних робіт з доданими документами від позивача не отримував, що також перешкоджало йому здійснити оплату виконаних позивачем робіт. Також відповідач у своєму відзиві посилається на зловживання позивачем своїм правом, аргументуючи це тим, що позивач майже три роки не звертався за захистом своїх прав до суду, що призвело до істотного збільшення розміру суми, заявленої до стягнення.

08.11.2018 через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що відсутність дозвільної документації на виконання підрядних робіт не є підставою призупиняти оплату за фактично виконані роботи. Крім того, позивач зазначає, що акт №4 приймання виконаних будівельних робіт з доданими документами після внесення відповідних змін був направлений відповідачу, а роботи за підрядним договором виконані в повному обсязі та фактично прийняті відповідачем.

13.11.2018 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.11.2018 закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 11.12.2018.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 07.12.2018 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті, свого представника у судове засідання не направив, просить справу розглядати у його відсутність, суд ухвалив розгляд справи по суті проводити за відсутності відповідача.

У судовому засіданні 11.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.05.2015 між позивачем (підрядник за договором) та відповідачем (замовник за договором) був укладений договір підряду № 20/45/13-143-01-15-00283, відповідно до якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати ремонт побутових приміщень 1-го поверху адміністративно-побутового корпусу заводу спеціальних конструкцій відокремленого підрозділу «Атоменергомаш», а замовник зобов'язувався прийняти на оплатити виконані роботи. Обсяг та склад робіт, що виконуються підрядником, визначаються відповідно до технічного завдання, що є невід'ємним додатком до договору (п.1.2. договору). Згідно з п.3.3. договору, замовник здійснює оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом двох місяців після підписання акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані підрядні роботи, обсяг яких підтверджується наступними актами прийняття виконаних будівельних робіт:

- акт №1 виконаних будівельних робіт за вересень 2015 року на суму 13495,00 грн;

- акт №2 виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року на суму 33415,00 грн;

- акт №3 виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року на суму 78360,00 грн;

- акт №4 виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року на суму 279999,00 грн.

Акти №1, №2, №3 виконаних будівельних робіт підписані замовником та підрядником, акт №4 підписаний лише з боку підрядника. Крім того, в матеріалах справи містяться надані позивачем довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2015 року на суму 13495,00 грн (підписана сторонами 23.09.2015), за жовтень 2015 року на суму 33415,00 грн (підписана сторонами 23.10.2015), за листопад 2015 року на суму 78360,00 грн (підписана сторонами 30.11.2015), а також за грудень 2015 року на суму 279999,00 грн, підписана лише з боку підрядника.

Оскільки відповідно до копії платіжного доручення №4559 від 18.11.2015 відповідачем була повністю сплачена вартість виконаних робіт за актом №1 у сумі 13495,00 грн, що також не оспорюється сторонами, суд вважає за необхідним зосередити увагу та дослідити наявність підстав для стягнення вартості робіт за актами № 2, №3 та №4 прийняття виконаних будівельних робіт, що належать до предмету цього спору.

Судом встановлено, що акти № 2 та №3 прийняття виконаних будівельних робіт були підписані замовником та підрядником. Крім того, судом не встановлено, а відповідачем не доведена наявність зауважень з боку замовника до виконаних підрядних робіт за зазначеними актами.

Суду не надано доказів оплати вартості обсягу виконаних робіт за актами №2 та №3, що також не заперечувалось відповідачем. Крім того, відповідачем зазначено, що оплата виконаних робіт за актами №2 та №3 ним не здійснювалась з огляду на обґрунтовані сумніви відповідача у дійсності дозвільної документації, наданої позивачем, зокрема дозволу на виконання робіт з підвищенної небезпеки. На підтвердження зазначеного, відповідачем були надані та досліджені судом у судовому засідання документація конкурсних торгів на закупівлю відповідних послуг, Акт перевірки суб'єкта господарювання №24 від 11.12.2015, складеного Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області, яким зафіксовано відсутність у позивача дозволу на виконання робіт з підвищеної небезпеки, а також листи Енергодарського відділення поліції Кам'янсько-Дніпровського міського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, відповідно до яких за фактом надання відокремленому підрозділу «Атоменергомаш» ДП «НАЕК «Енергоатом» завідомо підроблених документів було розпочате досудове розслідування, яке станом на 20.06.2017 року тривало.

Суд, оцінивши доводи відповідача щодо призупинення оплати виконаних робіт через відсутність у позивача дозвільної документації на виконання робіт з підвищенної небезпеки, вважає їх необгрутнованими та такими що не можуть бути підставою для звільнення відповідача від своїх зобов'язань по оплаті виконаних робіт за договором з огляду на таке.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України), і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ЦК України).

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст.ст.525, 526 ЦК України.

Укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором підряду, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з п.3.3. договору, замовник здійснює оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом двох місяців після підписання акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт.

