Рішення № 78901199, 21.12.2018, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №348/1028/18

21 грудня 2018 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в cкладі головуючого-судді: Міськевич О.Я.

секретаря: Скоблей О.В.

з участю представника позивача: Насадюк А.І.

представника третьої особи: Годзюр Г.М.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Надвірна цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка є законним представником ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації про виселення,-

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка є законним представником ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Надвірнянської РДА про виселення.

Позовні вимоги мотивують тим, що 16.12.2016 року АТ КБ "ПриватБанк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність будинок, загальною площею 267.00 кв.м., житловою площею 89.20 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки від 26.12.2006 р., що посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Т.В. та зареєстрований у державному реєстрі під номером Д-1024.

Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому наступних осіб: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5,

Вказані особи підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 267.00 кв.м., житловою площею 89.20 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки ст. 114 чинного Житлового кодексу УРСР передбачає виключний перелік осіб, яким надається інше житлове приміщення, до якого відповідачі не відносяться.

На виконання положення ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу УРСР позивачем було направлено відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останніми законні вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги позивача підтримала повністю з підстав, зазначених в позові, просила суд постановити рішення, яким виселити відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7, та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення, зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Представник третьої особи Служби у справах дітей надвірнянської РДА в судовому засіданні зазначила, що працівниками Служби у справах дітей Надвірнянської РДА спільно з представниками Делятинської селищної ради 22.11.2018 р. було проведено обстеження умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. На час проведення обстеження встановлено, що будівництво даного будинку не завершене. Зі слів працівників Делятинської селищної ради вбачається, що господарі даного домоволодіння, які є відповідачами по справі, ніколи за даною адресою не проживали і не проживають, а проживають на даний час в м. Львові, точний адрес невідомий. Тому проти виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не заперечила. У вирішенні питання про виселення малолітнього ОСОБА_5 покладається на розсуд суду.

Відповідачі в судове засідання повторно не з'явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином, у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Про причини неявки відповідачі не повідомили, заяв про слухання справи у їх відсутності не поступало. Тому зі згоди сторони позивача суд ухвалює рішення в порядку заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Судом встановлено, що 16.12.2016 року АТ КБ "ПриватБанк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність будинок, загальною площею 267.00 кв.м., житловою площею 89.20 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки від 26.12.2006 р., що посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Т.В. та зареєстрований у державному реєстрі під номером Д-1024 (а.с. 5-6, 70-72).

Як вбачається з копії повідомлення Зарічанської сільської ради від 12.01.2018 р. № 3/02-19, наданого на запит Банку, у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 7).

Реєстрація вказаних осіб у даному житловому будинку є перешкодою для використання позивачем своїх прав як власника майна.

Згідно ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За правилами ст. 383 ЦК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Таким чином, положеннями ст.ст. 383, 391 ЦК України передбачено право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Крім того, статтею 109 ЖК УРСР визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

На виконання положення ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу УРСР позивачем було направлено відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останніми законні вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування (а.с 8).

Стаття 114 ЖК УРСР передбачає виключний перелік осіб, яким надається інше житлове приміщення у зв'язку з виселенням.

Так, з наданням іншого жилого приміщення може бути виселено: робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину; громадяни, які одержали жилі приміщення в будинках колгоспів, якщо вони виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням; громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.

Відповідачі до вказаного переліку осіб не відносяться. Тому вони підлягають виселенню з наданого домоволодіння без надання іншого жилого приміщення.

Визначальним для захисту права на підставі цих норм є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Таким чином, реєстрація відповідачів в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, порушує конституційне право позивача, як власника даного будинку на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

Стосовно вимоги позивача про виселення малолітньої дитини суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з акту обстеження житлово-побутових умови від 22.11.2018 р., працівниками Служби у справах дітей Надвірнянської РДА спільно з представниками Делятинської селищної ради 22.11.2018 р. було проведено обстеження умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. На час проведення обстеження встановлено, що будівництво даного будинку не завершене. Зі слів працівників Делятинської селищної ради вбачається, що господарі даного домоволодіння, які є відповідачами по справі, ніколи за даною адресою не проживали і не проживають, а проживають на даний час в м. Львові, точний адрес невідомий (а.с. 87).

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_5 разом з своїм малолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, однак за вказаною адресою не проживають та ніколи не проживали, їх точне місце проживання на даний час невідоме.

Частиною 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місцем проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

В силу ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається по місцю проживання батьків.

Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що малолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про виселення та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.

В даному випадку інтереси дитини рішенням про виселення матері не порушуються з огляду на те, що малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 у спірному будинку не проживає. Залишення малолітньої дитини зареєстрованою в спірному будинку суперечитиме ст. 9 Конвенції про права дитини та ст. 160 СК України.

Тому позовна вимога про виселення малолітньої дитини із вказаного домоволодіння підлягає до задоволення.

Таким чином суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про усунення позивачу перешкод у здійснення права користування та розпорядження своїм майном - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з нього відповідачів.

Проте, позов в частині зобов'язання органу реєстрації зняти відповідачів з реєстрації у вказаному домоволодінні задоволенню не підлягає, оскільки статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, в т.ч. про виселення.

У звязку з цим достатнім та дієвим способом захисту права власності позивача є виселення відповідачів із спірного домоволодіння.

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 316, 317, 319, 383, 386, 391 ЦК України, ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 109, 114 ЖК УРСР, ст.. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка є законним представником ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації про виселення - задовільнити частково.

Виселити громадян ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, які зареєстровані у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) - по 440 грн. 50 коп. з кожного сплаченого судового збору.

В решті вимог позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Міськевич О.Я.

Повний текст рішення

виготовлено 29.12.2018 року