Рішення № 78916533, 21.12.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/204/18

Справа №754/10304/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.04.2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 40.29-48/171, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальникові грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Договором кредиту було встановлено режим кредитування у виді відновлювальної кредитної лінії, встановлено максимальний ліміт заборгованості до 247825, 00 доларів США. Надання кредиту здійснювалося окремими частинами, зі сплатою 12, 85 % річних з порядком погашення заборгованості у відповідності до графіку погашення кредиту, викладеного в п. 1.1.1 Договору кредиту та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26.04.2016 року. У період з 27.04.2007 року по 17.10.2007 року користування кредитом позичальником було отримано 10 траншів, а саме: 27.04.2007 року у розмірі 125462, 00 доларів США; 15.05.2007 року - 30000, 00 доларів США; 16.05.2007 року - 30000, 00 доларів США; 17.05.2007 року - 10000, 00 доларів США; 26.06.2007 року - 20000, 00 доларів США; 27.06.2007 року - 40000, 00 доларів США; 03.07.2007 року - 20000, 00 доларів США; 04.07.2007 року - 20000, 00 доларів США; 14.08.2007 року - 40000, 00 доларів США; 17.10.2007 року - 30000, 00 доларів США. Кредит надавався на поточні потреби. Кредитор свої зобов'язання щодо видачі кредитних коштів виконав у повному обсязі.

27.04.2007 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту був укладений Іпотечний договір № 013/195-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновим І.В., зареєстрований в реєстрі за номером 1664, заборона на відчуження зареєстрована за № 63. Відповідно до умов Договору відповідач передав в іпотеку нежиле приміщення АДРЕСА_2

Позивач вказує про те, що відповідач порушив графік погашення заборгованості за кредитом, що визначений п. 1.1 Договору кредиту, не здійснив погашення чергової частини кредиту із нарахованими відсотками за фактичний час його використання, а тому зобов'язаний погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції.

Станом на 03.06.2015 року заборгованість відповідача обліковується на рахунках простроченої заборгованості за Договором кредиту та становить 9798002, 70 грн., зокрема: сума заборгованості за кредитом - 201925, 00 доларів США, що еквівалентно 5254724, 92 грн.; сума заборгованості за відсотками - 156452, 09 доларів США, що еквівалентно 3296573, 41 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 58561, 83 доларів США, що еквівалентно 1233945, 74 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 48064, 51 доларів США, що еквівалентно 1012758, 63 грн.

На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором від 27.04.2007 року у розмірі 9798002, 70 грн. та судові витрати по справі.

29.09.2015 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

22.09.2015 року до суду надійшли заперечення відповідача щодо позовних вимог, відповідно до яких він вказує про те, що до матеріалів справи не долучено докази правомірності видачі кредиту у валюті. Крім того, позивачем пропущений строк для звернення до суду із вимогами про стягнення пені, а наданий позивачем розрахунок не відповідає дійсності. На підставі викладеного відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

21.03.2016 року до суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.05.2016 року провадження у даній справі зупинено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.12.2016 року провадження у даній справі відновлено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18.04.2017 року провадження у даній справі зупинено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року провадження у даній справи відновлено.

19.11.2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача. Відповідно до заперечень, викладених у відзиві, відповідач заперечує проти задоволення позову, зважаючи на те, що позивачем пропущений строк для звернення до суду, оскільки Банком було самостійно змінено строк виконання зобов'язань. Останній платіж за Договором зроблений відповідачем 16.02.2010 року, а тому саме з даної дати почав обраховуватися строк позовної давності, який закінчився 17.02.2013 року, що є підставою для відмови у позові.

16.11.2018 року до суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у Відзиві, у зв'язку з чим просила в його задоволенні відмовити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Слід зазначити, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, судом було визнано провести розгляд справи у відсутності представника позивача, з урахуванням достатності у матеріалах справи доказів про взаємовідносини сторін.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 27.04.2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 40.29-48/171.

Відповідно до умов Договору кредитор зобов'язався надати позичальникові грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Договором кредиту було встановлено режим кредитування у виді відновлювальної кредитної лінії, встановлено максимальний ліміт заборгованості до 247825, 00 доларів США. Надання кредиту здійснювалося окремими частинами, зі сплатою 12, 85 % річних з порядком погашення заборгованості у відповідності до графіку погашення кредиту, викладеного в п. 1.1.1 Договору кредиту та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26.04.2016 року.