Судом при розгляді справи встановлено, що роботи, зазначені в актах № 2 та №3 прийняття виконаних будівельних робіт були виконані позивачем та прийняті замовником без зауважень, про що свідчать підписи обох сторін договору підряду на зазначених вище документах. Відповідачем також не були надані суду докази, які б свідчили про наявність дефектів у виконаних позивачем роботах.

Таким чином, судом встановлено, що роботи, зазначені у вищенаведених актах були належним чином виконані позивачем, однак не оплачені відповідачем.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ці положення також кореспондуються зі ст. 193 ГК України, якою встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Таким чином, прийнявши роботи за відсутності будь-яких заперечень, та не оплативши їх, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання по оплаті робіт за договором підряду. Суд відхиляє аргументи відповідача про відмову оплати за виконані та прийняті замовником роботи, з огляду на можливу відсутність у позивача дозвільної документації на їх виконання, оскільки така відмова від зобов'язання по оплаті не була передбачена ані договором, ані нормами чинного законодавства.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитись від договору підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Таким чином, законом замовнику надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене. Відповідачем не надано доказів того, що маючи обгрунтовані сумніви щодо неможливості виконання позивачем робіт по договору, відповідач здійснив будь-які заходи щодо припинення цього зобов'язання.

Щодо оплати виконаних робіт за Актом №4 прийняття виконаних будівельних робіт суд зазначає наступне. Судом встановлено, після виконання робіт, Акт №4, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати були надані на адресу відповідача для підписання, про що свідчить надана позивачем копія листа за Вих№ 5-04/16 від 22.04.2016 року, зареєстровано відповідачем за Вх. № 1717 від 22.04.2016 року. Листом від 27.04.2016 року за Вих. №2046/24 відповідач повідомив позивача, про виявлену в акті неточність щодо дати складання акту. Листом від 06.05.2015 за Вих.№8-05/16 (копія супровідного листа від 06.05.2015 за Вих.№7-05/16, а також копія фіскального чека відділення зв'язку додано до листа) позивач повторно направив зазначений вище акт, та додані до нього документи на адресу відповідача.

Судом також встановлено, що відповідачем згодом були виявлені дефекти в приміщенні душової першого поверху АБК ЗСК, ремонтні роботи якої були предметом договору підряду, укладеного між позивачем та відповідачем (Акт огляду дефектів №1 від 18.11.2016, лист з вимогою про усунення виявлених дефектів за Вих.5036/24 від 24.22.2016). Зазначені дефекти були усунуті позивачем, що підтверджується копією відповідного листа за Вих. №01-01/17 від 20.01.2017, яким позивач повідомив відповідача про усунення зазначених дефектів; результати такого усунення прийняті відповідачем без зауважень (Акт №1 прийняття виконаних робіт по виявленим дефектам в приміщенні душової першого поверху АБК ЗСК).

З огляду на вищенаведене, суд критично ставиться до посилання відповідача на неотримання акту та довідки про вартість виконаних будівельних робіт, як на обставину, що перешкодила відповідачу здійснити оплату виконаних робіт, оскільки окрім зауважень щодо формального оформлення акту №4 виконаних робіт, відповідачем не були надані суду докази, які свідчили б про недоліки у виконаних позивачем роботах на час їх прийняття замовником. Крім того, судом встановлено, що результати виконаних позивачем робіт фактично були прийняті та використовувались відповідачем.

Відповідно до ч. 6 ст. 882 ЦК України замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

З аналізу наведених норм слідує, що закон пов'язує виникнення зобов'язання з оплати робіт з фактом їх виконання, при цьому, слід зазначити, що сам по собі акт приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про виникнення такого зобов'язального правовідношення.

Отже, пріоритет у даному спорі не може бути надано відповідачу, який не спростовує факт виконання роботи позивачем або можливості використання її результатів, але заперечує виникнення зобов'язального правовідношення з її оплати, одночасно використовуючи результати виконаної роботи. Таким чином, судом не встановлено обставин, а відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про неналежне, або недобросовісне виконання позивачем своїх обов'язків по договору. В цьому контексті відмова відповідача оплатити виконані роботи за обставин використання результату такої роботи, не допускається, а тому вимоги позивача по оплаті виконаних ним робіт підлягають задоволенню.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача про зловживання своїм правом на звернення до суду з метою збільшення сум, що підлягають стягненню, оскільки відповідно до ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином законодавець встановлює період, протягом якого, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто таке право надано особі у будь-який час в межах цього строку. Суд враховує, що позивач звернувся до суду саме в межах трирічного строку позовної давності, та, крім того, намагався вирішити спір в досудовому порядку, направляючи на адресу відповідача відповідну вимогу про погашення заборгованості (Вих.№01-04/18 від 25.04.2018). Крім того, суд звертає увагу відповідача, що він протягом цього строку мав можливість добровільно виконати зобов'язання по оплаті, однак не зробив цього, а тому суд не вбачає в діях позивача зловживання своїм правом.

Відповідно до положення частини 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок суми позову з урахуванням 3% річних та індексу інфляції за весь період просторчення, проти якого заперечує відповідач, посилаючись на невірно визначений позивачем початок строку порушення зобов'язання по оплаті, надавши суду контррозрахунок.

