Рішення № 78899437, 20.12.2018, Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/600/18

Провадження № 2/282/305/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року смт.Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: Вальчук В. В.

при секретарі судового засідання: Демчук В. І.

за участю позивачки: ОСОБА_1

представників Любарської селищної ради: ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідачки: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Любар в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любарської селищної ради, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Любарського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка вказує, що 08 січня 2018 року помер її батько – ОСОБА_6 після смерті якого відкрилася спадщина і вона має право на спадкування майна померлого за законом.

З метою оформлення спадкових прав на спадкове майно, яке належало батькові, вона звернулася до Любарської нотаріальної контори, де на підставі її заяви заведено спадкову справу. В послідуючому від нотаріуса їй стало відомо про існування заповіту, виданого ОСОБА_6 06.11.2017 року на користь своєї дружини ОСОБА_4 Згідно вказаного заповіту, відповідачка є спадкоємицею усього майна померлого.

Ознайомившись з вказаним заповітом, вона вважає, що він не відповідає вимогам закону, а саме: у ньому не вказано місце його посвідчення; часу складання; прізвище, ім’я, по батькові секретаря, яким вказаний заповіт записаний; відсутні відомості про конкретні документи на підставі яких було встановлено особу та перевірено дієздатність останнього, а також враховуючи спосіб виготовлення тексту заповіту, то на її думку він містить недостовірні дані щодо годин його підписання.

Враховуючи вищенаведене позивачка просить суд визнати недійсними заповіт складений ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідчений 06.11.2017 року секретарем Глезненської сільської ради Любарського району Житомирської області та зареєстрований в реєстрі за №24.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала повністю із підстав, наведених у позовній заяві. Просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 від 06.11.2017 року, оскільки він не відповідає вимогам закону. Крім того, вона пояснила, що заповіт складений її батьком під час хвороби, а також під тиском відповідачки ОСОБА_4, однак підтвердити це відповідними доказами не змогла, так як суду їх не надала.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала та пояснила, що перебувала в зареєстрованому шлюбі із покійним ОСОБА_6 та проживала разом із ним до його смерті, вели спільне господарство, а також здійснила його поховання. Позивачка ОСОБА_1, батька не відвідувала та не цікавилася його життям. Про те, що ОСОБА_6Я мав намір скласти заповіт на її ім’я, вона не знала, дізналася про це після складання заповіту. Зі слів секретаря Глезненської сільської ради ОСОБА_7, яка посвідчувала заповіт, ій відомо, що ОСОБА_6 під час складання заповіту розумів значення своїх дій. Також вона додала, що будь-якого тиску на чоловіка, щодо складання на її ім’я заповіту не чинила.

Представники відповідача – Любарської селищної ради ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали, вказавши на те, що на їх думку заповіт ОСОБА_6 складений секретарем Глезненської сільської ради ОСОБА_7 у визначеній формі та у відповідності до вимог закону, а тому позов задоволенню не підлягає.

Третя особа – приватний нотаріус Любарського нотаріального округу ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, однак у заяві, що надійшла на адресу суду вказав, що просить розглянути справу за його відсутності, щодо прийняття рішення покладається на розсуд суду.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що на даний час вона працює діловодом Глезненського старостинського округу Любарської селищної ради. Станом на 06.11.2017 року вона обіймала посаду секретаря Глезненської сільської ради та в силу своїх посадових обов’язків, посвідчувала заповіт ОСОБА_6 Вказаний заповіт складений та посвідчений 06.11.2017 року в приміщенні Глезненської сільської ради, що в с.Глезне Любарського району. Заповідач приходив до сільської ради особисто, та самостійно виявив волю скласти заповіт на ім’я дружини ОСОБА_4 Він розумів значення своїх дій та говорив, що його діти забезпечені і їм його майна не потрібно, а тому вона виконала волю останнього. Будь-якого тиску на нього ніхто не чинив. Особу ОСОБА_6Я було встановлено за паспортом громадянина України, однак відомості про це у тексті заповіту не вказуються. На її думку заповіт складений відповідно до вимог закону. Була допущена помилка (описка) в році народження ОСОБА_4, однак її вчасно було усунуто, що не вплинуло на суть та вимоги до заповіту.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно свідоцтва про народження серії ІV-УР №1543049 від 02.04.1963 року, 20 березня 1963 року в с.Глезне Любарського району в сім’ї ОСОБА_6 та ОСОБА_8 народилася ОСОБА_9, яка 05.09.1982 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_10 та отримала прізвище ОСОБА_10, що стверджується свідоцтвом про одруження серії І-ЯК №0588242.