У період з 27.04.2007 року по 17.10.2007 року користування кредитом позичальником було отримано 10 траншів, а саме: 27.04.2007 року у розмірі 125462, 00 доларів США; 15.05.2007 року - 30000, 00 доларів США; 16.05.2007 року - 30000, 00 доларів США; 17.05.2007 року - 10000, 00 доларів США; 26.06.2007 року - 20000, 00 доларів США; 27.06.2007 року - 40000, 00 доларів США; 03.07.2007 року - 20000, 00 доларів США; 04.07.2007 року - 20000, 00 доларів США; 14.08.2007 року - 40000, 00 доларів США; 17.10.2007 року - 30000, 00 доларів США. Кредит надавався на поточні потреби.

Кредитор свої зобов'язання щодо видачі кредитних коштів, з дотриманням порядку видачі кредитних коштів, що передбачений п. 2.1, 2.2, 2.3 статті 2 Договору кредиту, виконав у повному обсязі, що підтверджується заявами на видачу готівки.

Порядок нарахування та сплати процентів та комісій визначено статтею 2 Договору кредиту, зокрема, п. 1.1.1, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.12, 2.13 Договору кредиту.

Права та обов'язки Сторін за Договором кредиту визначені статтею 3 Договору кредиту, зокрема, п. 3.3.13, який передбачає обов'язок відповідача суворо дотримуватися положень Договору кредиту; п. 3.3.6, що встановлює обов'язок сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, визначеному п. 1.1 Договору кредиту та комісії в розмірах та в порядку, передбачених Договором кредиту; п. 3.3.7, яким визначено обов'язок відповідача своєчасно та у повному обсязі погашати кредит згідно графіку змін максимального ліміту заборгованості; ст. 4 Договору кредиту, якою передбачена відповідальність за неналежне виконання обов'язків, що витікають з умов Договору кредиту.

Пунктом 4.2 Договору передбачено сплату пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів в розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення.

27.04.2007 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту був укладений Іпотечний договір № 013/195-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновим І.В., зареєстрований в реєстрі за номером 1664, заборона на відчуження зареєстрована за № 63. Відповідно до умов Договору відповідач передав в іпотеку нежиле приміщення АДРЕСА_2

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов?язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов?язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 629 ЦК України Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, Банк свої зобов"язання щодо надання кредитних коштів виконав у повному обсязі, а ОСОБА_2 зобов"язання за Кредитним договором у повному обсязі не виконав, у зв"язку з чим виникла заборгованість, що становить станом на 03.06.2015 року 9798002, 70 грн., зокрема: сума заборгованості за кредитом - 201925, 00 доларів США, що еквівалентно 5254724, 92 грн.; сума заборгованості за відсотками - 156452, 09 доларів США, що еквівалентно 3296573, 41 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 58561, 83 доларів США, що еквівалентно 1233945, 74 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 48064, 51 доларів США, що еквівалентно 1012758, 63 грн.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов"язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Пунктом 1.1 Договору встановлено періодичність повернення кредитних коштів з наступним зменшенням максимального ліміту заборгованості.

Відповідно до п. 2.5, 2.9, 3.3.6, 3.3.8 Договору Позичальник зобов'язаний не пізніше 10 числа кожного місяця сплачувати проценти та погашати кредит.

Як встановлено при розгляді справи, відповідачем ОСОБА_2 періодично сплачувалася заборгованість за кредитною лінією. Останній платіж був зроблений 11.12.2008 року.

Згідно з п. 4.5 Договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.6, 3.3.7 цього Договору (своєчасно та в належному розмірі сплата кредиту й процентів)), протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно Позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредитом, нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договору умови дострокового повернення коштів - предмета позики, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнім платежем з повернення кредиту відповідача був платіж у сумі 2295, 00 доларів США, який був зроблений 11.12.2008 року. Після цього платежів в повернення отриманого кредиту зроблено не було. В той же час, згідно з умовами договору, щомісячно до 10 числа повинен вноситися платіж в сумі 2295, 00 доларів США. Таким чином, з 11.01.2009 року відбулася про строчка з повернення кредиту. Відповідно 11.04.2009 року було 90-м днем прострочки. Відповідно до п. 4.5 Договору з 91-го дня прострочки (12.04.2009 року) строк користування кредитом сплив та позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, з 14.04.2009 року розпочався відлік позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за договором.