Суд, оцінивши наведені аргументи сторін, зазначає наступне.

Згідно з п.3.3. договору, замовник здійснює оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом двох місяців після підписання акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт.

Оскільки судом встановлено, що вартість виконаних робіт за Актами №2, 3, та 4 відповідачем здійснена не була, то враховуючи двохмісячний строк, встановлений договором на оплату, прострочення зобов'язання по оплаті слід рахувати:

- за актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року на суму 33415,00 грн - з 24.12.2015;

- за актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року на суму 78360,00 грн - з 31.01.2016.

А тому суд погоджується з доводами відповідача про невірно вказаний позивачем початок розрахункового періоду по нарахуванню 3% річних за актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015.

Крім того, позивачем у своїх розрахунках було запропоновано відраховувати початок прострочення оплати за актом №4 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 з 07.07.2016, тобто з моменту спливу двохмісячного терміну з дня відправлення відповідачу відкорегованого акту №4 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року. З урахуванням того, що судом було встановлено порушення відповідачем свого обов'язку по оплаті виконаних за актом №4, суд вважає можливим стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за зазначеним актом з урахуванням 3% річних за період з 07.07.2016 по 15.08.2018.

Таким чином, розмір 3% річних, що підлягають стягненню в відповідача становить:

за прострочення оплати по акту №2 - 2647,56 грн;

за прострочення оплати по акту №3 - 5976,83 грн;

за прострочення оплати по акту №4 - 17720,48 грн;

разом - 26344,87 грн.

Позивачем також був наданий розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції. Відповідач заперечив проти наданого розрахунку, надавши суду свій розрахунок зазначених сум. Суд, з урахуванням доводів сторін, вважає за необхідне навести свій розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції:

Сума боргу, грнПеріод нарахуванняІндекс інфляції за періодІнфляційні втратиСума боргу з урахуванням індексу інфляції, грн33415,0024.12.2015 - 01.07.2018133,411154,4444569,4478360,0031.01.2016 -01.07.2018132,125189,96103549,96279999,0007.07.2016 - 01.07.2018127,075735,78355734,78З урахуванням вищенаведених розрахунків, суд вважає обґрунтованою суму інфляційних витрат у розмірі 112080,18 грн.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір, а також інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На виконання вимог зазначеної норми та з урахуванням часткового задоволення позову, суд здійснює розподіл витрат по оплаті судового збору пропорційно розміру позовних вимог виходячи з такого.

Статтею 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує зокрема чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Позивачем був наданий розрахунок судових витрат, відповідно до якого сума судового збору, сплаченого позивачем становить 8651,40 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн, серед яких: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції - 850 грн, вивчення судової практики - 1700 грн, копіювання та друк документів - 850 грн, написання позову, уточненого позову, заяви - 2550 грн, оплата судового збору в банку та відправлення документів - 850 грн, участь у судових засіданнях - 1700 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу був сплачений позивачем відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №192 від 18.08.2018. Суд, оцінивши обґрунтованість розрахунку наданих позивачем витрат доходить наступного висновку.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З урахуванням того, що позивачем була заявлена ціна позову 543865,15 грн, то обгрунтованим слід вважати розмір судового збору 8157,98 грн., в той час як позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 8651,40 грн. Крім того, матеріали справи не містять доказів участі представника позивача адвоката Чебан В.О. у судових засіданнях, а тому сума витрат у розмірі 1700,00 грн не може бути визнана судом обґрунтованою. Також, суд вважає за необхідне виключити з суми судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, витрати на усунення недоліків позовної заяви після залишення її без руху, а також на написання заяви про відкликання позовної заяви від 20.08.2018, яка була визнана представником позивача Чебан В.О. як помилково направлена, оскільки позивач самостійно несе ризики вибору особи, що надає правничу допомогу, і протилежна сторона не має нести відповідальність за помилки, допущені такою особою. Таким чином, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає обґрунтованими витрати по написанню позовної заяви у розмірі 1000,00 грн.

З урахуванням вищенаведеного, суд визнає обґрунтованим судові витрати, які підлягають розподілу між сторонами, у розмірі 13407,98 грн, серед яких судовий збір - 8157,98 грн., витрати на правничу допомогу - 5250,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 129, 232, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

1. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи у ЄДРПОУ 24584661) на користь Фізичної особи-підприємця Гібець Ольги Андріївни (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) суму боргу у розмірі 391774,00 грн (триста дев'яносто одна тисяча сімсот сімдесят чотири гривні), 3% річних у розмірі 26344,87 грн (двадцять шість тисяч триста сорок чотири гривні 87 коп.), інфляційних втрат у розмірі 112080,18 грн (сто дванадцять тисяч вісімдесят гривень 18 коп.), судові витрати у розмірі 13071,07 грн.(тринадцять тисяч сімдесят одну гривню 07 коп). Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

2. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 27.12.2018

Суддя О.М.Ярмак