08 січня 2018 року помер ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія І-ТП №319876 від 12.01.2018 року.

Згідно з заповітом, посвідченим 06.11.2017 року секретарем Глезненської сільської ради Любарського району Житомирської області, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_4 все своє майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалось.

За приписами ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування за заповітом має ОСОБА_4

Згідно ст.1241 ЦК України, право на обов’язкову частку у спадщині, мають спадкоємці 1-ої черги, які є непрацездатні на день смерті спадкодавця за віком та станом здоров’я (інваліди 1, 2,3 групи), позивачкою не надано документи, які б підтверджували її непрацездатність за станом здоров’я (інвалідність 1, 2,3 групи) на день смерті спадкодавця.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст.1247 ЦК України, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (статті 1251, 1252 ЦК); зазначення у заповіті місця та часу його складання; підписання заповіту заповідачем.

Відповідно до ч.4 ст.207 ЦК, якщо заповідач не може підписати заповіт внаслідок хвороби або фізичної вади, за його дорученням і в його присутності дозволяється підписання заповіту іншою особою. Підпис цієї особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на здійснення нотаріальних дій. Поряд із посвідченням підпису, нотаріус зобов'язаний також в тексті заповіту зазначити причини, які зумовили необхідність підписання заповіту третьою особою (ч.4 ст.207 ЦК). Недотримання цих вимог є підставою для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до вимог ч.3 ст.1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, перелік яких визначений статтями 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з п.1.2. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 за №3306/5, зареєстрованого вказаним міністерством 14.11.2011 року за №1298/20036 (далі Порядок), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст.1247 ЦК України. Такі заповіти прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Спірний заповіт посвідчений секретарем Глезненської сільської ради Любарського району Житомирської області ОСОБА_7, яка є особою, уповноваженою на посвідчення заповітів.

Відповідно до ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Як вбачається зі змісту спірного заповіту (а.с.10), який 06 листопада 2017 року посвідчено секретарем Глезненської сільської ради Любарського району Житомирської області, його умовами передбачено, що заповідач ОСОБА_6 заповів ОСОБА_4 все своє майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалось. При цьому особою, яка посвідчувала заповіт, заповідачу роз’яснено зміст ст.ст.1241, 1254, 1307 ЦК України. Текст заповіту надрукований, має зазначення про дату його посвідчення «06 листопада 2017 року». Також заповіт містить зазначення даних про особу заповідача «ОСОБА_6, народився 02 жовтня 1936 року в селі Глезне Любарського району вулиця Задвірна,17 Любарського району Житомирської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1». У нижній його частині міститься зроблений запис «заповіт, записаний мною, секретарем зі слів ОСОБА_6 Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний ним у моїй присутності, містить підпис заповідача ОСОБА_6 та час підписання «13год.51хв». Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Заповіт складено і підписано у двох примірниках, один з яких зберігається у виконкомі Глезненської сільської ради, а другий видається на руки заповідачу. Зареєстрований в реєстрі №24».

Викладене дає суду підстави вважати, що секретарем Глезненської сільської ради як посадовою особою, дотримано вимоги щодо посвідчення заповіту, визначені ЦК України та Порядком, що також підтвердила в судовому засіданні ОСОБА_7, яка безпосередньо склала заповіт та посвідчила його, зазначивши, що заповіт був складений зі слів заповідача, в її присутності і повністю відповідає волевиявленню останнього, а заповідачем, після складення заповіту, його було прочитано особисто вголос та власноручно підписано заповіт саме заповідачем. Заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

В той же час, жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду судом не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частиною першою статті 81 ЦПК України на сторону покладено обовязок щодо доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вище викладене та те, що при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення, передбачених статтею 1247 Цивільного кодексу України,Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України судом не встановлено, суду позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача щодо складання заповіту на користь відповідача, матеріалами справи підтверджено, що складання та посвідчення заповіту було дотримано відповідно до усіх вимог, тому підстав для визнання заповіту недійсним не вбачається, в зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним заповіту задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.76 - 82, 89, 263 - 265, 271 – 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.207, 1223, 1233, 1247, 1248, 1251 - 1253, 1257 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Любарської селищної ради, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Любарського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 грудня 2018 року.

Рішення може бути оскаржене у відповідності до п.п.15.5, п.15 ч.1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Житомирського апеляційного суду через Любарський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасники справи, яким рішення не було вручене у день його проголошення мають право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дати вручення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.