Відповідно до ч. 1, 3 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, до лютого 2010 року позичальник здійснював періодичні платежі в погашення заборгованості, які банком зараховувалися в погашення боргу зі сплати процентів. Останній з таких платежів був зроблений 16.02.2010 року. Тож протягом 2009-2010 років перебіг строку позовної давності неодноразово переривався, оскільки позичальником здійснювалися платежі в погашення боргу. Останнє переривання строку позовної давності відбулося 16.02.2010 року.

Тобто 17.02.2010 року, після переривання, знову розпочався відлік позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за Договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, строк позовної давності за вимогами щодо стягнення заборгованості за Договором закінчився 17.02.2013 року, а звернувся Банк до суду з даним позовом лише 09.07.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Аналогічна правова позиція міститься і у правових висновках, викладених у постанові Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-900цс16, у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 468/411/16ц, у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 504/16537/15ц.

Зважаючи на достатню обґрунтованість позиції відповідача щодо пропуску строку позовної давності позивачем для звернення до суду з даним позовом, суд вважає, що до позовних вимог повинен бути застосований строк позовної давності, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення основної суми боргу повинно бути відмовлено.

Що стосується заперечень представника позивача щодо того, що строк позовної давності не пропущений, то слід зазначити наступне.

Слід звернути увагу на те, що перериватися може тільки строк позовної давності, який не закінчився.

Так, позивачем до справи долучено документи, що на думку представника позивача свідчать про переривання строку позовної давності, а саме: копія заяви відповідача (а.с. 69) щодо погашення заборгованості шляхом укладення договору факторингу з ТОВ "Факторинг Фінанс"; копія заяви відповідача (а.с.70) щодо надання дозволу на проведення оцінки заставного майна незацікавленим підприємством; копія листа-повідомлення від 23.11.2015 року (а.с.84, 85); копія звернення відповідача (а.с.129).

Але слід зазначити, що з наданих копій документів, зокрема, звернення відповідача, вбачається, що на жодному з них немає дати їх подання, а встановлені у справі обставини свідчать, що вони були подані після закінчення строку позовної давності.

Так, у заяві відповідача (а.с.70) йдеться про те, що 26.05.2015 року ним отримано звіт по оцінці приміщення, що передано у заставу Банку. Копія звіту, датованого 13.05.2015 року, наявна у матеріалах справи. Таким чином, вказана заява подана відповідачем не раніше 26.05.2015 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Крім того, лист-повідомлення Банку датовано 23.11.2015 року, тобто, датою вже після закінчення строку позовної давності. У даному листі йдеться про те, що позивачем прийнято рішення про порядок можливого погашення заборгованості позичальника. У зв'язку з неможливістю виконати пропозицію Банку, позичальник звернувся до Банку з проханням продовжити строк можливого врегулювання до травня 2016 року. Всі ці дії вчинялися вже після закінчення строку позовної давності. За результатами переписки та переговорів сторін згоди так і не було досягнуто, жодні документи щодо врегулювання заборгованості підписані не були.

Щодо заяви про надання можливості погасити заборгованість за кредитним договором шляхом укладення договору факторингу з ТОВ "Факторинг Фінанс", згідно з пропозицією цього підприємства (а.с.69), то слід зазначити, що на листі не міститься дати його складання, при цьому відповідач стверджує, що дана заява була подана після закінчення строку позовної давності.

Зважаючи на викладене вище, судом заперечення представника позивача щодо переривання строку позовної давності до уваги не приймаються.

Щодо позовних вимог Банку про стягнення процентів та пені, то слід зазначити наступне.

Згідно з п. 4.5 Договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.6, 3.3.7 цього Договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно Позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Як вже вказувалося вище, в силу положень п. 4.5 Договору у відповідача виник обов'язок дострокового повернення кредиту та сплати всіх платежів, передбачених кредитним договором, при цьому виконати такий обов'язок відповідач мав 13.04.2009 року.

З огляду на те, що у зв'язку зі зміною строку виконання основного зобов'язання, відповідно до п. 4.5 Договору, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 13.04.2009 року позивач не міг нараховувати такі проценти, а тому вказані вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором, при цьому відповідачем доведено той факт, що Банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами.

Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" безпідставним та необґрунтованим, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 203, 215, 257, 267, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", адреса: м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний номер 00039019.

Відповідач - ОСОБА_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1.

Повний текст рішення виготовлений 29 грудня 2018 року.

Головуючий: