Рішення № 78895009, 28.12.2018, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/810/18

Провадження № 2/188/432/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі Власенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 06.03.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі ТОВ «ФК «ЦФР») та відповідачем було укладено кредитний договір № 164690126.

14.07.2017 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та позивачем було укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЦФР» відступив право грошової вимоги до відповідача позивачу.

Згідно з п.1.2. договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором позивач заміняє ТОВ «ФК «ЦФР» у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває права грошових вимог ТОВ «ФК «ЦФР» за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобовязань боржників за кредитними договорами.

Відповідно до реєстру боржників - додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 20170714 від 14.07.2017 року позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 37251,87 грн., з яких: 13547,40 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4411,25 грн. заборгованість за процентами; 11272,42 грн. сума заборгованості за платою за управління кредитом; 8020,80 грн. сума заборгованості за пенею.

Позивач зазначає, що відповідач не виконував умов договору та не повернув кредит, хоча був повідомлений про виникнення заборгованості по сплаті передбачених договором платежів.

Станом на 19.07.2017 заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, тому позивач, посилаючись на статті 509, 512, 526, 530, 549, 610-612, 625 Цивільного кодексу (далі ЦК) України просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором та його судові витрати.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та за клопотанням представника позивача справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, відгуку, заперечення.

Позивач копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі отримав.

В позовній заяві представник позивача просить позовні вимоги задовольнити, у разі неявки відповідача провести заочний розгляд справи без участі представника позивача та відповідача на підставі наданих суду доказів.

Відповідачу ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження у справі надіслано 26.06.2018 року. Дану ухвалу відповідач отримав 29.06.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки відповідач був повідомлений про місце, день та час судового засідання належним чином в порядку, передбаченому статтями 128, 130 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України, в судове засідання не з'явився без поважних причин, відзив на позов не надав, суд відповідно до ст.ст.280-281 ЦПК України за згодою представника позивача постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалив у справі заочне рішення.

У відповідності до положень ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки сторонами не направлено на адресу суду клопотань про інше.

Суд відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснює.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно з кредитним договором № 164690126 від 06.03.2015 року та додатку до кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 16041,60 грн. на строк 12 місяців.

14 липня 2017 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір відступлення права вимоги № 20170714, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Згідно з п. 1.2. договору відступлення права вимоги внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, ТОВ «ФК «ЄАПБ» заміняє ТОВ «ФК «ЦФР» у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог ТОВ «ФК «ЦФР» за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача у розмірі 40883,57 грн.

Згідно з п. 6.2.3. договору відступлення права вимоги права вимоги переходять до ТОВ «ФК «ЄАПБ» з моменту підписання сторонами цього договору, після чого ТОВ «ФК «ЄАПБ» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «ЦФР» умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагається.

На виконання п. 6.6. договору відступлення права вимоги, згідно з вимогами ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, простою кореспонденцією від імені ТОВ «ФК «ЦФР» надіслано повідомлення про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно зі ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання та повинен сплатити суму боргу.

За положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 524, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Зі змісту розрахунку заборгованості випливає, що відповідач порушив умови договору щодо термінів, сум повернення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість, за несплату якої нараховано пеню за порушення умов договору. Загальна сума заборгованості склала 37251,87 грн., з яких: 13547,40 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4411,25 грн. заборгованість за процентами; 11272,42 грн. сума заборгованості за платою за управління кредитом; 8020,80 грн. сума заборгованості за пенею.

Визначаючи суму з цієї заборгованості яка підлягає задоволенню, суд виходить з такого.

Відповідно до п.4.8 кредитного договору № 164690126 від 06.03.2015 року передбачено щомісячну плату за управління кредитом у розмірі 2,69 % від суми кредиту, що становить 431,52 грн. Даний платіж відповідач повинен був сплачувати по дату остаточного повернення кредиту (а.с. 5).

Додатком до кредитного договору визначено сукупну вартість кредиту, де вказано, що крім погашення основної суми кредиту та процентів, позичальник сплачує платежі за управління кредитом на користь кредитодавця, при цьому за які саме послуги фінансової установи не зазначено, а вказано суму 431,52 грн. щомісячно (а.с. 6).

Оскільки відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RНO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

У судовій практиці Верховного суду України від 01.02.2013 року з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.) зазначено, що споживач не має ані достатньої інформації про фінансові послуги, які їм надають, ані необхідних знань, щоб їх зрозуміти. Вони не завжди можуть оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов'язань та порівняти умови надання послуг, що пропонуються різними фінансовими установами. Таким чином Верховний Суд України зазначає, що споживач не має змоги ні економічно, ні юридично оцінити умови кредитного договору і обовязок надання достовірної інформації, відповідно до постанови НБУ №168 від10.05.2007 року лежить на кредитній установі.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (далі Правила), які діяли на час укладення договору, стороною якого є відповідач, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Згідно з п. 3.4 вказаних Правил банк зобов'язаний в кредитному договорі зазначати, в тому числі, вид і перелік кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги.

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року справа № 6-1746цс16.

З кредитного договору неможливо встановити, за які саме послуги фінансової установи стягується плата за управління кредитом.

Положеннями ст.ст. 204, 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Аналогічна думка щодо нікчемності пункту у кредитному договорі про сплату за управління кредитом висловив Верховний суд в постанові № №61-24098св18 від 13.06.2018 року.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що пункт 4.8. кредитного договору № 709309978 від 21.05.2013 року про сплату плати за управління кредитом є нікчемним, і таким, що суперечить ст. ст. 203, 215 ЦК України, постанові правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи наведене, у задоволенні вимог про стягнення суми плати за управління кредитом слід відмовити.

Відповідно розмір заборгованості з кредиту становить 30528,93 грн.

Таким чином, кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача становитиме: 25979,45 грн., з яких: 13547,40 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4411,25 грн. заборгованість за процентами; 8020,80 грн. сума заборгованості за пенею.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, а також з урахуванням роз'яснень, що містяться у п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 № 10, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, тобто з відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1228,82 грн. (25979,45 х 100/37251,87 грн. = 69,74%; 1762 х 69,74% = 1228,82).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 76-81, 141, 263-265, 280-284, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, яка розташована за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4, до ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: 52700, вул. Жовтнева, 235, смт. Петропавлівка, Петропавлівський район, Дніпропетровська область, про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 709309978 від 21.05.2013 року в розмірі 25979 (двадцять пять тисяч девятсот сімдесят девять) грн. 45 коп., з яких: 13547,40 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4411,25 грн. заборгованість за процентами; 8020,80 грн. сума заборгованості за пенею.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати в розмірі 1228 (одна тисяча двісті двадцять вісім) грн. 82 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя ОСОБА_2