Рішення № 78895510, 28.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

28 грудня 2018 р. Справа № 520/10086/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О,М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; 93650, АДРЕСА_1, 61089) до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, (код ЄДРПОУ, 41248021, 61082, м. Харків, просп. Московський, б. 198/3) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248021 щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року та з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248021, нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року та з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці її постійного проживання вона була вимушена переїхати до м. Харкова, отримала довідку внутрішньо переміщеної особи та стала на пенсійний облік. На даний момент перебуває на обліку в ОСОБА_2 об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримує там пенсію. Оскільки позивач не отримувала пенсію з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року позивач звернулась із відповідним листом до управління. Листом від 19.10.2018 року (вих. 14583/46-02-03) Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило, що частина недоотриманої пенсії за 12 місяців (01.10.2016 -30.09.2017року), а також пенсія за липень - вересень 2018року нарахована., але подальша виплата, в тому числі сум за минулий період, провадитиметься відповідно до порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016року №365 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 р.№365».

Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що виникла заборгованість по пенсії за жовтень 2016 року по вересень включно 2017 року та липень по вересень включно 2018 року вважається нарахованою, але не виплачується, оскільки відновлення соціальних виплат (в тому числі пенсій) здійснюється відповідно до Порядку від 08.06.2016 № 365 за рішенням Комісії з дня припинення виплати.

На підставі викладеного відповідач вважає, що при припиненні нарахування та виплати позивачу пенсії діяв в межах повноважень, наділених Постановою Кабінету Міністрів України № 365.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, здобула право на отримання пенсії, що підтверджується отриманим пенсійним посвідченням серії АВ №392197, виданим 26.04.2004 року. У зв'язку із проведенням антитерористичної операції позивач була змушена переміститись до м. Харкова, де її було поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 від 02.07.2018 року (а.с. 14). Таким чином, на момент розгляду справи позивач перебуває на обліку в ОСОБА_2 об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Харкова та отримує там пенсію.

Як встановлено за матеріалами справи, в липні 2018 році позивач звернулась до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, як внутрішньо переміщена особа згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6332569168 від 02.07.2018 року із заявою про перевід пенсійної справи з м. Северодонецьк Луганської області.

12.07.2018 року управління надіслало запит до Управління Пенсійного фонду України в місті Северодонецьк Луганської області про направлення пенсійної справи ОСОБА_1 Пенсійна справа надійшла до управління згідно штампу вхідної кореспонденції 17.08.2018 року.

Відповідно до частини першої ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

В жовтні у 2018 році позивачу було поновлено пенсію та отримано через установу АТ «Ощадбанк». Але у Управління пенсійного фонду виникла заборгованість по пенсії за жовтень 2016 року по вересень включно 2017 року та липень по вересень включно 2018 року, яка вважається нарахованою, але не виплачується.

Судом за матеріалами справи встановлено, що позивач звернулась із заявою від 10.10.2018 рок (вх. № В18-12879 від 11.10.2018р.) стосовно нарахованих, але не виплачених їй пенсійних виплат.

ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова вих. 14583/46-02-03 від 19.10.2018 року позивачу надана відповідь, в якій управлінням повідомлено, що відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» частина недоотриманої пенсії за 12 місяців (01.10.2016 -30.09.2017року), а також пенсія за липень - вересень 2018року нарахована. Подальша виплата, в тому числі сум за минулий період, провадитиметься відповідно до порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016року №365 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 р. №365» (а.с. 13).

Із змісту наданої відповіді вбачається, що пенсія за жовтень 2018 року ОСОБА_1 нарахована та виплачена на відділення АТ "Ощадбанк".

Отже, відповідач, посилаючись на п. 15 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 (зі змінами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335), яким передбачено, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Сума соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає, що діями, які полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії, Відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України її права, тим самим позбавивши її єдиного джерела для існування. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Частиною 1 статтею 49 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Крім того, суд зазначає, що такої підстави для припинення виплати пенсії як непідтвердження місця проживання статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено.

Поряд із тим, доказів прийняття відповідного рішення про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до суду не надано.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Відповідно статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Доказів скасування довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи відповідачем не надано. Факт того, що позивач не має рахунку в установі ПАТ Державний ощадний банк, відповідачем не доведено.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем нарахування пенсії позивачу здійснене, але вона не виплачена. Відповідного Рішення стосовно припинення виплати пенсії позивачу – не приймалось.

За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, суд наголошує, що з аналізу положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що підпунктом 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі: встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Як зазначено відповідачем у листі - відповіді від 19.10.2018 р. (вих. № 14583/46-02-03) на заяву позивача, рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради № 86 від 10.07.2018 фактичне місце проживання позивача підтверджено.

Отже, суд зазначає, що до суду не надано доказів встановлення факту відсутності позивача за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку наявні протиправні дії відповідача щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року.

При цьому, з огляду на приписи ст.. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та висновки суду щодо безпідставної не виплати пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2016 та сплатити виниклу заборгованість.

Щодо позовної вимоги в частині скасування рішення ОСОБА_2 ОУПФУ м.Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року - суд зазначає, що будь-яких рішень про припинення виплати пенсії не приймалось, докази стосовно прийняття такого рішення – в матеріалах справи відсутні. Отже позов цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідачем як у відзиві на позов, так і у відповіді від 19.10.2018 р., наданої позивачу по справі, зазначається, що пенсія позивачу за вказаний період : з 01.10.2016 року по 30.09.2018 р. – нарахована, але не виплачена, оскільки виплата зазначених сум буде відбуватись відповідно до приписів постанови КМУ від 08.06.2015 р. №365, отже позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача нарахувати пенсію ОСОБА_1 – задоволенню не підлягають, оскільки такі суми позивачу вже нараховані, але не виплачені.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що невиплата пенсії позивачу з 01 жовтня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу у період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року включно.

Враховуючи обставини справи суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року та з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року, оскільки, як зазначено та визнається відповідачем нарахування невиплаченої пенсії позивачу було здійснено, нараховані кошти обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, але виплачуються нараховані кошти на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення негайного виконання рішення суду після його проголошення, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог.

З урахуванням того, що ухвалою суду від 14.11.2018 року позивача звільнено від сплати судового збору, стягнення судового збору з відповідача не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; 93650, АДРЕСА_1, 61089) до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, (код ЄДРПОУ, 41248021, 61082, м. Харків, просп. Московський, б. 198/3) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248021 щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року та з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року.

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248021, виплатити пенсію ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року та з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 28 грудня 2018 року.

Суддя О.М. Шляхова